Ухвала

від 17.02.2015 по справі 826/12069/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12069/14 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

17 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретаріБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління будівельними проектами «ГЕРЦ» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління будівельними проектами «ГЕРЦ» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.05.2014 № 0001992204 та № 0002012204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13.05.2014 № 0001992204 та № 0002012204.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 10.04.2014 по 14.04.2014 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку «Компанія з управління будівельними проектами «ГЕРЦ» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати до бюджету сум податків та зборів по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «ТД «Парон» (код ЄДРПОУ 36428913) за вересень 2013 року.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення залишку від'ємного значення в розмірі 25 441 грн. та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за вересень 2013 року в сумі 94 559 грн.

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження задекларованого податку на прибуток від діяльності, що підлягає патентуванню в розмірі 114 000 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 22.04.2014 № 820/23-56-22-04-21-33790979 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.05.2014:

- № 0001992204, яким позивачу за порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 94 559 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 23 640 грн.

- № 0002012204, яким позивачу за порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 114 000 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 28 500 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві протиправними, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані всі первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Також, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, в періоді, за який проводилася перевірка, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «ТД «Парон».

Так, між позивачем (замовник) та ТОВ «ТД «Парон» (виконавець) було укладено договір від 15 травня 2012 року № 0086.Д-15849.03, за умовами якого виконавець зобов'язувався надати замовнику за плату наступні послуги:

- дизайн меблів Другої черги готельного комплексу «Кримська Рів'єра», що знаходиться за адресою: АР Крим, м.Алушта, вул.Леніна, 2;

- креслення меблів та адаптація креслень до номенклатури меблів;

- підбір матеріалів для виготовлення меблів, розроблення номенклатури меблів;

- обґрунтування строків виготовлення замовлень;

- пошук можливих виробників меблів;

- узгодження ціни розроблених меблів;

- узгодження строків поставки меблів.

На виконання умов зазначеного договору, ТОВ «ТД «Парон» надано послуги, прийняття яких супроводжувалося складанням акта приймання-передачі наданих послуг.

Крім того, факт надання ТОВ «ТД «Парон» послуг підтверджується документами, розроблення яких було предметом укладеного між позивачем та ТОВ «ТД «Парон» договору, - кресленнями меблів та розташуванням меблів по поверхах та номерах; приблизною оцінкою вартості меблів; графіком поставки та закінчення збирання меблів; переліком матеріалів для виготовлення замовлення (додатки до акта приймання-передачі наданих послуг від 05.09.2013 року № 16).

Згідно з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до декларацій за вересень 2013 року до складу податкового кредиту за наслідками здійснення господарських операцій з ТОВ «ТД «Парон» позивачем включений податок на додану вартість в розмірі 120 000,00 грн.

Податковий кредит сформовано ТОВ «КУБП «ГЕРЦ» на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «ТД «Парон», яка відповідає вимогам, визначеним Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379.

Крім того, між ТОВ «ТД «Парон» та позивачем підписаний та відображений в бухгалтерському та податковому обліку акт № 2 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.09.2013 загальну суму 720 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 120 000,00 грн.). На підставі вказаного акта ТОВ «КУБП» «ГЕРЦ» було здійснено корегування податкового кредиту за вересень 2013 року в сторону зменшення на суму ПДВ 120 000,00 грн.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «КУБП» «ГЕРЦ» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на акт ДПІ у Калінінському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області № 255/05-63-22-03/36428913 від 22.03.2014 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Парон» (код ЄДРПОУ 36428913) щодо підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «КУБП» «ГЕРЦ» (код ЄДРПОУ 33790979), ТОВ «Кронос» (код ЄДРПОУ 31395365) та ТОВ «Парон-Проект» (код ЄДРПОУ 38182516) за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, згідно з яким, зустрічну звірку провести неможливо у зв'язку з відсутністю ТОВ «ТД «Парон» за податковою адресою.

Відповідно до поданої ТОВ ДПІ у Калінінському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області податкової звітності встановлено відсутність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів (не надання звіту 1ДФ) для ведення фінансово-господарської діяльності. Згідно з висновками акта не встановлене здійснення господарських операцій ТОВ «ТД «Парон» за період з 01.01.2013 по 31.12.2012 із ТОВ «Кронос», ТОВ «КУБП «ГЕРЦ» та ТОВ «Парон-Проект».

За цих обставин, відповідач відносить укладені позивачем з ТОВ «Парон-Проект» договори, податкові накладні та інші первинні документи до тих, що не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Парон-Проект», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Слід також відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження безтоварності здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ТОВ «Парон-Проект».

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 13.05.2014 № 0001992204 та № 0002012204.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 20.02.2015

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.