Ухвала

від 27.01.2015 по справі 804/14914/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Київ К/800/55386/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуВерхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2014 у справі №804/14914/13-а за позовомСільськогосподарського приватного підприємства «Віза-Агро» доВерхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське приватне підприємство «Віза-Агро» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» від 30.10.2013 №0002092201 та №0002102202.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2014 у даній справі, скасована постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 та прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 30.10.2013 №0002092201 та №0002102202.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 10.09.2013 по 03.10.2013 на підставі направлень на перевірку від 10.09.2013 №73/04-16-22-01, №74/04-16-22-02 та №75/04-16-17-03, згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України проведено планову виїзну перевірку Сільськогосподарського приватного підприємства «Віза-Агро» з питань дотримання вимог податкового законодавств за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, за результатами якої 10.10.2013 складено акт № 391/04-16-22-01/32433500.

За висновками наведеного акту перевірки, з урахуванням результату розгляду заперечень позивача до цього акту, встановлено порушення: пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податок на додану вартість у сумі 268935 грн. та пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» через проведення розрахункових операцій на суму 389044,00 грн. без використання РРО (РК).

На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 30.10.2013:

- №0002092201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 336169,00 грн., з них: 268 935,00 грн. - за основним платежем та 67 234,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0002102202, яким нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. за порушення пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування РРО в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з наявних в матеріалах справи документів вбачається відсутність реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами позивача (ТОВ «Нафтова компанія «Днепр Петроліум» та ТОВ «Торгова компанія «Днепр Петроліум»), а податковий кредит сформовано на підставі недостовірних, неповних та суперечливих первинних документів, отже такі суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності формально складених, але недостовірних документів. Стосовно проведення позивачем розрахункових операцій без використання РРО (РК) дійшов висновку, що, оскільки інформація щодо покупців сільськогосподарської продукції та виду продукції у прибуткових ордерах відсутня, відтак таке оприбуткування готівки до каси підприємства свідчить про здійснення розрахункових операцій у місці отримання товарів зі складу готової продукції за адресою: вул.Монтажна,1 м.Жовті Води, що є порушенням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків, оцінюючи реальність господарських операцій позивача з контрагентами, а стосовно порушення позивачем порядку ведення касових операцій відзначив, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Нафтова компанія «Днепр Петроліум» та ТОВ «Торгова компанія «Днепр Петроліум» при виконанні договорів поставки нафтопродуктів, підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку (рахунками-фактурами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, витягами з Єдиного реєстру податкових накладних, виписками по розрахунковому рахунку, паспортами якості та сертифікатами відповідності, журналом прибуткових накладних з програми 1С Підприємство по СПП «Віза-Агро» та карткою рахунку 361 по контрагенту СПП «Віза-Агро» від ТОВ «Нафтова компанія «Днепр Петроліум»). Зокрема, видаткові накладні від ТОВ «Торгівельний дім «Днепр Петроліум» містять такі реквізити як повну адресу постачальника та за своєю формою та змістом відповідають програмі 1С Підприємство. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Водночас, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи, правомірно зробив аналіз даних про рух активу на шляху від постачальника до позивача, а саме про факт наявної можливості зберігання товару, та дійшов обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірних контрагентів товарів позивачем.

Окрім того, суд апеляційної інстанції, оцінюючи висновки податкового органу щодо сумнівної можливості підписання податкових накладних іншими особами, а ніж директором підприємства ТОВ «Торгівельний дім «Днепр Петроліум», дійшов обґрунтованого висновку, встановивши дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

Зазначені обставини також підтверджуються і поясненнями, допитаного судом першої інстанції, свідка директора ТОВ «Торгівельний дім «Днепр Петроліум» ОСОБА_1, який підтвердив факт поставок дизельного палива позивачу в 2012 році та наявність його підпису на всіх документах, які підписані від його імені.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Податковий орган в акті перевірки, а також в касаційній скарзі, поставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, посилаючись на недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних, порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань та приписів цивільного законодавства.

З огляду на викладене, слід зауважити, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

По-друге, окремі недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не доводять протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж та не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи, зокрема враховуючи те, що чинним законодавством України передбачено обов'язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення, які позивачем не надавались, а поставка товару за умовами спірних договорів здійснювалась постачальниками-контрагентами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Поруч з цим, судом апеляційної інстанції надано вірну оцінку законності нарахування позивачу (який здійснює реалізацію продукції власного виробництва, в тому числі за готівкові кошти без застосування РРО) штрафних санкцій за порушення порядку ведення касових операцій, з дотриманням та врахуванням вимог Положення про ведення касових операцій в національній валюті України», затвердженого Постановою НБУ від 15.12.2004 № 637 і Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», змісту акту перевірки від 10.10.2013 №391/04-16-22-01/32433500, а також наявних у справі первинних документів (касових книг, відомостей на виплату заробітної плати та оборотно-сальдових відомостей за бухгалтерським рахунком 301), у зв'язку з чим зроблено правильний висновок про те, що висновки органу контролю зроблені без належної оцінки та дослідження зібраної за результатами перевірки інформації та на підставі суб'єктивних припущень, що, як наслідок, вказує на недоведеність встановленого перевіркою порушення.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді М.В.Сірош Є.А.Усенко