Ухвала

від 20.02.2015 по справі 742/4713/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 742/4713/14 Провадження № 22-ц/795/298/2015 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Ільченко О. І. Доповідач - Бечко Є. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБечка Є.М., суддів:Хромець Н.С., Острянського В.І., при секретарі:Мартиновій А.В., за участю:ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, її представника ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2014 року ОСОБА_5 в задоволенні позову до ОСОБА_7, ОСОБА_9 про поділ майна подружжя відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не у повній мірі встановлені обставини, які мають значення для справи, судом не встановлені суттєві обставини для справи з приводу джерела походження юридичної особи та джерела створення нежитлової будівлі та взагалі інших об'єктів, що відносяться до майна підприємства.

Апелянт зазначає, що судом було безпідставно відкинуто відомості щодо спільних сумісних коштів подружжя, як джерела створення підприємства та будівництва нежитлової будівлі.

Також апелянт зазначає, що суд безпідставно посилався у рішенні на довідку з Прилуцького МРЦЗ, де зазначено, що відповідач-1 отримала одноразову допомогу на створення власного бізнесу у розмірі 5052 грн. 13 коп. та була знята з обліку, адже в даній довідці не міститься посилань, що вона отримала разову допомогу саме на створення власного бізнесу. Апелянт зазначає, що у зв'язку з неправильним дослідженням доказів, щодо майнового статусу нежитлової будівлі, суд невірно застосував норми матеріального права до даної конкретної ситуації і в результаті ухвалив рішення всупереч закону.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не розглянув всі його позовні вимоги, а саме, судом не врахована позовна вимога про визнання майна підприємства спільною власністю подружжя. Апелянт зазначає, що позовні вимоги не стосуються юридичної цілісності підприємства та не порушують норми законодавчого захисту підприємницької діяльності, не змінюють майнового статусу майна підприємства, а том посилання суду на п.29 Постанови Пленуму ВСУ та ст.ст.57, 61 СК України та ст.52 ЦК України є безпідставним. Також, на думку апелянта, є безпідставним зазначення судом Постанови Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 оку, де викладено. Що майно приватного підприємства є власністю приватного підприємства, а тому не підлягає поділу при розділенні майна подружжя.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно, яке позивач вважає подружнім, саме у період шлюбу між ОСОБА_5 і ОСОБА_7 правомірно та у відповідності до установчих документів перейшло до нового власника фірми ОСОБА_9, з якою у позивача відсутні будь-які правовідносини та стороною позивача жодним чином не доведено про порушення прав ОСОБА_5 зі сторони даного відповідача.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів апеляційного суду Чернігівської області.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційному суді, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з 21 лютого 1998 року по 06 жовтня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.82).

Одноособовим засновником (власником) підприємства з 21 вересня 2005 року вказано ОСОБА_7, якою було здійснено вклад (внесок) у статутний капітал у розмірі 2000 грн., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.4) та статутом приватного підприємства «Фірма Скіф-Х» (а.с.83-95). Статутом також передбачено, що приватне підприємство «Фірма Скіф-Х» діє на основі майна власника та його праці чи з використанням найманої праці (п.1.2.) та його діяльність регулюється ГК України, чинним законодавством, рішеннями власника підприємства та Статутом з урахуванням змін та доповнень.

З довідки Прилуцького міськрайонного центру зайнятості №2502142 від 03 липня 2014 року вбачається, що ОСОБА_7 з 11 липня 2005 року перебувала на обліку як безробітна та 21 вересня 2005 року, отримавши одноразову допомогу на створення власного бізнесу в розмірі 5052 грн. 13 коп., була знята з обліку (а.с. 28).

З свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 жовтня 2013 року ПП «Фірма Скіф-Х» на праві приватної власності належить будівля побутових приміщень загальною площею 110,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.7).

З Протоколу №3 загальних зборів власників (учасників) ПП «Фірма Скіф-Х» від 19 березня 2014 року вбачається, що до установчих документів з проведенням державної реєстрації, внесено зміни та одноособовим власником (учасником) підприємства стала ОСОБА_9, яка сформувала 100% статутний капітал в грошовому виразі 2000 грн. (а.с. 29-38, 56).

Відповідно до ст.3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Системний аналіз положень Статуту ПП «Фірма Скіф-Х» та сукупність доказів у справі свідчить, що єдиним власником майна з позовом про поділ якого в натурі звернувся ОСОБА_5 є ПП «Фірма Скіф-Х».

На обґрунтування своїх вимог апелянт, крім іншого, посилався на рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.61 СК України, яким визначено, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд не вважає, що вказаним Рішенням підтверджено обґрунтованість вимог позивача саме в даній справи, виходячи з наступного.

ОСОБА_5 просив визнати майно ПП «Фірма Скіф-Х» об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 частину майна ПП «Фірма Скіф-Х» код ЄДРПОУ 33710097.

Проте, виходячи із змісту ст.62, 66 ГК України право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок належить юридичні особі - підприємству. Так, вимоги позивача щодо визнання статутного фонду ПП «Фірма Скіф-Х», є зміною правового режиму майна приватного підприємства на режим спільного сумісного майна подружжя. Проте, з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна й це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.

Згідно правової позиції Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі №6-79цс-13, в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Вказане свідчить, що право ОСОБА_5, як чоловіка засновника ПП «Фірма Скіф-Х», при умові доведеності належності майна до спільної сумісної власності подружжя, а саме доведеності набуття майна під час шлюбу та того, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, має у відповідності до положень Сімейного кодексу України право вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя, що узгоджується з рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012.

Проте, ОСОБА_5 звернувся до суду з вимогою здійснення поділу майна, шляхом визнання права власності на 1\2 майна, що свідчить про невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного (невизнаного) права.

Крім того, Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 визначено, що підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст.60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружися визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружися коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст.60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Судом вірно та всебічно установлено, що власником будівлі побутових приміщень по АДРЕСА_1 є приватне підприємство «Фірма Скіф-Х». Крім того, на даний час, власником підприємства є ОСОБА_9, якій належить 100% статутного капіталу, що також свідчить про те, що все наявне майно фірми належить також їй. ОСОБА_9 стала власником спірного майна у період шлюбу між ОСОБА_5 і ОСОБА_7

Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст.ст.57-66 ЦПК України і доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В силу вимог ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, в задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи відмову у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_5 та надання відповідачем ОСОБА_7 доказів вартості будівлі - 75 000 грн., ноутбуку - 583 грн., що належать приватному підприємству «Фірма Скіф-Х», з якою погодились сторони, а також враховуючи, що статутний капітал підприємства складає 2000 грн. та що позивачем сплачено при зверненні з позовом до суду 243 грн. 60 коп., при зверненні з апеляційною скаргою - 121 грн. 80 коп., колегія суддів вважає, що з позивача слід достягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 216 грн. 48 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 грудня 2014 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 216 (двісті шістнадцять) грн. 48 коп. судового збору в дохід держави.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: