Постанова

від 09.06.2015 по справі 910/12804/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа№ 910/12804/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Верховця А.А.

Шипка В.В.

при секретарі судового засідання Сотніковій І.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Величко О.В. - довіреність б/н від 15.10.2014р.

від відповідача: Чернишов Д.Р. - довіреність № 2518 від 08.12.2014р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Солонь" на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року

у справі № 910/12804/13 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Солонь"

до Фізичної особи-підприємця Адамян Світлани Сейранівни

про стягнення 419 619,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

У 2013 році ТОВ „Солонь" (далі - франчайзер, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ФОП Адамян Світлани Сейранівни (далі - франчайзі, відповідач) 278 308,07 грн. основного боргу, що виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору франчайзингу від 23.07.2011 (далі - Договір); 13 410,36 грн. - пені; 24 000,00 грн. - штрафу та 103 901,01 грн. - упущеної вигоди, а всього 419 619,44 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 року, позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 278 308,07 грн. основного боргу; 8 852,56 грн. пені; 24 000,00 штрафу; 103 901,01 грн. упущеної вигоди та 2 967,41 грн. витрат на правову допомогу.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року зазначені судові рішення попередніх інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 року, позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 278 308,07 грн. заборгованості; 6 458,21 грн. пені; 24 000,00 грн. штрафу; 103 901,01 грн. відшкодування упущеної вигоди (відступного); 3 000,00 грн. витрат на правову допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що матеріалами справи підтверджено невиконання відповідачем належним чином умов Договору франчайзингу від 23.07.2011 року, однак частково відмовлено в стягненні нарахованої позивачем пені в зв'язку з невірним розрахунком.

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 року та рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2014 року в даній справі скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Скасовуючи вищевказані судові рішення, Вищий господарський суд України у своїй постанові вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову, у зв'язку з не з'ясуванням судами факту здійснення державної реєстрації договору комерційної концесії (франчайзингу), як того вимагає ЦК України, а також повноваження представників (інспекторів) франчайзера на проведення позапланових (невиїзних) перевірок.

У відповідності до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду в суді першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року у задоволенні позову відмовлено, яке мотивовано тим, що позивачем не було передано відповідачеві у визначений договором франчайзингу та субліцензійним договором від 23.07.2011 року спосіб ліцензію на використання об'єктів інтелектуальної власності, виставлені позивачем рахунки на оплату не ґрунтувалися на законних правових підставах, а договір франчайзингу від 23.07.2011 року не був зареєстрований, як це прямо передбачено законодавством.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ „Солонь" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року та прийняти нове, яким позовні вимоги ТОВ „Солонь" задовольнити повністю, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, а також порушенням норм матеріального права та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 року колегією суддів у складі: головуючий-суддя Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Шипко В.В. апеляційну скаргу ТОВ „Солонь" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.04.2015 року за участю повноважних представників сторін.

До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою суду від 14.04.2015 року відкладено розгляд справи на 19.05.2015 року на підставі ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні 19.05.2015 року продовжено строк розгляду спору та оголошено перерву у справі до 09.06.2015 року

Представник позивача в судовому засіданні 09.06.2015 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити її, рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ТОВ „Солонь" задовольнити повністю.

Представник відповідача в судому засіданні проти вимог ТОВ „Солонь", викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року - без змін.

09.06.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ТОВ „Солонь" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.09.2007 року (переукладено 23.09.2011 року) між D.F.Export, який набув права на торговельну марку „DESSANGE" від DESSANGE International, та позивачем укладено генеральну угоду франчайзингу, за умовами якої ТОВ „Солонь" зобов'язане укладати угоди франчайзингу за формою, передбаченою D.F.Export, та разом з договорами франчайзингу - субліцензійні договори на використання торговельної марки „DESSANGE".

23.07.2008 року між ТОВ „Солонь" та ФОП Адамян С.С. укладено договір франчайзингу № 5 відповідно до предмету якого франчайзер надає франчайзі на строк дії та на умовах цього договору права на використання об'єктів інтелектуальної власності, виключні права на які належать франчайзеру (п.1.1. договору). Строк дії цього договору складав три роки від дати його підписання, яка вказана у правому верхньому куті його першої сторінки (п.14 договору).

23.07.2011 року між ТОВ „Солонь" та ФОП Адамян С.С. укладено договір франчайзингу б/н, відповідно до умов якого франчайзер надає франчайзі на строк дії та на умовах цього договору права на використання комплексу наступних об'єктів інтелектуальної власності, виключні права на які належать франчайзеру (п.1.1. договору), а саме: п.1.1.1. ноу-хау щодо керування та ведення діяльності з надання послуг у межах салону; п.1.1.2. ноу-хау щодо дизайнерського оформлення та технологічного оснащення салону, а також специфіки надання послуг у салоні; п.1.1.3. комерційний досвід (маркетингове дослідження, план рекламної кампанії, консультації щодо надання перукарських та косметичних послуг, формування та навчання персоналу франчайзі); п.1.1.4. ділову репутацію франчайзера (корпоративний (фірмовий) стиль франчайзера, стандарти якості обслуговування та інше); п.1.1.5. торгівельні марки.

Детальна характеристика об'єктів інтелектуальної власності, зазначених в пп. 1.1.1. - 1.1.4. цього договору, права на які франчайзер передає франчайзі, міститься в додатках до цього договору (п.1.2. договору).

Франчайзер надає франчайзі право використовувати торговельні марки виключні права на які належать франчайзеру, в порядку та на умовах окремого субліцензійного договору від 23.07.2011 року, укладеного між сторонами, який є додатком до цього договору (п.1.1.3. договору).

Франчайзер має право контролювати якість послуг, наданих франчайзі в порядку та на умовах, встановлених договором. Перевірка якості франчайзером може здійснюватися за згодою франчайзі або без такої (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 договору).

Франчайзі зобов'язаний виплачувати франчайзеру винагороду за використання об'єктів інтелектуальної власності, зазначених в пункті 1.1 договору, в порядку та на умовах договору (підпункт 4.4.1 пункту 4.4 договору).

Пунктами 5.1., 5.2 та 5.4 сторони погодили, що винагорода франчайзера за надання франчайзі права на використання об'єктів інтелектуальної власності, зазначених в п. 1.1. договору, визначається відповідно до рахунків, виставлених франчайзером, окремо за використання, кожного об'єкту інтелектуальної власності. За використання об'єктів інтелектуальної власності, зазначених у п.п. 1.1.1-1.1.4 договору, франчайзі зобов'язаний сплачувати франчайзеру щомісячну винагороду (роялті) в гривнях, що еквівалентна 3 000 (три тисячі) євро за офіційним курсом НБУ, встановленим на день підписання договору. Для оплати щомісячної винагороди франчайзер виставляє франчайзі відповідний рахунок. Щомісячна винагорода сплачується франчайзі в строк, що не перевищує 20 (двадцяти) робочих днів з моменту виставлення рахунку франчайзером.

Навчання первинного персоналу здійснюється на підставі і в порядку, встановленому договором про навчання. Форма договору про навчання є додатком до договору. Договір про навчання франчайзі зі франчайзером або навчальним центром має бути укладено в момент укладення договору, без чого договір вважатиметься таким, що не набрав чинності (підпункт 8.3.3 пункту 8.3 договору).

Франчайзі має право замовляти, закуповувати, використовувати для надання послуг в салоні, реалізовувати і рекламувати (пропонувати у будь-який спосіб) товари інших осіб лише за письмової згоди франчайзера; франчайзі в процесі функціонування салону має право використовувати об'єкти інтелектуальної власності і рекламні матеріали, права на які належать іншим особам, та право на використання яких не надано цим договором, лише за письмової згоди франчайзера (підпункти 9.2.4 і 9.2.5 пункту 9.2 договору).

Франчайзер контролює дотримання франчайзі та персоналом франчайзі вимог цього договору; франчайзер здійснює контроль, зазначений в підпункті 9.5.1 пункту 9.5 договору, шляхом проведення уповноваженими представниками (інспекторами) франчайзера планових та позапланових (негласних) перевірок функціонування салону; франчайзер самостійно або із залученням сторонніх осіб здійснює позапланові (негласні) перевірки функціонування салону; франчайзер не сповіщає франчайзі про час проведення позапланових (негласних) перевірок функціонування салону; інспектор франчайзера за результатами перевірки складає письмовий акт перевірки салону в довільній формі, який затверджується директором франчайзера; інспектор франчайзера за результатами співставлення функціонування салону із вимогами договору викладає в акті перевірки салону зауваження та вимоги (пропозиції) щодо усунення розбіжностей та недоліків, інших невідповідностей, порушень у роботі салону; примірник кожного акта перевірки салону вручається під розписку уповноваженому представнику франчайзі або надсилається поштою; франчайзі, персонал франчайзі та підрядники зобов'язані виконувати зауваження та вимоги (пропозиції) уповноваженого представника франчайзера, викладені в акті перевірки салону (пункт 9.5 договору);

Відповідно до пункту 10.1 договору франчайзі зобов'язаний замовляти та закуповувати рекламні матеріали, необхідні для функціонування салону, виключно у франчайзера або інших осіб за письмової згоди франчайзера.

Згідно пункту 10.5. договору франчайзі самостійно чи із залученням франчайзера має право проводити будь-які власні рекламні заходи лише за умови попереднього письмового узгодженням із франчайзером змісту та вартості таких заходів.

У разі систематичного (двократного і більше разів підряд) одного й того ж порушення франчайзі пунктів 5.1 - 5.5 договору, франчайзер має право достроково розірвати договір у порядку пункту 14.4 договору. У разі дострокового розірвання договору з причин, зазначених у пункті 12.11 договору, франчайзі повинен сплатити відступне, еквівалентне 10 000 (десятьом тисячам) євро за офіційним курсом НБУ, встановленим на день пред'явлення вимоги про сплату (пункт 12.11 договору).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх грошових зобов'язань, зокрема, зазначених у пунктах 5.1 - 5.5 договору, франчайзі сплачує франчайзеру пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виконання, від простроченої суми за кожен день прострочення платежу (пункт 12.12 договору).

Пунктом 14.1 договору встановлено, що строк дії договору складає 3 (три) роки від дати його підписання, яка вказана у правому верхньому куті першої сторінки договору. Однак, у частині невиконаних зобов'язань сторін, у тому числі передбачених пунктами 14.8 та 17.5 договору, договір зберігає свою дію на увесь час до повного виконання таких зобов'язань.

Договір може бути припинено до закінчення строку його дії, зазначеного в пункті 14.1 договору, за взаємною згодою сторін, про що укладається письмова угода, яка є невід'ємною частиною договору (пункт 14.3 договору).

Відповідно до пункту 14.4 договору, франчайзер має право до закінчення строку дії договору в односторонньому порядку розірвати договір в разі систематичного (тобто двократного і більше разів підряд) порушення франчайзі положень договору чи невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором.

Про розірвання договору в односторонньому порядку з підстав, передбачених пунктом 14.4 договору, сторона - ініціатор розірвання має направити письмове повідомлення іншій стороні за 30 (тридцять) календарних днів до відповідної дати розірвання договору (пункт 14.5 договору).

Сторона, яка отримає повідомлення від іншої сторони про одностороннє розірвання (припинення) договору за умови, що така одностороння відмова відповідає умовам пункту 14.4 договору, впродовж 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання повідомлення про одностороннє розірвання договору в порядку пункту 14.5 договору повинна сплатити іншій стороні суму відшкодування втраченої вигоди, що складає суму в гривнях, що еквівалентна 10 000 євро за офіційним курсом НБУ, встановленим на момент оплати (пункт 14.6 договору).

Франчайзі упродовж 10 (десяти) робочих днів з моменту припинення дії договору в порядку пункту 14.3 договору або протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту одностороннього розірвання договору в порядку пункту 14.4 договору повинен припинити будь-яке використання об'єктів інтелектуальної власності франчайзера, зазначених в пункті 1.1 договору, а також здійснити всі необхідні платежі, передбачені пунктами 5.1 - 5.6 договору та виконати всі інші фінансові зобов'язання, що виникли у франчайзі у зв'язку з виконанням договору. Невиконання будь-якого із зазначених цим пунктом обов'язків франчайзі призводить до виникнення у франчайзі обов'язку сплати на користь франчайзера штрафу в розмірі 20 % від суми валових доходів салону (салонів) за весь час його (їх) роботи (пункт 14.8 договору).

Згідно п. 16.1. статті 16 договору, додатками до нього є: Додаток „А" - „Салони і Території"; Додаток „Б" - „Договір про навчання"; Додаток № 1 - „Маркетингове дослідження та план рекламної кампанії"; Додаток № 2 - „План розташування перукарських меблів салону, узгоджений з власником торгової марки"; Додаток № 3 - „Специфікація меблів та обладнання"; Додаток № 4 - „Специфікація програмного забезпечення „Салон"; Додаток № 5 - „Стандарт персоналу Франчайзі"; Додаток № 6 - „Програма навчання персоналу Франчайзі"; Додаток № 7 - „Стандарт якості обслуговування (кодекс марки) "; Додаток № 8 - „Специфікація ексклюзивних товарів"; Додаток № 9 - „Типова форма щомісячного звіту"; Додаток № 10 - „Положення про конфіденційність"; Додаток № 11 - „Положення про рекламу та маркетинг"; Додаток № 12 - „Параметри використання торговельних марок"; Додаток № 13 - „Субліцензійний договір про передачу права на використання знаків для товарів і послуг" № 5-11 від 23.07.2011 року.

Усі додатки до цього договору, зазначені в п. 16.1. цього договору є невід'ємною частиною цього договору (п. 16.4. договору).

Відповідно до п. 2.15. Субліцензійного договору, ліцензія вважається виданою франчайзером франчайзі в момент повної сплати франчайзі суми, вказаної у п. 3.1. цього договору. Цю умову сторони вважають істотною і без неї цей договір вони б не укладали.

Пунктом 3.1. Субліцензійного договору передбачено, що за отримання права користування знаком Ліцензіат сплатив одноразовий внесок Ліцензіару.

Так, підставою для звернення до суду стало невиконання відповідачем обов'язку щодо сплати передбачених договором щомісячних платежів (роялті) за період з вересня 2012 року по травень 2013, а також встановлення фактів порушення умов договору, виявлених від час проведення позапланових (негласних) перевірок.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.03.2013 року, інспектором ТОВ „Солонь" Турукіною А.С. на підставі наказу директора ТОВ „Солонь" Бабічевої К.М. № 42 від 04.03.2013 року, проведено позапланову (негласну) перевірку без повідомлення адміністрації салону „DESSANGE" з метою перевірки дотримання франчайзі умов договору щодо використання у салоні ексклюзивних товарів, в результаті проведення якої складено Акт №13.03 від 13.03.2013 року.

У відповідності із вказаним актом, інспектор виявив наступні порушення умов договору: рекламування (пропонування у будь-який спосіб) у Салоні краси продукції під торгівельною маркою BEAUTY SPA, HYDRA FACIAL, OBAGI, BELLEFONTAINE, KERASTASE, і таке використання не є предметом договору франчайзингу (пп. 4.4.4., 9.2.4. договору); закупівля і використання під час надання послуг у салоні краси продукції під торгівельною маркою HYDRA FACIAL (пп. 4.4.4., 9.2.4. договору); у салоні розміщено рекламну продукцію, на якій одночасно міститься торгівельна марка DESSANGE та торгівельна марка HYDRA FACIAL (п. 2.9. Субліцензійного договору, пп. 4.4.3., 4.4.4., 9.2.5., 10.1., 10.5. договору).

09.04.2013 року, інспектором ТОВ „Солонь" Долженко А.А. на підставі наказу директора ТОВ „Солонь" Бабічевої К.М. № 43 від 05.04.2013 року, проведено позапланову (негласну) перевірку без повідомлення адміністрації салону „DESSANGE" з метою перевірки дотримання франчайзі умов договору щодо використання у салоні ексклюзивних товарів і дотримання правил закупівлі та використання рекламних матеріалів, в тому числі інших осіб, в результаті проведення якої складено Акт № 12-04 від 12.04.2013 року.

Згідно з актом, інспектор виявив наступні порушення умов договору: рекламування (пропонування у будь-який спосіб) у Салоні краси продукції під торгівельною маркою BEAUTY SPA, BATH, KERASTASE, VILLA GROSS GROUP, DIAMOND BOTIQUE, FRAGONARD, і таке використання не є предметом договору франчайзингу (пп. 4.4.4., 9.2.4. договору); закупівля і використання під час надання послуг у салоні краси продукції під торгівельною маркою HYDRA FACIAL (пп. 4.4.4., 9.2.4. договору); у салоні розміщено рекламні матеріали, на яких одночасно міститься торгівельна марка DESSANGE та торгівельна марка HYDRA FACIAL (п. 2.9. Субліцензійного договору, пп. 4.4.3., 4.4.4., 9.2.5., 10.1., 10.5. договору).

19.04.2013 року позивачем направлено відповідачу повідомлення про припинення договору франчайзингу, в якому вимагав від франчайзі:

- сплатити впродовж 10 робочих днів з дати отримання цього повідомлення на користь франчайзера у якості відшкодування втраченої вигоди (відступне) кошти в сумі, яка складає гривневий еквівалент 10 000 євро за офіційним курсом НБУ на момент оплати відповідно до пунктів 12.11, 14.6 договору;

- протягом 10 робочих днів з моменту припинення договору виконати положення п. 14.8 договору і припинити будь-яке використання об'єктів інтелектуальної власності франчайзера, а також, зокрема, здійснити всі необхідні платежі, передбачені пп. 5.1. - 5.6. договору, погасити заборгованість зі сплати винагороди (роялті) в сумі 161 790,00 грн. та виконати всі інші фінансові зобов'язання, що виникли у франчайзі у зв'язку з виконанням договору, у тому числі сплатити штрафні санкції в сумі 24 000 грн., нараховані за результатами проведених позапланових перевірок салону 13.03.2013 року і 12.04.2013 року, а також пеню за несвоєчасну сплату передбачених договором платежів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання щодо оплати роялті за надану ліцензію на використання об'єктів інтелектуальної власності відповідно до умов договору франчайзингу від 23.07.2011 року та субліцензійного договору № 5-11 від 23.07.2011 р., у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 273 308,07 грн., пеню в сумі 13 410,36 грн., штраф в сумі 24 000,00 грн. та 103 901,01 грн. упущеної вигоди.

Переглядаючи правомірність винесення оскаржуваного рішення про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Матеріалами справи, а саме п. 2.15. Субліцензійного договору підтверджується, що Ліцензія вважається виданою позивачем відповідачеві в момент повної сплати відповідачем суми, вказаної у п. 3.1. договору, тобто одноразового внеску, а таку умову сторони договору визначили як істотною.

Так, з позовної заяви вбачається та підтверджується самим позивачем, що відповідачем було сплачено одноразовий внесок за отримання права користування торгівельною маркою за час дії аналогічних договорів франчайзингу та субліцензійного договору від 23.07.2008 року, а тому на думку позивача, відповідач набув право оплатного використання комплексом прав позивача з 23.07.2011 року.

Проте, судова колегія погоджується з висковому місцевого суду щодо необґрунтованості та недоведеності даного твердження позивача, оскільки сплата відповідачем одноразового внеску за надання ліцензії на використання об'єктів інтелектуальної власності за договором франчайзингу та субліцензійного договору від 23.07.2008 року, який припинив дію, жодним чином не стосується та не являється підтвердженням факту сплати такого платежу за субліцензійним договором від 23.07.2011 року.

При цьому, жодних інших доказів того, що відповідачем було проведено оплату одноразового внеску на виконання умов п. 2.15 та п. 3.1. субліцензійного договору від 23.07.2011 року суду не надано та матеріали справи не містять.

Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не було передано належним чином ліцензії відповідачеві на використання об'єктів інтелектуальної власності згідно умов договору франчайзингу та субліцензійного договору від 23.07.2011 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що протягом дії договору франчайзингу та субліцензійного договору від 23.07.2011 року та на виконання умов останніх позивачем виставлялися рахунки відповідачеві на оплату щомісячної винагороди (роялті) на загальну суму 278 308,07 грн., зокрема: - рахунок на оплату № 1438 від 28.09.2012 року на суму 32 190,00 грн.; - рахунок на оплату № 1550 від 31.10.2012 року на суму 32 070,00 грн.; - рахунок на оплату №1836 від 30.11.2012 року на суму 32 100,00 грн.; - рахунок на оплату № 2195 від 31.12.2012 року на суму 32 160,00 грн.; - рахунок на оплату № 64 від 31.01.2013 року на суму 33 270,00 грн.; - рахунок на оплату № 362 від 28.02.2013 р. на суму 32 280,00 грн.; - рахунок на оплату № 469 від 31.03.2013 року на суму 31 530,00 грн.; - рахунок на оплату № 722 від 30.04.2013 року на суму 32 250,00 грн.; - рахунок на оплату № 981 від 31.05.2013 року на суму 20 458,07 грн.

Водночас, як вірно зазначив місцевий суд, з перелічених вище рахунків на оплату на загальну суму 278 308,07 грн. вбачається, що підставою виставлення рахунку є договір № 05 від 23.07.2008 року.

При цьому, згідно положень п. 14 договору від 23.07.2008 року, останній припинив свою дію 23.07.2011 року.

Таким чином, вірним є висновок суду, що у позивача були відсутні правові підстави виставляти рахунки на оплату щомісячної винагороди (роялті) на підставі договору від 23.07.2008 року, який припинив свою дію 23.07.2011 року, під час дії договору франчайзингу та субліцензійного договору від 23.07.2011 року, а відповідач, правомірно відмовився проводити оплату рахунків, нарахованих без достатніх правових підстав.

Доводи скаржника щодо помилки комп'ютерної програми, через яку формувались відповідні рахунки на оплату роялті, колегією суддів відхиляються, оскільки не підтверджені належними доказами та правильності висновку суду не спростовує.

Крім того, відповідно до статті 1115 ЦК України, за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.

За приписами статті 1116 ЦК України, предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Судом встановлено, що договір франчайзингу від 23.07.2011 року за своєю правовою природою є договором комерційної концесії.

Статтею 1118 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації.

Частина 2 ст. 1126 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що розірвання договору комерційної концесії підлягає державній реєстрації відповідно до статті 1118 цього Кодексу.

Тобто, договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації та його розірвання повинно має теж бути оформлене в аналогічному порядку. Відповідні зміни повинні бути внесені у відповідні державні реєстри.

Як вбачається з матеріалів справи, державну реєстрацію правовласника здійснено державним реєстратором Печерської районної в місті Києві держаної адміністрації.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що сторонами не надано суду доказів того, що договір франчайзингу від 23.07.2011 року було зареєстровано у визначений законодавством спосіб.

Твердження скаржника щодо неможливості проведення такої реєстрації з огляду на відсутність у нормах Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" відповідних повноважень у державного реєстратора судом апеляційної інстанції до уваги не беруться, оскільки, позивачем не доведено, що останнім вчинялися дії по зверненню до державного реєстратора Печерської районної в місті Києві держаної адміністрації з відповідною заявою провести реєстрацію договору франчайзингу від 23.07.2011 року. Не містять матеріали справи і наслідків такого звернення, зокрема, відмови державного реєстратора у здійсненні реєстраційних дій через відсутність законодавчого врегулювання.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, судова колегія приходить до висновку, що позивачем не було передано відповідачеві у визначений договором франчайзингу та субліцензійним договором від 23.07.2011 року спосіб ліцензію на використання об'єктів інтелектуальної власності, рахунки на оплату, що виставлялися позивачем, не ґрунтувалися на законних правових підставах, а договір франчайзингу від 23.07.2011 року не був зареєстрований, так як це прямо передбачено законодавством, а відтак, - у відповідача не виникло обов'язку сплачувати щомісячні платежі (роялті), як і не існує заборгованості по нарахованих позивачем штрафних санкцій. Крім того, у позивача відсутні також підстави для нарахування штрафу за порушення положень пп. 4.4.4., 9.2.4. договору франчайзингу.

Таким чином, рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими, таким що не відповідають обставинам справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Солонь" на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року у справі № 910/12804/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року у справі № 910/12804/13 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати сторонам.

4. Справу № 910/12804/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 12.06.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді А.А. Верховець

В.В. Шипко