Постанова

від 20.02.2015 по справі 826/2525/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 лютого 2015 року 11:17 № 826/2525/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еталон» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еталон» (далі - позивач) звернулось із позовною заявою до Окружного адміністративного суду міста Києва до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10.09.2013 № 0003642208 та № 0003652208.

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.03.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 11.03.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Судом протокольно замінено неналежного відповідача Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірок щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірок встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем і контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

10 вересня 2013 відповідачем на підставі акта перевірки № 148/1-22-08-30466424 від 27.08.2013, прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- 0003642208, яким позивачу за порушення пп. 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 974238,25 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 871127 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 103066,25 грн.;

- 0003652208, яким позивачу за порушення п.п. 198.3, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 963138,75 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 791642 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 171493,75 грн.

Не погоджуючись з правомірністю зазначених податкових повідомлень-рішень, 19.03.2013 позивач звернувся до Головного управління Міндоходів у місті Києві з первинною скаргою про скасування податкових повідомлень-рішень в повному обсязі.

25 листопада 2013 позивач отримав рішення Головного управління Міндоходів у місті Києві № 6280/10/26-15-10-04 від 20.11.2013 про результати розгляду первинної скарги, яким податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а первинна скарга без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Міндоходів у місті Києві № 6280/10/26-15-10-04 від 20.11.2013 про результати розгляду первинної карги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еталон» звернулось до Міністерства доходів і зборів України зі скаргою на податкові повідомлення-рішення.

04 лютого 2014 позивач отримав рішення Міністерства доходів і зборів України № 1757/6/99-99-10-01-15 від 31.01.2014 про результати розгляду скарги, яким податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у місті Києві залишені без змін, а скарга без задоволення.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій позивача і

ТОВ «Організація по наданню соціальних послуг».

Не погоджуючись з правомірністю зазначених податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Позивач наполягає на тому, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а відтак податкові повідомлення-рішення відповідача прийняті не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст. 187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У відповідності до пункту 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В той же час, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. В розумінні даного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

01 квітня 2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еталон» (клієнт) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Організація по наданню соціальних послуг» (експедитор) укладено Договір транспортного експедирування № 15-04/11.

Відповідно до п.1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок клієнта виконувати перевезення вантажу клієнта та надавати пов'язані з перевезенням вантажу такі транспортно-експедиційні послуги:

- укладати від свого імені договори перевезення вантажу;

- розробляти маршрути перевезення;

- організовувати перевезення вантажу клієнта транспортом і за маршрутами, вибраними експедитором;

- організовувати забезпечення відправлення та одержання вантажу клієнта;

- надавати додаткові послуги, необхідні для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та розвантаження, сплата мита, зборів і витрат, зберігання вантажу при його одержанні у пункті призначення, тощо).

Послуги за Договором надаються протягом строку дії цього Договору на підставі заявок Клієнта (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору вартість наданих експедитором послуг узгоджується сторонами і вказується у акті наданих послуг, який складається та підписується сторонами. Належним чином оформлений акт є підставою для оплати послуг експедитора відповідно до умов Договору протягом 3 (трьох) банківських днів після складання акта наданих послуг.

На виконання умов п.1.4 Договору сторонами були підписані акти приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 4 749 857 грн., в т.ч. ПДВ 791642,86 грн.

Позивачем проведено оплату за надані послуги на розрахунковий рахунок

ТОВ «Організація по наданню соціальних послуг», про що зазначено на ст. 9 акта перевірки (а.с. 23 Том І).

За наслідками вказаних господарських взаємовідносин ТОВ «Організація по наданню соціальних послуг» на користь позивача виписано 86 податкових накладних на суму ПДВ в розмірі 791642,86 грн.

Стосовно ділової мети на укладання договору транспортного експедирування, позивач зазначає, що основним видом діяльності ТОВ «ТД «Еталон» є оптова торгівля харчовими продуктами. Позивачем до матеріалів справи надано ряд ТТН, згідно яких ТОВ «ТД «Еталон» здійснювало поставку продуктів харчування на ПП «Продмережа» (а.с. 272 Том І), ТОВ «Фудмаркет» (а.с. 276 Том І), ТОВ «Фора» (а.с. 278 Том І), тощо. На думку позивача зазначені ТТН є належними та достатніми доказами товарності господарських операцій ТОВ «ТД «Еталон» і ТОВ «Організація по наданню соціальних послуг».

Суд акцентує увагу на тому, що всі без виключення акти приймання-передачі наданих послуг не містять в собі інформації про те, які конкретно послуги були надані контрагентом згідно переліку, що зазначений в п. 1.1. Договору. В актах приймання передачі містяться посилання на товарно-транспортні накладні «Експедиція-4» без зазначення реквізитів товарно-транспортних накладних, що унеможливлює документальне підтвердження взаємозв'язку між фактом перевезення певних вантажів згідно не визначених ТТН та транспортно-експедиційними послугами, які, ніби-то, надавались ТОВ «Організація по наданню соціальних послуг».

Аналогічним чином, в податкових накладних в графі «номенклатура» зазначено лише «транспортно-експедиційні послуги», без зазначення фактичності господарської операції, на підставі якої позивач отримував вигоду у формі податкового кредиту.

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу заявника на те, що відповідно до принципу змагальності сторін та ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивач повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а належними доказами фактичності спірних правовідносин можуть бути, зокрема: заявки на транспортно-експедиційне обслуговування, подорожні листи, письмове підтвердження прийому заявки до виконання, товарно-траснпортні накладні, супровідні документи тощо.

Однак вказаних документів позивачем до матеріалів справи надано не було, із заявами про неможливість надання вказаних документів з причин, які від позивача не залежать, останній до суду не звертався.

При цьому, сам представник позивача не зміг пояснити суду, які конкретно послуги були надані контрагентом згідно кожного окремо акта приймання-передачі наданих послуг та не зміг ідентифікувати ТТН, на які містяться посилання в актах приймання-передачі наданих послуг.

Надані позивачем до матеріалів справи документи під назвою товарно-транспортна накладна судом відхиляються як належні докази правомірності формування спірних показників податкової звітності (фактично являють собою за змістом і формою видаткові накладні), адже не відповідають формі, яка законодавчо визначена для ТТН та не містять в собі жодної інформації про ТОВ «Організація по наданню соціальних послуг», що свідчить про не причетність останнього до перевезення вантажів позивача на ПП «Продмережа», ТОВ «Фудмаркет», ТОВ «Фора».

Наполягаючи на фактичності надання транспортно-експедиційних послуг з боку зазначеного вище контрагента, позивач до матеріалів справи не надав жодного письмового доказу відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку підприємства станом на дати, зазначені в актах наданих послуг.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових накладних та актів приймання-передачі наданих послуг, виписаних платником податку, є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що наявність доказів оплати є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту та витрат, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та витрати за вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові ВАСУ від 20.02.2013 №К/9991/59709/12.

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу позивача на необхідність надання додаткових доказів по справі, наприклад, доказів укладення ТОВ «Організація по наданню соціальних послуг» від свого імені договорів перевезення вантажу, доказів розробки маршрутів, організації перевезення, завантаження та відвантаження, а також зберігання вантажу, тощо, однак окрім вищевказаних актів наданих послуг та податкових накладних, інших доказів позивачем надано не було.

Суд витребовував пояснення та документи на підтвердження економічної вигоди від отриманих послуг, однак позивач їх не надав, а представник позивача економічну вигоду замовлення транспортно-експедиційних послуг не пояснив.

Доказів зміни фінансово-економічних показників в бік збільшення прибутку, після отримання транспортно-експедиційних послух позивачем також не надано.

Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

У відповідності до вищезазначених приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еталон» відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еталон» (код ЄДРПОУ 30466424) решту суми судового збору у розмірі 4384,00 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський