Постанова

від 18.02.2015 по справі 914/3357/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2015 р. Справа № 914/3357/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Бойко С.М.,

суддів Бонк Т. Б.,

Якімець Г. Г.

при секретарі Фіна Н.,

за участю представників:

від позивача не з'явився

від відповідача з'явився

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід"

на рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року, суддя Юркевич М. В. , у справі № 914/3357/14

за позовом: приватного підприємства "Кластер-плюс", м. Боярка Київська область

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід",

с. Смільне Львівської області

про стягнення 78 786,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року в справі №914/3357/14 позовні вимоги приватного підприємства "Кластер-плюс" задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" на користь приватного підприємства "Кластер-плюс" 40 000,00 грн. основного боргу, 2 515,04 грн. 3% річних, 5 638,83 грн. інфляційних втрат, 30 599,67 грн. неустойки, 1 827 грн. витрат по сплаті судового збору та 275, 96 грн. витрат, пов'язаних із забезпеченням явки представника позивача в судове засідання.

В задоволенні вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" 19,97 грн. неустойки та 2,50 грн. 3% річних відмовлено.

Як підставу стягнення основної суми боргу, суд першої інстанції вказав укладений між сторонами договір №KL-27092012-132, за умовами якого позивач зобов'язався виконати комплекс робіт з впровадження інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури на об'єкті, який знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 6, а відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість. Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, що мало місце в даному випадку. Окрім того, з позивача, згідно п. 7.2 договору, стягнуто неустойку.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішенням господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року скасувати в частині задоволення вимог про стягнення основного боргу в сумі 16 534, 80 грн., 3% річних у сумі 678,15 грн., інфляційних втрат у розмірі 2741, 50 грн., а також повністю відмовити у стягненні неустойки у розмірі 30630, 05 грн. В решті рішення залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи та недоведеністю обставин, що мали значення для справи. Зокрема зазначає, що позивачем було пропущено строк позовної давності, встановлений для стягнення неустойки, який згідно ст. 258 ЦК України становить 1 рік.

Окрім того, скаржник заперечує щодо стягнення 16 534, 80 грн. основного боргу у зв'язку з тим, що позивач виконав роботи, які зазначені у договорі із порушеннями, а саме самовільно замінив частину матеріалів. Як вказує відповідач, вартість замінених позивачем матеріалів складає 16 534, 80 грн., відтак в наслідок зменшення суми основної заборгованості, слід зменшити нараховані штрафні санкції.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить залишити останню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, зазначає, що в суді першої інстанції, відповідач був присутній, окрім того справа слухалась на протязі двох місяців, про що останній знав, однак заяви про застосування строку позовної давності не подавав, ні в письмову ні в усному варіанті. Щодо нарахування неустойки понад строк 6 місяців, позивач зазначає, що договором передбачене таке нарахування, відтак неустойка нарахована вірно.

Також, позивач заперечує доводи відповідача, щодо відмови у стягненні 16534, 80 грн. основного боргу, оскільки відповідачем було підписано акти здачі приймання виконаних робіт без будь яких застережень, окрім того відповідач не подав жодних доказів, які б свідчили про наявність прихованих чи видимих дефектів.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, а тому його неявку суд розцінює як без поважних причин і вважає розглянути спір за наявних в справі доказів про права і обов'язки сторін.

Однак, позивачем був надісланий розрахунок (уточнений) суми штрафних санкцій по даній справі. В якому останній зазначив, що відповідно до п. 7.2 договору, у випадку затримки оплати замовник несе відповідальність у формі сплати неустойки розміром 0,1% від суми затриманого платежу за кожний день такої затримки, протягом всього строку такої прострочки. Однак, оскільки чинним законодавством встановлено обмеження в строках та розмірах нарахування нестойки, в даному випадку пені, то позивачем був здійснений перерахунок, згідно якого розмір пені складає 4866, 39 грн.

