Постанова

від 05.02.2015 по справі 804/4313/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 рокусправа № 804/4313/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕР-ГРУП» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі №804/4313/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕР-ГРУП» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕР-ГРУП» 28 березня 2014 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно якого, просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення: № 0000202201, № 0000212201, № 0000282200 від 06.03.2014 року та № 0000292200 від 29.03.2014 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях позивача та порушення позивачем норм Податкового кодексу України викладені у актах № 7/221/31371098 від 10.01.2014 року та № 459/04-62-22-1/31371098 від 06.03.2014 року (далі - акт перевірки) на підставі яких було прийнято оскаржені податкові повідомлення-рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що до перевірки не надані документи, що підтверджують відповідність товару встановленим стандартам та технічної документації яка встановлює вимоги до якості, крім того обставини транспортування товарів позивачем не підтверджено товарно-транспортними накладними, що свідчить про відсутність реальності у спірних господарських операціях позивача.

Крім того суд дійшов висновку про порушення позивачем вимог п.160.2 ст.160 Податкового кодексу України, у зв'язку з не нарахуванням та несплатою позивачем податку з доходів нерезидента у вигляді роялті.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В апеляційній скарзі зазначає, про безпідставність висновків перевіряючих осіб, які зроблено в актах перевірки № 7/221/31371098 від 10.01.2014 року, № 459/04-62-22-1/31371098 від 06.03.2014 року про недодержання позивачем вимог Податкового законодавства України.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу, відповідач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача, який заперечував, щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 7/221/31371098 від 10.01.2014 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем

- пп.14.1.27, пп.14.1.56, пп.14.1.228 п.14.1 ст.14, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1 п.137.10 ст.137, пп. 138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого перевіреним підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 1499014 грн. у тому числі за І квартал 2012 року у сумі 348214 грн., за II квартал 2012 року у сумі 407750 грн., за III квартал 2012 року у сумі 576800 грн., та за IV квартал 2012 року у сумі 166250 грн.;

- пп.14.1.202 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого перевіреним підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 106467 грн., у тому числі за червень 2012 року у сумі 18000 грн., за липень 2012 року у сумі 24267 грн., за серпень 2012 року у сумі 14567 грн., за вересень 2012 року у сумі 24633 грн. та за грудень 2012 року у сумі 25000 грн.

ТОВ «ПОЛІМЕР-ГРУП» подало заперечення № 17/02 до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на акт перевірки № 7/221/31371098 від 10.01.2014р. (т.1 а.с.168-185). За результатами розгляду яких, відповідач прийняв рішення про проведення позапланової документальної виїзної перевірки (т.1 а.с.186).

За наслідками якої складено акт № 459/04-62-22-1/31371098 від 06.03.2014 року (т.1 а.с.186-253).

Згідно з письмовою відповіддю відповідача від 06.03.2014р. № 5445/10/04-62-22-1, за результатами детального вивчення інформації, наведеної в запереченнях від 17.02.2014р. № 17/02 актом від 06.03.2014 р. № 459/04-62-22-1/31371098 про результати документальної позапланової перевірки з питань викладених у заперечені від 17.02.2014р. № 17/02 встановлено, що вказана інформація не спростовує висновок акта перевірки від 10.01.2014р. № 7/221/31371098. Крім того, остаточний висновок сформовано наступним чином:

«У ході документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ПОЛІМЕР-ГРУП» з питань, викладених заперечень від 17.02.2014р. № 17/02 (вх. № 4633/10 від 17.02.2014) встановлено порушення ТОВ «ПОЛІМЕР-ГРУП»:

- пп.14.1.27, пп.14.1.56, пп.14.1.228 п.14.1 ст.14, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1 п.137.10 ст.137, пп. 138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого перевіреним підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 1499014 грн. у тому числі за І квартал 2012 року у сумі 348214 грн., за II квартал 2012 року у сумі 407750 грн., за III квартал 2012 року у сумі 576800 грн., та за IV квартал 2012 року у сумі 166250 грн.;

- пп.14.1.202 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого перевіреним підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 106467 грн., у тому числі за червень 2012 року у сумі 18000 грн., за липень 2012 року у сумі 24267 грн., за серпень 2012 року у сумі 14567 грн., за вересень 2012 року у сумі 24633 грн. та за грудень 2012 року у сумі 25000 грн.;

