Ухвала

від 17.02.2015 по справі 820/12883/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року м. Київ К/800/19226/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову та ухвалуХарківського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 року у справі№ 820/12883/13-а за позовомПриватного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів проскасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 року у справі № 820/12883/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 року, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 12.09.2013 року № 0000024301 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 351 981,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 175 990,50 грн. та від 12.09.2013 року № 0000014301 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 369 580,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 184 790,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі в частині задоволення позову, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального права, зокрема, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. п. 138.2, 138.8 ст. 138, пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2012 року складено акт від 28.08.2013 року № 80/43.1/24347487, яким зафіксовано порушення позивачем: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. п. 138.2, 138.8 ст. 138, пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 462 579 грн.; п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість в період на загальну суму 441 028,00 грн.

На підставі акта перевірки 12.09.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000024301, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 661 542,00 грн. (в т.ч. за основним платежем 441 028,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 220 514,00 грн.); № 0000014301, яким збільшено грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 693 868,50 грн. (в т.ч. за основним платежем 462 579,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 231 289,50 грн.)

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з неможливості встановлення зв`язку понесених витрат по взаємовідносинам ПрАТ «Лізингова компанія «Сприяння» з контрагентом ТОВ «Торговий дім «Грейф». Крім того, позивачем двічі включено до складу податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 року податкову накладну № 264 від 14.11.2012 року на суму 2 860,00 грн., отриману від ПГО НМЦ «ПРОЕКТУВАЛЬНИК».

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували, зокрема, висновки відповідача про заниження ціни продажу позивачем в період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року на продукцію будівельної хімії фізичним особам-підприємцям від звичайних цін на цю продукцію, які діяли на дату продажу, що призвело до заниження доходів, отриманих позивачем.

ПрАТ «Лізингова компанія «Сприяння» у період, що перевірявся, здійснювався продаж будівельної хімії на адресу фізичних осіб-підприємців на підставі договорів купівлі-продажу: № 8 від 24.01.2012 року, укладеного з ФОП ОСОБА_4, № 10/СТ від 23.03.2012 року, укладеного з ФОП ОСОБА_5, № 14/П від 15.05.2012 року, укладеного з ОСОБА_6, № 18/П від 01.07.2012 року, укладеного з ФОП ОСОБА_7, № 17/П від 28.06.2012 року, укладеного з ФОП ОСОБА_8, № 21/П від 01.08.2012 року, укладеного з ФОП ОСОБА_9

Податковий орган стверджує, що позивач реалізував товари будівельної хімії в асортименті за ціною, нижчою ніж гранична ціна (заниження цін склало в межах 40,99 % - 682,5%), посилаючись на отриману податкову інформацію щодо оптових закупівельних цін будівельними гіпермаркетами «Будмен» на території м. Харкова, а саме: від ТОВ «Будмен Інтер» та ТОВ «Будмен».

Відповідно до пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Згідно з пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, положення пп. пп. 153.2.1, 153.2.2 п. 153.2 поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

У відповідності до п. 8 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 Кодексу, що регулюватиме порядок визначення звичайних цін починаючи з першого січня 2013 року, застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Господарські відносини позивача із вищезазначеними контрагентами з поставки продукції будівельної хімії виникли в 2012 році,

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що запитів щодо обґрунтування рівня звичайних цін податковий орган до позивача не направляв, а при визначенні рівня звичайних цін не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, не врахував різні характерні для них основні ознаки, їх фізичні та якісні характеристики, які мають суттєве значення для визначення ознак товару, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни, тобто, не провів детального аналізу та оцінки наявності або відсутності об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів.

При дослідженні оптових ринкових цін на продукцію будівельної хімії на території м. Харкова відповідачем було отримано інформацію лише з гіпермаркетів «Будмен». Жодних інших офіційних документів, на підставі яких проводиться визначення рівня звичайних цін, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем не вчинено необхідних дій, передбачених законом для визначення рівня звичайних цін та не підтверджено допустимими доказами невідповідність ціни договорів, колегія суддів погоджується з висновком судів, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за результатами відносин із продажу будівельної хімії фізичним особам-підприємцям на підставі зазначених договорів купівлі-продажу.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено наявності підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 12.09.2013 року: № 0000024301 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 351 981,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 175 990,50 грн.; № 0000014301, в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 369 580,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 184 790,00 грн., колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову в цій частині.

Доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для висновків про реалізацію товару за цінами нижче граничних викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

З посиланням на положення ст. ст. 138, 139, 185,187,188, 200, 201 Податкового кодексу України суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для формування витрат та податкового кредиту по операціям позивача з ТОВ «ТД «Грейф», встановивши, що матеріалами справ не спростовано висновків акта перевірки про відсутність реального виконання господарських відносин з цим контрагентом.

Крім того, в акті перевірки вказано, що позивачем двічі включено до складу податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 року податкову накладну № 264 від 14.11.2012 року суму 2 860,00 грн., отриману від ПГО НМЦ «ПРОЕКТУВАЛЬНИК», що як встановлено судом першої інстанцій підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 року у справі № 820/12883/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак