Постанова

від 18.02.2015 по справі 825/290/15-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2015 року Чернігів Справа № 825/290/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Гайдука С.В.,

представників позивача Балицького Т.М.,

Шупика А.В.,

представника відповідача Полегешко Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім Спецій» до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

02.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дім Спецій» (далі - ТОВ «Дім Спецій») звернулось до суду з адміністративним позовом до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Козелецька ОДПІ) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Козелецької ОДПІ від 20.11.2014 № 0001092200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 153284,00 грн. за основним платежем та 38321,00 грн. за штрафними санкціями та від 20.11.2014 № 0001082200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 145620,00 грн. за основним платежем та 36405,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ТОВ «Дім Спецій» мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Торенія». Так, між позивачем та вищевказаним контрагентом укладався договір поставки. Сума коштів, сплачених ТОВ «Дім Спецій» за отриманий товар, віднесена до складу валових витрат. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку. Придбаний ТОВ «Дім Спецій» товар використаний в господарській діяльності, у зв'язку з чим отримано прибуток, який задекларований за період, що перевірявся, а також відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Таким чином, представники позивача вважають висновки, викладені в акті перевірки від 13.11.2014 № 1049/22/34485173, не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та таким, що належить скасувати.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками Козелецької ОДПІ проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «Дім Спецій» з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Торенія» за період з 01.01.2013 по 31.01.2014, за результатами якої складено акт від 13.11.2014 № 1049/22/34485173. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого ТОВ «Дім Спецій» занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього на суму 153284,00 грн., в т.ч. за січень 2013 року 2083,00 грн, квітень 2013 року 7302,00 грн., травень 2013 року 24000,00 грн., липень 2013 року 7500,00 грн., серпень 2013 року 39483,00 грн., жовтень 2013 року 17911,00 грн., листопад 2013 року 28530,00 грн., грудень 2013 року 26475,00 грн.; п. 138.2 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 145620,00 грн., в тому числі за 2013 рік 145620,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 20.11.2014 № 0001092200 та від 20.11.2014 № 0001082200. Тому представник відповідача вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю з наступних підстав.

ТОВ «Дім Спецій» (код ЄДРПОУ - 34485173) зареєстровано в якості юридичної особи 26.06.2006, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17.02.2015 (а.с. 97-99 т. 5).

Працівниками Козелецької ОДПІ на підставі наказу від 03.11.2014 № 452 (а.с. 55 т. 5), відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «Дім Спецій» з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Торенія» за період з 01.01.2013 по 31.01.2014, за результатами якої складено акт від 13.11.2014 № 1049/22/34485173 (а.с. 18-42 т. 1).

В вищезазначеному акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, в тому числі:

- п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого ТОВ «Дім Спецій» занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього на суму 153284,00 грн., в т.ч. за січень 2013 року 2083,00 грн, квітень 2013 року 7302,00 грн., травень 2013 року 24000,00 грн., липень 2013 року 7500,00 грн., серпень 2013 року 39483,00 грн., жовтень 2013 року 17911,00 грн., листопад 2013 року 28530,00 грн., грудень 2013 року 26475,00 грн.;

- п. 138.2 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 145620,00 грн., в тому числі за 2013 рік 145620,00 грн.

За висновками акта перевірки Козелецькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 20.11.2014 № 0001092200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 153284,00 грн. за основним платежем та 38321,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 43 т. 1);

- від 20.11.2014 № 0001082200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 145620,00 грн. за основним платежем та 36405,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 44 т. 1).

Позивач оскаржив дані податкові повідомлення рішення в адміністративному порядку. Рішенням Державної фіскальної служби України від 16.01.2015 № 560/6/99-99-10-01-01-25 залишено без змін вищезазначені податкові повідомлення-рішення (а.с. 13-17 т. 1).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Основним видом діяльності ТОВ «Дім Спецій» є 10.89 виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угруповань, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 17.02.2015 (а.с. 97-99 т. 1).

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Торенія» (код ЄДРПОУ- 38091691).

Між ТОВ «Дім Спецій» (Покупець) та ТОВ «Торенія» (Постачальник) укладено договір поставки від 14.08.2012 № 25. Найменування товару, його ціна, одиниці виміру товару, що підлягає поставці, а також його види, кількість, вартість визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору. Цей договір є укладеним з моменту його підписання і діє до 31.12.2012, але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (а.с. 45-48 т. 1).

Придбання позивачем сировини у ТОВ «Торенія» за договором поставки від 14.08.2012 № 25 підтверджується:

- видатковими накладними від 08.01.2013 № 24, від 25.04.2013 № 453, від 22.05.2013 № 124, від 24.07.2013 № 236, від 06.08.2013 № 37, від 20.08.2013 № 286, від 29.08.2013 № 457, від 30.10.2013 № 451, від 28.11.2013 № 531, від 09.12.2013 № 68, від 16.12.2013 № 364, від 24.12.2013 № 608 (а.с. 49-60 т. 1);

- податковими накладними від 08.01.2013 № 24, від 25.04.2013 № 453, від 22.05.2013 № 124, від 24.07.2013 № 236, від 06.08.2013 № 37, від 20.08.2013 № 286, від 29.08.2013 № 457, від 30.10.2013 № 451, від 28.11.2013 № 531, від 09.12.2013 № 68, від 16.12.2013 № 364, від 24.12.2013 № 608 (а.с. 61-72 т. 1);

- банківськими виписками (а.с. 73-86 т. 1);

Згідно із вищевказаними документами ТОВ «Торенія» здійснювало ТОВ «Дім Спецій» поставки сировини, а саме: ароматизатор яловичина, натрій ізоаскорбинат харчовий, олеорезин розмарину, карагенан очищений, молочна кислота 80 %, екстракт дріжджів, олеорезин мускатного горіха, камідь рожкового дерева, сухий білок із свинини ScanGeI C95.

Вищезазначені господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 за січень 2013 року - грудень 2014 року (а.с. 87 т. 1).

Товар перевозився позивачем з використанням орендованих транспортних засобів, що підтверджується:

- договорами оренди вантажного автомобіля від 29.08.2011 № 29-08/11, від 28.09.2010 № 28/09-2010-ОА та актами приймання-передачі авто від 01.09.2011 № 2, від 01.10.2010 № 1 (а.с. 150-159 т. 1);

- товарно-транспортними накладними від 08.01.2013 № 6, від 25.04.2013 № 280, від 22.05.2013 № 353, від 24.07.2013 № 517, від 06.08.2013 № 539, від 20.08.2013 № 591, від 29.08.2013 № 625 (а.с. 88-94 т. 1).

- довіреностями від 04.01.2013, від 01.04.2013, від 01.07.2013, від 01.10.2013 (а.с. 160-163 т. 1);

- подорожніми листами вантажного автомобіля від 08.01.2013 № 0128406, від 25.04.2013 № 0128431, від 22.05.2013 № 0128437, від 24.07.2013 № 0128444, від 06.08.2013 № 0128450, від 20.08.2013 № 0128458, від 29.08.2013 № 0128463, від 30.10.2013 № 0128479, від 28.11.2013 № 0128484, від 09.12.2013 № 0128490, від 16.12.2013 № 0128493, від 24.12.2013 № 0128497 (а.с. 164-175 т. 1).

Отримана від ТОВ «Торенія» сировина надходила на тимчасове зберігання до орендованих ТОВ «Дім Спецій» складських приміщень (за адресою вул. Бориспільська, 15, м. Київ). Наявність у користуванні позивача складських приміщень підтверджується договорами про надання послуг зберігання від 01.04.2011 № 1-7/04, від 10.12.2012 № 19 (а.с 231-246 т. 1).

Факт оприбуткування отриманого від ТОВ «Торенія» товару на склад підтверджують картки складського обліку матеріалів (а.с. 247-270 т. 1; а.с. 1-8 т. 2).

В подальшому вказана сировина використовувалась у виробничій діяльності ТОВ «Дім Спецій».

Відомості про те, яку саме продукцію виробляє позивач та необхідність для виробництва цієї продукції саме такої сировини, яка була отримана позивачем від ТОВ «Торенія», підтверджується Технічними умовами 15.8-34485173-007:2008 «Добавки та суміші комплексні для м'ясопереробної промисловості» (а.с. 113-149 т. 1).

В міру потреби із складів ТОВ «Дім Спецій», сировина, частинами різних обсягів, передавалася у виробництво підприємству-виробнику - ТОВ «Савин Продукт».

ТОВ «Савин Продукт» є виробничим підприємством, яке виробляє харчову продукцію. ТОВ «Савин Продукт» має експлуатаційний дозвіл для потужностей (об'єктів) з виробництва, переробки, реалізації харчових продуктів від 10.11.2011 № 25-07-04 Mt (а.с. 21 т. 2), висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 20.06.2013 № 05.03.02-04/54867 (а.с. 22-24 т. 2), має власну фізико-хімічну лабораторію атестовану Держкомспоживполітики для контролю якості, що підтверджено свідоцтвом про атестацію (а.с. 25 т. 2).

Між позивачем та ТОВ «Савин Продукт» укладено договір надання послуг/робіт від 09.12.2011 № 1, відповідно до якого ТОВ «Савин Продукт» виконує змішування харчових сумішей згідно рецептури ТОВ «Дім Спецій», фасування готових сумішей, їх пакування та маркування. Також для виконання даного договору позивачем передано ТОВ «Савин Продукт» ряд виробничих потужностей згідно з актом приймання-передачі виробничих потужностей (а.с. 17-19, 20 т. 2).

Передача сировини здійснювалася на підставі актів приймання-передачі сировини (а.с. 38-103, 105-118 т. 2), сировина реєструвалася в журналі вхідного документального контролю службою внутрішньої лабораторії ТОВ «Савин Продукт», яка здійснює контроль якості вхідної сировини (а.с. 119-250 т. 2; а.с. 1-17 т. 3).

Крім того, відповідно до вимог ЗУ «Про безпечність та якість харчових продуктів» поставка кожного виду харчової продукції допускається за наявності позитивного висновку санітарно-епідеміологічної експертизи, який обов'язково передається постачальником покупцю. Всі товари, які постачало ТОВ «Торенія» позивачу, супроводжувались копіями таких висновків, завірених печаткою ТОВ «Торенія». Кожен з таких висновків має номер, на який є посилання в журналі вхідного документального контролю внутрішньої лабораторії ТОВ «Савин Продукт» (а.с. 176-205 т. 1; а.с. 104 т. 2).

Частина товарів, які постачало ТОВ «Торенія», передавались разом з іншими товарами у заставу з метою забезпечення виконання умов кредитного договору. На виконання того ж кредитного договору позивач здійснював страхування вказаного товару (а.с. 4-52 т. 5).

ТОВ «Савин Продукт» із вказаної вище сировини виготовляв, фасував, пакував і маркував харчові суміші відповідно до технічних умов, наданих ТОВ «Дім Спецій».

Готова продукція передавалась позивачу відповідно до актів передачі-приймання готової продукції, по кількості, актів виконання послуг/робіт, відповідно до висновків санітарно-гігієнічної експертизи і декларацій виробника про якість (а.с. 18-250 т. 3; а.с. 1-250 т. 4; а.с. 1-3 т. 5).

Реалізація готової продукції ТОВ «Дім Спецій» відбувалась покупцям, відповідно до їх замовлень (а.с. 100-202 т. 5).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представником позивача доказів вбачається, що укладені позивачем з контрагентом правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань контролюючого органу є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право контролюючого органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Торенія» податковий орган посилається на довідку ДПІ у Подільському районі м. Києва від 20.03.2014 № 145/26-56-22-01-03/38091691 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торенія» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2013 по 13.01.2014, якою встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій на суму податкових зобов'язань - 473932183,00 грн. по взаємовідносинам з покупцями за період з 01.01.2013 по 31.01.2014 та податкового кредиту на суму - 438374958,00 грн. по взаємовідносинам з постачальниками за період з 01.01.2013 по 31.01.2014 (а.с. 57-84 т. 5).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд звертає увагу на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 26.08.2014 по справі № 758/9746/14-к, якою клопотання прокурора Києво-Святошинського району Київської області Богданова Є.А. задоволено. ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України у зв'язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 закрито (а.с. 90 т. 5).

З вказаного судового рішення вбачається, що органами досудового слідства ОСОБА_5 оголошено підозру, що в квітні 2012 року він створив суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу) ТОВ «Торенія» з метою покриття незаконної діяльності (фіктивне підприємство). Проте, суд не приймає до уваги посилання Козелецької ОДПІ на дану ухвалу, оскільки в даній кримінальній справі не досліджувалися взаємовідносини між ТОВ «Дім Спецій» та ТОВ «Торенія», а зібраними по даній адміністративній справі доказами в повній мірі доведена реальність здійснення господарської операції позивачем та її відповідність вимогам чинного законодавства. Доказів про обізнаність ТОВ «Дім Спецій» щодо протиправного характеру діяльності ТОВ «Торенія» та його причетності до протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди податковим органом не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім зазначеного в акті перевірки висновку Козелецька ОДПІ жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваних правочинів.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 10.02.2015 (а.с. 91-92 т. 1).

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податків.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів і в того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини ТОВ «Дім Спецій» та контрагента ТОВ «Торенія» укладені з метою отримання товару, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому отримано податкову накладну.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, яка повністю відповідає вимогам Податкового кодексу України та відображає зміст господарських операцій, в результаті яких вона складена.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представниками позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.11.2014 № 0001092200 та від 20.11.2014 № 0001082200 прийняті Козелецькою ОДПІ не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 4872,00 грн.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 488,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 26.01.2015 № 404 (а.с. 3 т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 487,20 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 20.11.2014 № 0001092200 та від 20.11.2014 № 0001082200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім Спецій» (код ЄДРПОУ - 34485173) судовий збір в розмірі 487,20 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Є. Смірнова