Рішення

від 12.02.2015 по справі 910/21180/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2015Справа №910/21180/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМП МЮЗІК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК-ОЕ"

про стягнення грошових коштів у розмірі 42 557,71 грн.

Головуючий суддя Полякова К.В.

Суддя Гумега О.В.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився,

Від відповідача: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМП МЮЗІК" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК-ОЕ" про стягнення грошових коштів у розмірі 37 697,71 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2014 порушено провадження у справі №910/21180/14 та призначено її до розгляду на 28.10.2014 року.

До початку судового засідання 28.10.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 28.10.2014 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 20.11.2014 року.

20.11.2014 судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та винесено ухвалу, якою у задоволення клопотання представників сторін, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 18.12.2014 року.

17.12.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2014 призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 18.12.2014 визначено для розгляду справи №910/21180/14 колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Гумега О.В., Картавцева Ю.В.

18.12.2014 судом постановлено ухвалу про прийняття справи №910/21180/14 до свого провадження вищезазначеною колегією суддів та призначення вказаної справи до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.02.2015 року.

До судового засідання 12.02.2014 сторони не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи поштовими повідомленнями з відмітками про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Разом з тим, приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що сторони на виклик суду не з'явились, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

10.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комп Мюзік» (товариство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРК-ОЕ" (Користувач) укладений Договір № YU-10/12-14 (далі - Договір), строк дії якого, відповідно до п. 7.3., становить до 31.12.2014 року.

За умовами укладеного договору, позивач зобов'язався надати відповідачеві послуги з інформаційно-консультаційного забезпечення для створення музичних передач з використанням відеоматеріалів з каталогу Universal, з метою відбору користувачем необхідних відеоматеріалів для створення музичних програм Відповідача.

Відповідно до п.3.1. вказаного Договору, щомісячна вартість послуг ТОВ «Комп Мюзік», наданих відповідачеві за даним договором складає 2496,00 грн., що по валютному курсу, на момент підписання договору складало 300 доларів США, крім того ПДВ 20% - 499,20 грн., всього до оплати 2 995,20 грн.

За приписами п.3.4.1. договору, під курсом гривні і долара у договорі, сторони домовились вважати міжбанківський валютний курс гривні/долара, що закріплена на сайті mezhbank.ors.ua/history.

Відповідно до п.3.4 Договору, якщо на день, що передує дню платежу, курс гривні відносно курсу долара США збільшиться більше ніж на 5%, порівняно з курсом гривні відносно курсу долара США на день підписання даного Договору, зміниться і вартість послуг Позивача, що надаються згідно даного Договору, у відповідній пропорції.

За умовами договору згідно із пунктом 3.5., позивач зобов'язаний щомісячно, не пізніше 12 числа наступного за звітним, передавати відповідачеві Акт-прийому передачі наданих послуг, підписаний зі своєї сторони в 2-х екземплярах. Відповідач, у випадку відсутності у нього претензій до Позивача, зобов'язується підписати і передати Акт прийому-передачі послуг до 18 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно п. 3.2 Договору, Відповідач повинен в порядку та на умовах, передбачених даним Договором сплатити Позивачу вартість отриманих послуг, зазначених в Акті - прийому передач, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Якщо до 30 числа місяця, наступного за звітним користувач не повернув товариству Акт прийому-передачі послуг та не надав обґрунтованих заперечень проти його підпису в порядку пункту 3.6 даного Договору, послуги вважаються прийняті відповідачем (пункт 3.7. Договору).

Із наявних у матеріалах справи документів, а саме актів приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2014, від 31.03.2014, від 30.04.2014 від 31.05.2014 вбачається, що відповідачем прийняті послуги, надані товариством з договором без зауважень, про що свідчить наявність підпису та печатки відповідача на вказаних актах.

За надані послуги Відповідачу за період лютий-жовтень 2014 року, позивачем виставлені рахунки на суму 38 582,97 грн., а саме рахунки-фактури № СФ-0000032 від 25.02.2014 на суму 2 995,20 грн., №СФ-0000050 від 14.03.2014 на суму 3 492,00 грн., №СФ-0000080 від 15.04.2014 на суму 4 626,00 грн., №СФ-0000099 від 12.05.2014 на суму 4 282,67 грн., №СФ-0000123 від 16.06.2014 на суму 4 297,90 грн., №СФ-0000148 від 16.07.2014 на суму 4 237,20 грн., № СФ-0000169 від 18.08.2014 на суму 4 752,00 грн., № СФ-0000191 від 15.09.2014 на суму 5 040,00 грн. та № СФ-0000218 від 15.10.2014 на суму 4 860,00 грн.

Всупереч умов договору, ТОВ «ТРК ОЕ» виставлені рахунки не оплатило, у зв'язку із чим у відповідача виникла сума заборгованості за надані послуги у розмірі 38 582,97 грн., а тому ТОВ «Комп Мюзік» звернулось із даним позовом до суду, додатково заявивши до стягнення 629,68 грн. 3% річних та 786,56 грн. інфляційних втрат та пеню у розмірі 2 558,50 грн.

У своєму письмовому відзиві, ТОВ «ТРК ОЕ» заперечує проти позову з підстав того, що позивач за умовами договору позбавлений права змінювати вартість наданих послуг.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений між сторонами договір № YU-10/12-14 від 10.02.2014 за своє правовою природою є договором про надання послуг, за умовами якого ТОВ «Комп Мюзік» є виконавцем, а ТОВ «ТРК ОЕ» відповідно замовником.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавав послуги у відповідних розмірах та передав акти для підписання замовнику, які відповідач підписав без зауважень та скріпив печаткою підприємства.

Суд за власним переконанням оцінив надані сторонами докази, встановив, що оскільки наявна заборгованість за надані послуги розміром 38 582,97 грн. є непогашеною, тому суд дійшов висновку про достатність підстав, для покладення на відповідача обов'язку сплати заборгованості за надані послуги кейтерингу на користь позивача.

До того ж, суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо відсутності правових підстав зміни вартості послуг у позивача, оскільки за приписами статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Так, сторони, підписавши договір, погодили можливість зміни ціни, яка залежить від коливання курсу доларів США, зокрема умовами пункту 3.4. договору.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 57 392,19 грн., інфляційних втрат у розмірі 70 164,39 грн. та 8 060,96 грн. 35 річних.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.1. договору у випадку повної або часткової несплати користувачем товариству вартості послуг в обумовлені строки, користувач сплачує товариству пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум та строків, здійснивши перерахунок сум пені, суд визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 2 558,50 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 786,56 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 629,68 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМП МЮЗІК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК-ОЕ" про стягнення грошових коштів у розмірі 42 557,71 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК-ОЕ» (04112, місто Київ, вулиця Руданського, будинок 4-6, офіс 10; ідентифікаційний код 38910954) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комп Мюзік» (01001, місто Київ, вулиця Заньковецької, будинок 8, квартира 26; ідентифікаційний код 30858536) 38 582 (тридцять вісім тисяч п'ятсот вісімдесят дві) гривні 97 копійок основного боргу, 2 558 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 50 копійок пені, 3% річних у розмірі 629 (шістсот двадцять дев'ять) гривень 68 копійок, 786 (сімсот вісімдесят шість) гривень 56 копійок інфляційних втрат та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 12.02.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 14.02.2015 року.

Головуючий суддя К.В. Полякова

Суддя О.В. Гумега

Суддя Ю.В. Картавцева