Рішення

від 19.02.2015 по справі 910/29480/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2015Справа №910/29480/14

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Всеукраїнської громадської організації "Автор"

до Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав"

про визнання права інтелектуальної власності на винагороду та стягнення 42 751,93 грн.

за участю представників:

від позивача:Бойченка А.В.- представник за довіреністю б/н від 18.02.2014 р. від відповідача:Матросова Д.Г. - представник за довіреністю б/н від 05.02.2015 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулась Всеукраїнська громадська організація "Автор" з позовом до Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" про визнання права інтелектуальної власності на винагороду та стягнення 42 751,93 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує на безпідставне отримання відповідачем майна, що належить авторам-членам Всеукраїнської громадської організації «Автор», а саме - авторської винагороди в розмірі 18 087,34 грн., яку відповідач повинен був перерахувати згідно з договором про виплату авторської винагороди від 21.05.2007 р.

У позові, посилаючись на ст.ст. 1212, 1214 ЦК України, просив визнати право інтелектуальної власності на винагороду членів Всеукраїнської громадської організації «Автор» за використання об'єктів авторського права у сумі 18 087.34 грн., а також стягнути з відповідача авторську винагороду у сумі 18 087.34 грн., інфляційну складову боргу - 20 600, 59 грн., 3% річних - 3940, 98 грн., а всього 42 751 грн. 93 коп.

Під час розгляду справи по суті позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, яку судом відповідно до ст. 63 ГПК України було повернуто заявнику без розгляду.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, вказуючи на те, що предмет спору між сторонами виник на підставі договору № 21/05/07 від 21 травня 2007 року про виплату авторської винагороди, і цей предмет на час розгляду справи відсутній. Також зазначив, що відповідач мав достатні правові підстави для самостійного збору, розподілу та виплати авторської винагороди суб'єктам авторського права без участі позивача Крім того, заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази у справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.05.2007 року між Державним підприємством "Українське агентство з авторських та суміжних прав" Міністерства освіти і науки України (далі - ДП УААСП) та Всеукраїнською громадською організацією «Автор» (далі - ВГО «Автор»), що здійснює колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права уклали договір про виплату авторської винагороди (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1.2 договору позивач зобов'язується перерахувати відповідачеві авторську винагороду зібрану з третіх осіб (користувачів) станом на 30 квітня 2007 року за публічне виконання та публічне сповіщення ними на території творів з каталогу.

Відповідач перераховує авторську винагороду на розрахунковий рахунок позивача протягом трьох банківських днів з моменту підписання сторонами акта про виплату авторської винагороди (п. 4.3. договору).

На виконання умов вказаного договору сторони підписали відомість до договору з переліком авторів, з якими позивач уклав угоди про передачу повноважень на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на об'єкти авторського права, та акт про виплату авторської винагороди від 21.05.2007 р., відповідно до якого ДП УААСП згідно зі ст. 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" перераховує одержувачу (ВГО «Автор») авторську винагороду, зібрану з третіх осіб (користувачів) станом на 30 квітня 2007 р. за публічне виконання та публічне сповіщення ними творів, повноваження на управління майновими авторськими правами якими здійснює одержувач на підставі письмових договорів з авторами творів. Авторська винагорода, належна до сплати одержувачу, складає 18087, 34 грн.

У судовому засіданні встановлено, що ВГО «Автор» зверталося до ДП УААСП з пропозиціями щодо проведення обміну інформацією про зібрану та розподілену винагороду авторам за використання їх творів користувачами, а також просили повідомити про факти списання належної позивачу винагороди, у відповідь на що отримали інформацію, що 30.06.2012 р. відповідач списав кредиторську заборгованість ДП УААСП, в тому числі належної до виплати ВГО «Автор», а тому підстав для її виплати позивачу немає.

Позивач вважає, що відповідач порушив права авторів музичних творів на отримання ними встановленої законодавством винагороди (роялті) за використання створених ними творів, яку користувачі нарахували та сплатили ДП УААСП, а тому звернувся до суду за захистом їх прав.

Згідно з ч. 5 ст.15, ч. 2 ст. 17, ст. 39 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав творців (авторів і виконавців) належить право на отримання встановленої законодавством винагороди (роялті) за будь-яке використання об'єктів авторського права і суміжних прав, крім спеціально передбачених законодавством випадків.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.

За визначенням ч. 4 ст. 47 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, зокрема такі функції: збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і(або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону; вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручень цих суб'єктів. Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права та/або суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й договорів про взаємне представництво інтересів. Організації колективного управління, діючи в межах наданих їм суб'єктами авторського та/або суміжних прав повноважень, звертаються до господарського суду з позовами на захист прав таких суб'єктів без подання їх довіреностей на право представництва у суді в кожному окремому випадку.

Судом встановлено, що позивач (ВГО «Автор») є організацією колективного управління майновими правами інтелектуальної власності авторів на належні їм об'єкти авторського права і суміжних прав, що співпрацює з іншими організаціями колективного управління, зокрема, шляхом укладення з ними договорів про співпрацю в сфері збирання та подальшого розподілу та виплати за призначенням авторської винагороди (роялті).

Так само Державна організація «Українське агентство з авторських та суміжних прав» є організацію колективного управління, яка згідно зі ст.ст. 47-49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права.

Відповідно до своїх повноважень, передбачених ст. 47-49 Закону, організації колективного управління майновими авторськими правами, укладають з юридичними та фізичними особами угоди (надають дозволи) на використання творів суб'єктів авторського права (в тому числі шляхом публічного сповіщення), проводять збір, розподіл і виплату авторської винагороди, а також вчиняють дії, пов'язані з захистом порушених авторських прав.

Як вже встановлено судом, сторони уклали договір про виплату авторської винагороди від 21.05.2007 р. а також підписали акт від 21.05.2007 р. про виплату зібраної з користувачів авторської винагороди станом на 30.04.2007 р. в сумі 18 087.34 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що зазначена сума була виплачена не позивачу на підставі вказаного договору, а сплачена відповідачем авторам творів на пряму на підставі договорів, укладених вказаними позивачем авторами з ДО «УААСП» на управління авторськими правами.

Так, матеріали справи містять угоди управління майновими правами, укладені відповідачем - ДО «УААСП» з тими ж авторами, на захист яких звернувся позивач, - Яременка О.І., Мамушева І.І., Куровського В.В., Алексєєва М.В., Карпенка А.Г., Бровченка М.В., Муравицького Д.Г., Стьоганова О.Є., Суржа Р.В., Тищенка О.В., Сметаніна С.І., Потапенка О.А., Підкаури Н.П., Підкаури С.І., Остапенко Л.В., Шусть А.В., Мельник ОВ., Волкомора В.В., Крупніка Г.С.

Факт виплати відповідачем авторської винагороди на загальну суму авторам - суб'єктам авторського права, в інтересах яких звернувся позивач, підтверджується випискою банку про рух коштів за витягом з особового рахунку 2600600610308/ІІАП від 08.06.2007 року.

Таким чином, судом встановлено, що на час звернення позивача до суду предмет спору - стягнення авторської винагороди на користь вищевказаних авторів у сумі 18 087.34 грн., зібраної станом на 30.04.2007 р., був відсутній, у зв'язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити згідно з п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Крім того, судом встановлено, що позивачем пропущений строк звернення до суду за захистом порушеного права, про що вказував відповідач.

Так, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Як вже встановлено судом, акт про виплату авторської винагороди був підписаний сторонами 21.05.2007 року,отже, з цього часу та з урахуванням строку, передбаченого п. 4.3 договору для оплати заявленої суми, перебіг позовної давності починається з 24.05.2007 року.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за змістом статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами третьою, четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, судом встановлено, що позивач, звертаючись до суду із позовною заявою 29.12.2014 року пропустив передбачений законом строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому суд не приймає до уваги доводи представника позивача про те, що лише після проведення ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача у березні 2013 р. йому стало відомо про порушення його прав на отримання авторської винагороди, оскільки про факт несплати відповідачем цієї суми ВГО «Автор» могло та дізналося після настання терміну, передбаченого договором для перерахування авторської винагороди, про що свідчать численні листи позивача, наявні у справі.

Крім того, позивач хибно посилається на ст. 392 ЦК України, яку він пов'язує з предметом даного спору як спору про визнання права власності, на який не поширюється позовна давність.

Щодо посилань позивача на ст. 1212, 1214 ЦК України, якими він обґрунтував позов, суд зазначає наступне.

Стаття 1212 ЦК України визначає правила вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану особи, що потерпіла від безпідставного набуття (збереження) іншою особою її майна. Частина 1 ст. 1212 визначає як підставу виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення сукупність наступних умов:

- набуття або збереження майна, що означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- таке набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим;

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.

Частина 3 ст. 1212 ЦК України поширює положення про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями ЦК України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як встановлено судом, між сторонами був укладений договір про виплату авторської винагороди від 21.05.2007р., крім того, відповідачем були укладені відповідні угоди на управління майновими правами авторів, та сума коштів, які просить стягнути позивач, є предметом вказаних договорів.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи позивача про те, що у даному випадку має застосовуватись ст. 1212 ЦК України, оскільки кошти відповідачем набуті за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані як безпідставне збагачення.

Про таку позицію зазначається у постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 р. у справі № 5006/18/13/2012, від 17.06.2014 р. у справі № 13/096-12.

Отже, з урахуванням встановлених обставин у справі суд приходить до висновку, що зібрані по справі докази свідчать про безпідставність позовних вимог ВГО «Автор», а тому суд відмовляє у їх задоволенні.

Згідно з ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, покладаються на позивача.

Разом з тим, подаючи позов до суду, позивач, який є організацією колективного управління майновими правами, судовий збір не сплатив, вважаючи себе громадською (державною) організацією, що звернулася до суду про захист прав та інтересів інших осіб, та яка звільнена від сплати судового збору згідно з п. 7 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Разом з тим, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2013 у справі № 1-17/2013В від 28 листопада 2013 року положення п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв'язку з положеннями пункту "г" ч.1 ст. 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» необхідно розуміти так, що організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, утворені відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону України «Про авторське право і суміжні права», не належать до тих платників судового збору, які звільняються від його сплати у разі звернення до суду із заявами щодо захисту прав та інтересів інших осіб у випадках, передбачених законодавством.

Отже, з огляду на викладене позивач зобов'язаний сплатити судовий збір за розгляд його позову у суді у розмірах, передбачених Законом України «Про судовий збір».

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 (один) розмір мінімальної заробітної плати; за подання позову майнового характеру - два відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше шестидесяти мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 р. станом на 01.01.2014 р. мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 218,00 грн.

Враховуючи, що позивачем була заявлена одна майнова вимога (про стягнення суми авторської винагороди) та одна вимога немайнового характеру (про визнання права власності), позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 3 045, 00 грн. (1827, 00 грн.+1218, 00 грн. відповідно).

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ст. 49, ст.ст. 32 - 35, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Всеукраїнської громадської організації "Автор" до Державної організації "Українське агентство з авторських та суміжних прав" про визнання права інтелектуальної власності на винагороду та стягнення 42 751,93 грн. відмовити.

Стягнути з Всеукраїнської громадської організації "Автор" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 6, офіс 110, ідентифікаційний код 26409502) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 3 045 (три тисячі сорок п'ять) грн. 00 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні в присутності позивача 19 лютого 2015 року.

Повний текст рішення підписаний 24 лютого 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя К.І. Головіна