Рішення

від 09.09.2014 по справі 918/1030/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" вересня 2014 р. Справа № 918/1030/14

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г. розглянувши матеріали справи

за позовом Виробничо-приватної фірми "Каменяр-Древ" (надалі - фірма)

до відповідача Державного підприємства "Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 46)" (надалі - підприємство )

про стягнення заборгованості в сумі 12 969 грн. 99 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю б/н від 15 квітня 2014 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю № 10/03/319 від 29 травня 2014 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Виробничо-приватна фірма "Каменяр-Древ" звернувся до господарського суду з позовом до відповідача Державного підприємства "Підприємство Катеринівської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 46)" про стягнення заборгованості в сумі 12 969 грн. 99 коп., з яких: 11 297 грн. 90 коп. основного боргу, 655 грн. 28 коп. інфляційних втрат, 1 016 грн. 81 коп. 3% річних, а також просить суд стягнути з відповідача 1 461 грн. 60 коп. оплати на послуги адвоката.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 8 липня 2014 року порушено провадження у справі № 918/1030/14, розгляд якої призначено на 22 липня 2014 року.

22 липня 2014 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача надійшла факсограма, в якій останній просив суд розглядати дану справи без його участі.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 22 липня 2014 року розгляд справи відкладено на 13 серпня 2014 року.

13 серпня 2014 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представник відповідача подав заперечення проти позовної заяви, в яких зазначив, що необхідно застосувати передбачені Цивільним кодексом строки позовної давності, а тому просив суд відмовити в задоволенні позову позивача.

Вищезазначена заява відповідача, про застосування строків позовної давності прийнята судом до розгляду.

В судовому засіданні 13 серпня 2014 року оголошено перерву по справі до 26 серпня 2014 року.

26 серпня 2014 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представник позивача подав пояснення у відповідь на позовну заяву, згідно з якими вважає заперечення підприємства необґрунтованими і просить суд позов задоволити в повному обсязі.

26 серпня 2014 року представником позивача було подане клопотання про продовження строку розгляду спору в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), яке було прийняте судом до розгляду.

26 серпня 2014 року у судовому засіданні оголошено перерву по справі до 9 вересня 2014 року, а також за клопотанням позивача, ухвалою суду продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

8 вересня 2014 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представник позивача подав додаткові пояснення з додатками, відповідно до яких фірма зазначає, що позивачем строки позовної давності пропущені не були.

9 вересня 2014 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представник відповідача подав додаткові пояснення до заяви щодо застосування строків позовної давності, згідно з якими підприємство просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні 9 вересня 2014 року представник позивача заперечив проти заяви відповідача про застосування строків позовної давності та додаткових пояснень до вказаної заяви і підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях і наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 9 вересня 2014 року підтримав подану заяву про застосування строків позовної давності і додаткових пояснень до заяви та наполягав на застосуванні строків позовної давності і відмові в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, господарський суд Рівненської області, -

ВСТАНОВИВ:

1 травня 2008 року між Виробничо-приватною фірмою "Каменяр-Древ" (надалі - ППФ "Каменяр-Древ", фірма) та Підприємством Катеринівської виправної колонії (№46, надалі - підприємство) укладено усну домовленість на відпуск сировини базальтової, відповідно до якої "Постачальник" - ВПФ "Каменяр-Древ" зобов'язується передати "Покупцю" - Підприємство Катеринівської виправної колонії (№46) у власність сировину базальтову (в подальшому - товар), згідно накладних, що відповідають усному або письмовому замовленню Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар від Постачальника та оплатити його загальну вартість.

Так, на виконання домовленості позивач здійснив на адресу відповідача поставку товару, який був отриманий підприємством, що підтверджується підписаними представниками сторін накладними:

- накладна № 44 від 19 березня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_3, який діяв за довіреністю № 49 від 19 березня 2009 року, на загальну суму 1 385 грн. 50 коп.;

- накладна № 59 від 30 березня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_3, який діяв за довіреністю № 57 від 30 березня 2009 року, на загальну суму 1 394 грн. 00коп.;

- накладна № 66 від 3 квітня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_3, який діяв за довіреністю № 57 від 30 березня 2009 року, на загальну суму 765 грн. 00коп.;

- накладна № 67 від 3 квітня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_3, який діяв за довіреністю № 57 від 30 березня 2009 року, на загальну суму 1 156 грн. 00коп.;

- накладна № 71 від 9 квітня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_4, який діяв за довіреністю № 62 від 9 квітня 2009 року, на загальну суму 1 292 грн. 00коп.;

