Постанова

від 18.02.2015 по справі 813/7086/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2015 року Справа № 813/7086/14

16 год. 54 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О. Р.,

секретар судового засідання Небесна М. В.,

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Ремесло-А» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Приватне підприємство «Ремесло-А» (далі - позивач, ПП «Ремесло-А») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002982210/9946 від 02.07.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що висновки викладені у акті перевірки позивача від 13.06.2014 року, та, як наслідок, прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими, безпідставними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, та слід скасувати.

Звернув особливу увагу на наступні обставини: підприємство додержувалось вимог законодавства України при формуванні податкового кредиту з огляду на те, що суми податку, сплаченого у відповідному періоді, в зв'язку з придбанням робіт, віднесені до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних у відповідному періоді контрагентом; жодних належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності реальності проведених операцій, умислу службових осіб на ухилення від сплати податків, порушення інтересів держави, фіктивності договорів акт перевірки не містить; усі господарські операції з приватним підприємством «Ворк Супорт» (далі - контрагент, ПП «Ворк Супорт») підтверджується усією необхідною первинною документацією, долученою до матеріалів справи та наданою контролюючому органу до перевірки, застережень до якої не висловлено; покликання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних є такими, що не слід брати до уваги, з огляду на те, що бланки замовлення, шляхові листи не є первинними бухгалтерськими документами для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та при оподаткуванні прибутку підприємств; єдиним доказом, на який покликається контролюючий орган є акт перевірки контрагента позивача, що не має жодного відношення до ПП «Ремесло-А».

Ствердив, що жодним законом не передбачено право контролюючого органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати недійсними чи нікчемними договори, вважати їх фіктивними, удаваними, спрямованими на ухилення від сплати податку, безтоварними без обвинувального вироку суду, в тому числі, не враховувати під час перевірки належним чином складені первинні бухгалтерські документи та накладні.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав повністю з підстав, що викладені у позовній заяві, просив адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні 18.02.2015 троку в порядку ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства допущено заміну первинного відповідача на його процесуального правонаступника - Державну податкову інспекцію в Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби в Україні Львівської області (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова).

Представник відповідача проти позову заперечив повністю із підстав, викладених у письмових запереченнях /а.с.70-71/. Зазначив, що в процесі проведення перевірки встановлено неправомірне відображення ПП «Ремесло-А» у податковому обліку господарських операцій по взаєморозрахунках з ПП «Ворк Супорт», та мало наслідком прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Ствердив, що відсутність факту транспортування продукції, відсутність ПП «Ворк Супорт» за юридичною адресою свідчить про відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом. З врахуванням викладеного позовні вимоги вважає безпідставними, а тому просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю

Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

ПП «Ремесло-А» зареєстроване Виконавчим комітетом Львівської міської ради 28.02.2000 року як юридична особа з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 30822777 /а.с.62, 63/. Відповідно до свідоцтва № 18161857 позивач є платником податку на додану вартість з 10.03.2000 року /а.с.64/.

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань господарських відносин з ПП «Ворк Супорт» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, січень 2014 року, з ТОВ «Ерідл» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, з ТОВ «АТА» за період липень 2012 року та їх вплив нв формування сум податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів і витрат за відповідні періоди, про що складено акт № 257/193/13-07-22-10/30822777 від 13.06.2014 року /а.с.8-24/.

Відповідно до листа № 9170/13-07-22-10/08 від 19.06.2014 року до такого акта перевірки від 13.06.2014 року внесено зміни /а.с.25/.

У вказаному акті зафіксовано порушення п. 198.1, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме ПП «Ремесло-А» завищено податковий кредит по безтоварних операціях з ПП «Ворк Супорт» на суму 7096,00 грн., у т.ч.: січень 2014 року - 7096,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 7096,00 грн., у т.ч. січень 2014 року - 7096,00 грн. /а.с.23/

Позивач, не погоджуючись із висновками зафіксованими у акті перевірки, звернувся до контролюючого органу із запереченнями на акт перевірки від 13.06.2014 року /а.с.33-38/ та одержав лист № 9774/13-07-22-10/08 від 27.06.2014 року, відповідно до якого зазначено, що перевірку проведено згідно чинного законодавства; висновки викладені в акті перевірки є правомірними, підлягають врахуванню при винесенні податкового повідомлення-рішення /а.с.39-40/.

Таким чином, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0002482210/9946 від 02.07.2014 року за платежем податок на додану вартість на суму 10644,00 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 3548.00 грн.) /а.с.26/.

Позивач, не погодившись із рішенням контролюючого органу звернувся із скаргою до Головного управління Міндоходів у Львівській області від 16.07.2014 року /а.с.41-45/. Відповідно до рішення про результати розгляду скарги № 21738/10/13-01-10-08-05/1380 від 12.09.2014 року вказане податкове повідомлення-рішення залишене без змін, а скарга позивача - без задоволення /а.с.46-51/.

ПП «Ремесло-А» повторно звернулося із скаргою на податкове повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби від 25.09.2014 року /а.с.52-56/. Згідно з рішенням про результати розгляду скарги № 465016/99-99-10-01-15 від 08.10.2014 року оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишене без змін, а скарга позивача - без змін /а.с.57-61/.

У зв'язку із вищевикладеним, позивач, не погоджуючись із таким податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, звернувся з позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарських операцій між позивачем та ПП «Ворк Супорт».

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за Договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як зазначено у п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з Договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Варто зазначити, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відтак, необхідною умовою для віднесення платником податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 ПК України).

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно із п. 203.2 статті 203 ПК України платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Згідно п. 201.1ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках наступні обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця)) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового Договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна, згідно з п. 201. 6. ст. 206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Відповідно до п. 201. 7. та п. 201. 10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем як умову для формування податкового кредиту. Тому аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

ПП «Ворк Супорт» зареєстроване як юридична особа 02.08.2012 року з присвоєнням ідентифікацій6ного коду юридичної особи 38326675 Виконавчим комітетом Львівської міської ради /а.с.97-98, 102-103/ та взяте на податковий облік 03.08.2012 року за № 8991 /а.с.99/.

Відповідно до свідоцтва ПП «Ворк Супорт» № 200112216 є платником податку на додану вартість з 01.10.2012 року /а.с.104, 105/.

Як пояснив представник відповідача та зафіксовано у акті перевірки, в ході її проведення та опрацювання відхилення між сумами податкового кредиту ПП «Ремесло-А» та його контрагентів, встановленим програмним продуктом «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено, відповідно до даних Системи, в Деклараціях по ПДВ розбіжність по взаєморозрахунках між позивачем та його контрагентом в січні 2014 року в Додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» по податковій декларації з ПДВ, ПП «Ворк Супорт» не задекларовано податкові зобов'язання по ПП «Ремесло-А» в сумі 7096,00 грн., внаслідок чого виникла розбіжність у вказаній сумі /а.с.12-13/.

Представник позивача пояснив, що в оскаржуваний період між позивачем та його контрагентом укладено усний договір поставки запчастин.

На його підтвердження факту його реальності до матеріалів справи представником позивача долучені копії видаткових накладних: № 804 від 14.01.2014 року на загальну суму 17976,00 грн. (в т.ч. ПДВ 2996,00 грн.); № 1193 від 28.01.2014 року на суму 24600,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4100,00 грн.) /а.с.28, 31/; копії податкових накладних: № 804 від 14.01.2014 року; № 1193 від 28.01.2014 року /а.с.29, 32/; копію платіжного доручення № 20 від 24.01.2014 року на суму 17976,00 грн., ПДВ 2996,00 грн. /а.с.27/ та № 24 від 28.01.2014 року на суму 24600,00 грн., ПДВ 4100,00 грн. /а.с.30/.

Щодо тверджень представника відповідача про те, що у податкових накладник вказано різні дати договорів поставки запчастин позивач зазначив, що оскільки договір був усним, то він вважав за доцільне для обліку зазначати дату поставки в таких.

Крім того, представник позивача до матеріалів справи долучив копії сертифікатів якості продукції та копії довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, акту приймання передачі товару до видаткової-накладної № 804 /а.с.122-127/.

Судом з пояснень представника відповідача встановлено, що одним із основних покликань відповідача на нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами є відсутність товарно-транспортних накладних.

Щодо вищевказаного суд зазначає наступне.

Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися контрагентом позивача товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ст. 1 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку Товариство здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій

Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження відповідача, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Вищевказане підтверджується і судовою практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, у справах К/800/15892/13 від 26.02.2014 року, К/9991/14582/12 від 26.02.2014 року, К/800/61508/13 від 06.03.2014 року, К/9991/67732/12 від 04.12.2014 року та інших.

Судом з матеріалів адміністративної справ встановлено, що одними із аргументів, на які покликається представник відповідача є: акт про неможливість проведення зустрічної звірки № 151/22-04/38326675 від 18.04.2014 року по ПП «Ворк Супорт» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2014 року по 31.01.2014 року та встановлено, що за юридичною адресою ПП «Ворк Супорт» відсутнє, фактичне місцезнаходження підприємства встановити немає можливості.

Оперативним управлінням ГУ Міндоходів у Львівській області встановлено, що складські приміщення, транспортні засоби та трудові ресурси, необхідні для ведення відповідної господарської діяльності у ПП «Ворк Супорт» відсутні.

Відповідно до таких встановлено відсутність умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Встановлено здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

Крім того, висновки таких актів не можуть братися ним до уваги, з огляду на те, що згідно витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо контрагента ПП Ремесло-А» станом на момент ведення господарської діяльності позивача з його контрагентом відсутній запис про державну реєстрацію відсутності за місцезнаходженням чи припинення ПП «Ворк Супорт».

Представник позивача зазначив, що наслідки яких бажали досягти позивач та його контрагент за договором поставки настали.

Суд відхиляє покликання відповідача на порушення контрагентом позивача податкового законодавства, оскільки платник податків не несе і не може нести відповідальності за іншого платника, навіть, якщо вони перебували між собою у господарських взаємовідносинах. Висновки контролюючого органу прямо суперечать практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України» застосовується судами як джерело права.

У п. 38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність ані за несплату податків своїми контрагентами та ведення ними податкового обліку, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї, як і не може нести відповідальність за інші дії контрагента, а тим більше за дії контрагентів контрагента.

При цьому суд вважає, що позивачем вжито належних заходів при укладенні договору щодо обізнаності з відомостями про контрагента.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За загальним визначенням, компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин визначений Податковим кодексом України.

З системного аналізу положень ПК України суд дійшов висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

Суд також зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки, податкові органи не наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

Відповідність господарських операцій з вказаним контрагентом меті діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Реальність проведених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Суд звертає увагу, що представником позивача до матеріалів справи долучено копію податкової декларації з податку на додану вартість ПП «Ворк Супорт» за січень 2014 року /а.с.75-78, 82/ з додатком 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів /а.с.79-81/, де відображено податкове зобов'язання та суму податку на додану вартість 7096,00 грн. за наслідками діяльності з ПП «Ремесло-А».

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем як об'єкта оподаткування податком на прибуток, так і податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, суд звертає особливу увагу на той факт, що Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2. ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами довів реальність господарських операцій з поставки товарів з ПП «Ворк Супорт». На думку суду, вищевказані первинні документи в повній мірі відображають зміст, обсяги та вартісні показники господарських операцій позивача.

Натомість відповідач не довів суду обґрунтованості висновку про не підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом позивача, як це зазначено в акті перевірки від 13.06.2014 року. Висновки контролюючого органу переважно ґрунтуються на акті перевірки ПП «Ворк Супорт».

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню, а саме визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

До матеріалів адміністративної справи долучено платіжне доручення № 339 від 17.10.2014 року, відповідно до якого позивачем сплачено судовий збір за подання позову до Львівського окружного адміністративного суду ПП «Ремесло-А» у розмірі 182,70 грн., що з врахуванням вищевикладеного, підлягає поверненню позивачу /а.с.2/.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0002982210/9946 від 02.07.2014 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Ремесло-А» (м. Львів, вул. Ю.Липи, 37/61; ідентифікаційний код юридичної особи 30822777) судові витрати у сумі 182 (чотириста вісімдесят сім) грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 23.02.2015 року.

Суддя Кравців О.Р.