Постанова

від 18.02.2015 по справі 910/17718/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2015 р. Справа№ 910/17718/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Самсіна Р.І.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 року

у справі 910/17718/14 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджістикс"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

про стягнення 75600,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджістикс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення 75600,00 грн. (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 20.10.2014 року 75600 грн. основного боргу, 5358,27 грн. - пені, 3554,24 грн. - 3% річних, 12549,60 грн. - інфляційних).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 року у справі 910/17718/14 (суддя Мельник В.І.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджістикс" задоволені повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення винесено з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права.

Апелянт у своїй скарзі зазначає про те, що сторонами не узгоджена ціна, як істотна умова договору, оскільки умовами договору передбачено, що ціни, які відповідають конкретному перевезенню (групі конкретних перевезень) погоджуються додатково перед кожним перевезенням (групою перевезень) та відображаються у заявці на перевезення до даного договору, які відсутні у матеріалах справи, а також відсутні будь-які інші документи які б свідчили про узгодження сторонами плати за перевезення.

Також, в обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" посилається на те, що господарським судом першої інстанції, внаслідок неналежного дослідження обставин справи залишив поза увагою ту обставину справи, що обов'язок відповідача оплатити будь-які послуги не настав, адже такий обов'язок наступає з моменту отримання відповідачем повного комплекту документів, як того вимагає п. 3.2.10 та п. 3.2.11 договору та ст. 530,629 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 18.02.2015 року.

Представники сторін до судового засідання, що відбулось 18.02.2015 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності позивача та відповідача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

09.09.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджістикс" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Єльдорадо» (назва підприємста змінена 21.04.2011 року на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса") було укладено договір № 09/09/09-Э про транспортно-експедиторське обслуговування, згідно якого позивач зобов'язався надавати послуги з транспортно-експедиторського обслуговування відповідачу, а відповідач зобов'язався розраховуватись за отримані від позивача послуги.

На виконання умов договору в період з жовтня по листопад 2012 року позивач надав відповідачу послуги по здійсненню організації перевезення та супроводження вантажів відповідача, що підтверджується товарно-транспортними накладними та актами приймання-передачі наданих послуг, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідно до п. 4.2 договору визначено, що за виконання зобов'язань експедитора по договору замовник виплачує експедитору плату та відшкодовує витрати експедитора на виконання замовлення, які були узгоджені із замовником на стадії погодження заявки на перевезення.

Згідно з до п. 4.3 договору визначено, що вартість кожного окремого перевезення (групи однотипних перевезень) погоджуються перед кожним перевезенням на основі проведення аукціону, а при неможливості проведення аукціону - згідно специфікації до договору та відображається у заявці.

Пунктом 4.3.1 договору визначено, що оплата вартості перевезення, яка заявлена на аукціоні, проводиться по цінам аукціона.

Відповідно до п. 4.5 договору визначено, що експедитор в строк до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг, документи, передбачені в п. 3.2.12 договору, рахунок-фактуру на оплату послуг, який замовник зобов'язаний оплатити протягом 10 календарних днів з моменту його отримання.

Згідно з п. 4.6 договору визначено, що підставою для оплати рахунку-фактури є надані експедитором замовнику документи, передбачені п. 3.2.12 договору та підписаний сторонами акт приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п. 4.9 договору визначено, що фактичною датою виконання грошових зобов'язань замовника перед експедитором є дата списання коштів з банківського рахунку замовника.

Пунктом 3.2.12 договору визначено перелік документів, які експедитор зобов'язаний в строк до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, передати замовнику, а саме: оригінали товарно-транспортних накладних, підписаних перевізником та вантажоотримувачем, подорожній лист вантажного автомобіля, оригінал відповідного рахунку на оплату, оригінал акта приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), податкову накладну та інші документи передбачені договором та законодавством.

Протягом жовтня та листопада 2012 року позивачем були надані спірні послуги з експедирування вантажу відповідача на суму 75600,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи, а оригінали були надані суду для огляду у судових засіданнях.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення 75600,00 грн. - основного боргу, 5358,27 грн. - пені, 3554,24 грн. - 3% річних, 12549,60 грн. - інфляційних

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач свої зобов'язання по оплаті послуг своєчасно, в строки, передбачені п. 4.5. Експедиторського договору не виконав, у зв'язку з чим, за ним утворилась заборгованість в сумі 75600,00 грн.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором транспортного експедитування.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедитування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.

Відповідно до ч. 2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 173 ГК України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Доводи апелянта стосовного того, що сторонами не узгоджена ціна, як істотна умова договору, оскільки умовами договору передбачено, що ціни, які відповідають конкретному перевезенню (групі конкретних перевезень) погоджуються додатково перед кожним перевезенням (групою перевезень) та відображаються у заявці на перевезення до даного договору, які відсутні у матеріалах справи, а також відсутні будь-які інші документи які б свідчили про узгодження сторонами плати за перевезення колегією суддів не приймається виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Так, відповідачем в графі товаро-транспортні накладні (далі - ТТН) "Автопідприємство" зазначено, що автопідприємством при перевезенні вантажів відповідача виступає саме позивач.

Окрім цього, факт надання послуг підтверджується також актами приймання-передачі послуг, які були відправлені на адресу відповідача, докази чого наявні в матеріалах справи, проте відповідач не повернув їх позивачу.

Крім того, сторони умовами договору визначили, що:

- за виконання зобов'язань експедитора по договору замовник виплачує експедитору плату та відшкодовує витрати експедитора на виконання замовлення, які були узгоджені із замовником на стадії погодження заявки на перевезення (п.4.2);

- вартість кожного окремого перевезення (групи однотипних перевезень) погоджуються перед кожним перевезенням на основі проведення аукціону, а при неможливості проведення аукціону - згідно специфікації до договору та відображається у заявці (п.4.3);

- оплата вартості перевезення, яка заявлена на аукціоні, проводиться по цінам аукціона (п.4.3.1)

- експедитор в строк до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг, документи, передбачені в п.3.2.12 договору, рахунок-фактуру на оплату послуг, який замовник зобов'язаний оплатити протягом 10 календарних днів з моменту його отримання (п.4.5);

- підставою для оплати рахунку-фактури є надані експедитором замовнику документи, передбачені п. 3.2.12 договору та підписаний сторонами акт приймання-передачі наданих послуг (п.4.6);

- фактичною датою виконання грошових зобов'язань замовника перед експедитором є дата списання коштів з банківського рахунку замовника (п.4.9).

Пунктом 3.2.12 договору визначено перелік документів, які експедитор зобов'язаний в строк до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, передати замовнику, а саме: оригінали товарно-транспортних накладних, підписаних перевізником та вантажоотримувачем, подорожній лист вантажного автомобіля, оригінал відповідного рахунку на оплату, оригінал акта приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), податкову накладну та інші документи передбачені договором та законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи протягом жовтня та листопада 2012 року позивачем були надані спірні послуги з експедирування вантажу відповідача на суму 75600,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи, а оригінали були надані суду для огляду у судових засіданнях.

Суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов'язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Вказані ТТН позивач надав суду і суд їх прийняв у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як свідчать викладені в позові обставини на підставі Експедиторського договору позивачем відповідачу неодноразово було направлено на адреси відповідача всі первинні документи, визначені умовами договору, у тому числі акти виконаних робіт, проте відповідач вартість отриманих послуг не провів, окрім того в матеріалах справи наявна роздруківка переписки в електронному вигляді між позивачем та відповідачем, яка також підтверджує факт направлення первинних документів.

Позивач стверджує, що в усіх вищевказаних Актах зазначено, що доручення відповідача (Замовника) було виконане Експедитором та сторони не мають жодних претензій одна до одної щодо якості надання послуг, однак, відповідач безпідставно їх не підписав і своєчасно не заявив своїх заперечень, тому вони вважаються підписаними в розумінні п. 4.7 Експедиторського договору.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті послуг своєчасно (в строки, передбачені п. 4.5. Експедиторського договору) не виконав, у зв'язку з чим, за ним утворилась заборгованість в сумі 75600,00 грн., що свідчить про порушення відповідних ст. 12 Закону "Про транспортно-експедиційну діяльність", ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та є підставою для застосування господарських санкцій.

Відповідач проти задоволення позову заперечував та посилався на те, що наведені позивачем експедиторські послуги він не замовляв та не отримував, у відповідності до пунктів 1.3, 2.2 та 4.2. вказаного вище Договору вартість кожного окремого перевезення погоджується сторонами та відображається у заявці, які ТОВ "Дієса" не підписувало, печатки на заявках не проставляло, а тому відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України позивач не довів наявність істотної умови господарського договору і вартість перевезень зазначена необгрунтовано. Окрім цього відповідач наполягав, що акти здачі-приймання робіт та інші документи, які є підставою для оплати перевезень, він не отримував та не підписував. Також останній зазначав, що позивач при зверненні до суду невірно засвідчив копії наданих документів, що дає суду право не приймати їх як докази у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме запереченнях на відзив відповідача та поясненнях позивач зазначав, що документообіг між сторонами по справі відбувалися наступним чином: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" направляло на електронну адресу e-mail позивача заявку в електронному вигляді відповідно до п. 2.2 Договору. Позивач додатково зазначив, що він отримав Заявки Відповідача по електронній пошті (e-mail). Заявки були оформлені належним чином так як містили інформацію передбачену п. 1.3 Договору: вантаж (вид, вага, об'єм), пункт призначення (адреси пунктів завантаження та розвантаження), внаслідок чого позивач прийняв дані заявки до виконання та надав автотранспортні засоби до завантаження. Після цього він завірив їх своїм підписом та печаткою та передав відповідачу, який їх не повернув та оплату за перевезення не здійснив. Акти приймання-передачі наданих послуг підписані позивачем та направлені також відповідачу спільно з рахунками та податковими накладними, але останній без обгрунтування їх не підписує та не сплачує рахунки.

Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначені правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні, за приписами частини 1 статті 11 якої експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 12 цього Закону передбачені обов'язки клієнта та встановлено, що клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх Зв'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів і державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону "Про транспортно-експедиційну діяльність" Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов'язки клієнта.

Щодо посилань скаржника в апеляцій на те, господарським судом першої інстанції, внаслідок неналежного дослідження обставин справи залишив поза увагою ту обставину справи, що обов'язок відповідача оплатити будь-які послуги не настав, адже такий обов'язок наступає з моменту отримання відповідачем повного комплекту документів, як того вимагає п. 3.2.10 та п. 3.2.11 договору та ст. 530,629 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, судом встановлено порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України) Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оцінюючи обставини справи, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема транспортного ексепедирування, які регламентуються главами 65 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 918 Цивільного кодексу України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного-еспедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, в'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобв'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових слуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для эту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача, стягнення з відповідача 75600,00 грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором № 09/09/09-Э про транспортно-експедиторське обслуговування від 09.09.2009 року призвело до прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати наданих послуг.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони вільні в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 6.2. Договору у разі прострочення платежу замовник відшкодовує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу.

Таким чином, керуючись вказаним пунктом договору, враховуючи, що відповідачем не виконані в строк свої зобов'язання стосовно оплати послуг обов'язків за договором № 09/09/09-Э про транспортно-експедиторське обслуговування від 09.09.2009 року, позивач нарахував відповідачу пеню в загальному розмірі 5358,27 грн.

За таких обставин, враховуючи, що несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань підтверджено обставинами та доказами у справі, суд погоджується зі зробленим позивачем розрахунком пені у розмірі 5358,27 грн., який, за висновками суду, є арифметично вірним, внаслідок чого позов в цій частині також підлягає задоволенню у визначеному позивачем розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, позивачем нараховані та пред'явлені до стягнення втрати від інфляції в загальному розмірі 12549,60 грн., та три відсотки річних за періоди прострочення в розмірі 3554,24 грн.

При перевірці судом проведених позивачем розрахунків встановлено, що суми заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню у визначеному позивачем розмірі.

Колегія судів перевірила та погоджується з висновком суду першої інстанції стосовного того, що заперечень відповідача, щодо застосування строку позовної давності, виходячи з такого.

Положенням ст. 257 Цивільного кодексу України встановлена тривалість загальної позовної давності у три роки. При цьому, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 Цивільного кодексу України). Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України - про стягнення неустойки (штрафу, пені); п. 6 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України - у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 Цивільного кодексу України) встановлюється спеціальна позовна давність тривалістю один рік

Враховуючи, що відносини, які регулюються укладеним договором є відносинами з транспортного експедирування (надання послуг), яке передбачено положенням ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, тобто за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати надання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, а тому норма п.6 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до позовних вимог щодо невиконання зобов'язань відповідачем відповідно до договору не розповсюджується, внаслідок чого застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 Господарського процесуального кодексу України). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вина відповідача в порушенні зобов'язань по оплаті за надані позивачем послуги перевезення доведена матеріалами справи

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджістикс" є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2014 року у справі № 910/17718/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2014 року у справі № 910/17718/14 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2014 року у справі № 910/17718/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 року у справі № 910/17718/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/17718/14 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Р.І. Самсін

Є.Ю. Шаптала