- накладна № 72 від 9 квітня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_4, який діяв за довіреністю № 62 від 9 квітня 2009 року, на загальну суму 977 грн. 50коп.;

- накладна № 73 від 10 квітня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_4, який діяв за довіреністю № 62 від 9 квітня 2009 року, на загальну суму 799 грн. 00 коп.;

- накладна № 74 від 10 квітня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_4, який діяв за довіреністю № 62 від 9 квітня 2009 року, на загальну суму 1 079 грн. 50 коп.;

- накладна № 75 від 10 квітня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_4, який діяв за довіреністю № 62 від 9 квітня 2009 року, на загальну суму 1 275 грн. 00 коп.;

- накладна № 76 від 13 квітня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_4, який діяв за довіреністю № 66 від 13 квітня 2009 року, на загальну суму 705 грн. 50 коп.;

- накладна № 78 від 13 квітня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_4, який діяв за довіреністю № 66 від 13 квітня 2009 року, на загальну суму 1 292 грн. 00коп.;

- накладна № 79 від 13 квітня 2009 року, згідно якої товар отримав ОСОБА_4, який діяв за довіреністю № 66 від 13 квітня 2009 року, на загальну суму 1 207 грн. 00коп.;

Вищезазначені накладні підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача, а довіреності містять відтиски печаток відповідача.

Претензії по якості поставленого позивачем товару в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, за своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є позадоговірними (заснованими на усних домовленостях) правовідносинами з поставки товару, згідно з якими у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару на суму 13 297 грн. 90 коп. виник обов'язок оплатити його.

Також факт передання товару фірмою і отримання його підприємством, підтвердили представники позивача та відповідача у судових засіданнях.

Отже, згідно з приписами статтей 173, 174 ЦК України, між позивачем та відповідачем виникло майново - господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.

У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, із приписів частини 1 статті 692 ЦК України випливає обов'язок відповідача оплатити товар після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Також, зазначене кореспондується з пунктом 1.7. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" відповідно до якого, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Матеріалами справи стверджується, що відповідачем отримані відповідні товаророзпорядчі документи, відтак останній повинен був оплатити товар на наступний день після отримання таких документів.

Проте, в порушення домовленості відповідач своє зобов'язання належним чином не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, які свідчили протилежне), розрахунків з позивачем за поставлений товар в повному обсязі не провів, оплативши лише 2 000 грн. 00 коп., що підтвердили представники позивача та відповідача у судових засіданнях.

В результаті таких неправомірних дій, за підприємством перед позивачем рахується заборгованість за товар в сумі 11 297 грн. 90 коп.

З метою досудового врегулювання даного спору позивачем на адресу відповідача було направлено ряд вимог (а.с. 10, 11, 13, 15, 83) про оплату вартості поставленого товару.

На дані вимоги, підприємство давало відзиви (а.с. 12, 14, 16, 86) відповідно до яких відповідач визнавав борг в повному обсязі, проте вказував на тяжкий фінансовий стан і про неможливість розрахунку.

Окрім того, 30 грудня 2013 року між фірмою (надалі - кредитор) та підприємством (надалі - боржник) було укладено договір про розстрочення грошового зобов'язання (боргу) № 1 (надалі - договір), відповідно до якого кредитор надає боржнику безвідсоткову розстрочку грошового зобов'язання (боргу) на суму 11 297 грн. 90 коп.

Пунктом 2 договору визначено, що строк розстрочки боргу встановлюється за домовленістю сторін та становить 6 місяців, а саме з 1 січня 2014 року до 30 червня 2014 року.

Згідно з пунктом 6 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по цьому договору боржником кредитор має право в односторонньому порядку достроково розірвати цей договір та звернутися до суду з метою стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Договір підписаний повноважними представниками кредитора та боржника і скріплений відтисками печаток зазначених суб'єктів господарювання.

Як свідчать матеріали справи, боржник не виконав покладені на нього згідно договору зобов'язання, щодо оплати боргу, тому, 29 травня 2014 року на адресу боржника кредитором була відправлена заява про розірвання в односторонньому порядку договору про розстрочення грошового зобов'язання (а.с. 18).

Надіслання вищезазначеної заяви на адресу боржника стверджується, зокрема описом вкладення до цінного листа (а.с. 19) та квитанцією № 4/30 (а.с. 20).

На час розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 297 грн. 90 коп. заборгованості стверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню на підставі статтей 11, 509, 526, 530, 612, 629 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України.

Окрім того, позивач покликаючись на статтю 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача основну суму боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 30 травня 2011 року по 30 травня 2014 року в сумі 655 грн. 28 коп., а також 3 проценти річних за період з 30 травня 2011 року по 30 травня 2014 року в сумі 1 016 грн. 18 коп.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат за період з 30 травня 2011 року по 30 травня 2014 року в сумі 655 грн. 28 коп. та 3 процентів річних за період з 30 травня 2011 року по 30 травня 2014 року в сумі 1 016 грн. 18 коп. відповідає приписам статті 625 ЦК України, є арифметично вірним, відтак підлягає до задоволення.

Окрім того, як зазначалося у описовій частині рішення, відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності, в якій підприємство вказує на те, що позивачем був пропущений наданий ЦК України трирічний строк позовної давності.

Водночас, відповідно до статті 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України, визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Пунктом 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (надалі - постанова) правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

Згідно з пунктом 4.4.1. постанови у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

письмове прохання відстрочити сплату боргу.

Матеріалами справи стверджується, що позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями про сплату боргу.

В свою чергу, підприємством було надано відповіді на претензії, а саме: відзив від 23 листопада 2009 року № 10/13-5037 на претензію від 15 листопада 2009 року (а.с. 10-11), відзив від 27 грудня 2010 року № 7343 на претензію від 8 грудня 2010 року (а.с. 83-86), відзив від 11 листопада 2013 року № 10/03/635 на претензію від 30 жовтня 2010 року № 32 (а.с. 13-14), відзив від 8 травня 2014 року № 10/03/285 на претензію від 29 квітня 2014 року (а.с. 15-16) в яких відповідач вимоги, викладені у претензіях визнавав в повному обсязі, та зазначав про тяжке фінансове становище підприємства.

Судом встановлено, що своїми діями (визнання боргу) боржник переривав строк позовної давності, тому, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача, щодо застосування строків позовної давності, адже переривання перебігу позовної давності мало місце в межах строку давності.

Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1 462 грн. 60 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

Щодо витрат позивача на послуги адвоката суд зазначає, що статтею 44 ГПК України до судових витрат віднесено, зокрема, витрати на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, згідно норм частини 5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, пов'язані з розглядом судового процесу, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

Частиною 3 статті 48 ГПК України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Закон України "Про адвокатуру" втратив чинність згідно із Законом України від 5 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі - Закон).

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 6 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 13, 14, 15 Закону.

Згідно статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 3 липня 2014 року між позивачем (клієнтом) та адвокатом ОСОБА_5, що діє на підставі свідоцтва Рівненської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 939 від 30 червня 2012 року, укладено договір про надання правової допомоги № 164 (надалі - договір - доручення, а.с. 37-37).

Договором визначено, що за надання правової допомоги за цим Договором Клієнт зобов'язується сплатити гонорар Адвокату в розмірі та строк погоджені між ними (пункт 2.3.1. договору - доручення).

Відповідно до пункту 4.1. договору - доручення, на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта.

Матеріалами справи містить платіжне доручення від 7 липня 2014 року № 99 на суму 1 461 грн. 60 коп. (а.с. 40), яке підтверджує те, що позивачем сплачено адвокату 1 461 грн. 60 коп. (а.с. 39).

Пунктом 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджено правовий статусу адвоката, якому здійснено оплату, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів позивачем на підставі договору-доручення, а також те що матеріали справи містять Акт виконаних робіт по наданню послуг від 4 липня 2014 року, суд дійшов висновку, що позивачам понесені витрати в сумі 1 461 грн. 60 коп. на оплату послуг адвоката в розумінні статті 44 ГПК України.

Дослідивши зазначені докази, виходячи із вимог статтей 44, 48, 49 ГПК України, суд вважає вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача суми витрат на оплату послуг адвоката обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в сумі 1 461 грн. 60 коп.

Також, на підставі статті 49 ГПК України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 49, 81 - 1, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Підприємство Катеринівської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (№ 46)" (34541, Рівненська область, Сарненський район, село Катеринівка, ідентифікаційний код 08680709) на користь Виробничо-приватної фірми "Каменяр-Древ" (35043, Рівненська область, Костопільський район, село Берестовець, ідентифікаційний код 31148678) 11 297 (одинадцять тисяч двісті дев'яносто сім) грн. 90 коп. основної суми боргу, 655 (шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 28 коп. інфляційних втрат, 1 016 (одна тисяча шістнадцять) грн. 81 коп. три процента річних, 1 461 (одна тисяча чотириста шістдесят один) грн. 60 коп. витрат на оплату послуг адвоката та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "15" вересня 2014 року.

Суддя Торчинюк В.Г.