- п. 160.2 ст.160 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено несплату податку на доходи нерезидента з джерелом походження з території України на загальну суму 16731,28 грн., в т.ч. за 3 квартали 2012 року на суму 16731,28 грн.;

- п.п.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.46.1 ст.46, п.103.9 ст.103 Податкового кодексу України ТОВ «ПОЛІМЕР-ГРУП» не надавало до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська розрахунки (звіти) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України (додатки ПН до рядка 17 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства) за 3 квартали 2012 року та за 2012 рік по нерезиденту ООО «Ричмедиа» (Російська Федерація) та ООО «Афлекс Дистибьюшн» (Російська Федерація)» (т.1 а.с.254-254).

На підставі актів перевірки № 7/221/31371098 від 10.01.2014р. та № 459/04-62-22-1/31371098 від 06.03.2014 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000202201 від 06.03.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 133083 грн. 75 коп., з яких за основним платежем - 106 467 грн. 00 коп. та штрафна (фінансова) санкція в розмірі 26 616 грн. 75 коп.;

- № 0000212201 від 06.03.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1873767 грн. 50 коп., з яких за основним платежем - 1 499 014 грн. 00 коп. та штрафна (фінансова) санкція у розмірі 374 353 грн. 50 коп.;

- № 0000282200 від 06.03.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 20 914 грн. 10 коп., з яких за основним платежем - 16 731 грн. 28 коп. та штрафна (фінансова) санкція у розмірі 4 182 грн. 82 коп.;

- № 0000292200 від 29.03.2014р., яким збільшено суму грошового зобов'язання, про нарахування штрафних санкцій з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 680 грн. 00 коп. (т.1 а.с.255 - 258).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийнято правомірно, оскільки позивачем не було надано документи, що підтверджують відповідність товару встановленим стандартам та технічної документації яка встановлює вимоги до якості, крім того обставини транспортування товарів не підтверджено товарно-транспортними накладними. Позивач мав відносини з підприємствами, які відсутні за місцезнаходженням, відносно яких порушено справи про банкрутство та відносно яких неможливо провести перевірку.

Крім того мають місце обставини поставки товару 08.06.2012 року (т.3 а.с.18) ще до моменту складання першої товарно-транспортної накладної (далі - ТТН) 09.06.2014 (т.3 а.с.6). Товарно-транспортні накладні (т.3 а.с.6-17) не відповідають вимогам ст. 47 Статуту автомобільного транспорту.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно з актами перевірки № 7/221/31371098 від 10.01.2014 року, № 459/04-62-22-1/31371098 від 06.03.2014 року підставою для висновків податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України стало, на думку перевіряючих, відсутність факту реального здійснення поставки товарів, а саме: операцій з продажу товару (цементу, каменю бутового, щебеню) в 2011 та 2012 роках з рядом підприємств: ТОВ «ФЕРРІТ-Д» (ПП «ПАНІР»), ТОВ «Пріма- Трейд-96», ТОВ «ЕНЕРГІЯ ЕКО», ТОВ «САНТІ», та отримання послуг від ТОВ «САНТІ», ПП «АТМ», ТОВ СУРП «Вектор-М» у зв'язку з тим, що нібито первинні підтверджуючі документи в бухгалтерському обліку не мали та не могли мати ніякого юридичного змісту та юридичної сили, оскільки, не доведено факт транспортування товару в силу відсутності товарно-транспортних накладних, дорожніх листів та актів приймання - передачі товару на підтвердження отримання його позивачем. А відтак, грошові кошти, які були отримані позивачем від зазначених підприємств за товар, який в дійсності не продавався та не поставлявся саме цим покупцям, було продано іншим покупцям, які не є встановленими, а тому сума отриманих від вищезгаданих контрагентів коштів є безповоротною фінансовою допомогою та повинна у такій якості враховуватись у складі валових доходів позивача при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

Крім того, відповідач, вважаючи господарські операції позивача з ТОВ «САНТІ», ПП «АТМ», ТОВ СУРП «Вектор-М» щодо отримання послуг нереальними, дійшов висновку про заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 106467 грн.

