Постанова

від 24.02.2015 по справі 810/7067/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2015 року 14 год. 39 хв. 810/7067/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Корецького І.О.,

представника позивача: Рубан Л.П.,

представника відповідача: Шаранданова О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» доМиронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (далі - ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Миронівська ОДПІ або відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.11.2012 №0001312301, №0001302301.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо придбання соняшника між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Аграрник» (далі - ТОВ «Агрофірма «Аграрник») мали реальний характер, товар поставлено, отримано й оплачено позивачем. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності.

Як зазначає позивач, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження фіктивності та нікчемності правочину, укладеного ним з ТОВ «Агрофірма «Аграрник», а викладений в акті перевірки висновок ґрунтується виключно на матеріалах перевірки постачальника контрагента позивача без надання оцінки первинних документів.

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 24.02.2015 позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.02.2015 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», ідентифікаційний код 00951770, місцезнаходження: 08800, Київська область, Миронівський район, м. Миронівка, вул. Елеваторів, буд. 1, як юридична особа зареєстровано Миронівською районною державною адміністрацією Київської області 13.06.1996. Як платник податків узятий на податковий облік з 19.06.1997.

ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» зареєстрований платником податку на додану вартість з 29.06.1997, що підтверджується наявним у матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №100336694, виданого 24.05.2011 ДПІ у Миронівському районі (а.с.12).

Видами діяльності ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; виробництво олії та тваринних жирів; виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

У період з 31.10.2012 по 06.11.2012 на підставі наказу від 31.10.2012 №306, направлення на перевірку від 31.10.2012 №229 посадовою особою Миронівської ОДПІ була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Агрофірма «Аграрник» (код ЄДРПОУ 37211193) у період з 01.10.2011 по 31.12.2011.

За результатами перевірки складений акт від 12.11.2012 №202/22-011/00951770 (далі - Акт перевірки), який містить висновки про порушення позивачем:

- вимог статей 134, 138, 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено витрати за 2011 рік на суму 582950,40 грн., що у свою чергу призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств за 2011 рік на суму 134078,59 грн.;

- вимог статей 185, 186, 187, 188, 200, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено податковий кредит за листопад 2011 року на суму 116590,08 грн.;

- вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», частин першої, п'ятої статті 203, частини першої статті 207, частин першої, другої статі 215, статті 216, статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог вказаних статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними.

Висновки податкового органу про заниження суми податкових зобов'язань пов'язуються із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання у ТОВ «Агрофірма «Аграрник» товарів та безпідставне віднесення позивачем до витрат, витрати на їх придбання, що ґрунтується на висновках акта про неможливість проведення перевірки ТОВ «Украгрозерноторг».

В обґрунтування правомірності спірних рішень відповідач зазначив, що на адресу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва надійшов акт від 10.04.2012 №109/22-40/37080153 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Украгрозерноторг» код ЄДРПОУ 37080153 з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок ТОВ «Украгрозерноторг» сформовано податковий кредит за листопад 2011 року», яким встановлено, що операції ТОВ «Украгрозерноторг» з купівлі-продажу, у тому числі із ТОВ «Агрофірма «Аграрник», не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними.

А відтак, єдиною підставою для висновків податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств є факт неможливості проведення перевірки постачальника контрагента позивача та наявність, на думку податкового органу, порушень правил ведення господарської діяльності постачальником товарів (робіт, послуг) ТОВ «Агрофірма «Аграрник» по ланцюгу постачання.

Тобто, право позивача на формування податкового кредиту та витрат поставлено у залежність від добросовісності осіб по ланцюгу постачання ТОВ «Агрофірма «Аграрник» із своїм контрагентом, з яким позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах.

У зв'язку із зазначеним, посадова особа Миронівської ОДПІ дійшла висновку про те, що угоди укладені між ТОВ «Агрофірма «Аграрник» та ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» мають ознаки «фіктивності» та, як наслідок, безпідставне віднесення останнім податку на додану вартість до податкового кредиту за листопад 2011 року за даними господарськими операціями та безпідставне віднесення до витрат, витрати на їх придбання.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, Миронівською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012: №0001302301, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 201117,89 грн., у тому числі, за основним платежем - 134078,59 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 67039,30 грн.; №0001312301, згідно з яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленому в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 116590,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 58295,00 грн. (а.с.31, 32).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач скористався своїм правом оскаржити їх у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

У ході з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами судом встановлено, що між покупцем - ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та постачальником - ТОВ «Агрофірма «Аграрник» укладено договір поставки від 01.09.2011 №1321/М, відповідно до якого постачальник бере на себе зобов'язання передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар.

Відповідно до пояснень представника позивача, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочину з недобросовісним суб'єктом господарювання він учинив низку дій щодо перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «Агрофірма «Аграрник», а саме, позивачем було запитано та отримано від контрагента документи про: наявність державної реєстрації та стан юридичної особи контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; наявність державної реєстрації як платника податку на додану вартість.

Крім цього, позивач зазначив, що згідно даних Державної податкової служби України, розміщених на її офіційному сайті, у підрозділі "Дані про платників ПДВ" на момент укладання договору та його виконання ТОВ «Агрофірма «Аграрник» перебувало платником податку на додану вартість.

У зв'язку з чим, судом встановлено, що позивачем було вжито всіх необхідних від нього заходів стосовно перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності ТОВ «Агрофірма «Аграрник», наявності дефектів у правовому статусі його контрагента (відсутність реєстрації як платника податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо) в офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість, що ведеться податковим органом.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем до матеріалів справи надані видаткові накладні від 25.11.2011 №291, від 24.11.2011 №290, від 14.11.2011 №270, від 13.11.2011 №268, від 13.11.2011 №266, від 08.11.2011 №259, від 04.11.2011 №251 (а.с.60-66).

За результатами господарських операцій ТОВ «Агрофірма «Аграрник» видано на користь ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» податкові накладні від 25.11.2011 №291, від 24.11.2011 №290, від 14.11.2011 №270, від 13.11.2011 №268, від 13.11.2011 №266, від 08.11.2011 №259, від 04.11.2011 №251 (а.с.74-80).

Розрахунки між позивачем та ТОВ «Агрофірма «Аграрник» за придбані товари проводились у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками банку (а.с.67-73).

На підтвердження поставки придбаних товарів, позивачем надані товарно-транспортні накладі, зміст та форма яких відповідають вимогам чинного законодавства (а.с.43-48).

У ході розгляду справи представником відповідача жодних зауважень щодо форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловлено. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач суду не надав.

Тобто, позивачем надані усі документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, які встановлюють факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарів у ТОВ «Агрофірма «Аграрник» та їх оплати.

Крім того, судом встановлено, що перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили та доказовості.

Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платників податку на додану вартість ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Агрофірма «Аграрник» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договору, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, на момент здійснення господарських операцій та видання податкових накладних, контрагент позивача був платником податку на додану вартість, який зареєстрований відповідно до вимог законодавства.

Статус позивача та його контрагента, як платників податку на додану вартість на дату здійснення господарських операцій, не заперечувався сторонами.

Відповідач не заперечував та не спростував той факт, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам статті 201 Податкового кодексу України, наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 та наказу Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1333/20071.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що сума податкового кредиту позивачем сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

У силу положень пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

Крім цього, в силу положень пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно підпунктів139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не належать до складу витрат будь-які витрати не пов'язані з провадженням господарської діяльності, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, за змістом положень Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат, за наявності необхідних підтверджувальних документів первинного бухгалтерського обліку.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання було визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі вартості придбаних товарів, а також віднесення до складу витрат, витрати на їх придбання.

Оскільки, на думку податкового органу, товари фактично не поставлялись, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, угода є безтоварною, та, як наслідок, нікчемною, а тому формування податкового кредиту та витрат за нею вчинено позивачем незаконно.

Водночас, відповідач не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем розрахунку податкового кредиту та витрат за первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків Акта перевірки про нікчемність правочину та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд зазначає, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування висновків про нікчемність правочину, на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, оскільки такі висновки не можливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Як вбачається із змісту Акта перевірки, податковими органами не перевірявся ТОВ «Агрофірма «Аграрник» на предмет наявності господарсько-правових відносин з іншими суб'єктами господарювання у зв'язку з укладанням договорів оренди основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; по перевезенню матеріальних цінностей із залученням сторонніх перевізників; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт.

Крім цього, на неодноразову вимогу суду відповідачем не надано жодного доказу неможливості здійснення позивачем та його контрагентом зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Висновки про відсутність у контрагента позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені лише на підставі службової інформації, яка є недостатньою для визнання угод нікчемними та такі висновки не можливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка робіт (послуг), товарів постачальником.

Разом з цим, вивчивши надані документальні підтвердження, судом не встановлено відсутності мети у позивача щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків.

Факт придбання позивачем товарів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості придбаних товарів, посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.

Як вбачається із Акта перевірки, висновки відповідача про безтоварність господарської операції зроблені без надання оцінки первинним документам, а висновки щодо нікчемності правочину ґрунтуються на оцінці ланцюга постачання товару.

Крім цього, у ході розгляду справи відповідач не надав жодних доказів того, що контрагент позивача не звітувався до податкових органів, не відображав результати господарських операцій з позивачем та не сплатив до бюджету обов'язкових платежів.

У зв'язку з цим, у суду не виникає сумнівів щодо неналежного відображення результатів господарських операцій між позивачем та його контрагентом у податковій звітності.

Необхідно зазначити, що документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

У судовому засіданні представником позивача надано суду належним чином засвідчені копії карток аналізу зерна, складських квитанцій на зерно, накладних на відпуск зерна в переробку, виробничих звітів по переробці соняшника та докази складського зберігання товарів, а саме витяги з книги кількісно-якісного обліку, журнали зважування вантажів на автомобільних вагах тощо.

Згідно даних звітів, за результатами переробки соняшника позивачем отримано олію, макуху та лузгу, що свідчить про наявність та використання позивачем придбаного у ТОВ «Агрофірма «Аграрник» товару у своїй господарській діяльності.

Також, як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем, придбання товарів у ТОВ «Агрофірма «Аграрник» було обумовлено здійсненням позивачем діяльності, зазначеної у КВЕД.

Суду не надано також жодних доказів того, що товари, які були придбані позивачем у ТОВ «Агрофірма «Аграрник» придбавались у інших контрагентів або обліковувались на складах позивача до укладення правочину, який, на думку відповідача, містить ознаки безтоварності.

Як встановлено судом, усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме товари постачались, за якою ціною, між якими контрагентами та надано належні докази використання придбаних позивачем товарів у власній господарській діяльності, зокрема, докази як факту оприбуткування даних товарів так і факту його подальшого використання.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не заперечувався факт наявності у позивача товару та його використання у власній господарській діяльності.

Крім цього, відповідачем не надано жодних доказів наявності у ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» прямих контрактів із безпосередніми виробниками сільськогосподарської продукції, аналогічній тій, що була придбана у ТОВ «Агрофірма «Аграрник».

Разом з цим, відповідно до пояснень представника позивача, такі контракти у позивача відсутні.

Суд зазначає, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури.

З дослідженого у судовому засіданні акта виїзної перевірки позивача вбачається, що посадові особи податкового органу факти поставки товарів фактично не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті перевірки лише суб'єктивні висновки посадових осіб інших податкових органів щодо контрагента позивача.

А відтак, суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом є формальними та не об'єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Крім цього суд звертає увагу, що у ході проведення даної перевірки, позивачем не були надані усі документи щодо господарських операцій з ТОВ «Агрофірма «Аграрник» за період з 01.01.2010 по 31.05.2012, оскільки були вилучені у ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» відповідно до протоколу виїмки та огляду від 10.07.2012 оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва старшим лейтенантом податкової міліції Білоусом А.О.

Дана обставина відображена посадовими особами податкового органу у Акті перевірки.

Водночас, відповідно до пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України, у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Разом з цим, в супереч вимогам вказаної норми законодавства, відповідачем не надано суду як письмового запиту до правоохоронних органів про надання копій вилучених первинних документів щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Агрофірма «Аграрник» так і перенесення терміну проведення перевірки, що є порушенням приписів пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України.

Ураховуючи вищезазначені обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та ТОВ «Агрофірма «Аграрник» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність правочину суд зазначає таке.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

В силу положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідачем не надано суду жодних доказів того, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Агрофірма «Аграрник» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду як на дату укладання чи виконання договору так і на дату складання податкових накладних, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.

Суд звертає увагу на те, що у даній адміністративній справі, відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування такої нікчемності.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.

Відповідачем не доведено того факту, що зазначений правочин був укладений не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що він спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямований на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського та податкового обліку і договір містять усі дані стосовно змісту операцій. Вказані документи містять назву замовника та постачальника, підписи уповноважених представників сторін, що відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксують факт здійснення господарської операції позивача.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочину, який відповідач вважає нікчемним та здійснення господарських операцій, всі сторони правочину були правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Більш того, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагента позивача від уплати податків та зборів.

Оскільки зобов'язання за договором, укладеним між позивачем та ТОВ «Агрофірма «Аграрник» мали реальний характер, відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочину відповідало волі сторін договору.

За наведених обставин, твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Водночас, позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт отримання від контрагента товарів. Надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції та використання придбаних товарів у власній господарській діяльності з урахуванням видів діяльності за КВЕД.

Слід також зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновок акта перевірки постачальника його контрагента без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності зважаючи на те, що твердження податкового органу про відсутність факту постачання товарів спростовується наявними матеріалами справи; суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту та витрат, не доведено недобросовісності позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 26.11.2012 №0001312301, №0001302301.

Повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» понесені судові витрати у формі судового збору у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. згідно платіжного доручення від 03.12.2014 №121758010.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 25.02.2015