Постанова

від 22.04.2015 по справі 925/2156/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року Справа № 925/2156/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І. (доповідача),

Владимиренко С.В.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою

відповідальністю "ББФ"

на рішення господарського суду Черкаської області

від 25.12.2014 року

та постанову Київського апеляційного господарського

суду від 23.02.2015 року

у справі № 925/2156/14

господарського суду Черкаської області

за позовом Товариства з обмеженою

відповідальністю "Продуктова лавка"

до Товариства з обмеженою

відповідальністю "ББФ"

про стягнення 5 353,59 грн.

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - не з"явились

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Продуктова лавка" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" про стягнення заборгованості у розмірі 4 900 грн., 377,48 грн. інфляційних витрат, 3 % річних в сумі 76,11 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 25.12.2014 року (суддя Дорошенко М.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року (судді: Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., Руденко М.А.), позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "ББФ" на користь ТОВ "Продуктова лавка" 4 900 грн. основного боргу, 377,48 грн. інфляційних витрат, 3 % річних в сумі 75,72 грн. та 1 826,86 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ "ББФ" просить змінити рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у даній справі в частині задоволення позовних вимог шляхом вирішення питання про відстрочку виконання рішення суду строком на шість місяців, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 121 ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 30.01.2014 року між ТОВ "ББФ" (замовником) та ТОВ "Продуктова лавка" (перевізником) укладено договір № 13/15 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, згідно якого перевізник зобов"язався за дорученням замовника здійснити перевезення 10 220 кг маргарину по маршруту м. Черкаси - м. Івано-Франківськ - м. Львів, вартість перевезення складає 4 900 грн.

В пунктах 6, 10, 12 цього договору сторони домовились про те, що вантаж вважається таким, що переданий вантажоотримувачу, а перевезення таким, що здійснено, з моменту підписання уповноваженими представниками вантажоотримувача товаросупровідних документів. Після здійснення перевезення перевізник на підставі відомостей, вказаних в товаросупровідних документах, складає акт виконаних робіт, в якому фіксує факт перевезення вантажу, його кількість, строк перевезення, підписує його та передає на затвердження замовнику. Оплата перевезення здійснюється замовником на підставі акта виконаних робіт.

Відповідно до умов цього договору позивачем здійснено перевезення вантажу, вартість якого становить 4 900 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними №№ 01/25, 01/27 від 31.01.2014 року та підписаним обома сторонами актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ПЛ-0000026 від 03.02.2014 року.

28.04.2014 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату вартості здійсненого перевезення в сумі 4 900 грн., яка отримана останнім 06.05.2014 року та залишена без задоволення.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості наданих послуг з перевезення, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" заборгованості в сумі 4 900 грн.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов"язання позивачем в порядку статті 625 ЦК України нараховано відповідачу інфляційні витрати в сумі 377,48 грн. і 3 % річних 76,11 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, повно і всебічно дослідив всі суттєві обставини справи та дійшов правильного висновку про обов"язок відповідача оплатити ТОВ "ББФ" вартість перевезення вантажу у заявленому розмірі у зв"язку з несвоєчасним і неналежним виконанням останнім приписів статті 530 ЦК України.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (стаття 909 ЦК України).

Згідно статей 525, 526, 530 цього ж Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з приписів вказаних норм та з огляду на встановлення судами попередніх інстанцій факту порушення відповідачем обов"язку щодо своєчасної оплати вартості перевезення (у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги), колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позову в частині оплати вартості перевезення у заявленому розмірі.

Крім того, відповідно статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом, з яким погодилась апеляційна інстанція, встановлено, що відповідач не виконав свої зобов"язання по сплаті боргу, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому притягнення його до відповідальності у вигляді стягнення інфляційних витрат в сумі 377,48 грн. та 3 % річних у розмірі 75,72 грн. є підставним.

При цьому, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених позивачем 3 % річних, прийшов до висновку про помилковість визначення останнім іншого періоду їх нарахування та самостійно визначив правильний період, перерахувавши заявлені вимоги в цій частині.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду строком на шість місяців, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 4 5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Згідно статті 115 цього ж Кодексу рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

В силу статті 121 ГПК України господарському суду надано право при наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, за заявою сторони надавати відстрочку або розстрочку виконання рішення у виняткових випадках. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.

Зі змісту заяви про відстрочку виконання судового рішення вбачається, що ТОВ "ББФ" посилається на тяжке фінансове становище у зв"язку з настанням кризових явищ у економіці держави, що унеможливлює своєчасне та повне виконання судового рішення.

Місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про надання відстрочки виконання судового рішення, правильно виходив з того, що відповідачем не надано доказів, що даний випадок є винятковим і зазначені в клопотанні обставини роблять неможливим або ускладнюють виконання рішення суду. Посилання на незадовільний фінансовий стан не є обставиною, що може слугувати підставою до відстрочення виконання рішення.

Відтак, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до намагань боржника переконати суд касаційної інстанції у погіршенні фінансового становища ТОВ "ББФ" внаслідок кризових явищ у економіці держави та порушенні, у зв"язку з цим, судами попередніх інстанцій приписів статті 121 ГПК України, яка надає право суду відстрочити виконання рішення та не грунтуються на вимогах закону, а тому до уваги не беруться.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 - 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 року у справі № 925/2156/14 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик С.В. Владимиренко