Ухвала

від 17.02.2015 по справі 918/1030/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"17" лютого 2015 р. Справа № 918/1030/14

За позовом Виробничо-приватна фірма "Каменяр-Древ"

до відповідача Державне підприємство "Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України у Рівненській області № 46"

про стягнення заборгованості в сумі 12 969,99 грн.

Суддя Марач В.В. розглянувши скаргу Виробничо-приватної фірми "Каменяр-Древ" на дії Відділу державної виконавчої служби Сарненського районного управління юстиції

За участю представників

позивача: Денисюк О.І.

відповідача: Полюхович І.О.

Відділу ДВС: не з"явився

ВСТАНОВИВ:

15 січня 2015 року Виробничо-приватна фірма «Каменяр-Древ» подала до господарського суду Рівненської області скаргу на дії органу ДВС в якій просить:

1. Визнати дії державного виконавця відділу ДВС Сарненського районного управління юстиції щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.12.2014 року неправомірними.

2. Визнати незаконною постанову відділу ДВС Сарненського районного управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.12.2014 року.

3. Поновити виконавче провадження про примусове виконання наказу Господарського суду Рівненської області від 26.09.2014р. у справі №918/1030/14.

Подану скаргу ВПФ «Каменяр-Древ» обгрунтовує тим, що дії державного виконавця відділу ДВС Сарненського районного управління юстиції щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.12.2014 року вчинені останнім не у відповідності до норм Закону України "Про виконавче провадження". Скаржник стверджує, що державний виконавець не здійснив заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

В судовому засіданні представник скаржника скаргу підтримала.

Відділ ДВС Сарненського районного управління юстиції надав суду заперечення на скаргу в яких не погоджується з доводами викладеними в ній наступних підстав.

На виконанні у відділі державної виконавчої служби Сарненського районного управління юстиції перебував наказ № 918/1030/14 від 26.09.2014 р. виданий Господарським судом Рівненської області про стягнення 16258,59 грн. з Державного підприємства «Підприємство Катеринівська виправна колонія Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області № 46 на користь Виробничо-приватної фірми «Каменяр-Древ».

31.10.2014 року, в порядку ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», дане виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження на загальну суму 667799,83 грн.. Однак, всупереч тому, що Законом передбачено широкий спектр повноважень державного виконавця, спрямованих на примусове виконання рішень, вважає, що в даному випадку державний виконавець позбавлений можливості ними скористатися з підстав, викладених нижче.

Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області № 46 є юридичною особою, заснованою на державній власності, яка належить до сфери управління Державної пенітенціарної служби України.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває у державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Звернення стягнення на майно органів і установ виконань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається.

Відповідно до п. 5 ст. 139 Господарського кодексу України, коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Тобто на кошти ДП «Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області № 46», що знаходяться на рахунках у банках, поширюється статус майна підприємства установи виконання покарань.

Враховуючи наведені обставини, звернення відділом державної виконавчої служби Сарненського районного управління юстиції на майно боржника, що є підприємством установи виконання покарань, суперечить вимогам закону.

Крім того, зазначає, що дії державного виконавця відділу ДВС Сарненського районного управління юстиції, спрямовані на арешт коштів та майна ДП «Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області № 46» вже неодноразово було визнано протиправними та скасовано рішеннями Рівненського окружного адміністративного суду різних років. Востаннє дані події мали місце 04.12.2013 року.

Крім того, на думку скаржника, державний виконавець повинен був скористатися частиною 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», тобто подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувану коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України , про що повідомити стягувача у встановленому порядку.

З вищевказаною позицією скаржника погодитись неможливо, оскільки механізм виконання органами казначейської служби норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 року.

Згідно п. 2 даного Порядку, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів виконують судові рішення шляхом безспірного списання коштів державного (місцевого) бюджетів з рахунків боржників за рішеннями судів. Боржниками, згідно даного порядку, є визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники та одержувачі бюджетних коштів (бюджетні установи), а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Натомість Державне підприємство «Підприємство Катеринівська виправна колонія Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області № 46 не має жодного відкритого рахунку в органах Казначейства (з якого могло би відбутися безспірне списання коштів), не фінансується з Державного бюджету України, здійснює свою діяльність на основі Статуту, Господарського Кодексу, інших нормативних актів та має частку держави у статутному капіталі 100%, а відтак не підпадає під дію вищезгаданого Порядку та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

На підставі вищенаведеного Відділ ДВС Сарненського районного управління юстиції просить суд відмовити в задоволенні скарги.

Представник Відділу ДВС в судове засідання повторно не з"явився, про дату час і місце розгляду скарги повідомлений належним чином, витребовуваних судом документів (матеріалів виконавчого провадження) не надав.

Відповідно до статті 121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Відповідач - Державне підприємство «Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 46)» проти скарги заперечило з тих же мотивів, що і орган ДВС.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

09 вересня 2014 року за розглядом справи за позовом Виробничо-приватної фірми «Каменяр-Древ» до Державного підприємства «Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 46)» про стягнення заборгованості Господарським судом Рівненської області було прийнято рішення, яким позов задоволено повністю та вирішено стягнути з Державного підприємства «Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 46)» на користь Виробничо-приватної фірми «Каменяр-Древ» суму заборгованості 11 297 (одинадцять тисяч двісті дев'яносто сім) грн. 90 коп. основної суми боргу, 655 (шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 28 коп. інфляційних витрат, 1 016 (одна тисяча шістнадцять) грн. 81 коп. три процента річних, 1 461 (одна тисяча чотириста шістдесят один) грн. 60 коп. витрат на оплату послуг адвоката та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

26 вересня 2014 року на виконання даного рішення Господарським судом Рівненської області видано наказ про примусове виконання рішення.

16 жовтня 2014 року Виробничо-приватна фірма «Каменяр-Древ» направила на адресу відділу ДВС Сарненського районного управління юстиції заяву про прийняття до виконання виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду Рівненської області №918/1030/14 від 26.09.2014 р. про примусове виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 09.09.2014р.

23 жовтня 2014 року було відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Рівненської області №918/1030/14 від 26.09.2014 року, про що винесена відповідна постанова.

26 грудня 2014 року постановою Відділу ДВС Сарненського районного управління юстиції виконавчий документ повернено стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.47, ст.50 Закону України "Про виконавче провадження".

Дії державного виконавця Відділу ДВС Сарненського районного управління юстиції щодо прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.12.2014 року є неправомірними, а постанова від 26.12.2014 р. має бути визнана незаконною з наступних підстав.

Основною підставою повернення виконавчого документа стягувачеві, вказаною в постанові від 26.12.2014 р. є те, що Державне підприємство «Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 46)» є юридичною особою, заснованою на державній власності, яка належить до сфери управління Державної пенітенціарної служби України. В зв'язку з цим, посилаючись на ч. 1-3, 5 ст. 26 ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», відповідно до якої майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває у державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань, а звернення стягнення на майно органів і установ виконань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається, відділом ДВС Сарненського раііонного управління юстиції було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Окрім того, в постанові зазначено, що на кошти ДП «Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 46)», що знаходяться на рахунку у банках, поширюється статус майна підприємства установи виконання покарань, тому стягнення не допускається.

Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини" (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що "затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції" (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бакай та інші проти України" від 09.11.2004 року).

У рішенні Європейського суду в справі "СОВТРАНСАВТО-ХОЛДИНГ" проти України (заява № 48553/99) від 25.07.2002 року зазначено, що суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований ст. 6 §1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява №40450/04, рішення від 15.10.2009 року).

Суд, оцінивши дії державного виконавця, пов'язані із примусовим виконання судового рішення у цій справі, об'єднаного у зведене виконавче провадження, а відтак наявність (відсутність) обставин, пов'язаних із затримкою виконання судового рішення, встановив таке.

За ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У даному випадку йдеться про грошовий спосіб виконання судового рішення, тобто стягнення з боржника на користь стягувача певної грошової суми, визначеної виконавчим документом.

Під порядком виконання судового рішення слід розуміти перелік та послідовність дій органу ДВС, визначених законодавством, спрямованих на виконання судового рішення.

Так, послідовність та перелік заходів, які повинен здійснити орган ДВС з метою своєчасного та повного виконання судового рішення, визначені, зокрема ст. 27 (у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення), ст. 32 (заходами примусового виконання рішень є, зокрема звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб), ст. 52 (звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації) та ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження", застосування якої до фізичної особи-підприємця можливе на підставі ч. 1 ст. 51 ЦК України, за якою до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним) тощо.

Відповідно до ч.ч. 2, 5, 6 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до п.п. 16, 18 ч.З ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець відділу ДВС у процесі здійснення виконавчого провадження має право: вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників-фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вичерпний перелік підстав, з якими пов'язується можливість повернення виконавчого документа стягувачу.

Так, за п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставою для повернення виконавчого документа стягувачу є виключно відсутність майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, та безрезультатність заходів щодо його розшуку.

При здійсненні виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Рівненської області про примусове виконання рішення від 26.09.2014 р. державний виконавець відділу ДВС Сарненського районного управління юстиції не здійснив жодну з дій, передбачених ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження», хоча зобов'язаний був використати надані йому законом права для виконання наказу Господарського суду Рівненської області про примусове виконання рішення від 26.09.2014 p., окрім того, це прямо передбачено ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження», де вказано, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державним виконавцем відділу ДВС Сарненського районного управління юстиції не було встановлено чи наявне інше майно, або інші джерела фінансування Державного Підприємства «Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 46)» на яке може бути звернене стягнення.

Отже, враховуючи вищенаведене, дії державного виконавця щодо винесення постанови від 26.12.2014 року про повернення виконавчого документа стягувачеві є неправомірними, та порушують норми права передбачені Конституцією України, Законом України "Про судоустрій та статус суддів", Законом України «Про виконавче провадження», Господарським процесуальним кодексом України в частині обов'язковості виконання на всій території України судових рішень..

Такими діями державний виконавець позбавив можливості стягувача на повернення боргу від Державного підприємства «Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 46)».

Отже, вимоги скаржника стосовно визнання незаконними дій органу ДВС щодо повернення виконавчого документа, яке мало місце на підставі постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.12.2014 року, є правомірними, а тому скарга в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимог про відновлення виконавчого провадження, то в цій частині скаргу слід відхилити, оскільки суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, які відносяться до повноважень органу ДВС.

При цьому суд зазначає, що згідно з вимогами ч. 5 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Зазначене також викладене в узагальненнях судової практики, наведеної у п. 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Частиною 3 ст. 121-2 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Скаргу Виробничо-приватної фірми "Каменяр-Древ" на дії Відділу державної виконавчої служби Сарненського районного управління юстиції задоволити частково.

2. Визнати дії державного виконавця відділу ДВС Сарненського районного управління юстиції вчинені при примусовому виконанні наказу Господарського суду Рівненської області від 26.09.2014р. у справі №918/1030/14 щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.12.2014 року неправомірними.

3. Визнати незаконною постанову відділу ДВС Сарненського районного управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.12.2014 року.

4. Відмовити в задоволенні скарги в частині вимог про поновлення виконавчого провадження про примусове виконання наказу Господарського суду Рівненської області від 26.09.2014р. у справі №918/1030/14.

Суддя Марач В.В.