Рішення

від 25.02.2015 по справі 904/328/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.02.15р. Справа № 904/328/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Георесурси" (м. Херсон)

до Приватного підприємства фірма "Торгсервісбуд" (м. Павлоград, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 51/14 П від 03.09.2014 у загальному розмірі 381 640 грн.21 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Георесурси" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Приватного підприємства фірми "Торгсервісбуд" (далі-відповідач) заборгованість за договором поставки № 51/14 П від 03.09.2014 у загальному розмірі 381 640 грн. 21 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 365 795 грн. 74 коп. - основний борг;

- 14 311 грн. 13 коп. - пеня;

- 1 533 грн. 34 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 51/14 П від 03.09.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 30.09.2014 по 21.10.2014 товар - пісок (дренуючий ґрунт) у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 365 795 грн. 74 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2 договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 05.11.2014 по 25.12.2014 в сумі 14 311 грн. 13 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 05.11.2014 по 15.12.2014 у сумі 1 533 грн. 34 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 10.02.2015.

У судове засідання 10.02.2015 представник відповідача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, не надав витребуваних судом документів.

Суд зауважує, що про час та місце вказаного судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994523215361 (5141200969155), відповідно до якого поштове відправлення з ухвалою суду від 23.01.2015, було вручено відповідачу 28.01.2015 (а.с.99).

Представник позивача у судове засідання 10.02.2015 також не з'явився, вимоги ухвали суду від 23.01.2015 у повному обсязі не виконав, при цьому надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на хворобу представника підприємства.

Так, ухвалою суду від 10.02.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 26.02.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 26.02.2015 представник позивача вдруге не з'явився, клопотань щодо відкладення розгляду справи до справи не надходило.

Представник відповідача також вдруге у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, до господарського суду було повернуто поштове повідомлення № 4994523779699 (5141200979266), яке підтверджує, що поштове відправлення з ухвалою суду від 10.02.2015, було вручено відповідачу 17.02.2015 (а.с.109).

Також о господарського суду було повернуто поштове повідомлення № 4994523779842 (57302503329052), яке підтверджує, що поштове відправлення з ухвалою суду від 10.02.2015, було вручено позивачу 16.02.2015 (а.с.110).

При цьому, оскільки суд двічі призначав судові засідання для розгляду справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивача та відповідача.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що позивач та відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

03.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Георесурси" (далі - постачальник, позивач) та Приватним підприємством фірмою "Торгсервісбуд" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 51/14 П (далі - договір) (а.с.14-16), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити за поставку піску (дренуючого ґрунту) (далі - товар) для будівництва шляхопроводу по просп. Адмірала Сенявіна - вул. Залаегерсег у м.Херсоні, у кількості не менше, ніж 50 000 куб.м. по ціні та в строки відповідно до умов договору та додатків до нього, які є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2. договору сторони шляхом укладання додаткових угод до договору мають право змінити/доповнити сортамент, асортимент, обсяг, ціну (вартість), кількісні та якісні характеристики товару.

Умови постачання: СРТ вул. Залаегерсег у м. Херсоні (у відповідності з міжнародними правилами ІНКОТЕРМС 2010) (пункт 1.3. договору).

Згідно з пунктом 11.1. договору він набирає сили з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у додатку № 1 до договору - специфікації № 1 сторони узгодили найменування продукції - пісок, його кількість - 50 0000/72 000 куб.м., відпускну ціну за 1 куб.м. - 134,97/93,73 (грн. без ПДВ), а також суму - 8 098 200,00 грн. без ПДВ.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що термін постачання партії товару вказується покупцем у заявці на товар та узгоджується сторонами.

Приймання товару по кількості проводиться покупцем у момент одержання його від постачальника. Покупець зобов'язаний перевірити кількість та ознаки псування товару й у випадку їхнього виявлення негайно, до закінчення прийому, письмово заявити постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем (пункт 7.1. договору).

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2., 4.3., 4.4. та 5.2. договору ціни на товар встановлюються в договорі та видаткових накладним, які є невід'ємною частиною договору. Якщо сторони протягом терміну дії договору додатково передбачать строки поставки товару на наступні періоди, то разом із тим будуть встановлені ціни. Загальна сума договору вказується у специфікації № 1 до договору та складає 8 098 200 грн. 00 коп. х ПДВ. Ціни є незмінними у період дії договору. В ціну на товар, зазначеній у договорі, входять транспортні витрати на доставку товару на об'єкт. Право власності на товар переходить до покупця в момент фактичного отримання ним товару,що підтверджується підписом на видатковій накладній.

Позивач на виконання умов договору у період з 30.09.2014 по 21.10.2014 поставив відповідачу товар - 5 475,20 тонн піску на загальну суму 615 795 грн. 74 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № 4217 від 30.09.2014 на суму 14 604 грн. 23 коп.;

- № 4218 від 01.10.2014 на суму 20 975 грн. 66 коп.;

- № 4219 від 02.10.2014 на суму 51 612 грн. 48 коп.;

- № 4220 від 03.10.2014 на суму 42 946 грн. 67 коп.;

- № 4221 від 04.10.2014 на суму 26 121 грн. 16 коп.;

- № 4223 від 05.10.2014 на суму 22 021 грн. 63 коп.;

- № 4227 від 06.10.2014 на суму 50 650 грн. 86 коп.;

- № 4235 від 07.10.2014 на суму 14 019 грн. 39 коп.;

- № 4248 від 08.10.2014 на суму 28 809 грн. 19 коп.;

- № 4249 від 08.10.2014 на суму 35 714 грн. 85 коп.;

- № 4250 від 08.10.2014 на суму 36 614 грн. 61 коп.;

- № 4255 від 09.10.2014 на суму 23 832 грн. 39 коп.;

- № 4270 від 10.10.2014 на суму 24 625 грн. 31 коп.;

- № 4285 від 10.10.2014 на суму 3 632 грн. 78 коп.;

- № 4277 від 11.10.2014 на суму 20 947 грн. 54 коп.;

- № 4282 від 12.10.2014 на суму 28 134 грн. 37 коп.;

- № 4286 від 13.10.2014 на суму 42 440 грн. 55 коп.;

- № 4287 від 13.10.2014 на суму 28 201 грн. 85 коп.;

- № 4301 від 15.10.2014 на суму 14 143 грн. 10 коп.;

- № 4308 від 16.10.2014 на суму 39 409 грн. 49 коп.;

- № 4316 від 17.10.2014 на суму 25 373 грн. 23 коп.;

- № 4330 від 20.10.2014 на суму 10 499 грн. 07 коп.;

- № 4336 від 21.10.2014 на суму 10 465 грн. 33 коп. (а.с.20-42) .

Крім того, на підтвердження позовних вимог, позивачем надано в матеріали справи копії податкових накладних на поставку вищевказаного товару, що складені на господарські операції з поставок товару за спірними видатковими накладними.

Податкові накладні, що надані сторонами, складено у період дії Податкового кодексу України, відповідно до пунктів 201.1, 201.4., 201.6., 201.7. статті 201 якого платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Зважаючи не викладене, судом оцінюються податкові накладні, що складені позивачем, як докази того, що позивачем відображені господарські операції за спірними видатковими накладними у своїх податкових зобов'язаннях.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткової накладної, вказані накладні підписані представником відповідача за довіреністю.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та ознакам псування, як того вимагає пункт 7.1. договору. А отже як визначено тим же пунктом договору товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірної накладної без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пункті 5.1. договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 10-ти банківських днів з моменту отримання товару покупцем.

В порушення умов пункту 5.1. договору відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.

Так, відповідач оплатив отриманий товар лише частково в сумі 250 000 грн. 00 коп. , а саме:

- 06.10.2014 в сумі 100 000 грн. 00 коп.;

- 15.10.2014 в сумі 100 000 грн. 00 коп.;

- 24.10.2014 в сумі 50 000 грн. 00 коп. (а.с.43-46).

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 365 795 грн. 74 коп.

Так, позивачем надсилався відповідачу лист-вимога за вих № 199 від 15.12.2014 про перерахування суми основного боргу та розрахованих позивачем, у зв'язку з простроченням, сум пені та 3% річних. Вказана вимога була залишена відповідачем без задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною вище видатковою накладною настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 365 795 грн. 74 коп.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так у пункті 8.2. договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем термінів оплати, відповідно до умов договору він оплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної одлікової ставки НБУ, що діє у момент її нарахування, від суми боргу, за кожний день прострочення оплати.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі та належним чином, була нарахована пеня за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за період з 05.11.2014 по 25.12.2014 у сумі 14 311 грн. 13 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок здійснений за періодом прострочення з 05.11.2014 по 25.12.2014 (позивач при визначенні початку періоду прострочення виходив із настання моменту оплати за товар, отриманий за останньою видатковою накладною у спірному періоді), який не виходить за межі визначеного судом періоду прострочення, а отже розрахунок позивача визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку його проведення.

При цьому, арифметично розрахунок пені позивачем здійснений не вірно. Так, здійснивши власний розрахунок пені за період прострочення з 05.11.2014 по 25.12.2014, судом встановлено, що сума пені за вказаний період прострочення виконання грошового зобов'язання складає 14 070 грн. 61 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 14 070 грн. 61 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані 3% річних в сумі 1 533 грн. 34 коп. за період прострочення з 05.11.2014 по 15.12.2014, які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок здійснений за періодом прострочення з 05.11.2014 по 15.12.2014 (позивач при визначенні початку періоду прострочення виходив із настання моменту оплати за товар, отриманий за останньою видатковою накладною у спірному періоді), який не виходить за межі визначеного судом періоду прострочення, а отже розрахунок позивача визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку його проведення.

При цьому, арифметично розрахунок 3% річних позивачем здійснений не вірно. Так, здійснивши власний розрахунок 3% річних за період прострочення з 05.11.2014 по 15.12.2014, що визначений позивачем, судом встановлено, що сума 3% річних за вказаний період прострочення виконання грошового зобов'язання складає 1 232 грн. 68 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 232 грн. 68 коп.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства фірми "Торгсервісбуд" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 3; ідентифікаційний код 23934998) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Георесурси" (73025, м. Херсон, вул. Причальна, 5; ідентифікаційний код 31390456) - 365 795 грн. 74 коп. - основного боргу, 14 070 грн. 61 коп. - пені, 1 232 грн. 68 коп. - 3% річних, 7 621 грн. 98 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко