Постанова

від 17.02.2015 по справі 911/3836/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р. Справа№ 911/3836/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СДС-Україна"

на рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2014

у справі № 911/3836/14 (суддя - Лутак Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СДС-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богуслав Керамік"

про стягнення 43 025,75 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СДС-Україна" (далі - ТОВ "СДС-Україна", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богуслав Керамік" (далі - ТОВ "Богуслав Керамік", відповідач) про стягнення 43 025,75 грн. заборгованості за договором поставки № 04-03/14 від 04.03.2014, з яких: 40 000,00 грн. - основного боргу (передоплати) та 3 025,75 грн. - пені.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення поставки товару.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.11.2014 (повний текст складено 01.12.2012) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 775,00 грн. - основного боргу (передоплати) та 1 827,00 - судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ТОВ "СДС-Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу здійснення поставки товару відповідачем, неправомірно, на думку апелянта, взяв до уваги лише копії первинних документів (дійсність яких позивачем заперечується), а також необґрунтовано встановив факт знищення первинних документів за договором під час пожежі в офісі відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2014 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СДС-Україна" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 20.01.2015, зобов'язано сторін надати оригінали документів, пов'язаних з предметом спору.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015, у зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В. у відпустці, змінено склад судової колегії: головуючий суддя: Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 27.01.2015, повторно зобов'язано сторін надати оригінали документів, пов'язаних з предметом спору.

В судовому засіданні 27.01.2015 було оголошено перерву до 17.02.2015, в порядку ст. 77 ГПК України, зокрема, на підставі клопотання представника позивача, підтриманого в судовому засіданні відповідачем, про відкладення розгляду справи, які були обґрунтовані тим, що сторони намагаються вирішити питання погашення заборгованості, яка є предметом даного спору у добровільному порядку.

Представники сторін у судове засідання 17.02.2015 не з'явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що, зокрема, свідчить наявна в матеріалах справи розписка, надана представником позивача та представником відповідача від 27.01.2015 про обізнаність щодо дати наступного засідання. Вимоги суду (зокрема, попередніх ухвал) в частині обов'язкового надання оригіналів первинних документів, не виконали. Жодних пояснень з цього приводу не надали.

В свою чергу, пункт 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму) встановлює, що неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на неодноразове ігнорування сторонами вимог суду, (зокрема, в частині обов'язкового надання оригіналів первинних документів), у зв'язку з тривалим перебуванням справи в апеляційному провадженні (з 15.12.2014), Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представників сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, а також без оригіналів документів, пов'язаних з предметом спору, які неодноразово витребовувались у сторін.

Дослідивши матеріали справи, наявні докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.03.2014 між сторонами було укладено договір поставки № 04-03/14 (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов'язався поставляти цеглу керамічну та інші будівельні матеріали (надалі - товар) в асортименті відповідно до поданого позивачем замовлення, а позивач зобов'язався оплатити та прийняти товар (укладання договору та його дійсність сторонами не заперечується).

Відповідно до п. 2.1 договору постачання товару здійснюється у відповідності до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції Міжнародної торгівельної палати від 01.01.2000, з урахуванням специфіки чинного внутрішнього законодавства України. Поставка продукції здійснюється автомобільним транспортом.

Згідно з п. 2.2 договору позивач зобов'язаний надіслати відповідачу замовлення на постачання товару, яке повинне містити назву, кількість та ціну товару та повні і правильні реквізити одержувача. Замовлення надсилається попередньо не менш ніж за одну добу до дати поставки у формі, що дозволяє його зафіксувати (лист, телеграма, зареєстрована телефонограма, факс, e-mail).

Пунктом 2.3 договору передбачено, що відповідач, одержавши замовлення надає позивачу рахунок, що є підтвердженням прийняття замовлення.

У пункті 2.4 договору сторони погодили, що відповідач зобов'язується надати разом з кожним видом товару наступні документи: видаткову накладну; податкову накладну; паспорт продукції.

