Ухвала

від 27.01.2015 по справі 811/3141/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Київ К/800/48512/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуНовоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постановуКіровоградського окружного адміністративного суду від 14.11.2013 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 у справі №811/3141/13-а за позовомСелянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 доНовоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області проскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення скасування податкових повідомлень-рішень Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області №0000152200 від 19.07.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 100333,00 грн. основного платежу та 25083,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); та №0000142200 від 19.07.2013, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 1184000,00 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.11.2013 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000152200 від 19.07.2013, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000152200 від 19.07.2013, оскільки вважає, що постанову та ухвалу в цій частині задоволення позовних вимог було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 25.06.2013 по 02.07.2013 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «Харвест-Плюс» за період з 01.02.2013 по 28.02.2013.

За результатами перевірки складено акт №124/2200/20647838 від 08.07.2013, в якому зафіксовано виявлені перевіркою порушення податкового законодавства, зокрема: пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 100333 грн. за лютий 2013 року; та постанови Нацбанку України «Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку» від 09.02.2005 №32, в результаті чого позивачем перевищено граничну суму готівкових розрахунків на 592000 грн.

Судами також встановлено, що висновок податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства в частині оподаткування податком на додану вартість ґрунтується на акті перевірки контрагента позивача, - ТОВ «Харвест-Плюс», - по взаємовідносинам з яким позивачем сформовано та задекларовано податковий кредит за лютий 2013 року. Актом перевірки ТОВ «Харвест-Плюс» встановлено відсутність у нього необхідних умов для досягнення результатів підприємницької діяльності, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та встановлено укладання недійсних цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій з третіми особами, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту.

На підставі акту перевірки №124/2200/20647838 від 08.07.2013 відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0000152200 від 19.07.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 100333,00 грн. основного платежу та 25083,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); та №0000142200 від 19.07.2013, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 1184000,00 грн.

Постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, з чим погодився суд апеляційної інстанції, мотивована встановленням факту реального придбання товарів позивачем, що підтверджено належним чином оформленою первинною документацією, що, в свою чергу, свідчить про правомірність формування останнім податкового кредиту. Відмова у задоволенні решти позову мотивована доведеністю податковим законності застосування до позивача штрафних санкцій за порушення ним порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги).

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах акту перевірки контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Разом з цим, обставини, встановлені в акті перевірки контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Також, відзначається, що відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та транспорту для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість реалізувати товар та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Судами попередніх інстанцій інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Харвест-Плюс» при виконанні договору №2 від 21.02.2013, предметом якого є придбання дизпалива, аміачної селітри, посівного матеріалу соняшника підтверджується первинними документами податкового обліку. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Даний товар позивачем оприбутковано відповідно до видаткової накладної. Транспортування здійснено ПП «Геліос» на замовлення ТОВ «Харвест-Плюс», що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними. Оплату вартості придбаного товару позивачем здійснено готівковим шляхом, що підтверджується видатковим касовим ордером та квитанцією до прибуткового касового ордеру.

Відтак судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товару з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі виданої контрагентом податкової накладної.

Окрім того, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшли вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарської операції з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області відхилити.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14.11.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді М.В.Сірош Є.А.Усенко