Постанова

від 23.02.2015 по справі 925/2156/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2015 р. Справа№ 925/2156/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Круглов С.С., довіреність № 90 від 04.07.2014,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" на рішення господарського суду Черкаської області від 25.12.2014 у справі № 925/2156/14 (суддя Дорошенко М.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Продуктова лавка" до товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" про стягнення 5 353,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Продуктова лавка" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" про стягнення основної заборгованості в сумі 4900 грн., 3% річних в сумі 76, 11 грн. та інфляційних в сумі 377,48 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 25.12.2014 у справі № 925/2156/14 позовні вимоги задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 4900 грн. основної заборгованості, 75,72 грн. 3% річних та 377,48 грн. інфляційних; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішення по даній справі суд виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання з оплати вартості наданих йому послуг з перевезення вантажу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 25.12.2014 у справі № 925/2156/14 змінити, задовольнивши заяву про відстрочення на шість місяців.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для відстрочення виконання рішення суду.

У судовому засіданні 23.02.2015 року представник апелянта - відповідача у справі, підтримав вимоги за апеляційною скаргою та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Позивач не скористався правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження була направлена за адресою, яка є офіційним місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю "Продуктова лавка".

Відповідно до пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Будь-яких заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи з наданням доказів поважності неможливості участі в засіданні суду від позивача не надійшло.

Крім того, явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.

За наведених обставин, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "ББФ", як замовником та товариством з обмеженою відповідальністю "Продуктова лавка", як перевізником 30.01.2014 укладено договір № 13/15 на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Згідно предмету даного договору (п.1) перевізник за дорученням замовника взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення 10220 кг. маргарину по маршруту м. Черкаси - м. Івано-Франківськ - м. Львів на загальну суму 4900 грн.

Пунктом 6 договору передбачено, що вантаж вважається таким, що переданий вантажоотримувачу, а перевезення таким, що здійснено, з моменту підписання уповноваженими представниками вантажоотримувача товаросупровідних документів.

Після здійснення перевезення перевізник на підставі відомостей, вказаних в товаросупровідних документах, складає акт виконаних робіт, в якому фіксує факт перевезення вантажу, його кількість, строк перевезення, підписує його та передає на затвердження замовнику (п. 10 договору).

Відповідно до п. 12 договору оплата перевезення здійснюється замовником на підставі акту виконаних робіт.

На виконання умов договору позивачем здійснено перевезення вантажу на суму 4900 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними від 31.01.2014 №01/25 та №01/27, а також підписаним обома сторонами актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 4900 грн. (а. с. 7 - 9).

Згодом, а саме 28.04.2014 позивачем на адресу відповідача направлено лист від 28.04.2014 № 28/04 з вимогою про сплату вартості здійсненого перевезення в сумі 4900 грн.

Зазначений лист отримано відповідачем 06.05.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.12).

Вказана вимога позивача про сплату заборгованості залишена відповідачем без задоволення.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості наданих послуг з перевезення позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" заборгованості в сумі 4900 грн.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у договорі не визначено строку виконання замовником зобов'язання щодо оплати коштів за послуги перевезення.

Враховуючи не встановлення сторонами у договорі строку виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосовуються положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи не встановлення строку виконання грошового зобов'язання та пред'явлення вимоги з виконання зобов'язання по оплаті за договором, строк виконання даного зобов'язання на момент звернення позивача з позовом до суду настав, проте відповідачем заборгованість сплачена так і не була.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань підтверджується матеріалами справи, зокрема, товарно-транспортними накладними від 31.01.2014 №01/25 та №01/27, а також підписаним обома сторонами актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 4900 грн.

Відповідач свої зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 4900 грн.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" заборгованості в сумі 4900 грн.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення три відсотки річних в сумі 76, 11 грн. та інфляційні в сумі 377,48 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором № 13/15, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних в сумі 75,72 грн. та інфляційних в сумі 377,48 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Крім цього, колегія суддів також погоджується з відмовою у відстроченні виконання рішення, про що просив відповідач, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 7.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися у встановлений строк.

Згідно п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення є обов'язковими до виконання усіма органами, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Тому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.

Судом першої інстанції при залишенні без задоволення заяви про відстрочку виконання рішення правомірно враховано фінансовий стан позивача.

Крім того, слід також враховувати, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідальність боржника означає можливість стягнення суми невиконаного грошового зобов'язання у тому числі із застосуванням заходів примусового характеру передбачених законодавством.

Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тяжкий його фінансовий стан також не є підставою для відстрочення виконання рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено, зокрема, у постановах від 20.03.2007 р. по справі №16/242/06, від 24.03.2009р. по справі №10/1994 та багатьох інших.

Отже, скрутне фінансове становище відповідача, не звільняє його від обов'язку виконання своїх зобов'язань та відповідно підставою для відстрочення виконання рішення бути не може.

Наведені відповідачем обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення місцевого господарського суду в даній справі і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що виконання судового рішення по даній справі негативно впливає на фінансовий стан відповідача.

При цьому, відповідачем не надано жодних доказів того, що після спливу строку на який він просить відстрочити виконання рішення суду, фінансовий стан його підприємства поліпшиться і він в змозі буде виконати рішення суду.

З огляду на викладене, відмова суду першої інстанції у наданні відстрочки виконання рішення є обґрунтованою.

Отже, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять їх протилежність, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 25.12.2014 у справі № 925/2156/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 925/2156/14 повернути до господарського суду Черкаської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко