Ухвала

від 18.02.2015 по справі 1570/7473/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 р. Справа № 1570/7473/2012

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Косцової І.П.,

при секретарі Голбан К.В.,

за участю представника відповідача Мазур Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-СЕРВІС» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби (правонаступник - ДПІ у Суворовському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

05.12.2012р. ТОВ «ЛІДЕР-СЕРВІС» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС (правонаступник - ДПІ у Суворовському районі м.Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.11.2012 року:

- №0001892201 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 44294,28 грн.;

- №0001902201- про збільшення суми грошового зобов'язання по ПДВ на загальну суму 9666,23 грн.;

- №0001912201 - про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на 1150 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується із зазначеними у акті перевірки висновками відповідача щодо «нікчемності» угод та прийнятими на його підставі спірними податковими повідомленнями-рішеннями через їх безпідставність, необґрунтованість та невідповідність їх фактичним первинним документам.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2013 року у задоволенні адміністративного позову ТОВ «ЛІДЕР-СЕРВІС» - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ТОВ «ЛІДЕР-СЕРВІС» 29.03.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2013р. та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника відповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи цієї апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В жовтні-листопаді 2012 року, ревізорами ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС, на підставі наказу №1072 від 15.10.2012 року та у відповідності до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2, п.75.1 ст.75 та ст.79 ПК, була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка TOB «Лідер-Сервіс» по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ПП «Клин - Маркет» за період серпень, листопад, грудень 2010 року.

Про проведення даної позапланової невиїзної документальної перевірки TOB «Лідер-Сервіс» було проінформовано письмовим повідомленням №234/22-2 та копією Наказу №1072 від 15.10.2012 року, які вручені головному бухгалтеру TOB «Лідер-Сервіс» Потьомкіній Н.М., що підтверджується її власноручною розпискою.

За результатами вказаної перевірки складено акт №2929/22-2/34379917 від 02.11.2012 року, в якому було зафіксовано встановлені ревізорами порушення підприємством позивача вимог діючого податкового законодавства, а саме: 1) п.5.1, п.п.5.2.1 та п.п.5.2.5 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР (в редакції від 22.05.1997 року №283/97-ВР ), в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 35435,42 грн., в тому числі по періодам: 3 квартали 2010 рок -завищення на 9666,67 грн. (в т.ч. 3 квартал 2010 завищення на 9666,67 грн .), 2010 рік - завищення на 35435,42 грн. (в т.ч. 4 квартал 2010 року завищення на 25768,75 грн .); 2) пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 7733 грн., в тому числі по періодам: серпень 2010 року - у сумі 7187 грн., вересень 2010 року - у сумі 546 грн. Також зменшено значення рядку 18.2 «від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду» у сумі 19465 грн. та значення рядку 26 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту» у сумі 1150 грн., яке вплинуло на завищення значення рядку 23 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту» (в т.ч. рядків 23.1 та 23.2 ) декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС 02.11.2012 року були винесені податкові повідомлення-рішення №0001892201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 44294,28 грн. (т.б. за основним платежем - 35435,42 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8858,86 грн .); №0001902201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9666,23 грн. (т.б. за основним платежем - 7733 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1933,25 грн .); №0001912201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1150 грн.

Не погоджуючись з вказаним вище рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності спірних рішеннь відповідача та відповідно, з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За приписами пп.16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, у відповідності до приписів п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг ), які придбаваються (виготовляються ) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну ), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3-5.7 цієї статті. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на основі яких і ведеться бухгалтерська звітність.

Як слідує з вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-Х1У від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно ж зі змісту ч.2 ст.3 цього ж Закону №996-XIV, саме на даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності.

Порядок же обчислення та сплати податку, у тому числі питання формування податкового кредиту, дати його виникнення та умов нарахування регулювався статтею 7 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР.

Відповідно до п.п.7.3.1, п.7.3, п.п.7.4.1,7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Необхідно зазначити, що фактично аналогічні положення містить і Податковий кодекс України.

Так, у відповідності до вимог п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

А згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України, в свою чергу, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як видно з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Крім того, п.п.201.1,201.4 ст.201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).

Згідно п.п.201.6, 201.10 ст.201 ПКУ, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, а також є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Положеннями п.44.1 ст.44 ПК України також визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм податкового законодавства, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як слідує з приписів п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємствами. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, які використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

А у відповідності до вимог ст.9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Згідно з п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 ), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до п.2 зазначеного наказу №88, ведення форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Отже, за вказаних норм, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору підлягає встановленню факт реальності поставки позивачу товару із з'ясуванням обставин щодо наявності у постачальника товару, фізичних та технічних можливостей здійснювати його поставку, порядку його передачі, отримання та оприходування, умов транспортування та використання у своїй господарські діяльності.

Як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, 11.08.2010 року між ТОВ «ЛІДЕР-СЕРВІС» (м.Одеса ) та TOB «Клин Маркет» (м.Одеса ) укладено договір поставки №1108/10 дизпалива, згідно з умовами якого, «Постачальник» зобов'язується поставити товари, кількість, асортимент та технічні параметри яких зазначені у Спеціфікаціях.

При чому, відповідно до п.п.1.1,1.2,2.1,3.1,3.2 вказаного договору поставки №1108/10, Специфікації є невід'ємною частиною договору, складаються на підставі письмового заказу покупця, в них повинна вказуватися ціна товару (в яку, в свою чергу, включається вартість тари, упаковки та маркировки ), а також вказується конкретне місце та спосіб здійснення поставки товару.

Проте, як встановлено судовою колегією, позивачем ані в ході спірної перевірки, ані до суду зазначені вище Специфікації надані так і не були, що, в свою чергу, свідчить про належне підтвердження фактичного здійснення господарських операцій.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що усі надані представником позивача до суду 1-ї інстанції накладні не містять ПІБ та посади осіб, відповідальних за складання даних первинних документів, що, в свою чергу, виключає можливість на підставі зазначених документів ідентифікувати осіб, які безпосередньо брали участь у здійснені цих господарських операцій.

При цьому, також слід зауважити і про те, що жодних документів, які б підтвердили факт транспортування (перевезення) придбаного позивачем дизпалива, а також факт його заливу/зливу, оприходування на склад (або в ємкості чи цистерни ) та використання у своїй власній господарській діяльності, позивачем до суду теж надано не було.

Також судом 2-ї інстанції встановлено, що до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси надійшов лист ДПІ в Приморському районі м. Одеси від 11.04.2011 року №21165/7/23-512 «Про надання інформації та матеріалів щодо встановлених нікчемних правочинів» та акт від 01.04.2011 року №432/23-513/36612865 «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Клин-Маркет» (код ЄДРПОУ 36612865 ) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період березень-листопад 2010 року», з яких слідує, що чисельність працюючих на цьому підприємстві згідно 1-ДФ складає 1 особа; на даному підприємстві відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності; відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а також це підприємство не знаходиться за своєю юридичною адресою.

До того ж, слід звернути увагу й на те, що за інформацією представника відповідача в судовому засіданні суду 2-ї інстанції, по факту фіктивної діяльності ПП «Клин-Маркет» порушено кримінальну справу, яка до цього часу ще розслідується.

Окрім того, необхідно зазначити і про той факт, що як вже зазначалося вище, судовою колегією встановлено, що контрагент позивача - ПП «Клин-Маркет» здійснював постачання дизпалива.

Разом з тим, як вбачається з акту від 01.04.2011 року №432/23-513/36612865 «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Клин-Маркет» (код ЄДРПОУ 36612865 ) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період березень-листопад 2010 року» та наданого до суду самим позивачем листа (а.с.44), видами діяльності ПП «Клин Маркет» є: оптова торгівля тестильними товарами; оптова торгівля посудом, виробами із скла, фарфору та кераміки, шпалерами та засобами для чищення; оптова торгівля парфумерними та косметичними товарами; роздрібна торгівля одягом; роздрібна торгівля взуттям та шкіряними виробами; прибирання виробничих та житлових приміщень, устаткування та транспортних засобів, який, в свою чергу, є основним видом діяльності цього підприємства.

Отже, за таких обставин, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Приватне підприємство «Клин Маркет» не могло здійснювати діяльність по закупівлі та реалізації паливно-мастильних матеріалів та постачати їх своїм контрагентам, в тому числі і позивачу.

При цьому, суд одночасно наголошує й на тому, що відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності контрагента не може бути належною підставою для висновків про порушення податкового законодавства саме позивачем, однак з урахуванням специфіки господарських операцій щодо купівлі-продажу та поставки паливно-мастильних матеріалів, за відсутності будь-яких підтверджень умов перевезення, зберігання дизпалива, особливостей додержання умов реалізації, не можливо дійти висновку про фактичний намір підприємства одержати економічний ефект в результаті господарських взаємовідносин саме з ПП «Клин Маркет».

Таким чином, з огляду на вищенаведене, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про необґрунтованість позовних вимог та відповіно, правомірність прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

До того ж, у відповідності до ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову що, в свою чергу, і було належним чином зроблено представниками відповідача при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-СЕРВІС» - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

І.П. Косцова