Представник відповідача, в судовому засіданні, підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року в справі №914/3357/скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області слід частково скасувати, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" - частково задоволити з наступних підстав.

Як встановлено судами 10.10.2012 року між приватним підприємством "Кластер-Плюс" (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" (відповідачем) було укладено договір №KL-27092012-132, за умовами якого позивач зобов'язався виконати комплекс робіт з впровадження інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури на об'єкті, який знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Лабораторний, 6, а відповідач взяв на себе зобов'язання прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість.

В п.2.1. договору сторони погодили, що вартість робіт, що здійснюються виконавцем на користь замовника визначається додатковими угодами до цього договору.

У відповідності до п. 2 договору сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 10.10.2012р. на суму 102 224,70 грн. та додаткову угоду №2 від 31.10.2012р. на суму 18 829,20 грн.

З моменту підписання додаткової угоди та на протязі зазначеного в угоді терміну замовник сплачує виконавцю передоплату, в розмірі 50% вартості робіт та 50% - залишок вартості робіт, протягом 3 банківських днів після підписання актів приймання-передачі. (п.2.4.1. договору).

Як встановлено судами на підставі наявних доказів по справі, відповідач перерахував лише 17 000,00 грн. передоплати, однак незважаючи на це позивачем були виконані роботи обумовлені договором, про що свідчать долучені до матеріалів справи акти здачі - приймання виконаних робіт: №0002444/1 від 20.12.2012р. на суму 98 660,70 грн. та №0002399/1 від 27.11.2012 на суму 17 950,80 грн. При цьому загальна сума виконаних робіт склала 116 611,50 грн.

Всього за договором станом на час розгляду справи відповідач сплатив 76 611,50 грн., неоплаченими залишились роботи на суму 40 000,00 грн., згідно актів здачі-приймання виконаних робіт. Дане твердження не заперечується відповідачем та підтверджується встановленими обставинами справи.

Згідно з претензії за №11205 від 26.08.2014р. позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість, яка виникла в ТОВ "Будова-Захід" перед ПП "Кластер-плюс", однак жодної відповіді на претензію відповідач не надав.

Предметом спору є неоплачена сума заборгованості в розмірі 40 000,00грн., 30 630,05 грн. сума неустойки, 2 517,54 грн.- 3% річних, 5 638,83 грн.- інфляційних втрат та 275, 96 грн. витрат пов'язаних із забезпеченням явки представника позивача в судове засідання.

Як обумовлено приписами статті 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Положеннями статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 5.3 договору, роботи вважаються виконані виконавцем в повному обсязі та належної якості, якщо протягом п'яти робочих днів з дати надання виконавцем замовнику акту приймання-передачі виконаних робіт для його належного завірення, не висловлено мотивованих претензій у письмовій формі.

Як вбачається з встановлених обставин, жодних претензій щодо якості робіт чи комплектності використаних матеріалів від відповідача не надходило.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем на загальну суму 40 000,00 грн. Виконані роботи прийняті відповідачем без застережень. Крім того, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про проведення ним розрахунків за виконані позивачем роботи.

В силу приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що відповідно до п. 7.2 договору, у випадку затримки оплати замовник несе відповідальність у формі сплати неустойки розміром 0,1% від суми затриманого платежу за кожний день такої затримки, протягом всього строку такої прострочки.

Судом перщої інстанції позовні вимоги задоволені частково та стягнуто суму 2 515,04 грн. - 3% річних, 5 638,83 грн. - інфляційних втрат та 30 599,67 грн. -неустойки.

Проте, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2,3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено судом сторонами в договорі зазначено що за порушення умов оплати замовник несе відповідальність у формі сплати неустойки розміром 0,1% від суми затриманого платежу за кожний день такої затримки, протягом всього строку такої прострочки. Виходячи з аналізу вище зазначених норм права, колегія суддів, дійшла висновку, що фактично за своєю юридичною природою зміст цього пункту договору (п.7.2) передбачає стягнення пені.

Відповідно до п. 2.5 Постанови пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

В поданому позивачем уточненому розрахунку суми штрафних санкцій останній зазначив, що відповідно до п. 7.2 договору, у випадку затримки оплати замовник несе відповідальність у формі сплати неустойки розміром 0,1% від суми затриманого платежу за кожний день такої затримки, протягом всього строку такої прострочки. Однак, оскільки чинним законодавством встановлено обмеження в строках та розмірах нарахування нестойки(пені), то позивачем був здійснений перерахунок, згідно якого розмір пені складає 4866, 39 грн.

В той же час з наданого позивачем уточненого розрахунку пені та 3 % річних вбачається, що до суми заборгованості - 950,80 грн. позивач застосував період прострочення з 01.12.2012р. до 23.12.2012р.(23 дні). Однак, вказана сума не охоплюється зазначеним періодом, оскільки право вимоги оплати за виконані роботи виникло у позивача лише з 03.12.2012р. (протягом трьох банківських днів після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт від 27.11.2012р. ). Відтак, прострочення оплати відповідачем суми боргу в розмірі 950,80 грн. становить з 03.12.2012р. до 23.12.2012р. (21 дні).

Провівши перерахунок, 3% річних, неустойки (пені) передбаченої пунктом 7.2 договору, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 4865, 59 грн. пені, 2 515,04 грн. 3% річних. Щодо інфляційних втрат то такі були нараховані позивачем вірно та становлять 5 638,83 грн.

Відтак, висновок суду першої інстанції про стягнення неустойки (пені) в розмірі 30 599,67 є неправильним та підлягає частковому скасуванню до суми 4865, 59 грн.

Щодо твердження відповідача, про сплив строку позовної давності, то з встановлених обставин справи, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача про його застосування в суді першої інстанції, а тому застосуванню не підлягає.

Окрім того, судом першої інстанції було вірно задоволено клопотання позивача про розподіл судових витрат, виходячи з наступного.

Як зазначено у постанові Пленуму ВГС України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України", судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Так, ухвалою від 29.09.2014р. суд визнав явку представників сторін обов'язковою. Відтак, представник позивача на підтвердження витрат в сумі 275, 96 грн., пов'язаних із явкою в судове засідання, пред'явив копії проїзних документів, зокрема - №П44-Е1-0752319-2609 на суму 131,66 грн. та №ЛЛ4-Е1-0731241-2609 на суму 144,30 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. А тому, оскільки апелянтом(відповідачем) сплачено судовий збір у розмірі 913,50 грн., а рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню та відмові в частині позовних вимог у стягненні пені на суму 25 734,08 грн., то провівши перерозподіл судових витрат на користь відповідача з позивача слід стягнути 301, 45 грн. в повернення судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року в справі №914/3357/14 частково скасувати.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" (80643, Львівська область, Бродівський район, с. Смільне, вул. Привокзальна,1, код ЄДРПОУ 34938625) на користь приватного підприємства "Кластер-плюс" (08150, Київська область, м. Боярка, вул. Молодіжна, 77/12, код ЄДРПОУ 33794837) 4865, 59 грн. неустойки(пені).

4. В задоволенні позовних вимог приватного підприємства "Кластер-плюс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" про стягненні неустойки(пені) в розмірі 25 734,08 грн. - відмовити.

5. В решті рішення господарського суду Львівської області від 18.11.2014 року в справі №914/3357/14 залишити без змін.

6. Стягнути з приватного підприємства "Кластер-плюс" (08150, Київська область, м. Боярка, вул. Молодіжна, 77/12, код ЄДРПОУ 33794837) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Будова-Захід" (80643, Львівська область, Бродівський район, с. Смільне, вул. Привокзальна,1, код ЄДРПОУ 34938625) 301, 45 грн . в повернення судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

8. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 20.02.2015 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Бонк Т. Б.

Суддя Якімець Г. Г.