Рішення

від 16.02.2015 по справі 910/12804/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2015Справа №910/12804/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солонь»

до Фізичної особи-підприємця Адамян Світлани Сейранівни

про стягнення 419 619, 44 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Величко О.В.

від відповідача: Чернишов Д.Р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У 2013 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Солонь" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця Адамян Світлани Сейранівни (далі - відповідач): 278 308,07 грн. - основного боргу, що виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору франчайзингу від 23.07.2011 (далі - Договір); 13 410,36 грн. - пені; 24 000 грн. - штрафу та 103 901,01 грн. - упущеної вигоди, а всього 419 619,44 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2013 р. зі справи № 910/12804/13 (суддя Картавцева Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 р., позов задоволено частково; стягнуто з відповідача: 278 308,07 грн. основного боргу; 8 852,56 грн. пені; 24 000 штрафу; 103 901,01 грн. упущеної вигоди та 2 967,41 грн. витрат на правову допомогу.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. зазначені судові рішення попередніх інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами автоматичного розподілу матеріали справи № 910/12804/13 передано для розгляду судді Мельнику В.І., яким 26.12.2013 р. прийнято вказану справу до свого провадження.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 06.03.2014 р. у зв'язку із перебуванням судді Мельника В.І. у відпустці справу передано на розгляд судді Марченко О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2014 р. суддя Марченко О.В. прийняла справу до свого провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 р. (суддя Марченко О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Адамян Світлани Сейранівни (02125, м. Київ, бульв. Перова, буд. 9, літера "Б", кв. 21; реєстраційний номер облікової картки платника податку 3022915960) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солонь" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 18; ідентифікаційний код 35060220): 278 308 (двісті сімдесят вісім тисяч триста вісім) грн. 07 коп. заборгованості; 6 458 (шість тисяч чотириста п'ятдесят вісім) грн. 21 коп. пені; 24 000 (двадцять чотири тисячі) грн. штрафу; 103 901 (сто три тисячі дев'ятсот одну) грн. 01 коп. відшкодування упущеної вигоди (відступного); 3 000 (три тисячі) грн. витрат на правову допомогу та 8 253 (вісім тисяч двісті п'ятдесят три) грн. 35 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 р. залишено без змін.

04.11.2014 р. Господарським судом міста Києва видано наказ на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2014 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 у справі №910/12804/13 скасовано. Справу №910/12804/13 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

22.12.2014 р. матеріали справи №910/12804/13 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Бондарчук В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2014 р. прийнято справу № 910/12804/13 до провадження, розгляд справи призначено на 19.01.2015 р. за участю представників сторін.

Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

16.02.2015 р. через загальний відділ діловодства представник відповідача подав відзив на позов, в якому проти позову заперечив та зазначив, що договір франчайзингу від 23.07.2011 р. не набрав чинності, а в рахунках позивача на оплату послуг за використання торгової марки за період з 2011 - 2013 р.р. підставою для оплати вказано договір від 2008 р.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 16.02.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.07.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Солонь» (далі - франчайзер, позивач) та Адамян С.С. (далі - франчайзі, відповідач) укладено договір франчайзингу №5 відповідно до предмету якого франчайзер надає франчайзі на строк дії та на умовах цього договору права на використання об'єктів інтелектуальної власності, виключні права на які належать франчайзеру. (п.1.1. договору). Строк дії цього договору складав три роки від дати його підписання, яка вказана у правому верхньому куті його першої сторінки (п.14 договору).

23.07.2011 року між ТОВ «Солонь» та Адамян С.С. укладено договір франчайзингу б/н, відповідно до умов якого франчайзер надає франчайзі на строк дії та на умовах цього договору права на використання комплексу наступних об'єктів інтелектуальної власності, виключні права на які належать франчайзеру (п.1.1. договору), а саме:

п.1.1.1. ноу-хау щодо керування та ведення діяльності з надання послуг у межах салону; п.1.1.2. ноу-хау щодо дизайнерського оформлення та технологічного оснащення салону, а також специфіки надання послуг у салоні; п.1.1.3. комерційний досвід (маркетингове дослідження, план рекламної кампанії, консультації щодо надання перукарських та косметичних послуг, формування та навчання персоналу франчайзі); п.1.1.4. ділову репутацію франчайзера (корпоративний (фірмовий) стиль франчайзера, стандарти якості обслуговування та інше); п.1.1.5. торгівельні марки.