Також на думку перевіряючих, позивачем не нараховано та не утримано податок при виплаті доходів нерезидентам ООО «Ричмедиа» (Російська Федерація) та ООО «Афлекс Дистрибьюшн» (Російська Федерація) за ставкою 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок та не сплачено до бюджету.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно із п.138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідності до п.138.6 ст. 138 ПК України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у межах своєї господарської діяльності у письмовій формі уклав договори поставки товару:

з ТОВ «Ферріт-Д» від 23.02.2012 року № 2302 (цементу, каменя бут, щебеню) (т.2 а.с.1-2, т.4 а.с.4,5);

з ТОВ «Пріма-Трейд-96» від 01.04.2012 року № 0104 (щебеню, ПЩС, цементу, каменя бут) (т.2 а.с.96-98, т.4 а.с.6,7);

з ТОВ «Санті» від 05.05.2012 року № 0506 (цементу, щебеню, ПЩС, цементу, каменя бут) (т.2 а.с.179-181).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини поставки товару, а саме щодо правовідносин з:

- ТОВ «Ферріт-Д» - видатковими накладними, які підтверджують факт передачі товару (т.2 а.с. 12-16, 26-32, 33-45, 46-49, 59-63, 73-75, 81-86);

- ТОВ «Пріма-Трейд-96» - видатковими накладними (т.2 а.с.99-113, 26-32, 33-45, 46-49, 59-63, 73-75, 81-86);

- ТОВ «Санті» - видатковими накладними (т.2 а.с.182-204).

Позивачем виписано податкові накладні ТОВ «Ферріт-Д» (т.2 а.с.3-11, 17-25, 50-58, 64-72, 76-80, 87-95), ТОВ «Пріма-Трейд-96» (т.2 а.с.114-142), ТОВ «Санті» (т.2 а.с.205-249).

При цьому згідно з п.4.1 вказаних договорів поставки відгрузка товару здійснюється, на умовах склад Покупця або самовивіз Покупцем, отже враховуючи те, що відповідачем не було спростовано доводів позивача про здійснення ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Пріма-Трейд-96», ТОВ «Санті» самовивозу вказаного товару, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача, з якими безпідставно погодився суд першої інстанції, щодо безтоварності вказаних господарських операцій у зв'язку з відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки підстави їх знаходження у позивача відсутні.

Заборгованість ТОВ «Ферріт-Д» за отриманий товар станом на 31.12.2012 року, згідно актів перевірки від 10.01.2014 року та 06.03.2014 року, складає 50 коп. оплата складає 2035900,30 грн. (т.1 а.с.60,199).

Заборгованість ТОВ «Пріма-Трейд-96» за отриманий товар станом на 31.12.2012 року, згідно актів перевірки від 10.01.2014 року та 06.03.2014 року, складає 919,94 грн. оплата складає 995000,00 грн. (т.1 а.с.69, 203).

Заборгованість ТОВ «Санті» за отриманий товар станом на 31.12.2012 року, згідно актів перевірки від 10.01.2014 року та 06.03.2014 року складає 20000 грн. оплата складає 1920000 грн. (т.1 а.с. 84, 204).

Надходження оплати за вказаними договорами підтверджується банківськими виписками (т.4 а.с.65-70) та платіжними дорученнями (т.4 а.с.72).

При цьому згідно з актами перевірок, відповідно до автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів АС ІАІС «Податковий блок» між сумами податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість відхилень не встановлено.

Крім того, згідно з матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «Енергія-Еко» було укладено договір купівлі-продажу цементу від 23.02.2011 року № 23/02 (т.2 а.с.143-146).

Реальність вчинення зазначеної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини продажу товару, а саме: довіреностями на отримання ТМЦ №01/2302 від 23.02.11 р. (т.1 а.с.147,174,175), видатковими накладними, які підтверджують факт передачі товару від продавця до покупця (т.2 а.с.166-173, 176-178).

Позивачем виписано ТОВ «Енергія-Еко» податкові накладні (т.2 а.с.148-165).

Заборгованість ТОВ «Енергія - Еко» за отриманий товар станом на 31.12.2012 року, згідно актів перевірки від 10.01.2014 року та 06.03.2014 року, відсутня (т.1 а.с.75, 207).

Надходження оплати за вказаними договорами підтверджується банківськими виписками (т.4 а.с. 63) та платіжними дорученнями (т.4 а.с.71).

Поставка товару автомобільним транспортом підтверджується товарно-транспортними накладними (т.4 а.с.9-49), а залізничним транспортом залізничними накладними (т.3 а.с.201-208) , які містять штемпелі контрагента в підтвердження отримання поставленого товару.

Обставини реальності поставки зазначеного цементу також підтверджуються постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 року по справі №2а/0470/12514/12, яку залишено без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року (т.4 а.с. 50-54, 55-61).

Також, згідно з матеріалами справи, між позивачем (Замовником) та ТОВ «Санті» (Експедитор) укладено договір про організацію перевезення вантажів від 08.06.2012 року № 08/06, згідно якого експедитор забезпечує організацію перевезення вантажів замовника (т.3 а.с.1-4).

Реальність вчинення зазначеної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини надання послуг, а саме: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.3 а.с. 5,25,63,96), товарно-транспортними накладними (т.3 а.с.6-17,36-62, 77-95, 111 - 132).

ТОВ «Санті» виписано податкові накладні (т.3 а.с.18-24, 26-35, 64-76, 97-110).

Оплата послуг підтверджується платіжними дорученнями (т.4 а.с.72- 116).

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що товарно-транспортні накладні (т.3 а.с.6-17) не відповідають вимогам ст. 47 Статуту автомобільного транспорту, а тому не є документами для підтвердження витрат з перевезення, оскільки судом першої інстанції не зазначено в чому саме полягає ця невідповідність, між тим вказані документи містять достатньо інформації на підтвердження реальності вчинення вказаних перевезень.

Крім того є помилковими висновки суду першої інстанції, що наявність обставин поставки товару 08.06.2012 року (т.3 а.с.18) ще до моменту складання першої ТТН 09.06.2014 (т.3 а.с.6), є підтвердженням безтоварності господарської операції позивача, оскільки по-перше зазначена ТТН накладну складено 09.06.2012 року (т.3 а.с.6), а не 09.06.2014 року, як зазначено судом першої інстанції, крім того вказана податкова накладна складалась за подією, що зазначена в п.п. а) п.187.1 ст.187 ПК України, тобто в дату зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Санті». Передоплату в сумі 31 000 грн. здійснено позивачем згідно з платіжним дорученням № 255 від 08.06.2012 року (т.4 а.с.72).

Також, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо нереальності вказаної господарської операції у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної звірки ТОВ «Санті» та неотримання відповідачем відповіді від УДАІ ГУМВС України на запит податкового органу.

Суд апеляційної інстанції, враховує те, що податковий орган посилаючись на неможливість з боку ТОВ «Санті» здійснювати перевезення самостійно, будь-яких документальних доказів цьому суду не надав. У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції вважає такими що не відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції про те, що товарно-транспортні накладні виписані ТОВ «Санті» щодо якого не встановлено зареєстрованих транспортних засобів чи договорів оренди транспортних засобів.

Також, згідно з матеріалами справи, між позивачем (Замовник) та ПП «АТМ» (Виконавець) було укладено договір по технічній підтримці програмного забезпечення замовника від 29.02.2012 року № 1/0229 (т.3 а.с.133-135, т.4 а.с.8).

Реальність вчинення зазначеної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини отримання позивачем послуг наданих контрагентом, а саме: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.3 а.с.137,140,143,146,149).

Оплата послуг підтверджується випискою з банку (т.4 а.с.117) та платіжними дорученнями (т.4 а.с.118 - 124).

ПП «АТМ» виписано податкові накладні (т.3 а.с.138,141,144,147,150 ).

Також, згідно з матеріалами справи, між позивачем (Замовник) та ТОВ СУРП «Вектор-М» (Виконавець) було укладено договір по технічній підтримці програмного забезпечення замовника від 29.11.2012 року № 2/1129 (т.3 а.с.151-153).

Реальність вчинення зазначеної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини отримання позивачем послуг наданих контрагентом, а саме: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.3 а.с.155,158,161).

