Ухвала

від 17.02.2015 по справі 815/4919/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

17 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4919/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М. Г

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Милосердного М.М.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України)

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-Прилад» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекарт-Прилад» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 5 травня 2014 року № 0001312201 та № 0001322201.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-Прилад» задоволений. Скасовані податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 5 травня 2014 року № 0001312201 та № 0001322201.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою слідчого з ОВС першого ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів в Одеській області від 19 березня 2014 року за результатами розгляду матеріалів досудового розслідування, призначено проведення виїзної позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» (ЄДРПОУ 13881657) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ФРІМЕН» (37222861), ТОВ «ГРЕСХОППЕР» (37451644) за період діяльності 01.01.2011 - 31.12.2012 років.

З 09.04.2014 року по 15.04.2014 року відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Телекарт-Прилад» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Гресхоппер» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 18 квітня 2014 року № 829/22-01/13881657, відповідно до висновків якого, встановлено порушення позивачем:

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого суб'єктом господарювання занижено податок на додану вартість на загальну суму 577552 грн., у тому числі, за квітень 2011 року - 472552 грн., за травень 2011 року - 93858 грн., за червень 2011 року - 11142 грн.;

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого суб'єктом господарювання занижено податок на прибуток на загальну суму 664184 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року - 664184 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були прийняті: податкове повідомлення-рішенням від 05.05.2014 року № 0001312201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств, у загальному розмірі 664184 грн., у тому числі за основним платежем - 664184 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 0 грн. та податкове повідомленням-рішенням від 5 травня 2014 року № 0001322201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, у загальному розмірі 577552 грн., у тому числі за основним платежем - 577552 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 квітня 2011 року між позивачем, як «Покупцем» та ТОВ «Гресхоппер», як «Продавцем», було укладено договір купівлі-продажу № ТК-29, відповідно до якого, Продавець зобов'язаний передати у власність, а Покупець належним чином прийняти та оплатити комплектуючі, матеріали та інші товари (найменування, ціна та кількість вказана у рахунках-фактурах або видаткових накладних) в строк та за умовами цього договору.

На підтвердження виконання вказаного договору, позивачем до матеріалів справи надано первинні документи, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, прибуткові ордери, журнал реєстрації довіреностей за 2011 рік, реєстри виданих та отриманих податкових накладних за спірний період, картки руху товарно-матеріальних цінностей, платіжні доручення та інші.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій за договором, укладеним між позивачем та ТОВ «Гресхоппер», на які позивач як платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Натомість, на підтвердження отримання товару за договором від ТОВ «Гресхоппер», позивачем надано до матеріалів справи видаткові накладні, податкові накладні, прибуткові ордери, платіжні доручення та інш., які на думку колегії суддів спростовують висновок апелянта про встановлений перевіркою факт відсутності господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом.

Таким чином, отримані ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» первинні документи, дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товару своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість та податку на прибуток.

Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору між позивачем та ТОВ «Гресхоппер», в тому числі з урахуванням висновків інформації досудового розслідування, оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Щодо доводів апелянта з посиланням на інформацію слідчого щодо нікчемності господарських відносин між позивачем та ТОВ «Гресхоппер», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч.ч.1, 4 ст.70 КАС України).

В свою чергу, частиною 4 статті 72 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги з посиланням на зміст інформації слідчого, оскільки вони зафіксовані в процесуальних документах досудового розслідування і є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, та не є належними документами, які встановлюють відповідні юридичні факти та не можуть бути належним доказом у даній адміністративній справі та свідчити про відсутність господарських операцій, вчинених на виконання укладеного між позивачем та ТОВ «Гресхоппер» договору.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони ґрунтуються на неповному з'ясуванні податковим органом обставин по справі та спростовуються матеріалами справи (первинними документами, наданими позивачем), яким судом було надано належну оцінку при винесенні обґрунтованого рішення про задоволення адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ступакова І.Г.

Судді: Бітов А.І.

Милосердний М.М.