Детальна характеристика об'єктів інтелектуальної власності, зазначених в пп. 1.1.1. - 1.1.4. цього договору, права на які франчайзер передає франчайзі, міститься в додатках до цього договору. (п.1.2. договору).

Франчайзер надає франчайзі право використовувати торговельні марки виключні права на які належать франчайзеру, в порядку та на умовах окремого субліцензійного договору від 23.07.2011 р., укладеного між сторонами, який є додатком до цього договору. (п.1.1.3. договору).

Франчайзер має право контролювати якість послуг, наданих франчайзі в порядку та на умовах, встановлених Договором. Перевірка якості франчайзером може здійснюватися за згодою франчайзі або без такої (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 Договору).

Франчайзі зобов'язаний виплачувати франчайзеру винагороду за використання об'єктів інтелектуальної власності, зазначених в пункті 1.1 Договору, в порядку та на умовах Договору (підпункт 4.4.1 пункту 4.4 Договору).

Пунктами 5.1., 5.2 та 5.4 сторони погодили, що винагорода франчайзера за надання франчайзі права на використання об'єктів інтелектуальної власності, зазначених в п. 1.1. договору, визначається відповідно до рахунків, виставлених франчайзером, окремо за використання, кожного об'єкту інтелектуальної власності. За використання об'єктів інтелектуальної власності, зазначених у п.п. 1.1.1- 1.1.4 договору, франчайзі зобов'язаний сплачувати франчайзеру щомісячну винагороду (роялті) в гривнях, що еквівалентна 3000 (три тисячі) євро за офіційним курсом НБУ, встановленим на день підписання договору. Для оплати щомісячної винагороди франчайзер виставляє франчайзі відповідний рахунок. Щомісячна винагорода сплачується франчайзі в строк, що не перевищує 20 (двадцяти) робочих днів з моменту виставлення рахунку франчайзером.

Навчання первинного персоналу здійснюється на підставі і в порядку, встановленому Договором про навчання. Форма договору про навчання є додатком до Договору. Договір про навчання франчайзі зі франчайзером або навчальним центром має бути укладено в момент укладення Договору, без чого Договір вважатиметься таким, що не набрав чинності (підпункт 8.3.3 пункту 8.3 Договору).

Франчайзі має право замовляти, закуповувати, використовувати для надання послуг в салоні, реалізовувати і рекламувати (пропонувати у будь-який спосіб) товари інших осіб лише за письмової згоди франчайзера; франчайзі в процесі функціонування салону має право використовувати об'єкти інтелектуальної власності і рекламні матеріали, права на які належать іншим особам, та право на використання яких не надано цим Договором, лише за письмової згоди франчайзера (підпункти 9.2.4 і 9.2.5 пункту 9.2 Договору).

Франчайзер контролює дотримання франчайзі та персоналом франчайзі вимог цього Договору; франчайзер здійснює контроль, зазначений в підпункті 9.5.1 пункту 9.5 Договору, шляхом проведення уповноваженими представниками (інспекторами) франчайзера планових та позапланових (негласних) перевірок функціонування салону; франчайзер самостійно або із залученням сторонніх осіб здійснює позапланові (негласні) перевірки функціонування салону; франчайзер не сповіщає франчайзі про час проведення позапланових (негласних) перевірок функціонування салону; інспектор франчайзера за результатами перевірки складає письмовий акт перевірки салону в довільній формі, який затверджується директором франчайзера; інспектор франчайзера за результатами співставлення функціонування салону із вимогами Договору викладає в акті перевірки салону зауваження та вимоги (пропозиції) щодо усунення розбіжностей та недоліків, інших невідповідностей, порушень у роботі салону; примірник кожного акта перевірки салону вручається під розписку уповноваженому представнику франчайзі або надсилається поштою; франчайзі, персонал франчайзі та підрядники зобов'язані виконувати зауваження та вимоги (пропозиції) уповноваженого представника франчайзера, викладені в акті перевірки салону (пункт 9.5 Договору);

Відповідно до пункту 10.1 Договору франчайзі зобов'язаний замовляти та закуповувати рекламні матеріали, необхідні для функціонування салону, виключно у франчайзера або інших осіб за письмової згоди франчайзера.

Згідно пункту 10.5. договору франчайзі самостійно чи із залученням франчайзера має право проводити будь-які власні рекламні заходи лише за умови попереднього письмового узгодженням із франчайзером змісту та вартості таких заходів.

У разі систематичного (двократного і більше разів підряд) одного й того ж порушення франчайзі пунктів 5.1 - 5.5 Договору, франчайзер має право достроково розірвати Договір у порядку пункту 14.4 Договору. У разі дострокового розірвання Договору з причин, зазначених у пункті 12.11 Договору, франчайзі повинен сплатити відступне, еквівалентне 10 000 (десятьом тисячам) євро за офіційним курсом НБУ, встановленим на день пред'явлення вимоги про сплату (пункт 12.11 Договору).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх грошових зобов'язань, зокрема, зазначених у пунктах 5.1 - 5.5 Договору, франчайзі сплачує франчайзеру пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виконання, від простроченої суми за кожен день прострочення платежу (пункт 12.12 Договору).

Пунктом 14.1 договору встановлено, що строк дії Договору складає 3 (три) роки від дати його підписання, яка вказана у правому верхньому куті першої сторінки Договору. Однак, у частині невиконаних зобов'язань сторін, у тому числі передбачених пунктами 14.8 та 17.5 Договору, Договір зберігає свою дію на увесь час до повного виконання таких зобов'язань.

Договір може бути припинено до закінчення строку його дії, зазначеного в пункті 14.1 Договору, за взаємною згодою сторін, про що укладається письмова угода, яка є невід'ємною частиною Договору (пункт 14.3 Договору).

Відповідно до пункту 14.4 Договору, франчайзер має право до закінчення строку дії Договору в односторонньому порядку розірвати Договір в разі систематичного (тобто двократного і більше разів підряд) порушення франчайзі положень Договору чи невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором.

Про розірвання Договору в односторонньому порядку з підстав, передбачених пунктом 14.4 Договору, сторона - ініціатор розірвання має направити письмове повідомлення іншій стороні за 30 (тридцять) календарних днів до відповідної дати розірвання Договору (пункт 14.5 Договору).

Сторона, яка отримає повідомлення від іншої сторони про одностороннє розірвання (припинення) Договору за умови, що така одностороння відмова відповідає умовам пункту 14.4 Договору, впродовж 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання повідомлення про одностороннє розірвання Договору в порядку пункту 14.5 Договору повинна сплатити іншій стороні суму відшкодування втраченої вигоди, що складає суму в гривнях, що еквівалентна 10 000 євро за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент оплати (пункт 14.6 Договору).

Франчайзі упродовж 10 (десяти) робочих днів з моменту припинення дії Договору в порядку пункту 14.3 Договору або протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту одностороннього розірвання Договору в порядку пункту 14.4 Договору повинен припинити будь-яке використання об'єктів інтелектуальної власності франчайзера, зазначених в пункті 1.1 Договору, а також здійснити всі необхідні платежі, передбачені пунктами 5.1 - 5.6 Договору та виконати всі інші фінансові зобов'язання, що виникли у франчайзі у зв'язку з виконанням Договору. Невиконання будь-якого із зазначених цим пунктом обов'язків франчайзі призводить до виникнення у франчайзі обов'язку сплати на користь франчайзера штрафу в розмірі 20 % від суми валових доходів салону (салонів) за весь час його (їх) роботи (пункт 14.8 Договору).

Згідно п. 16.1. статті 16 Договору, додатками до нього є: Додаток "А" - "Салони і Території"; Додаток "Б" - "Договір про навчання"; Додаток № 1 - "Маркетингове дослідження та план рекламної кампанії"; Додаток № 2 - "План розташування перукарських меблів салону, узгоджений з власником торгової марки"; Додаток №3 - "Специфікація меблів та обладнання"; Додаток №4 - "Специфікація програмного забезпечення "Салон"; Додаток №5 - "Стандарт персоналу Франчайзі"; Додаток №6 - "Програма навчання персоналу Франчайзі"; Додаток №7 - "Стандарт якості обслуговування (кодекс марки)"; Додаток №8 - "Специфікація ексклюзивних товарів"; Додаток №9 - "Типова форма щомісячного звіту"; Додаток №10 - "Положення про конфіденційність"; Додаток №11 - "Положення про рекламу та маркетинг"; Додаток №12 - "Параметри використання торговельних марок"; Додаток № 13 - "Субліцензійний договір про передачу права на використання знаків для товарів і послуг" №5-11 від 23.07.2011 р.

Усі додатки до цього Договору, зазначені в п. 16.1. цього Договору є невід'ємною частиною цього Договору. (п. 16.4. договору).

Відповідно до п. 2.15. Субліцензійного договору, Ліцензія вважається виданою Франчайзером Франчайзі в момент повної сплати Франчайзі суми, вказаної у п. 3.1. цього договору. Цю умову сторони вважають істотною і без неї цей договір вони б не укладали.

Пунктом 3.1. Субліцензійного договору передбачено, що за отримання права користування знаком Ліцензіат сплатив одноразовий внесок Ліцензіару.

Як стверджує позивач, відповідно до умов договору протягом строку його дії відповідачу виставлялись рахунки для оплати щомісячної винагороди (роялті), зокрема: - рахунок на оплату № 1438 від 28.09.2012 р. на суму 32 190грн.; - рахунок на оплату №1550 від 31.10.2012 р. на суму 32 070,00 грн.; - рахунок на оплату №1836 від 30.11.2012 р. на суму 32 100,00 грн.; - рахунок на оплату №2195 від 31.12.2012 р. на суму 32 160,00 грн.; - рахунок на оплату №64 від 31.01.2013 р. на суму 33 270,00 грн.; - рахунок на оплату №362 від 28.02.2013 р. на суму 32 280,00 грн.; - рахунок на оплату №469 від 31.03.2013 р. на суму 31 530,00 грн.; - рахунок на оплату №722 від 30.04.2013 р. на суму 32 250,00 грн.; - рахунок на оплату №981 від 31.05.2013 р. на суму 20 458,07 грн.

Також позивач зазначає, що 09.03.2013 р., інспектором ТОВ «Солонь» Турукіною А.С., проведено позапланову (негласну) перевірку без повідомлення адміністрації салону «DESSANGE» з метою перевірки дотримання франчайзі умов договору щодо використання у салоні ексклюзивних товарів, в результаті проведення якої складено Акт №13.03 від 13.03.2013 р.

У відповідності із вказаним актом, інспектор виявив наступні порушення умов договору: рекламування (пропонування у будь-який спосіб) у Салоні краси продукції під торгівельною маркою BEAUTY SPA, HYDRA FACIAL, OBAGI, BELLEFONTAINE, KERASTASE, і таке використання не є предметом договору франчайзингу (пп. 4.4.4., 9.2.4. договору); закупівля і використання під час надання послуг у салоні краси продукції під торгівельною маркою HYDRA FACIAL (пп. 4.4.4., 9.2.4. договору); у салоні розміщено рекламну продукцію, на якій одночасно міститься торгівельна марка DESSANGE та торгівельна марка HYDRA FACIAL (п. 2.9. Субліцензійного договору, пп. 4.4.3., 4.4.4., 9.2.5., 10.1., 10.5. договору).

09.04.2013 р., інспектором ТОВ «Солонь» Долженко А.А., проведено позапланову (негласну) перевірку без повідомлення адміністрації салону «DESSANGE» з метою перевірки дотримання франчайзі умов договору щодо використання у салоні ексклюзивних товарів і дотримання правил закупівлі та використання рекламних матеріалів, в тому числі інших осіб, в результаті проведення якої складено Акт № 12-04 від 12.04.2013 р.

