Ухвала

від 14.05.2015 по справі 813/7086/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 р. Справа № 876/2238/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М.,

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

з участю представників: позивача Хуснуліна А.А., відповідача Гурняк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у адміністративній справі №813/7086/14 за позовом Приватного підприємства «Ремесло-А» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Ремесло-А» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002982210/9946 від 02.07.2014 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0002982210/9946 від 02.07.2014 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Ремесло-А» (м. Львів, вул. Ю. Липи, 37/61; ідентифікаційний код юридичної особи 30822777) судові витрати у сумі 182 (чотириста вісімдесят сім) грн. 70 коп.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема покликається на висновки акту перевірки, в ході проведення якої встановлено неправомірне відображення ПП «Ремесло-А» у податковому обліку господарських операцій по взаєморозрахунках з ПП «Ворк Супорт» та зазначає, що у позивача відсутні письмові угоди з контрагентом та докази поставки товару. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін. Зазначив, що представлені первинні документи свідчать про реальність господарських операцій, що стосується відсутності письмових угод, то вказаний контрагент ПП «Ворк Супорт» є постійним контрагентом, у якого неодноразово придбавався товар, тому письмові угоди не укладались.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. ДПІ у Шевченківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань господарських відносин з ПП «Ворк Супорт» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, січень 2014 року, з ТОВ «Ерідл» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, з ТОВ «АТА» за період липень 2012 року та їх вплив на формування сум податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів і витрат за відповідні періоди, про що складено акт №257/193/13-07-22-10/30822777 від 13.06.2014 року.

Відповідно до листа №9170/13-07-22-10/08 від 19.06.2014 року до такого акта перевірки від 13.06.2014 року внесено зміни.

Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме ПП «Ремесло-А» завищено податковий кредит по безтоварних операціях з ПП «Ворк Супорт» на суму 7096,00 грн., у т.ч.: січень 2014 року 7096,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 7096,00 грн., у т.ч. січень 2014 року 7096,00 грн.

Не погоджуючись із висновками зафіксованими у акті перевірки, позивач звернувся до контролюючого органу із запереченнями на акт перевірки від 13.06.2014 року та одержав лист №9774/13-07-22-10/08 від 27.06.2014 року, відповідно до якого зазначено, що перевірку проведено згідно чинного законодавства; висновки викладені в акті перевірки є правомірними, підлягають врахуванню при винесенні податкового повідомлення-рішення.

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0002482210/9946 від 02.07.2014 року за платежем податок на додану вартість на суму 10644,00 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 3548.00 грн.).

Позивач, не погодившись із рішенням контролюючого органу звернувся із скаргою до Головного управління Міндоходів у Львівській області від 16.07.2014 року. Відповідно до рішення про результати розгляду скарги №21738/10/13-01-10-08-05/1380 від 12.09.2014 року вказане податкове повідомлення-рішення залишене без змін, а скарга позивача без задоволення.

ПП «Ремесло-А» повторно звернулося із скаргою на податкове повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби від 25.09.2014 року. Згідно з рішенням про результати розгляду скарги №465016/99-99-10-01-15 від 08.10.2014 року оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишене без змін, а скарга позивача без змін.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідач не довів суду обґрунтованості висновку про не підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом позивача, як це зазначено в акті перевірки від 13.06.2014 року та висновки контролюючого органу переважно ґрунтуються на акті перевірки ПП «Ворк Супорт».

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 року за № 168/704), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі) посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пунктів 2.15, п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Висновки податкового органу про порушення платником податку норм Податкового кодексу України ґрунтуються на акті перевірки, в ході проведення якої та опрацювання відхилення між сумами податкового кредиту ПП «Ремесло-А» та його контрагентів, встановленим програмним продуктом «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено, відповідно до даних Системи, в Деклараціях по ПДВ розбіжність по взаєморозрахунках між позивачем та його контрагентом в січні 2014 року в Додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» по податковій декларації з ПДВ, ПП «Ворк Супорт» не задекларовано податкові зобов'язання по ПП «Ремесло-А» в сумі 7096,00 грн., внаслідок чого виникла розбіжність у вказаній сумі.

Проте колегія суддів апеляційного суду з такими висновками відповідача не погоджується з огляду на наступне.

На підтвердження факту реальності господарських операцій до матеріалів справи позивачем долучені копії видаткових накладних: №804 від 14.01.2014 року на загальну суму 17976,00 грн. (в т.ч. ПДВ 2996,00 грн.); №1193 від 28.01.2014 року на суму 24600,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4100,00 грн.); копії податкових накладних: №804 від 14.01.2014 року; №1193 від 28.01.2014 року; копію платіжного доручення №20 від 24.01.2014 року на суму 17976,00 грн., ПДВ 2996,00 грн. та №24 від 28.01.2014 року на суму 24600,00 грн., ПДВ 4100,00 грн.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено копії сертифікатів якості продукції та копії довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, акту приймання передачі товару до видаткової-накладної №804.

Доводи відповідача про те, що у податкових накладних вказано різні дати договорів поставки запчастин позивач пояснив тим, що оскільки договір був усним, то він вважав за доцільне для обліку зазначати дату поставки в таких.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за Договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з Договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України).

Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відтак, необхідною умовою для віднесення платником податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 ПК України).

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно із п. 203.2 статті 203 ПК України платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Згідно п. 201.1ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках наступні обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового Договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна, згідно з п. 201. 6. ст. 206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Відповідно до п. 201.7. та п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, відповідачем не доведено неотримання позивачем товару. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про відсутність реального здійснення господарської операції.

Використання податковим органом акту перевірки, проведеної щодо іншого платника податків, як належного та допустимого доказу є необґрунтованим.

Доводи відповідача про відповідача про відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на перевезення товару, за наявності факту оприбуткування товару та наявності інших первинних документів щодо господарських операцій не є підставою для встановлення порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 19.02.2013 року у справі №К/9991/64514/11 за позовом ТзОВ «Комбікормовий завод «Феоніс».

Крім того, у листі Міністерства доходів і зборів України від 19.09.2013 року за №11569/6/99-99-22-01-03-15/1128 зазначено, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то при наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Факти поставки та отримання товарів позивачем підтверджуються відповідними первинними документами, відображенням придбаних товарів в бухгалтерському обліку, використанням позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Відповідачем не встановлено недоліків у заповненні наданих до перевірки первинних документів.

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. На момент укладення договорів, виписки податкових накладних та проведення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Враховуючи викладене вище та норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 року у справі №К/9991/2038/11, від 11.02.2013 року у справі №К/9991/66857/11.

Крім того, відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Також, слід враховувати і те, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне за собою відповідну відповідальність та інші негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків права на віднесення відповідних витрат до валових та сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені умови щодо нього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року, справа №21-47а10.

Таким чином відповідачем в ході розгляду справи не надано суду конкретних доказів, на підставі яких можна дійти висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідачем винесені без достатніх правових підстав, тому підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційній скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у адміністративній справі №813/7086/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді В.С. Затолочний

В.М. Каралюс

Повний текст ухвали складено 19.05.2015р.