Ухвала

від 11.02.2015 по справі 815/204/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/204/13-а

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Яковлева Ю.В., Скрипченка В.О.,

при секретарі Голбан К.В.,

за участю представника позивача Навроцької І.С., представників відповідача Костіної В.Д. та Півневої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Таврія-Плюс» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби (правонаступник - СДПІ по роботі з ВП у м.Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

24.12.2012р. ПП «Таврія Плюс» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі ДПС (правонаступник - СДПІ по роботі з ВП у м.Одесі Міжрегіонального ГУ Міндоходів ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000632600 від 10.12.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 234375 грн. (з яких 156250 грн. - за основним платежем, 78125 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями ).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується зі спірним рішенням відповідача і вважає його протиправним, оскільки господарські відносини між його підприємством та ТОВ «Консалтингова компанія «Бремексгруп ЛТД» відбувались виключно на підставі укладеного договору поставки товарів (солодощів), а його фактичне виконання підтверджується усіма необхідними та оформленими належним чином первинними документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року адміністративний позов ПП «Таврія Плюс» - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі ДПС від 10.12.2012 року №0000632600.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС 29.03.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.03.2013 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період з 30.11.2012р. по 03.12.2012р. працівниками СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі, на підставі наказу від 29.11.2012р. №360, повідомлення від 29.11.2012р. №80 та вимог п.20.1. ст.20, пп.75.1.2. п.75.1. ст.75, ст.79 ПК України, було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ПП «Таврія Плюс» (код ЄДРПОУ 31929492 ) з питань правомірності формування валових витрат при взаємовідносинах з ТОВ «Консалтингова компанія «Бремексгруп ЛТД» (код ЄДРПОУ 37242453 ) за 4-й квартал 2010 року, за результатами якої складено акт від 03.12.2012 року №192/26-0/31929492/43.

Так, вказаним актом перевірки встановлено порушення ПП «Таврія Плюс» вимог п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1., п.138.2. ст.138 ПК України, в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 156250 грн., в тому числі по періодах: 4 кваратал 2010 року - на суму 156250 грн.

В подальшому, на підставі зазначеного акту перевірки уповноваженою особою СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.12.2012 року №0000632600, яким ПП «Таврія Плюс» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 234375 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 156250 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 78125 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішенням податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності дій та спірного рішення податкового органу, а також відповідно з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи та спірного акту перевірки від 03.12.2012 року №192/26-0/31929492/43, дана перевірка проводилась відповідачем на підставі відповідного наказу начальника СДПІ «Про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ПП «Таврія Плюс» від 29.11.2012р. №360, у преамбулі якого зазначено, що підставою для проведення цієї перевірки є п.20.1. ст.20, пп.75.1.2. п.75.1. ст.75, ст.79 ПК України, а також відповідного повідомлення про проведення перевірки від 29.11.2012 рок №80 (а.с.11,12 ).

Так, досліджуючи наявність підстав для проведення вищезгаданої позапланової перевірки, суд 1-ї інстанції правильно врахвав, що відповідно до приписів пп.75.1.2 п.75 ст.75 ПК України, «документальною перевіркою» вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

При чому, слід звернути увагу на те, що документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

В свою чергу, статтею 78 ПК України визначений порядок проведення документальних позапланових перевірок, пунктом 78.1. якої перелічені підстави, за наявності яких допускається проведення позапланової перевірки. При цьому, п.78.2. цієї ж статі встановлено, що обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи.

Отже, виходячи з наведених вище положень діючого законодавства, проведення позапланової документальної перевірки допускається лише з підстав, визначених ст.78 Податкового кодексу України.

Разом з тим, в документах, на підставі яких проводилась ця позапланова перевірка ПП «Таврія Плюс», відсутні будь-які посилання на конкретну правову норму, що стала безпосередньою підставою для призначення цієї перевірки.

Так, як вбачається зі змісту ст.78 ПК України, однією з підстав для проведення позапланової документальної перевірки визначено такі обставини, при яких за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Проте, зі спірного акту перевірки видно, що для висновків податковим органом використовувались дані, викладені в акті, складеному за результатами іншої перевірки контрагента позивача. Однак, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про направлення позивачеві запиту щодо надання пояснень та їх документальних підтверджень по взаємовідносинах із відповідним контрагентом, тоді як відповідно до наведених норм права призначенню перевірки обов'язково повинно передувати надіслання відповідного запиту та можливість надання платником податку відповіді на нього протягом 10 робочих днів.

Про існування інших підстав для проведення перевірки відповідачем не зазначено.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що вищезгадана позапланова перевірка підприємства позивача була проведена ревізорами СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі без наявності на то належних і достатніх правових підстав.

Як зазначалося вище, відповідно до спірного акту перевірки встановлені з боку позивача порушення пов'язуються відповідачем із відомостями, отриманими за результатами проведеної перевірки контрагента позивача ТОВ «Консалтингова компанія «Бремексгруп ЛТД» та відображеними в акті перевірки від 22.07.2011 року №911/23-10/37242453, складеному ДПІ у Печерському районі м.Києва. Ці відомості містять посилання про нікчемність всіх правочинів, що укладались контрагентом позивача. Також відповідач, посилаючись на згаданий акт перевірки, вказав про ненадання ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД» до перевірки необхідних первинних документів, про відсутність у цього підприємства необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також відсутність підтвердження факту передачі товарів від продавця до покупця.

При цьому, як вбачається зі спірного акту перевірки, первинні бухгалтерські документи позивача, окремо не аналізувались відповідачем, тоді як висновок про встановлені порушення ґрунтується виключно на даних стосовно контрагента позивача, відображених у відповідному акті перевірки.

Зазначене вище, на думку судової колегії, є порушенням приписів п.6 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (затв. наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 ), відповідно до якого, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Однак, разом з тим, надаючи оцінку позиції відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного між підприємством позивача та ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД», судова колегія звертає увагу на наступне.

Так, статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ж з вимогами ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо ж недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 Цивільного кодексу України, згідно з якою, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Проте, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, як встановлено судовою колегією, ані у спірному акті перевірки, ані під час розгляду справи у судах обох інстанцій, відповідачем не наведено жодних заслуговуючих на увагу доводів стосовно визнання недійсним у встановленому законодавством порядку правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД», або з приводу встановлення вироком суду факту фіктивного підприємництва відносно керівника підприємства-контрагента ПП «Таврія Плюс».

Отже, оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а належних документальних доказів недійсності цього договору відповідачем до суду не надано, судова колегія, як і окружний суду, критично оцінює висновок відповідача щодо нікчемності укладеного між позивачем та його контрагентами договору, а також щодо його недійсності, яка пов'язується у відсутності наміру у сторін за договором настання реальних наслідків, передбачених таким правочином.

З огляду на той факт, що відсутність реального наміру вчиняти правочини, що визначено відповідачем як один із доводів, якими він обґрунтовує встановлене порушення, за своєю правовою природою полягає у безтоварності відповідних господарських операцій, суд 2-ї інстанції вважає за необхідне також дослідити і факт товарності укладених позивачем правочинів, що має вплив на визначення правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та формування валових витрат підприємства.

У відповідності до вимог п.3.1. ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким на момент виникнення спірних правовідносин регулювались питання оподаткування податком на прибуток, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п.4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст.ст.8,9 цього Закону.

Як слідує з приписів п.5.1. ст.5 зазначеного Закону, «валові витрати» виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг ), які придбаваються (виготовляються ) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи з положень п.5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3-5.7 цієї статті.

При цьому, згідно із ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Крім того, частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.44.1. ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.2.1.,2.2. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 ), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські ж операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Так, апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що 01.12.2010 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Консалтингова компанія «Бремексгруп ЛТД» (постачальник) укладено договір поставки №512, відповідно до умов якого, постачальник приймає зобов'язання поставляти покупцю, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товари в асортименті та кількості, передбаченому накладними, що є невід'ємною частиною цього договору.

На виконання зазначеного договору ТОВ «Консалтингова компанія «Бремексгруп ЛТД» поставлено підприємству позивача солодощі на загальну суму 750000 грн. (в т.ч. ПДВ - у сумі 125000грн. ), що підтверджується відповідними видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, а також доказами безготівкової (через банк) оплати позивачем поставленого товару (а.с.35-43,121-123 ).

Крім того, до суду 1-ї інстанції наданий і сертифікат відповідності товару, що був поставлений позивачеві (а.с.119-120 ), а також довіреності на отримання повноважним представником ПП «Таврія Плюс» товару від ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД» (а.с.124-126 ). Також судом досліджені і наявні у справі звіти про рух товарів, отриманих від вказаного контрагента, зі складу позивача до магазинів торговельної мережі ПП «Таврія Плюс» (а.с.130-141 ).

Уважно дослідивши вищевказані документи, судова колегія встановила, що вони оформлені належним чином та відповідають усім вимогам чинного законодавства, які пред'являються до складання первинних документів по господарських операціях.

Отже, судами обох інстанцій встановлено, що спірні господарські операції позивача з його контрагентом ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, тобто позивачем, в даному випадку було дотримано усі умови формування валових витрат, встановлені податковим законодавством, що було чинним на момент виникнення відповідних господарських операцій.

Також необхідно врахувати й той факт, що період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, який охоплює період, у якому позивачем здійснювались господарські операції з ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД», вже був предметом планової виїзної перевірки ПП «Таврія Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатом якої складено акт перевірки від 27.07.2011 року №329/16-3/31929492/40, дослідивши зміст якого, суд встановив, що будь-яких порушень з приводу взаємовідносин позивача із ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД» в аналогічному звітному періоді не встановлювалось.

В свою чергу, окрім акту перевірки, складеного за результатом невиїзної перевірки ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД», відповідачем не надано до суду будь-яких інших доказів, які б підтверджували встановлені ним обставини щодо підприємства-контрагента позивача, тоді як сам по собі акт перевірки не є належним і достатнім доказом тих обставин, про які в ньому зазначено, а становить собою лише документ, який акумулює певну відому інформацію з приводу діяльності підприємства та не має преюдиціального значення.

Окрім того, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, критично оцінює і твердження відповідача про відсутність у контрагентів відповідача необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Так, чинним законодавством України взагалі не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, окрім тих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, у зв'язку з чим висновок податкового органу щодо відсутності таких умов у контрагентів позивача має оціночний характер, що базується на припущенні. При цьому з акта перевірки не вбачається, що податковим органом вчинялись будь-які дії щодо фактичної перевірки наявності чи відсутності у ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД» основних фондів, транспортних засобів, виробничих приміщень, технічного персоналу, тоді як такий висновок зроблений виключно на підставі податкової звітності контрагента позивача. Слід також вказати, що відповідачем до суду не надано звітності, на підставі якої ним було зроблено відповідний висновок.

Також, ще необхідно зазначити, що відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, при прийнятті остаточного рішення по даній справі, судова колегія вважає за необхідне врахувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2012р. (по справі №1570/6798/2012 ), яка набрала законної сили на підставі ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2013р., відповідно до якої було визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі №0000392600 від 29.10.2012р., яке, в свою чергу, було прийнято відповідачем за результатами тієї ж самої перевірки, за той самий спірний період та на підставі цього ж самого спірного акту перевірки від 03.12.2012 року №192/26-0/31929492/43.

Як слідує з приписів ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

До того ж, відповідно до ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову що, в свою чергу, не було належним чином зроблено представниками відповідача при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Таким чином, на підставі вказаного, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуване спірне податкове повідомлення-рішення від 10.12.2012 року №0000632600 є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: Ю.В. Яковлев

В.О. Скрипченко