Згідно з актом, інспектор виявив наступні порушення умов договору: рекламування (пропонування у будь-який спосіб) у Салоні краси продукції під торгівельною маркою BEAUTY SPA, BATH, KERASTASE, VILLA GROSS GROUP, DIAMOND BOTIQUE, FRAGONARD, і таке використання не є предметом договору франчайзингу (пп. 4.4.4., 9.2.4. договору); закупівля і використання під час надання послуг у салоні краси продукції під торгівельною маркою HYDRA FACIAL (пп. 4.4.4., 9.2.4. договору); у салоні розміщено рекламні матеріали, на яких одночасно міститься торгівельна марка DESSANGE та торгівельна марка HYDRA FACIAL (п. 2.9. Субліцензійного договору, пп. 4.4.3., 4.4.4., 9.2.5., 10.1., 10.5. договору).

19.04.2013 р. позивачем направлено відповідачу повідомлення про припинення договору франчайзингу, в якому вимагав від франчайзі:

- сплатити впродовж 10 робочих днів з дати отримання цього повідомлення на користь франчайзера у якості відшкодування втраченої вигоди (відступне) кошти в сумі, яка складає гривневий еквівалент 10 000 євро за офіційним курсом НБУ на момент оплати відповідно до пунктів 12.11, 14.6 договору;

- протягом 10 робочих днів з моменту припинення договору виконати положення п. 14.8 договору і припинити будь-яке використання об'єктів інтелектуальної власності франчайзера, а також, зокрема, здійснити всі необхідні платежі, передбачені пп. 5.1. - 5.6. договору, погасити заборгованість зі сплати винагороди (роялті) в сумі 161 790 грн. та виконати всі інші фінансові зобов'язання, що виникли у франчайзі у зв'язку з виконанням договору, у тому числі сплатити штрафні санкції в сумі 24 000 грн., нараховані за результатами проведених позапланових перевірок салону 13.03.2013 р. і 12.04.2013 р., а також пеню за несвоєчасну сплату передбачених договором платежів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання щодо оплати роялті за надану ліцензію на використання об'єктів інтелектуальної власності відповідно до умов договору франчайзингу від 23.07.2011 р. та субліцензійного договору №5-11 від 23.07.2011 р., у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 273 308,07 грн., пеню в сумі 13 410,36 грн., штраф в сумі 24 000,00 грн. та 103 901,01 грн. упущеної вигоди.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону .

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Матеріалами справи, а саме п. 2.15. Субліцензійного договору підтверджується, що Ліцензія вважається виданою позивачем відповідачеві в момент повної сплати відповідачем суми, вказаної у п. 3.1. договору, тобто одноразового внеску, а таку умову сторони договору визначили як істотною.

Так, з позовної заяви вбачається та підтверджується самим позивачем, що відповідачем було сплачено одноразовий внесок за отримання права користування торгівельною маркою за час дії аналогічних договорів франчайзингу та субліцензійного договору від 23.07.2008 р., а тому на думку позивача, відповідач набув право оплатного використання комплексом прав позивача з 23.07.2011 р.

Проте суд вважає вищевказане твердження позивача необґрунтованим та недоведеним, оскільки сплата відповідачем одноразового внеску за надання ліцензії на використання об'єктів інтелектуальної власності за договором франчайзингу та субліцензійного договору від 23.07.2008 р., який припинив дію, жодним чином не стосується та не являється підтвердженням факту сплати такого платежу за субліцензійним договором від 23.07.2011 р.

При цьому, жодних інших доказів того, що відповідачем було проведено оплату одноразового внеску на виконання умов п. 2.15 та п. 3.1. субліцензійного договору від 23.07.2011 р. суду не надано.

Тому, суд приходить до висновку, що позивачем не було передано належним чином ліцензії відповідачеві на використання об'єктів інтелектуальної власності згідно умов договору франчайзингу та субліцензійного договору від 23.07.2011 р.

Також з матеріалів справи вбачається, що протягом дії договору франчайзингу та субліцензійного договору від 23.07.2011 р. та на виконання умов останніх позивачем виставлялися рахунки відповідачеві на оплату щомісячної винагороди (роялті) на загальну суму 278 308,07 грн., зокрема: - рахунок на оплату № 1438 від 28.09.2012 р. на суму 32 190,00 грн.; - рахунок на оплату №1550 від 31.10.2012 р. на суму 32 070,00 грн.; - рахунок на оплату №1836 від 30.11.2012 р. на суму 32 100,00 грн.; - рахунок на оплату №2195 від 31.12.2012 р. на суму 32 160,00 грн.; - рахунок на оплату №64 від 31.01.2013 р. на суму 33 270,00 грн.; - рахунок на оплату №362 від 28.02.2013 р. на суму 32 280,00 грн.; - рахунок на оплату №469 від 31.03.2013 р. на суму 31 530,00 грн.; - рахунок на оплату №722 від 30.04.2013 р. на суму 32 250,00 грн.; - рахунок на оплату №981 від 31.05.2013 р. на суму 20 458,07 грн.

Водночас, з перелічених вище рахунків на оплату на загальну суму 278 308,07 грн. вбачається, що підставою виставлення рахунку є договір № 05 від 23.07.2008 р.

При цьому, згідно положень п. 14 договору від 23.07.2008 р., останній припинив свою дію 23.07.2011 р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у позивача були відсутні правові підстави виставляти рахунки на оплату щомісячної винагороди (роялті) на підставі договору від 23.07.2008 р., який припинив свою дію 23.07.2011 р., під час дії договору франчайзингу та субліцензійного договору від 23.07.2011 р., а відповідач, правомірно відмовився проводити оплату рахунків, нарахованих без достатніх правових підстав.

Так, відповідно до статті 1115 ЦК України, за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.

За приписами статті 1116 ЦК України, предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Тому суд дійшов висновку про те, що договір франчайзингу від 23.07.2011 р. за своєю правовою природою є договором комерційної концесії.

Статтею 1118 Цивільного кодексу України визначено, що договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації.

Частина 2 ст. 1126 Цивільного кодексу України передбачає, що розірвання договору комерційної концесії підлягає державній реєстрації відповідно до статті 1118 цього Кодексу.

Тобто, договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації та його розірвання повинно має теж бути оформлене в аналогічному порядку. Відповідні зміни повинні бути внесені у відповідні державні реєстри.

Разом з тим, сторонами не надано суду доказів того, що договір франчайзингу від 23.07.2011 р. було зареєстровано у визначений законодавством спосіб, при цьому, позивач пояснив лише неможливість провести таку державну реєстрацію з огляду на відсутність у нормах Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відповідних повноважень у державного реєстратора.

При цьому, позивачем не доведено, що останній звертався до відповідного органу з проханням провести реєстрацію договору франчайзингу від 23.07.2011 р. та отримав відмову у здійсненні таких дій через відсутність законодавчого врегулювання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не було передано відповідачеві у визначений договором франчайзингу та субліцензійним договором від 23.07.2011 р. спосіб ліцензію на використання об'єктів інтелектуальної власності, рахунки на оплату, що виставлялися позивачем, не ґрунтувалися на законних правових підставах, а договір франчайзингу від 23.07.2011 р. не був зареєстрований, так як це прямо передбачено законодавством, а відтак, - у відповідача не виникло обов'язку сплачувати щомісячні платежі (роялті) та не існує заборгованості перед позивачем і нарахованих штрафних санкцій. Крім того, у позивача відсутні також підстави для нарахування штрафу за порушення положень пп. 4.4.4., 9.2.4. договору франчайзингу.

Таким чином, суд визнає необґрунтованими вимоги позивача та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Як роз'яснено пунктом 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Тому сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг також покладається на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Солонь» відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Солонь» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 18, ідентифікаційний код - 35060220), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Фізичної особи-підприємця Адамян Світлани Сейранівни (02125, м. Київ, бульвар Перова, буд. 9-Б, кв. 21 ідентифікаційний код - 3022915960) 16 784 (шістнадцять тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн. 76 коп. - судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 20.02.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.