Постанова

від 23.02.2015 по справі 906/1438/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2015 року Справа № 906/1438/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Смагіна Г.Ю.;

від відповідача: представник не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта" на рішення господарського суду Житомирської області від 25 листопада 2014 року у справі № 906/1438/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Макрохім"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта"

про стягнення в сумі 94 535 грн. 71 коп.

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство «Макрохім» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Житомирської області з позовом (а.с. 2-3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровіта» (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 75 337 грн. 22 коп., 8 230 грн. 31 коп. пені, 3 882 грн. 20 коп. десяти відсотків річних та 7 085 грн. 98 коп. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25 листопада 2014 року (а.с. 43-45), з підстав зазначених в даному рішенні, позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 75 337 грн. 22 коп. основного боргу, 8 230 грн. 31 коп. пені, 3 882 грн. 20 коп. десяти відсотків річних та 7 085 грн. 98 коп. інфляційних втрат. Також, покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 890 грн. 72 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 88-91) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Житомирської області від 25 листопада 2014 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач, як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що 26 лютого 2014 року Відповідачем було перераховано Позивачу 10 565 грн. 40 коп. на підставі Рахунку-фактури, згідно з видатковою накладною №МХ004899 від 27 лютого 2014 року підставою поставки зазначено Договір № 69/1 від 3 січня 2014 року та Рахунок-фактуру від 26 лютого 2014 року № 0006643. Як зазначає апелянт, факт перерахування зазначеної суми підтверджується платіжним дорученням від 26 лютого 2014 року № 263, а також випискою з банківського рахунку Позивача.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 22 грудня 2014 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11 лютого 2015 року об 15 годині 30 хвилин (а.с. 49).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2015 року (а.с. 62), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 23 лютого 2015 року на 14 годину 10 хвилин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 64) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Відповідача в судове засідання від 23 лютого 2015 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про врученя поштового відправлення (а.с. 71). Причини неявки своїх повноважних представників суду не повідомив. Жодних клопотань від Відповідача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2015 року явка сторін не була визнана обов'язковою.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 23 лютого 2015 року представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача та залишити без змін рішення місцевого господарського суду.

Заслухавши пояснення представника Позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Відповідача слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Житомирської області від 25 листопада 2014 року по справі № 906/1438/14 слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

3 січня 2014 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір поставки № 69/1 (надалі - Договір; а.с. 10-13).

Відповідно до пунктів 1.1-1.2 Договору, Позивач зобов'язався передати у власність Відповідача, а Відповідач зобов'язався: прийняти та оплатити хімічну продукцію (далі - продукція) в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в Додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною; під додатками до договору розуміються рахунки та витратні накладні, що видаються Позивачем.

Пунктом 1.4 Договору сторони погодили, що поставка продукції здійснюється окремими партіями, асортимент, комплектність та кількість продукції в яких погоджується сторонами шляхом оформлення заявок на поставку продукції відповідно до умов, викладених в статті 3 Договору.

Як вбачається з пункту 3.5 Договору, датою поставки є дата передачі продукції Відповідачу, зазначена в товарно-супровідних документах.

Згідно пунктів 5.1, 5.3 Договору, ціна на продукцію встановлюється в національній валюті України - гривнах (з врахуванням ПДВ) та вказується в Додатках до цього Договору, які є його невід'ємними частинами; загальна сума Договору складається із суми всіх поставок, здійснених між сторонами протягом строку дії цього Договору згідно видаткових накладних.

Як встановлено пунктом 6.1 Договору, Відповідач зобов'язався здійснити оплату поставленої продукції в строк, що не перевищує 10 (десять) банківських днів з дати поставки продукції.

Відповідно до пункту 13.1 Договору, Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31 грудня 2014 року.

Позивачем в обгрунтування підставності своїх позовних вимог було долучено до матеріалів справи копії первинних доказів, а саме: [видаткова накладна від 24 лютого 2014 року № МХ004496 із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року рахунок-фактура М0005740 від 21 лютого 2014 року» на суму 23 146 грн. 56 коп.; видаткова накладна № МХ004504 від 24 лютого 2014 року із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року рахунок-фактура М0006051» від 21 лютого 2014 року на суму 5 100 грн.; видаткова накладна № МХ007386 від 25 березня 2014 року із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року рахунок-фактура М0010197 від 25 березня 2014 року» на суму 1 331 грн. 25 коп.; видаткова накладна № МХ007731 від 27 березня 2014 року із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року, рахунок-фактура М0010458 від 26 березня 2014 року» на суму 22 127 грн. 10 коп., видаткова накладна № МХ008895 від 4 квітня 2014 року із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року, рахунок-фактура М0012187 від 4 квітня 2014 року» на суму 23 077 грн. 31 коп.; видаткова накладна № МХ008896 від 4 квітня 2014 року із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року, рахунок-фактура М0012187 від 4 квітня 2014 року» на суму 555 грн.; видаткова накладна № МХ004899 від 27 лютого 2014 року із зазначенням підстави "Договір: 69/1 від 3 січня 2014 року рахунок-фактура М0006643 від 26 лютого 2014 року" на суму 10 565 грн. 40 коп. - котра повністю оплачена Відповідачем на підставі платіжного доручення № 263 від 26 лютого 2014 року (а.с. 52; а.с. 14-15, 17, 19, 21-22)].

Відповідач, в порушення умов Договору, взятих на себе зобов'язань не виконав, отриманий товар не оплатив.

З огляду на усе вищевказане Позивач звернувся в суд з позовом до Відповідача про стягнення заборгованості за отриманий товар та штрафних санкцій.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статтей 526, 525 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України: одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормою частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України закріплено, що: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Водночас, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає, що факт належного виконання Позивачем свого зобов'язання щодо поставки Товару для Відповідача підтверджується первинними документами, котрі відповідають вимогам «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та статті 9 Закону України «Про бухгалтерським облік та фінансову звітність».

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що: первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що Відповідач прийняв даний товар без будь-яких застережень та зауважень щодо його комплектності, кількості та якості, даний факт підтверджується підписом на даних видаткових накладних та виданими Відповідачем довіреностями на отримання відповідних товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, факт отримання Товару по Договору Відповідачем не заперечується та не оспорюється.

Що ж стосується посилання Відповідача в своїй апеляційній скарзі на проведену ним оплату в сумі 10 565 грн. 40 коп. на підставі Рахунку-фактури, згідно з видатковою накладною № МХ004899 від 27 лютого 2014 року де підставою поставки зазначено «Договір № 69/1 від 3 січня 2014 року та Рахунок-фактуру від 26 лютого 2014 року № 0006643», то колегія суду констатує факт того, що дійсно з доказів вбачається, що дана поставка здійснена по Договору за яким Позивач подав позов до суду, проте дана поставка оплачена в повному обсязі в сумі, на яку здійснено поставку (оплата не перевищує суми поставки і не є меншою від суми поставки). Дане свідчить про те, що врахування чи неврахування даної поставки ніяким чином не впливає на суму дійсної заборгованості за Договором, що визначена в основі рішення місцевого господарського суду.

Зокрема суд констатує, що Позивачем, на виконання вимог ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 11 лютого 2015 року, було подано видаткову накладну № МХ004899 від 27 лютого 2014 року, Рахунок - фактуру від 26 лютого 2014 року № 0006643 та взаєморахунок контрагентів (24 лютого 2014 року - 20 лютого 2015 року), з котрих чітко вбачається, що дана сума поставки здійснена по Договору і оплачена Відповідачем повністю.

З огляду на усе вищевказане суд констатує, що на виконання умов Договору Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 85 902 грн. 62 коп., що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, а саме: видаткова накладна від 24 лютого 2014 року № МХ004496 із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року рахунок-фактура М0005740 від 21 лютого 2014 року» на суму 23 146 грн. 56 коп.; видаткова накладна № МХ004504 від 24 лютого 2014 року із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року рахунок-фактура М0006051» від 21 лютого 2014 року на суму 5 100 грн.; видаткова накладна № МХ007386 від 25 березня 2014 року із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року рахунок-фактура М0010197 від 25 березня 2014 року» на суму 1 331 грн. 25 коп.; видаткова накладна № МХ007731 від 27 березня 2014 року із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року, рахунок-фактура М0010458 від 26 березня 2014 року» на суму 22 127 грн. 10 коп., видаткова накладна № МХ008895 від 4 квітня 2014 року із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року, рахунок-фактура М0012187 від 4 квітня 2014 року» на суму 23 077 грн. 31 коп.; видаткова накладна № МХ008896 від 4 квітня 2014 року із зазначенням підстави «Договір 69/1 від 3 січня 2014 року, рахунок-фактура М0012187 від 4 квітня 2014 року» на суму 555 грн.; видаткова накладна № МХ004899 від 27 лютого 2014 року із зазначенням підстави "Договір: 69/1 від 3 січня 2014 року рахунок-фактура М0006643 від 26 лютого 2014 року" на суму 10 565 грн. 40 коп. - котра повністю оплачена Відповідачем на підставі платіжного доручення № 263 від 26 лютого 2014 року.

Свої зобов'язання за Договором Відповідач виконав частково, сплативши Позивачу заборгованість в сумі 10 565 грн. 40 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 263 від 26 лютого 2014 року (а.с. 52).

Відтак, дослідивши дані матеріали справи апеляційний господарський суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір, який породжує певні обов'язки, а надані Позивачем докази свідчать про те, що сторони погодили його умови, тобто на підставі даного Договору у Відповідача виникли майнові зобов'язання перед Позивачем з оплати вартості послуг, а у останнього виникло право вимоги виконання такої оплати.

При цьому, з урахуванням усього вищевказаного суд констаує факт того, що сума заборгованості за даним Договором на момент подачі позову та на момент винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення становить 75 337 грн. 22 коп..

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пунктів 6.1-6.2 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 75 337 грн. 22 коп., підлягають до задоволення. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд - задовольняє позовні вимоги Позивача в цій частині та залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Окрім основного боргу, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 8 230 грн. 31 коп. пені.

Згідно пункту 10.3 Договору, у випадку порушення строку оплати продукції, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період за який сплачується пеня), від несплаченої суми за кожен день прострочки.

Пунктом 10.8 Договору, визначено, що: строк, визначений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, до сторін не застосовується.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З викладеного слідує, що частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 8 230 грн. 31 коп. пені за період з 12 березня 2014 року по 7 жовтня 2014 року.

Проаналізувавши дані норми законодавства, перевіривши правильність розрахунку, проведеного Позивачем (а.с. 7-9) та зважаючи на умови Договору (пункти 10.3, 10.8) Рівненський апеляційний господарський суд встановив, що вказаний розрахунок є правомірним, арифметично вірним, а тому заявлена до стягнення пеня в розмірі 8 230 грн. 31 коп. підлягає задоволенню.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Водночас, крім суми основного боргу Позивач просив стягнути з Відповідача десять відсотків річних в розмірі 3 882 грн. 20 коп. та інфляційні в розмірі 7 085 грн. 98 коп..

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 10.4 Договору сторони обумовили, що Відповідач на вимогу Позивача, у випадку несвоєчасної оплати продукції, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням десяти процентів річних від простроченої суми.

Як вказано вище у даній судовій постанові, Відповідачем свої зобов'язання по Договору виконав частково, внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем за отриманий товар в сумі 75 337 грн. 22 коп..

На підставі пункту 10.4 Договору, Позивач нарахував до стягнення з Відповідача 10% річних за період з 12 березня 2014 року по 7 жовтня 2014 року в сумі 3 882 грн. 20 коп., згідно даних видаткових накладних.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, Відповідачу нараховано інфляційні в розмірі 7 085 грн. 98 коп. за період з березня по серпень 2014 року.

Дослідивши розрахунок річних та інфляційних (а.с. 7-9), що доданий до позовної заяви Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з вірністю проведеного розрахунку і, відповідно, задовольняє позовні вимоги в цій частині та стягує з Відповідача на користь Позивача десять відсотки річних в розмірі 3 882 грн. 20 коп. та інфляційні втрати в розмірі 7 085 грн. 98 коп..

Дане вчинено і господарським судом Житомирської області.

Враховуючи усе вищевказане, суд залишає судове рішення господарського суду Житомирської області і в цій частині без змін.

З огляду на усе вищевказане у цій постанові та з огляду на докази наявні у матеріалах справи, колегія Рівненського апеляційного господарського суду констатує, що доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є надуманими, безпідставними, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Житомирської області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 25 листопада 2014 року в справі № 906/1438/14 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 906/1438/14 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Філіпова Т.Л.