Рішення

від 16.02.2015 по справі 910/23040/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2015Справа №910/23040/13

Господарський суд міста Києва у складі колегії суддів Чебикіної С.О. (головуюча), Грєхової О.А. та Івченко А.М., розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Неос Банк" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополіс реаліті Груп", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп", 3-тя особа: Балабан Іван Костянтинович, Публічне акціонерне товариство "Банк Контракт" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, за участю представників позивача - Семенець І.І., довіреність №Д-914 від 18.07.2014 року, відповідача 1 - не з'явився, відповідача 2 - Матюшка В.В., довіреність №б/н від 13.01.2015 року, третьої особи 1 - не з'явився, третьої особи 2 - Брагинського П.А., довіреність №02/2015 від 05.01.2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.03.2011 р., зареєстрований за № 721, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" щодо групи нежилих приміщень № 106 в літ. А по вул. Желябова, 10-а у м. Києві.

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.01.2014 року позов задоволено, а саме визнано недійсним договір купівлі-продажу групи нежилих приміщень від 23.02.2011р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 495, укладений між Балабаном Іваном Костянтиновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп". Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.03.2011 р., зареєстрований за № 721, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" щодо групи нежилих приміщень № 106 в літ. А по вул. Желябова, 10-а у м. Києві. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" судовий збір у розмірі 573 грн. 50 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" судовий збір у розмірі 573 грн. 50 коп. (суддя Бойко Р.В.).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року рішення господарського суду м. Києва від 20.01.2014 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 вересня 2014 року рішення господарського суду м. Києва від 20.01.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.09.2014 року розгляд справи призначено на 15.10.2014 року.

15.10.2014 року позивачем через канцелярію суду надано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 09.03.2011 р., зареєстрований за № 721, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" щодо групи нежилих приміщень № 106 в літ. А по вул. Желябова, 10-а у м. Києві; залучити до участі у справі як відповідача ПАТ Банк «Контракт»; визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотеко держателя від 24.05.2013 року зареєстрований за № 1197, укладений між ТОВ «Еліт Менеджмент Груп» і ПАТ «Неос Банк» щодо групи нежилих приміщень №106 в літ. А по вул. Желябова, 10-а у м. Києві.

Пунктом 4 ст. 22 ГПК України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу , в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Проте, у вищезазначеній заяві позивачем додатково заявлені інші нові вимоги із самостійним предметом та підставами.

Разом з тим, одночасна зміна і предмета, і підстав позову процесуальним законодавством не допускається.

Судом не приймається подана позивачем заява про збільшення позовних вимог, оскільки дана заява містить вимоги одночасно про зміну предмету і підстав позову, що не передбачено ст. 22 ГПК України.

29.10.2014 року через канцелярію суду відповідачем 2 надано клопотання про призначення судової експертизи.

12.11.2014 року позивачем в судовому засіданні надано заперечення на заяву про призначення судової експертизи.

Згідно інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 року № 01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Оскільки потреба в спеціальних знаннях відсутня, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного клопотання.

В задоволенні клопотання відповідача 2 про призначення судової експертизи судом відмовлено у зв'язку з безпідставністю.

26.11.2014 року представником відповідача 2 в судовому засіданні надано письмові заперечення.

26.11.2014 року в судовому засіданні представниками відповідача 1 та відповідача 2 надані клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

26.11.2014 року представником позивача в судовому засіданні надано клопотання про залучення в якості третьої особи ПАТ Банк «Контракт».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2014 року призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням голови господарського суду міста Києва від 26.11.2014 року розгляд справи № 910/23040/14 доручено здійснювати колегії суддів Чебикіній С.О. (головуюча), Грєховій О.А. та Івченку А.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2014 року прийнято справу до провадження колегії суддів, призначено справу до розгляду на 22.12.2014 року та залучено до участі в справі в якості третьої особи ПАТ Банк «Контракт».

28.01.2015 року представником третьої особи 2 через канцелярію суду надано письмові пояснення у справі.

10.02.2015 року представником позивача через канцелярію суду надано письмові пояснення по справі.

11.02.2015 року в судовому засіданні оголошено перерву на 16.02.2015 року.

Представники відповідача 1 та третьої особи 1 в судове засідання 16.02.2015 року не з'явилися, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представників відповідача 1 та третьої особи 1 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представників відповідача 1 та третьої особи 1, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 2 та третьої особи 2, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.03.2011 р., зареєстрований за № 721, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс Реаліті Груп" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" щодо групи нежилих приміщень № 106 в літ. А по вул. Желябова, 10-а у м. Києві у зв'язку з тим, що на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна укладеного між відповідачами було відчужено іпотечне майно без згоди іпотекодержателя (позивача).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 09.03.2011 року укладено з порушенням вимог закону, а саме ч.3 ст. 9 та ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» тобто було відчужено іпотечне майно без згоди іпотекодержателя (позивача).

Судом встановлено, що 22.01.2008 р. між Акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк" (яке в подальшому було реорганізовано у Відкрите акціонерне товариство "Банк Кіпру", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Неос Банк») та Балабаном Іваном Костянтиновичем було укладено кредитний договір № 002-4/2008, за змістом якого Банк відкриває позичальнику кредитну лінію на поточні потреби в сумі 16 000 000,00 грн. строком з 22.01.2008 р. по 19.01.2018 р.

10.10.2008 р. з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк" та Балабаном Іваном Костянтиновичем укладено Іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 4457, на підставі якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, що належало іпотекодавцю - Балабану І.К.: групу приміщень № 103 (в літ. А), а саме: нежилі приміщення загальною площею 270,80 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Желябова, 10А.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2009 р. у справі № 2-873/09 позов Балабана І.К. було задоволено частково, в тому числі визнано за Балабаном І.К. право власності на групу приміщень № 103 загальною площею 1,8 кв. м та № 106 загальною площею 269,0 кв.м по вул. Желябовій, 10-а (літера А) як на окремі об'єкти нерухомого майна.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 03.11.2011 року вищевказане рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2009 р. у справі № 2-873/09 було скасоване.

23.02.2011 р. між Балабаном Іваном Костянтиновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс реаліті Груп" укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі за номером 495, на підставі якого Балабаном І.К. було відчужено нежитлові приміщення № 106 (в літ. А), що знаходяться в будинку № 10-а по вул. Желябова в місті Києві.

09.03.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акрополіс реаліті Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 721 (надалі - "Договір"), відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Акрополіс реаліті Груп" передає у власність, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп" приймає у власність групу приміщень № 106 (в літ. А), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Желябова, 10-А.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду міста Києва № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 цього Кодексу передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Як правило особа, права якої порушені, може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

З огляду на викладене, належним способом захисту порушеного права особи, яка вважає себе власником оспорюваного майна є звернення до суду саме з віндикаційним позовом до добросовісного набувача.

Таким чином, позивачем не вірно обрано спосіб захисту порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України у справі № 6-95цс13 від 18.09.2013 р., у справі №6-36цс11 від 03.10.2011 року.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, і тому у позові слід відмовити.

Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 23.02.2015 року.

Судді С.О. Чебикіна (головуюча)

О.А. Грєхова

А.М. Івченко