Постанова

від 19.02.2015 по справі 826/18039/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18039/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.,

при секретарі : Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003362204 від 01.08.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

На підставі наказу відповідача № 2313 від 09.07.2014, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) , була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» (код ЄДРПОУ 32305602) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування ПДВ за лютий 2014 року з питань взаємовідносин з ТОВ «Елеконбуд» (код ЄДРПОУ 32305602), за результатом якої складено акт перевірки від 18.07.2014 № 1756 (т. 1, арк. 16-20).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені порушення п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за лютий 2014 року в сумі 356792,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 18.07.2014 № 1756/26-53-22-04-21-19016506 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 01.08.2014:

- № 0003362204, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 535188,00 грн. з якої: за основним платежем - 356792,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 178396,00 грн., за платежем: ПДВ.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення став:

- акт перевірки ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.06.2014 № 1361/26-53-22-01-21/32305602 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Елеконбуд» (код ЄДРПОУ 32305602) з питань отримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ЗКХР» (код ЄДРПОУ 34656607), ТОВ «Алькор-2012» (код ЄДРПОУ 38503007), ТОВ «Укрмонолітбуд-2001 код ЄДРПОУ 37501014) за період з 01.01.2014 року по 31.03.2014 року», згідно якого ТОВ «Елеконбуд» було неправомірно сформовано податкове зобов'язання з ПДВ з метою надання податкової вигоди контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання.

У зв'язку з чим, відповідач дійшов висновку, що ТОВ «ЕЛЕКОНБУД» виступає посередником з метою штучного формування податкового кредиту для ПРАТ ВПБФ «Атлант» (код за ЄДРПОУ 19016506), дані операції не мають реального товарного характеру (платник не знаходиться за місцезнаходженням), тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-замовниками та постачальниками.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п. 135.2 ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135 ПК України, інші доходи включають: інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» (генпідрядник) та ТОВ «Елеконбуд» (підрядник) було укладено Договір підряду від 23.04.2013 № 2-04.

Згідно до умов даного договору, генпідрядник доручає та фінансує, а субпідрядник зобов'язується виконати комплекс електромонтажних робіт з будівництва багатоповерхового житлового будинку № 1 (секції «А», «Б») по вул. Черняховського, 36 в м. Бровари у відповідності до проектно-кошторисної документації.

Згідно п. 1.2 Договору, вартість робіт, що належать до виконання субпідрядником та матеріалів погоджена сторонами по фактичним обсягам згідно проектно-кошторисної документації. Договірна вартість виконаних робіт визначається ДБН-Д 1.1-1-2000. Вартість матеріальних ресурсів визначається за фактичними витратами на підставі документів державної звітності.

Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 Договору, генпідрядник до початку робіт перераховує на р/р субпідрядника 100% суми вартості матеріалів. Перерахування коштів на р/р субпідрядника генпідрядником проводиться щомісяця на протязі 10 днів після підписання актів виконаних робіт.

Згідно розділу 3 договору, початок робіт - 2 квартал 2013 року, кінець роботи - 2 квартал 2014 року.

Відповідно до п. 4.1 договору, генпідрядник передає субпідряднику до початку виконання робіт проектно-кошторисну документацію у повному обсязі і належної якості.

Позивач надав до суду першої інстанції : довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3) від 28.02.2014 за підписом невстановленої особи від субпідрядника (ТОВ «Елеконбуд»), оскільки відсутня розшифровка підпису (ПІБ, посада); акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) від 28.02.2014 за підписом невстановленої особи від субпідрядника (ТОВ «Елеконбуд»), оскільки відсутня розшифровка підпису (ПІБ, посада) (т. 1, арк. 42-44); акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) про надання послуг генерального підряду 1% на суму 16221,40 грн.; платіжні доручення за виконані роботи від 12.02.2014, 17.02.2014, 25.02.2014, 28.02.2014; протокол про залік взаємних вимог від 28.02.2014 на суму 21407,52 грн. податкові накладні, на підтвердження реальності господарської операції за договором підряду від 23.04.2013 № 2-04.

Відтак, суд першої інстанції зазначає, що позивач не надав докази оплати вартості матеріалів до початку робіт, не надав докази існування та передачі генпідрядником субпідряднику до початку виконання робіт проектно-кошторисної документації у повному обсязі і належної якості, як і не надав сертифікати якості на матеріали та докази складання документації щодо вартості матеріальних ресурсів, які повинні були складатися до початку робіт.

Надані позивачем платіжні доручення не містять підтвердження про оплату матеріалів, оскільки складені після складання актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), хоча повинні були бути оформлені відповідні документи до початку робіт, а тому матеріали позивачем не оплачені, оскільки доказів зворотнього суду не надано.

Крім того, як зазначалося судом першої інстанції, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3) та акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) не відповідають вимогам законодавства України, оскільки не містять розшифровку підпису (ПІБ, посада), що унеможливлює підтвердження їх підписання уповноваженими особами.

Додатково, на обґрунтування своїх позовних вимог, позивач надав до суду копії проектної документації та докази оплати вартості матеріалі.

Але колегія суддів критично ставиться до доданих додаткових доказів, а також оскільки вони не були подані під час проведення перевірки, під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Вказані докази, у сукупності з іншими доказами, не свідчать про реальність операцій позивача, оскільки не відповідають умовам договірних зобов'язань.

Крім того, між ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» (генпідрядник) та ТОВ «Елеконбуд» (підрядник) було укладено Договір підряду від 05.02.2013 № 2-02.

Згідно до умов даного договору, генпідрядник доручає та фінансує, а субпідрядник зобов'язується виконати комплекс електромонтажних робіт з будівництва виробничо-складської бази по бульвару Незалежності в м. Бровари, у відповідності до проектно-кошторисної документації.

Згідно п. 1.2 Договору, вартість робіт, що належать до виконання субпідрядником та матеріалів погоджена сторонами по фактичним обсягам згідно проектно-кошторисної документації. Договірна вартість виконаних робіт визначається ДБН-Д 1.1-1-2013. Вартість матеріальних ресурсів визначається за фактичними витратами на підставі документів державної звітності.

Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 Договору, генпідрядник до початку робіт перераховує на р/р субпідрядника 100% суми вартості матеріалів. Перерахування коштів на р/р субпідрядника генпідрядником проводиться щомісяця на протязі 10 днів після підписання актів виконаних робіт.

Згідно розділу 3 договору, початок робіт - 1 квартал 2014 року, кінець роботи - 4 квартал 2014 року.

Відповідно до п. 4.1 Договору, генпідрядник передає субпідряднику до початку виконання робіт проектно-кошторисну документацію у повному обсязі і належної якості.

Позивач надав до суду першої інстанції : довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3) від 28.02.2014 за підписом невстановленої особи від субпідрядника (ТОВ «Елеконбуд»), оскільки відсутня розшифровка підпису (ПІБ, посада); акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) від 28.02.2014 за підписом невстановленої особи від субпідрядника (ТОВ «Елеконбуд»), оскільки відсутня розшифровка підпису (ПІБ, посада); акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) про надання послуг генерального підряду 1% на суму 1618,20 грн.; протокол про залік взаємних вимог від 28.02.2014 на суму 21407,52 грн.; податкові накладні, на підтвердження реальності господарської операції за договором підряду від 05.02.2013 № 2-02.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме із Договору від 12.11.2012 № 02/11, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, про неможливість встановлення, що будівельні роботи були виконані саме ТОВ «Елеконбуд», а не генпідрядником - ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт виконання саме ТОВ «Елеконбуд» робіт за договорами, зазначеними вище.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленими особами, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

Таким чином, надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом, оскільки, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3) та акти приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) підписані від імені контрагента невстановленими особами.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що податковий орган дійшов вірного висновку про те, що взаємовідносини між ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» (генпідрядник) та ТОВ «Елеконбуд» не спричиняють реального настання правових наслідків, укладені позивачем з ТОВ «Елеконбуд» договори та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки, не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо правомірності дій Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з основного платежу з податку на прибуток та ПДВ, оскільки, сама лише наявність у ПрАТ «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» податкових накладних, виписаних від імені його контрагента, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту та віднесення витрат до валових витрат позивача, пов'язаних із господарською діяльністю товариства. Господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

Крім того, як вбачається із розрахунку фінансових санкцій до акту перевірки від 18.07.2014 № 1756/26-53-22-04-21-19016506, відповідач застосував до позивача фінансову санкцію, відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України, в розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання, що становить 178396,00 грн.

Суд першої інстанції зазначає, що, згідно інформації із бази «Діловодство спеціалізованого суду» , судом першої інстанції було встановлено, що 23.10.2014 від ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві надійшла апеляційна скарга на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.08.2014 № 826/10192/14 та 04.11.2014 адміністративна справа № 826/10192/14 була скерована до Київського апеляційного адміністративного суду.

Так, станом на момент проведення перевірки та оформлення її результатів актом перевірки від 18.07.2014 № 1756/26-53-22-04-21-19016506, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.08.2014 № 826/10192/14 не існувала та не набрала законної сили.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач правомірно застосував до позивача фінансову санкцію в розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання, що становить 178396,00 грн.

Колегія суддів не можу погодитися з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно п. 123.1 ст. 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

На підтвердження повторності, податковий орган приводить Акт ДПІ Дніпровського району ГУ Міндоходів у м. Києві від 18.03.2014 № 545/26-53-22-01-21/19016506 про результати документальної позапланованої невиїзної перевірки ПрАТ «ВПБФ «Атлант», з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Мінераліс ЛТД» за період з 01.10.2011 по 31.12.2011, яким встановлено порушення ПрАТ «ВПБФ «Атлант» вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у разі чого занижено податок на додану вартість за листопад 2011 на суму 4405,00 гривень. На підставі цього Акту було складено податкові рішення-повідомлення від 02.04.2014 року - №0001302201, №0001292201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 02 квітня 2014 року №0001292201 та №0001302201.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2014 року залишена без змін.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на момент винесення оскаржуваного податкового рішення-повідомлення, у ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не було підстав накладати на позивача штраф у розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов'язання, а тому ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві безпідставно нарахувала штрафні санкції позивачу, як за повторне порушення.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не в повному обсязі відповідають обставинам справи, постанова прийнята з частковим порушенням норм матеріального права, що є підставою для її скасування в частині. А тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 162, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року скасувати та постановити нову.

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Виробнича проектно-будівельна фірма «Атлант» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити частково, скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003362204 від 01.08.2014 частині застосування фінансових санкцій в розмірі 89198,00 грн.

У задоволені позову в іншій частині відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: О.Г. Хрімлі

А.Ю. Коротких

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Хрімлі О.Г.

Коротких А. Ю.