Згідно з п. 5.4 договору оплата за товар здійснюється на умовах оплати на підставі рахунку відповідача, наданого у відповідності до п. 2.2 та п. 2.3 даного договору, шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок відповідача.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок № 06/03 від 06.03.2014 на суму 47 600,00 грн. для здійснення передоплати за товар, а позивачем, в свою чергу, було перераховано на рахунок відповідача 40 000,00 грн. за зазначеним рахунком, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжним дорученням № 129 від 06.03.2014 та банківськими виписками за 06.03.2014.

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивач стверджував, що постачання замовленого та оплаченого товару відповідач не здійснив, а сплачені грошові кошти - не повернув.

Так, матеріалами справи підтверджується, що позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія № 1/08-14 від 14.08.2014 з вимогою про розірвання договору № 04-03/14 та повернення сплачених ним коштів у розмірі 40 000,00 грн. у строк, що не перевищує 15 днів з моменту отримання цієї претензії (фіскальний чек № 4121 від 16.08.2014 та опис вкладення у цінний лист від 16.08.2014 наявні в матеріалах справи, а.с. 25-26).

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч. 1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч. 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 3 ст. 612 ЦК України встановлено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Як було вищезазначено, судом першої інстанції позовні вимоги були задоволені частково, зокрема, на суму 5 775,00 грн. При цьому, відмову в іншій частині позовних вимог, місцевий господарський суд обґрунтував тим, що факт поставки відповідачем та прийняття позивачем товару на загальну суму 34 225,00 грн. підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін накладними. Заперечення позивача щодо неналежності вказаних доказів, у зв'язку з відсутністю оригіналів первинних документів, судом першої інстанції не були прийняті, з посиланням на зафіксований факт пожежі у приміщенні бухгалтерії адміністративної будівлі ТОВ "Богуслав Керамік", який підтверджується довідкою Головного управління ДСНС України у Київській області № 691 від 25.11.2014.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач також заперечував отримання товару. Зазначив, що єдиними доказами, якими позивач підтверджує виконання договірних зобов'язань, є копії накладних на загальну суму 34 225,00 грн., які, за твердженням апелянта, не є належними та допустимими доказами, оскільки відповідачем не були надані оригіналів цих документів.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта та зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що в якості доказів, якими ТОВ "Богуслав Керамік" підтверджує часткове виконання умов договору та поставку товару позивачу, відповідачем були надані копії накладних, а саме: № 02/2 від 01.04.2014, № 05 від 24.03.2014, № 01/1 від 01.04.2014, № 02 від 13.03.2014 та № 04 від 18.03.2014 (а.с. 93-95). Загальна сума поставленого товару за цими накладними становить 34 225,00 грн. Оригіналів накладних для огляду в судовому засідання стороною в судах обох інстанцій надано не було, при цьому, як було вищезазначено, позивач заперечує як поставку товару, так і дійсність та належність вказаних доказів.

У відповідності до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості за невиконання умов договору, обов'язок довести виконання умов договору в частині поставки товару (на умовах, в порядку та обсягах, визначених договором) покладається на відповідача (ст. 4-3, 33 ГПК України).

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Обґрунтовуючи неможливість подання оригіналів первинних документів, відповідач зазначав про те, що у приміщенні бухгалтерії адміністративної будівлі ТОВ "Богуслав Керамік" 05.05.2014 відбулася пожежа, яка знищила усі оригінали первинних документів за договором.

В цій частині суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача, враховуючи наступне.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. На даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Відповідальність за це несе власник або уповноважений орган (посадова особа), яким, частіше за все, є керівник - директор, генеральний директор, голова правління або т. п. Підставою для здійснення бухгалтерського обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і мають бути складені під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 7 статті 9 Закону встановлено, що підприємство має вживати всіх необхідних заходів для належного зберігання протягом встановленого строку первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку. Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів і бухгалтерської звітності встановлений «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (далі - Положення). Відповідно до цього Положення, зберігання первинних документів та облікових регістрів, що пройшли обробку і були підставою для складання звітності та бухгалтерських звітів і балансів, оформлення і передачу їх до архіву забезпечує головний бухгалтер, функцію якого може виконувати і керівник.

Розділом 6 Положення передбачено, що первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси підлягають обов'язковій передачі до архіву, з подальшим зберіганням у спеціальних приміщеннях, сейфах або зачинених металевих шафах під відповідальністю осіб, уповноважених головним бухгалтером.

Згідно з пунктом 6.10. Положення, у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових реєстрів і звітів, керівник підприємства письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду. Результати роботи комісії оформлюються актом, який затверджується керівником підприємства. Копія акту надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, та державній податковій інспекції.

Разом з цим, відповідач не надав жодних доказів дотримання вищезазначеної процедури, яка є необхідною у випадку знищення первинних документів, зокрема, здійснення повідомлень правоохоронних органів, видачу наказів про створення відповідних комісій, складання актів та переліків знищених документів, тощо. Також відповідачем не були надані пояснення з приводу того, чому первинні документи, які фіксували факти здійснення господарських операцій, не зберігалися у відповідності до приписів законодавства.

При цьому, довідка Головного управління ДСНС України у Київській області № 691 від 25.11.2014 (якою підтверджується лише факт виникнення пожежі) не є належним та допустимим доказом знищення первинної документації саме за договором № 04-03/14 та не дає жодних підстав для звільнення ТОВ "Богуслав Керамік" від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Також суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів позивача щодо відсутності необхідних реквізитів у копіях накладних, які були надані відповідачем, що є окремою підставою вважати надані докази неналежними.

Так, частинами 1, 2 статті 9 Закону встановлено, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Разом з цим, в наданих відповідачем копіях накладних відсутні вищезазначені реквізити, які дали би змогу ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції з боку одержувача. До того ж, стороною не було надано довіреностей на підставі яких, за твердженням відповідача, товар передавався одержувачу.

Суд апеляційної інстанції окремо зауважує, що сторонами не надано жодного акту звіряння взаємних розрахунків, який би було підписано та скріплено печатками обох сторін. Так, у копія актів звіряння, які складені позивачем (а.с. 16, 68, 79) містяться лише підписи та печатки позивача. Разом з цим, у копії акту звіряння, складеному відповідачем (а.с. 51) наявні лише підпис та печатка самого відповідача. При цьому, оригіналів усіх вищезазначених актів сторонами також надано не було. До того ж, в апеляційній скарзі позивач правомірно наголошував на тому, що в будь-якому випадку, акти звіряння розрахунків не є первинними документами, якими підтверджується здійснення господарських операцій.

Як було зазначено вище, належне виконання сторонами господарських зобов'язань не може бути підтверджено іншими засобами доказування, в розумінні ст. 33, 34 ГПК України, в тому числі, показаннями та поясненнями фізичних осіб, які, начебто, здійснювали перевезення вантажу. Таким чином, судом першої інстанції неправомірно було прийнято в якості належного доказу виконання відповідачем договірних зобов'язань, пояснення водія - Федусенко А.В. (а.с. 101).

Так, враховуючи заперечення позивача щодо отримання товару, а також твердження про відсутність оригіналів накладних, беручи до уваги приписи ст. 101 ГПК України в частині перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, суд апеляційної інстанції неодноразово зобов'язував сторін відповідними ухвалами надати оригінали документів, пов'язаних з предметом спору; відкладав розгляд справи за клопотанням сторін, оголошував перерви в судовому засіданні, зокрема, для надання можливості відповідачу подати докази на підтвердження своїх доводів. Однак, жодних оригіналів первинних документів відповідачем надано не було, що також унеможливлює проведення експертизи таких документів.

В свою чергу, пункт 2.3. Постанови Пленуму зазначає, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином, під час перегляду справи в апеляційному провадженні, судом було встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих (в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України) доказів здійснення відповідачем поставки за договором на суму, яка була перерахована позивачем у формі попередньої оплати (що не заперечується відповідачем), а саме у розмірі 40 000,00 грн.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що виконання договірних зобов'язань відповідач підтверджує лише копіями первинних документів, які викликають сумніви у суду апеляційної інстанції та заперечуються іншою стороною по справі, з огляду на багаторазове ігнорування відповідачем вимог суду щодо надання оригіналів вказаних документів, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову в частині стягнення основної заборгованості, у зв'язку тим, що такі позовні вимоги доведені позивачем та не спростовані відповідачем.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні пені та вважає їх правомірними, враховуючи наступне.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що за прострочення постачання товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період виникнення прострочення, від вартості недопоставленого товару, за кожен день прострочення поставки.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Разом з цим, суд першої інстанції правомірно встановлено, що у договорі поставки № 04-03/14 від 04.03.2014 сторони не визначили строк поставки товару, через що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Так, згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було вищезазначено, претензія № 1/08-14 (яка свідчить також про втрату інтересу щодо подальшої поставки) позивачем на адресу відповідача була надіслана лише 16.08.2014.

Враховуючи поштовий перебіг, який згідно Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, складає три дні, відповідач повинен був отримати вищезазначену претензію не пізніше 20.08.2014.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що обов'язок по поверненню коштів позивачу для відповідача настав 27.08.2014. Відтак, саме з 28.08.2014 відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання (сплати заборгованості).

Разом з цим, позивачем було здійснено розрахунок пені за період з 14.04.2014 по 25.08.2014, що є неправомірним, з огляду на вищевстановлені обставини.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно відмовив в задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 3 025,75 грн.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу.

Так, враховуючи, що позивачем документально не підтверджено витрати на правову допомогу адвоката, оскільки не надано договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги), акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) та платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує оплату позивачем відповідних послуг, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 3 000,00 грн. (що також не заперечувалося позивачем в суді апеляційної інстанції).

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 40000,00 грн. та необхідності задоволення позову саме в цій частині, оскільки попередня оплата товару на вказану суму документально підтверджена та не заперечується відповідачем, разом з тим доказів того, що відповідач здійснив поставку оплаченого товару, матеріали справи не містять. В свою чергу, вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають, враховуючи обставини, встановлені у даній постанові та невірно визначений період нарахування штрафних санкцій позивачем.

Колегія суддів зауважує, що усні доводи сторін про проведення часткових розрахунків за договором безпосередньо під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не приймаються судом, оскільки сторонами не було надано доказів на підтвердження здійснення таких розрахунків. Разом з цим, у разі наявності таких доказів, часткове погашення заборгованості може бути враховано органами ДВС під час здійснення виконавчого провадження.

З огляду на наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. В свою чергу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача 34 225,00 грн. на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, з прийняттям в цій частині нового рішення відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України про задоволення позову; з відповідним перерозподілом суми судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, в порядку ст. 49 ГПК України. Разом з цим, рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5 775,00 грн. - основного боргу та відмови в стягненні 3 025,75 грн. пені підлягає залишенню без змін.

Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СДС-Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2014 у справі № 911/3836/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2014 у справі № 911/3836/14 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 34 225,00 грн. основного боргу, з прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині та розподілу судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Богуслав Керамік" (09700, Київська область, Богуславський район, місто Богуслав, вулиця Богуславка, будинок 119, ідентифікаційний код - 32167927) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СДС-Україна" (02140, місто Київ, вулиця Срібнокільська, будинок 1, квартира 630, ідентифікаційний код - 38556897) 34 225,00 грн. (тридцять чотири тисячі двісті двадцять п'ять гривень 00 коп.) основного боргу, 1698,52 грн. (одну тисячу шістсот дев'яносто вісім гривень 52 коп.) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 849,26 грн. (вісімсот сорок дев'ять гривень) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 27.11.2014 у справі № 911/3836/14 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Богуслав Керамік" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СДС-Україна" 5 775,00 грн. основного боргу, а також в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 3025,75 грн. - залишити без змін; апеляційну скаргу в цій частині залишити без задоволення.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

5. Матеріали справи № 911/3836/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич