Рішення

від 12.02.2015 по справі 910/26609/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2015Справа №910/26609/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційне мереживо"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "САППОРТІО ГРУП"

про стягнення заборгованості у розмірі 118 671,39 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Гуськова О.А. (дов.№ б/н від 30.09.2014),

від відповідача: Поліщук А.П. (дов. №б/н від 01.12.2014),

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інформаційне мереживо" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САППОРТІО ГРУП" про стягнення заборгованості у розмірі 118 671,39 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 порушено провадження у справі №910/26609/14 та призначено її до розгляду на 23.12.2014 року.

11.12.2014 від позивача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 23.12.2014 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 27.01.2015 у зв'язку із неявкою до судового засідання відповідача.

Ухвалою суду від 27.01.2015 судом продовжено строк розгляду спору на 15 днів, у задоволення клопотання позивача, та відклав розгляд справи на 12.02.2015 у задоволення клопотання відповідача, яке надійшло через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва 26.01.2015 року.

Під час судового засідання 12.02.2015 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

У свою чергу представник відповідача проти позову заперечував, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 26.01.2015 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

12.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційне мереживо» (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Саппортіо Груп» (покупець) укладено Договір № DVА0314-01Р поставки обладнання (далі - Договір поставки).

Відповідно до умов п.1.1 Договору поставки постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити товар за номенклатурою, кількістю, комплектністю та цінами, що визначені у Специфікації товару (Додатках до договору), що є невід'ємною частиною Договору.

На виконання вимог п.1.1. Договору поставки, 26.06.2014 сторонами підписано Додаток №17 до договору, відповідно до якого погоджено загальний обсяг та строк поставки товару, а також порядок оплати поставленого товару на суму 450 720,00 грн. без ПДВ.

Згідно п 2.1. Додатку №17 до Договору поставки, строк поставки складає 14 (чотирнадцять) робочих днів.

Відповідно до умов Договору поставки та Додатку №17 до нього, 03.07.2014 згідно з видатковою накладною №Ф1174027 позивач передав відповідачу, а Відповідач отримав товар на суму 450 720 (чотириста п'ятдесят тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок, без ПДВ.

Товар прийнятий повноважним представником Відповідача, що підтверджується довіреністю № 86 від 03.07.2014 року, зауважень щодо кількості, якості, комплектності або строків поставки товару не надходило.

Пунктом 1, підпункти 1.2., 1.3. Додатку №17 до Договору поставки передбачений наступний порядок оплати:

Попередня оплата у розмірі 10% від загальної вартості товару - протягом 3 (трьох) календарних днів від дати підписання додатка.

Так, попередня оплата у розмірі 10% від загальної вартості товару, що складає 45 072 (сорок п'ять тисяч сімдесят дві гривні) гривні 00 копійок проведена Відповідачем у передбачений строк та належним чином, що підтверджується доданою до матеріалів справи бухгалтерською довідкою за результатами звіряння розрахунків з ТОВ «Саппортіо Груп».

Умовами п.1.3. Додатку № 176 до Договору поставки сторони погодили, що остаточний розрахунок у розмірі 90% від загальної вартості товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання Сторонами Додатку №17 до Договору поставки.

Матеріалами справи підтверджується, що оплату поставленого товару відповідачем здійснено лише частково, а саме 16.10.2014 на суму 113 333 (сто тринадцять тисяч триста тридцять три) гривні 48 копійок; 29.10.2014 на суму 250 648 (двісті п'ятдесят тисяч шістсот сорок вісім) гривень 75 копійок.

Таким чином, сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за товар поставлений згідно Договору № DVА0314-01Р поставки обладнання від 12.03.2014, додатку №17 до нього та видаткової накладної №Ф1174027 від 03.07.2014 становить 41 665, 77 грн.

Оскільки на теперішній час вказана сума заборгованості ТОВ «Саппортіо Груп» не погашена, позивач звернувся із даним позовом до суду про стягнення 41 665,77 грн. боргу, додатково нарахувавши пеню у розмірі 26 478,66 грн. пені, 25 150,18 грн. інфляційної складової боргу та 25 376,78 грн. 24% річних відповідно до умов договору поставки.

Відповідач у своєму відзиві заперечуючи проти задоволення позову, стверджує, що ТОВ «Інформаційне мереживо» помилково визначає період прострочення виконання зобов'язання, оскільки оплата за поставлений товар мала бути проведена протягом 30 календарних днів з моменту підписання додатку №17 - 26.06.2014, тобто граничний строк проведення оплати за договором поставки є 26.07.2014, а отже прострочення виконання обов'язку оплати поставленого товару починається з 27.07.2014 року, у той час як позивач визначає з 26.07.2014 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судом, 12.03.2014 між сторонами укладено договір № DVА0314-01Р поставки обладнання, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар на загальну суму 450 720,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив повну оплату отриманих товарів, яка станом на момент розгляду спору у суді, так і не погашена у розмірі 41 665,77 грн.

Так, з системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 41 665,77 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме 26 478,66 грн. пені, 25 150,18 грн. інфляційної складової боргу та 25 376,78 грн. 24% річних відповідно до умов договору поставки.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з вимогами п.4.3 Договору поставки у випадку порушення Покупцем строків оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення від суми заборгованості, а також 24% річних від простроченої суми.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд не погоджується щодо строків та відповідно й сум.

Так, умовами додатка №17 до договору поставки сторони погодили строки внесення оплати, а саме протягом 30 календарних днів з дня підписання додатку, тобто протягом 30 календарних днів з 26.06.2014 року.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Так, тридцятим днем, який є останнім для внесення оплати є 26.07.2014, а отже прострочення виконання зобов'язання починається з 27.07.2015 року.

Здійснивши математичний перерахунок пені та 24% річних, передбачених договором поставки, суд дійшов висновку, що за період з 27.07.2014 по 25.11.2014 підлягає стягненню з відповідача 26 200,82 грн. пені та 24% річних у розмірі 25 110,05 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу за період 27.07.2014 по 25.11.2014 суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 25 150,18 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково, у зв'язку із помилковим визначенням позивачем періоду прострочення виконання зобов'язання щодо оплати обладнання.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру, задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2 362,54 грн.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційне мереживо" до Товариства з обмеженою відповідальністю "САППОРТІО ГРУП" про стягнення заборгованості у розмірі 118 671,39 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортіо Груп» (03038, місто Київ, вулиця Грінченка, будинок 4; ідентифікаційний код 38897368) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне мереживо» (03151, місто Київ, вулиця Смілянська, будинок 17-А; ідентифікаційний код 36089007) 41 665 (сорок одну тисячу шістсот шістдесят п'ять) гривень 77 копійок основного боргу, 26 200 (двадцять шість тисяч двісті) гривень 82 копійки пені, 24% річних у розмірі 25 110 (двадцять п'ять тисяч сто десять) гривень 05 копійок, інфляційні втрати у розмірі 25 150 (двадцять п'ять тисяч сто п'ятдесят) гривень 18 копійок та 2 362 (дві тисячі триста шістдесят дві) гривні 54 копійки витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 12.02.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 14.02.2015 року

Суддя К.В. Полякова