Рішення

від 16.02.2015 по справі 914/4239/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2015 р. Справа № 914/4239/14

За позовом : Приватного підприємства Юридична фірма «Лобістська компанія Зошія», м.Львів

до відповідача: Управління комунальної власності Бориславської міської ради, м. Борислав, Львівської області

про стягнення 165 064,72грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Куць М.Я.

Представники:

Від позивача: Зошій Ю.Й. - паспорт серії КС 378598, виданий Залізничним РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 21.02.2005р.;

Від відповідача: Панас Ю.А. - представник за довіреністю від 20.11.2014р.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Приватного підприємства Юридична фірма «Лобістська компанія Зошія» до Управління комунальної власності Бориславської міської ради про стягнення заборгованості у сумі 165 064,72грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 02.12.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 22.12.2014р.

З причин та підстав зазначених в ухвалах суду від 22.12.2014р. розгляд справи відкладався на 21.01.2015р.

В судовому засіданні 21.01.2015р. оголошено перерву до 28.01.2015р.

28.01.2015р. ухвалою продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд справи на 16.02.2015р.

28.01.2015р. відповідач подав через канцелярію суду клопотання в порядку ст. 90 ГПК України про винесення окремої ухвали (вх.№2952/15 від 28.01.2015р.), розгляд якого суд відклав до наступного судового засідання.

В судовому засіданні 16.02.2015р. суд з врахуванням ст. 90 ГПК України відмовляє відповідачу в задоволені клопотання про винесення окремої ухвали, у зв'язку не обґрунтованістю та безпідставністю.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав зазначених в позовній заяві , просить позов задоволити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву(вх.№2195/15 від 21.01.2015р.) та письмових пояснень (вх.№ 2881/15 від 27.01.205р. та 4670/15 від 05.02.2015р.). Просить в позові відмовити повністю.

Відповідно до ст. 69 ГПК України суд обмежений строками розгляду справи.

У судовому засіданні 16.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення сторін, судом встановлено.

Рішенням засновників Приватного підприємства «Лобістська компанія Зошія» 01.10.2014р., яким затверджено зміни до статуту Приватного підприємства юридична фірма «Лобістська компанія Зошія» (є невід'ємною частиною статуту ПП «Лобістська компанія Зошія» в редакції 13.07.2011р.) пункт 1.3. статуту Приватного підприємства «Лобістська компанія Зошія» викладано в наступній редакції: «Повне найменування підприємства Приватне підприємство Юридична фірма «Лобістська компанія Зошія». Державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи проведено 07.10.2014р.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.10.2013р. у справі № 914/2625/13 зустрічний позовов Малого колективного підприємства «Дана» до Управління комунальної власності Бориславської міської ради про стягнення з Управління комунальної власності Бориславської міської ради на користь Малого колективного підприємства «Дана» 171 961,40 грн. вартості поліпшень орендованого майна, задоволено повністю та стягнуто 171 961,40 грн. вартості поліпшень орендованого майна та 3 439,23 грн. сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду Львівської області від 28.10.2013р. у справі № 914/2625/13 набрало законної сили. В силу ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду мають преюдиційне значення в даній справі та не підлягає доказуванню.

Так, між Малим колективним підприємством «Дана» (орендар) та Управління комунальної власності Бориславської міської ради (орендодавець) 01.04.1995р. було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу від (надалі - Договір оренди). Договір оренди діє з 01.04.1995р. по 31.03.1998р. (п.8.1 договору оренди). Строк дії договору неодноразово продовжувався.

11.05.1995р. орендодавець та орендар підписали угоду про внесення змін та доповнень до договору оренди, якою внесли у договір зміни та доповнення. Зокрема, п.3.4 договору оренди виклали у наступній редакції: орендар вправі проводити капітальний та поточний ремонт орендованого майна за рахунок власних коштів. Орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна, без заподіяння йому шкоди. Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти (п.6.3 договору оренди). Вартість поліпшення орендованого майна визначається кошторисом виконаних робіт, які погоджуються орендодавцем (п.6.5 договором оренди). У разі розірвання договору оренди, закінчення терміну його дії та відмови від його продовження орендодавець зобов'язаний повернути або компенсувати орендарю вартість поліпшень орендованого майна, проведеного орендарем за власні кошти, які є його власністю (п.9.2 договору оренди). Порядок компенсації орендодавцем визначається додатковою угодою між орендарем та орендодавцем (п.9.3 договору оренду).

На виконання п.9.3 договору оренди сторони підписали додаткову угоду, у якій передбачили, що оцінка вартості поліпшень здійснюється на підставі кошторису та акту виконаних робіт (п.1 додаткової угоди). Вартість поліпшень в українських карбованцях перераховується у вартість поліпшень в доларах США за офіційним курсом НБУ на день закінчення робіт (п.2 додаткової угоди). У разі виплати компенсації оплаті підлягає сума в українських карбованцях по перерахунку на долари США по курсу НБУ на момент виплати (п.3 додаткової угоди).

Відповідно до локального кошторису на виконання будівельних робіт по реконструкції і переобладнанню будинку побуту за адресою м.Борислав, вул.Трускавецька, 48 вартість робіт становить 4' 021' 827' 000,00 крб.

Рішенням суду у справі № 914/2625/13 встановлено, що вартість робіт в перерахунку на долар станом на 02.04.1996р. згідно курсу НБУ (1дол.США=186900 крб.) становить 21 514 доларів США.

Рішенням господарського суду від 28.10.2013р. стягнуто 171 961,40 грн. вартості поліпшень орендованого майна в гривневому еквіваленті до офіційного курсу НБУ (799,3000 грн./дол. США) на момент звернення до суду.

На примусове виконання рішення господарського суду Львівської області від 28.10.2013р. у справі видано 12.11.2013р. наказ про стягнення з відповідача171 961,40 грн. вартості поліпшення орендованого майна та 3 439,23 грн. сплаченого судового збору.

09.12.2013р. між МКП «Дана» (цедент) та ПП «Лобістська компанія Зошія» (цесіонер) був підписаний Договір про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого цедент відступає цесіонарію, а цесіонарії набуває права вимоги, належне цеденту на підставі наказу господарського суду Львівської області від 12.11.2013р. у справі №914/2625/13. За даним договором цесіонарій (позивач) набуває право вимагати від Управління комунальної власності Бориславської міської ради(відповідач) вартість поліпшень орендованого майна у розмірі 171 961,40 грн. та 3 439,23 грн. судового збору. Разом 175 400,63 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 04.02.2014р. у справі № 914/2625/13 здійснено заміну сторони виконавчого провадження у справі №914/2625/13 по виконанню судового рішення від 28.10.2013р. про стягнення з Управління комунальної власності Бориславської міської ради на користь Малого комунального підприємства «Дана» 171 961,40 грн. вартості поліпшень орендованого майна та 3 439,23 грн. сплаченого судового збору (наказ №0038086 від 12.11.2013р. про примусове виконання судового рішення у справі №914/2625/13), зокрема, замінено Мале колективне підприємство «Дана» на його правонаступника - Приватне підприємство «Лобістська компанія Зошія».

05.02.2014р. МКП «Дана» (цедент) та ПП «Лобістська компанія Зошія» (цесіонер) уклали ще один Договір про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого, цесіонер набуває право вимагати від Управління комунальної власності Бориславської міської ради (боржник, відповідач) вартість поліпшень орендованого майна у розмірі 171 961,40 грн., що становить 21 514 дол. США за курсом НБУ станом на 07.08.2013р., з правом отримання більшої суми у разі збільшення курсу дол. США до гривні на день реального отримання коштів, а також будь-які додаткові суми (пеня, штраф, індексація, інфляція,3% річних тощо без обмежень у зв'язку із невчасною сплатою коштів) та 3 439,23 грн. судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем в період часу з 26.05.2014р.по 08.10.2014р. сплачено на користь позивача кошти в сумі 175 400,630 грн. (171 961,40 грн. вартості поліпшень та 3 439,23 судового збору.

Позивач зазначає, що грошовий еквівалент до долара США рішенням суду від 28.10.2013р. у справі № 914/2625/13 станом на 07.08.2013р. становить 799,3000 грн./дол. США, однак на момент здійснення фактичної проплати курс валют змінювався. А тому позивач, просить стягнути з відповідача 96 234,43грн. курсової різниці, з врахуванням офіційного курсу долара США відповідно на день платежу(розрахунок в матеріалах справи).

Крім цього, позивач просить стягнути 11 258,71 грн. - 3% річних, 41 635,76 грн. - інфляційних та 15 935,82 грн. - пені (розрахунок в матеріалах справи).

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України); зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 Господарського кодексу України.

Таким чином, вираження у договорі грошового еквіваленту в іноземній валюті, що підлягає сплаті у гривні не суперечить чинному законодавству (п.10 оглядового листа від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013 Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Відповідно до п. 8.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» згідно з частиною другою статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За приписами статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Рішенням суду від 28.10.2013р. у справі № 914/2625/13 встановлено, вартість поліпшень в українських карбованцях перераховується у вартість поліпшень в доларах США за офіційним курсом НБУ на день закінчення робіт; у разі виплати компенсації оплаті підлягає сума в українських карбованцях по перерахунку на долари США по курсу НБУ на момент виплати. Відповідний кошторис та акт виконаних робіт обидві сторони підписали без жодних застережень. Вартість поліпшень в доларах США становить 21 514 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на момент прийняття рішення становило 171 961,40 грн.(курс НБУ 100 дол.США становить 799,3000 грн.)

Отже, чинне законодавство визначає, що грошове зобов'язання має бути виконане в національній валюті України - гривні. Це правило кореспондує положенням ст. 99 Конституції України, відповідно до якої грошовою одиницею України є гривня, а також ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", якою встановлено, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Платіжні документи для здійснення платежів на території України також мають бути визначені в гривнях.

Разом з тим, положення цивільного законодавства дозволяє сторонам зобов'язання виражати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Така дія вчиняється сторонами зобов'язання за обоюдною згодою та на власний ризик, а отже валютні коливання та зміна суми грошового зобов'язання в гривневому еквіваленті в даному випадку не є мірою відповідальності сторін, а узгодженою умовою їх діяльності.

Відповідно п.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

З врахуванням вище наведено, рішення суду від 28.10.2013р. у справі № 914/2625/13 та ч. 2 ст. 533 ЦК України вимоги позивача про стягнення з відповідача 96 234,43 грн. в національній валюті України за офіційним курсом вказаної валюти станом на день платежу є підставними.

Отже, заявлена до стягнення курсова різниця в сумі 96 234,43 грн., підлягає до задоволення.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 15 935,82 грн.

Однак, вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені(штрафних санкцій) в сумі 15 935,82 грн. до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Однак позивачем не подано належних та допустимих доказів щодо встановлення відповідальності за несвоєчасне виконаного грошового зобов'язання у формі пені. При цьому, така відповідальність може бути виражена як в окремому договорі (забезпечення виконання договору) так і в основному. Договір оренди та додатки до нього не передбачають відповідальності, щодо стягнення пені у випадку не своєчасного розрахунку за поліпшення орендованого майна. Окремого договору позивачем не подано.

Відтак, вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 15 935,82 грн. є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути 11 258,71 грн. 3% річних та 41 635,76 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом п.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

Відповідно до п.1.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Щодо нарахування 3% річних в сумі 6 576,18 грн. та інфляційних в сумі 22 924,68 грн., за період з 18.04.2013р. (прийняття рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради про відмову МКП «Дана» у продовженні терміну дії договору оренди цілісного майнового комплексу) до фактичної оплати суми 171 961,40 грн. вартості поліпшення орендованого майна, яка стягнута за рішення господарського суду у справі № 914/2625/13, що набрало законної сили, нараховані правомірно та підлягають стягненню.

Це випливає згідно п.9.2 Договору оренди, що у разі розірвання договору оренди, закінчення терміну його дії та відмови від його продовження орендодавець зобов'язаний повернути або компенсувати орендарю вартість поліпшень орендованого майна, проведеного орендарем за власні кошти, які є його власністю. У зв'язку з цим, у відповідача виник обов'язок оплати вартості поліпшення орендованого майна.

Вартість поліпшення умов визначена кошторисною документацією та актами виконаних робіт, що станом на 02.04.1996р. згідно курсу НБУ (1дол.США=186 900 крб.) становить в сумі 21 514 дол. США.

Нарахування 3% річних в сумі 4 682,53 грн. та інфляційних в сумі на 18711,08 грн. на суму курсової різниці (96 234,43грн.) не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Фактично сума, що виникає в зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами.

Крім того, нарахування пені та 3% річних на суму інфляційних втрат чинним законодавством не передбачено.

Отже, стягненню підлягає 3% річних в сумі 6 576,18 грн. та інфляційні в сумі 22 924,68 грн. В задоволенні 4 682,53 грн. 3% річних та 18 711,08 грн. інфляційних слід відмовити.

Відмовляючи у стягнені 3% річних та коштів з врахуванням індексу інфляції на курсову різницю суд виходив з такого.

Частина 2 ст. 625 ЦК України націлює на сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Однак курсова різниця 96 234,43 грн., яку просить стягнути позивач, не є боргом в розумінні ст. 625 ЦК України.

При цьому право на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум належить кредитору лише після прийняття судового рішення і у випадку його не виконання аж до повного виконання грошового зобов'язання (п. 7.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Щодо твердження відповідача, що недійсності договору цесії суд зазначає таке.

Відповідачем у справі не надано належних та допустимих доказів того, що зазначений договір визнавався недійсним.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 6 ЦК України надає право сторонам укласти договір, який не передбачений актом цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Управління комунальної власності Бориславської міської ради (82300, Львівська область, м. Борислав, вул. Шевченка, буд. 42; ідентифікаційний код юридичної особи 20778180) на користь приватного підприємства Юридична фірма «Лобістська компанія Зошія» (79040, Львівська область, м. Львів, вул. Авіаційна, буд.1 кімната 15; ідентифікаційний код юридичної особи 37800943) 96 234,43 грн. заборгованості, 6 576,18 грн. 3% річних, 22 924,68 грн. інфляційних та 2 514,71 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.02.2015 року.

Суддя Коссак С.М.