Постанова

від 10.02.2015 по справі 820/20223/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 лютого 2015 р. №820/20223/14

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Тітова О.М.,

при секретарі судового засідання Костіної А.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Григор'єва І.В.,

відповідача - Конік Д.В., Кошіль М.В., Міщенко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Південна залізниця" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 11.12.2014 року № 0000724900 про нарахування ПДВ та штрафних санкцій на суму 1 043 451,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 360/28-09-49-15/01072609 від 28.11.2014 року.

Відповідач проти позову заперечував, надавши письмові заперечення на нього, в якому зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесене податкове повідомлення рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ Міндоходів проведена позапланова виїзна перевірка ДП "Південна залізниця" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами постачальниками ТОВ "ПБК" ТЕХНО - ІНЖИНІРИНГ" (код ЄДРПОУ 37738378) згідно податкових накладних включених до складу податкового кредиту до декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року, ТОВ "ТЕХНОЛІНІЇ" (код ЄДРПОУ 38962562) згідно податкових накладних включених до складу податкового кредиту до декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року, ТОВ "ЦЕНТР ГАЛЬМІВНОГО УСТАТКУВАННЯ" (код ЄДРПОУ 39205387) згідно податкових накладних включених до складу податкового кредиту до декларації з податку на додану вартість за липень 2014 року.

Результати перевірки оформлені актом №360/28-09-49-15/01072609 від 28.11.2014 року, яким зафіксовані порушення позивачем вимог діючого законодавства України, а саме: пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.10р. № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), чим занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у розмірі 695634 грн.

На підставі висновку акту перевірки №360/28-09-49-15/01072609 від 28.11.2014 року, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000724900 від 11.12.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 1 043 451,00 грн., з яких: основний платіж - 695 634,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 347 817,00 грн.

Висновок про порушення позивачем норм Податкового кодексу України ґрунтується на підставі того, що правочини, вчинені ДП "Південна залізниця" з ТОВ "ПБК" ТЕХНО - ІНЖИНІРИНГ" (код ЄДРПОУ 37738378), ТОВ "ТЕХНОЛІНІЇ" (код ЄДРПОУ 38962562), ТОВ "ЦЕНТР ГАЛЬМІВНОГО УСТАТКУВАННЯ" (код ЄДРПОУ 39205387) не спричиняють реального настання правових наслідків.

З такою позицією податкового органу суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно частини 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За матеріалами справи судом встановлено, що між ДП "Південна залізниця" (Замовник) та ТОВ "ПБК" ТЕХНО - ІНЖИНІРИНГ" (Підрядник) укладено договір на виконання проектно-кошторисної документації № П/Л-132056/НЮ від 27.12.2013 року, відповідно до якого, Підрядник зобов'язується за завданням Замовника розробити проектно-кошторисну документацію по об'єкту "Об'єкти реконструкції та технічного переоснащення будівлі вокзалу Харків - пасажирський по Привокзальному майдану, 1 у м. Харкові", Замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.

Факт виконання умов договору підтверджується залученими до матеріалів справи додатками до договору, документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: додатковими угодами, актами здачі-приймання, податковими накладними, журналом-ордером розрахунків, платіжним дорученням.

Між ДП "Південна залізниця" (Покупець) та ТОВ "ЦЕНТР ГАЛЬМІВНОГО УСТАТКУВАННЯ" (Постачальник) укладено договори поставки №7 від 27.06.2014 року, №3 від 01.07.2014 року, №НХГ/05 від 14.07.2014 року.

Відповідно до умов договорів, Постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність Покупцю певну продукцію, надалі товар, відповідно до специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

Факт виконання умов договору підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами, платіжними дорученнями.

Щодо взаємовідносин ДП "Південна залізниця" вагонного депо Куп'янськ з ТОВ "ТЕХНОЛІНІЇ", судом встановлено, що розрахунки за отримані ТМЦ здійснювались за рахунок власних коштів з розрахункового рахунку вагонного депо на підставі рахунків, без укладення договорів, з метою використання в господарській діяльності депо. Факт здійснення бухгалтерських проводок підтверджується залученими до матеріалів справи рахунками, журналами-ордерами розрахунків, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами, платіжними дорученнями. Крім того, факт виконання підтверджується також сертифікатами якості.

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до підпункту 201.6 вказаної статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З огляду на пункт 201.8. статті 201 Податкового кодексу України вбачається, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 вищевказаного кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, закріпленим в статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно діючого законодавства України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно із частиною 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним правочином є правочин, який порушує публічний порядок, а згідно з ч.1 цієї ж статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, за своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного.

Проте, доводів про прийняття компетентною особою рішення про порушення кримінальної справи за фактом здійснення господарської діяльності контрагентів чи відносно їх посадових осіб відповідач під час судового розгляду не навів.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між ДП "Південна залізниця" з ТОВ "ПБК" ТЕХНО - ІНЖИНІРИНГ", ТОВ "ТЕХНОЛІНІЇ", ТОВ "ЦЕНТР ГАЛЬМІВНОГО УСТАТКУВАННЯ" оформлені належним чином, та на виконання вимог податкового законодавства оформлені первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Первинні документи, надані позивачем, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, податковим органом не доведено.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що не погоджується з висновками відповідача, що відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про транспортування товару на склад, а тому не дозволяють підтвердити реальність здійснення операцій з надходження вантажу та його кількісних, вартісних та якісних характеристик, виходячи з наступного.

Вказані в акті перевірки відповідачем правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р., п. 47 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969, №401, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників), при цьому, документи обумовлені вказаними правилами. зокрема, товарно-транспортні накладні, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з п. 11.4 названих правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Замовником перевезень, у даному випадку, виступали контрагенти позивача, а тому обов'язок оформлення товарно-транспортних накладних покладений саме на останніх.

Відповідно до ч. 2, З ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної.

Отже, складання товарно-транспортної накладної є обов'язковим виключно при укладені договору перевезення, як окремого зобов'язання.

У відповідності до роз'яснень інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами на постачання товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Первинні документи бухгалтерського обліку доказують наявність фактичного здійснення вказаних господарських операцій, здійснення руху активів у позивача, зміни, що відбулись у власному капіталі чи зобов'язаннях позивача.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до витрат та податкового кредиту суми, які підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім в оподатковуваних операціях у межах господарській діяльності.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень згідно з актом перевірки не покладено, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про недоведеність факту порушення позивачем положень Податкового кодексу України.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги Державного підприємства "Південна залізниця", а відтак скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000724900 від 11.12.2014 року.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства "Південна залізниця" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 11.12.2014 № 0000724900 про нарахування ПДВ та штрафних санкцій на суму 1 043 451,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, код 37999628, банк ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, рахунок 31217206784011) на користь Державного підприємства "Південна залізниця" (код ЄДРПОУ 01072609, адреса: вул. Червоноармійська, 7, м. Харків, 61052) 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2015 року.

Суддя Тітов О.М.