Факт оплати підтверджується договорами про відступлення права вимоги від 14.12.2012 року №141212, від 27.12.2012 року № 271212, від 28 грудня 2012 року №281212, виписками по рахунку (т.4 а.с. 206 -217)

ПП «АТМ» виписано податкові накладні (т.3 а.с.156,159,162).

При цьому, відповідачем під час судового розгляду справи, не було спростовано доводи позивача відносно того, що спірні господарські операції відбулись з контрагентами, які на час їх здійснення були зареєстровані в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, працювали та надавали відповідну податкову звітність до податкових органов.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про відсутність реальності у вказаних господарських операцій позивача, формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на підставі недостовірних, неповних та суперечливих первинних документів, оскільки суд першої інстанції в своєму рішенні не зазначає в чому полягає недостовірність, неповнота та суперечливих первинних документів та яких саме.

Наявні в матеріалах справи первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Щодо доводів податкового органу про наявність у контрагентів позивача ознак фіктивності у зв'язку з незнаходженням за місцезнаходженням, відсутністю умов для здійснення господарської діяльності тобто фактичним здійсненням діяльності спрямованої на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Суд апеляційної інстанції зауважує на наступному. Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Отже позивач не повинен нести відповідальність за порушення допущені іншими платниками податків.

Крім того, суд апеляційної інстанції, враховуючи доводи відповідача про те, що відсутність товарно-транспортних накладних свідчить про безтоварність спірних господарських операцій позивача, вважає необхідним також зазначити, що товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з купівлі-продажу товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з купівлі-продажу товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Також є безпідставними доводи податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, про нереальність спірних господарських операцій у зв'язку з ненадання до перевірки документів, що підтверджують відповідність товару встановленим стандартам та технічної документації, яка встановлює вимоги до його якості, оскільки зазначені документи в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не є первинними документами, тому їх відсутність не може свідчити про нереальність господарської операції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про реальність вказаних господарських операцій позивача, фактичне виконання яких підтверджено доказами, та за наслідками яких сформовано валовий дохід та податок на прибуток, валові витрати та податковий кредит.

Отже висновки податкового органу щодо заниження позивачем податку на прибуток на суму 1499014 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 106467 грн. є помилковими.

Щодо податкових повідомлень-рішень № 0000282200 від 06.03.2014 року та № 0000292200 від 29.03.2014 року.

Згідно з актами перевірок №7/221/31371098 від 10.01.2014 року та №459/04-62-22-1/31371098 від 06.03.2014 року за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р., встановлено здійснення позивачем виплати доходу нерезидентам джерелом походження з України, а саме: ООО «Ричмедиа» (Российская Федерация) виплачувались доходи у вигляді роялті в сумі 8 617,50 рос.руб. (екв. 2165,66 грн.), ООО «Афлекс Дистрибьюшн» (Российская Федерация) виплачувались доходи у вигляді роялті в сумі 13 684 дол. США (екв.109376,21 грн). Отже перевіркою повноти визначення суми податку з доходу нерезидента за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р. встановлено заниження задекларованих ТОВ «Полімер-Груп» показників у деклараціях з податку на прибуток підприємства (рядок 17ПН) з податку на доходи нерезидента на загальну суму 16731,28 грн., в т.ч. за 3 квартали 2012 року на суму 16731,28 грн., який не нараховано та не утримано при виплаті доходів вказаним нерезидентам за ставкою 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок та не сплачено до бюджету.

Вирішуючи спірні відносини судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем «Ліцензіат» та ООО «Ричмедиа» (Російська Федерація) «Ліцензіар» 01.02.2012 року укладений ліцензійний договір № ДД-07/01-12 згідно з яким ліцензіар надає ліцензіату право використання програм для ЕОМ в обсязі та на умовах, вказаних в договорі, а ліцензіат приймає права використання та виплачує ліцензіару винагороду у відповідності з умовами договору (т.3 а.с.163-166).

Згідно з додатком № 1 (Специфікації) до вказаного договору, Ліцензіар зобов'язується надавати Ліцензіату на умовах Договору права використання програм для ЕОМ.

Ліцензіату у відповідності з умовами пп. 1.3.1 - 1.3.3 п.1.3 ст.1 Договору надаються права використання програм для ЕОМ в наступному обсязі:

право на відтворення програм для ЕОМ, обмежене правом інсталяції, копіювання та запуску програм для ЕОМ у відповідності з ліцензійною угодою для кінцевого користувача, що постачається в комплекті з програмою для ЕОМ, що надається з єдиною метою - для передачі цього права безпосередньо або через третіх осіб кінцевим користувачам (субліцензіатам). що знаходяться на території дії договору;

право передавати отримані від ліцензіара по даному договору прав використання програм для ЕОМ у встановлених вище межах, третій особі, але виключно для передачі вказаних прав використання кінцевому користувачу (субліцензіату);

право передавати кінцевому користувачу (субліцензіату) права використання програм для ЕОМ (ліцензія), обмежені межами, передбачені ліцензійним договором з кінцевим споживачем, що постачається в комплекті з програмою для ЕОМ.

Згідно з п.4.1 - п.4.5 ст.4 Ліцензійного договору, за передані по договору права користування ліцензіат щомісячно розраховує та виплачує ліцензіару авторську винагороду, розраховану у відповідності з додатком 1 до договору. Оплата здійснюється в рублях Російської Федерації на підставі звіту ліцензіата у відповідності до додатку 2 до договору. Ліцензіат зобов'язаний підготувати, підписати та направити Ліцензіару звіт ліцензіата та акт приймання- передачі прав використання програм для ЕОМ не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Звіт не складається у випадку відсутності продажів у звітному місяці. Ліцензіат зобов'язаний сплатити авторську винагороду протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання звіту ліцензіата та акта приймання-передачі останньою з сторін.

Крім того 29.02.2012 року між ООО «Афлекс Дистибьюшн» (Російська Федерація) - іменований «Дистриб'ютор» та позивачем «Партнер» була укладена Партнерська угода № 269 згідно з якою Дистриб'ютор бере на себе обов'язок в строк та на умовах, передбачених погодженими сторонами Специфікаціях, передати партнеру право використання програм для ЕОМ на умовах простої ліцензії (далі - «Право використання»), а Партнер зобов'язується приймати зазначене Право використання та сплатити винагороду Дистриб'ютору за його надання в порядку та на умовах цієї Угоди.

Згідно з п.3.1, п.3.2, п.3.5 - п.3.7 ст.3 Партнерської угоди № 269 від 29.02.2012року, право використання програм для ЕОМ передається Дистриб'ютором Партнеру на підставі Специфікації, погодженої сторонами. Специфікація погоджується на підставі прийнятих Дистриб'ютором заявок Партнера. Заявки складаються Партнером в формі, яка передбачена додатком 2 до цієї Угоди. Право використання програм для ЕОМ включає в себе право на відтворення відповідних програм для ЕОМ на території України, обмежене інсталяцією, копіюванням і запуском з обмеженнями та на строк, передбачений Ліцензійною угодою з кінцевим користувачем, виключно в цілях виконання п.3.6 Угоди. Партнеру надається право передавати право використання в об'ємі, зазначеному в п.3.5 Угоди виключно Кінцевим користувачам без залучення Посередників.

Згідно з п.4.1 - п.4.3 ст.4 Партнерської угоди № 269, усі платежі за дійсною Угодою здійснюються в Доларах США. п.4.4 ст.4 цієї угоди зазначено, що приймаючи до уваги те, що Дистриб'ютор є податковим резидентом Російської Федерації, а також те, що Дистриб'ютор не має постійного представництва на території України, Партнер зобов'язується сплачувати Дистриб'ютору винагороду за надання права використання програм для ЕОМ за дійсною Угодою без утримання податку на доходи нерезидента відповідно до положення Угоди про запобігання подвійного оподатковування між Україною і Російською Федерацією при наданні Дистриб'ютором документу, що дозволяє не утримувати податок на доходи нерезидента відповідно до Угоди про запобігання подвійного оподатковування між Україною і Російською Федерацією (довідка про місце розташування Дистриб'ютора).

Відповідно до ліцензійного договору № ДД-07/01-12 від 01.02.2012 року, власником програм для ЕОМ, зазначених у договорі, є ООО «Ричмедиа» (Російська Федерація).

Відповідно до Партнерської угоди № 269 від 29.02.2012 року, власником програм для ЕОМ, зазначених в угоді, є ООО «Афлекс Дистибьюшн» (Російська Федерація).

Власником на підставі відповідного ліцензійного договору та угоди надана невиключна ліцензія позивачу на використання вказаних програм для ЕОМ на території України та передачі зазначених програм кінцевим користувачам (субліцензіатам) і третім особам, отже власник не має права використовувати зазначені програми ЕОМ на території України, як і надавати право на їх використання іншим особам.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача щодо того, що фактично, вказана ліцензійний договір та угода, відповідно до норм ст.ст.1107-1109 Цивільного кодексу України є договорами щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

За таких умов, у зазначених правовідносинах компанія ООО «Ричмедиа» (Російська Федерація) та ООО «Афлекс Дистибьюшн» (Російська Федерація) є особами, що мають право на отримання доходів, тобто для ТОВ «ПОЛІМЕР-ГРУП», (Україна) є бенефіціарними (фактичними) отримувачами (власниками) доходу у розумінні п.103.3 ст.103 Податкового кодексу України.

Оподаткування доходів резидентів Російської Федерації регулюється положенням Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна та попередження ухилень від сплати податків від 08.02.1995 р. яку ратифіковано Верховною Радою України Законом України № 369/95-ВР від 06.10.1995р. «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна та попередження ухилень від сплати податків».

Згідно з п. 160.1. ст. 160 ПК України, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Виплати доходів від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, врегульовані п. 160.1. ст. 160 ПК України.

Відповідно до п. 160.2. ст. 160 ПК України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.6 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до положення пункту 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001р. № 470, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено відповідний міжнародний договір щодо уникнення подвійного оподаткування, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Відповідно до п. 103.1 ст. 103 ПКУ застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Згідно із п. 103.2. ст. 103 ПКУ особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Відповідно до п.103.4. ст. 103 ПК України, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до п. 103.8. ст. 103 ПК України особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік) може застосувати правила міжнародного договору України, зокрема щодо звільнення (зменшення) від оподаткування, у звітному (податковому) році з отриманням довідки після закінчення звітного (податкового) року.

Отже застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Таким чином, вирішуючи спірні відносини, з урахуванням положень зазначених правових норм, суд апеляційної інстанції виходить з того, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування є наявність у позивача під час виплати доходу вказаним нерезидентам довідок нерезидентів, що передбачені п.103.4 ст.103 ПКУ, копії яких знаходяться в матеріалах справи, а саме це довідка від 27.07.2012р. № 29-11/1490.5 (т.3 а.с.169) та довідка від 12 липня 2012 року № 12-11/110902 (т.4 а.с.22).

При цьому під час проведення перевірок позивач в акті перевірки не зазначав про їх відсутність у позивача, або ненадання їх позивачем відповідачу.

Отже, позивач правомірно та у відповідності до п.103.4 та 103.8 ст.103 ПК України не здійснював нарахування та утримання податку з доходу, що був виплачений ним на користь ООО «Ричмедиа» (Російська Федерація), ООО «Афлекс Дистибьюшн» (Російська Федерація), а у відповідача були відсутні належні правові підстави для висновку про порушення ТОВ «ПОЛІМЕР-ГРУП» п. 160.2 . ст. 160 Податкового кодексу України та як наслідок застосування штрафних санкцій передбачених п. 120.1 ст. 120 ПК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки податкового органу, викладені в актах перевірки № 7/221/31371098 від 10.01.2014 року, № 459/04-62-22-1/31371098 від 06.03.2014 року, про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, є помилковим та спростовується дослідженими під час розгляду справи доказами.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000202201 від 06.03.2014 року, № 0000212201 від 06.03.2014 року, № 0000282200 від 06.03.2014 року, № 0000292200 від 29.03.2014 року слід визнати протиправним та скасувати.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про повне задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕР-ГРУП» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі №804/4313/14 - скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області: № 0000202201 від 06.03.2014 року, № 0000212201 від 06.03.2014 року, № 0000282200 від 06.03.2014 року, № 0000292200 від 29.03.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕР-ГРУП» судовий збір у розмірі 2923 (дві тисячі дев'ятсот двадцять три) грн. 20 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 10 лютого 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя О.М. Панченко