Рішення

від 12.02.2015 по справі 910/26454/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2015Справа №910/26454/14

За позовом Державного підприємства "Українська правова інформація"

до Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі

Третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідача Фонд Державного майна України

про усунення перешкод у користуванні майном

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача: Пясецька Г. О. (дов. № 03/554 від 29.10.2014)

Від відповідача: Максимчук А. Д. (дов. № 4 від 12.12.2014)

Багатов Є. Є. (дов. № 13 від 12.12.2014)

Від третьої особи: не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 12.02.2015 оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Державне підприємство "Українська правова інформація" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі (далі за текстом - відповідач) про усунення перешкод у користуванні майном, якою просить суд:

- зобов'язати відповідача передати позивачу нежитлові приміщення загальною площею 363, 9 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, на п'ятнадцятому та шістнадцятому поверхах нежитлової будівлі шляхом підписання акта приймання - передавання;

- зобов'язати відповідача звільнити нежитлові приміщення загальною площею 363, 9 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, на п'ятому та шістнадцятому поверхах нежитлової будівлі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/26454/14, розгляд справи призначено на 13.01.2015. Крім того, зазначеною ухвалою в порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України (далі за текстом - третя особа), оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки щодо сторін у справі.

В судовому засіданні 13.01.2015 судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 27.01.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2015 в порядку ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення на спору на п'ятнадцять днів, відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 12.02.2015 та в порядку ст. 38 ГПК України витребувано від Фонду державного майна України та Міністерства юстиції України докази по справі.

09.02.2015 представником відповідача через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва подано клопотання, яким відповідач просить суд звернутися з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України щодо порушення перед Конституційним Судом України питання про відповідність положень Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Конституція України та зупинити провадження у справі № 910/26454/14.

11.02.2015 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва третьою особою подано додаткові пояснення у справі № 910/26454/14.

11.02.2015 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва від Міністерства юстиції України надійшли документи на виконання ухвали суду від 27.01.2015.

В судове засідання 12.02.2015 представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представники сторін (позивача та відповідача) в судове засідання 12.02.2015 з'явилися, надали суду усні пояснення по суті справи. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Розглянувши в судовому засіданні подане відповідачем клопотання, яким відповідач просить суд звернутися з ухвалою до Верховного Суду України та зупинити провадження у справі суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, як необґрунтованому, враховуючи на нижчевикладене.

Обґрунтовуючи зазначене вище клопотання відповідач посилається на ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України», п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 № 9 про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя, на невідповідність положень Закону України «Про управління об'єктами державною власності» Конституції України та ст. 79 ГПК України.

Статтею 150 Конституції України визначено, що до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України. Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання та конституційне звернення. Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України, конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України. Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13 цього Закону, є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим .

Як роз'яснено судам Пленумом Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року N 9, оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі , суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Мотивуючи необхідність звернення до Конституційного Суду України, відповідач у своєму клопотанні зазначає, що позивач посилаючись на положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» намагається переконати суд у тому, що саме згідно цього закону здійснюються функції з управління об'єктом державної власності - нежитловим будинком по вул. Артема, 73 у м. Києві, але, функції, які викладені у ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» покладаються на уповноважений орган управління - Міністерство юстиції України. З огляду на вказане, відповідач просить суд звернутися з мотивованою ухвалою до Верховного Суду України щодо порушення перед Конституційним Судом України питання про відповідність положень Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Конституції України.

При цьому, відповідач в своєму клопотанні не зазначає в чому полягає, на його думку, невизначеність в питанні чи відповідає Конституції України Закон України «Про управління об'єктами державної власності», а отже по суті заявлене клопотання не обґрунтоване.

Крім того, суд зазначає, що за приписами ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення господарським судом судової експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування; 3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

Як зазначено у п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним . Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі. Надіслання господарським судом у передбачених законом випадках матеріалів справ до судів вищих інстанцій підпадає під дію частини першої статті 79 ГПК, оскільки відсутність у суді зазначених матеріалів унеможливлює розгляд ним справи.

З огляду на вищевикладене, суд вказує про те, що направлення такого подання є правом суду та дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача як не обґрунтованому.

Позовні вимоги мотивовані закінченням строку оренди, визначеного договором оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009, укладеного між Фондом державного майна України та Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі, а отже відсутністю у відповідача правової підстави для використання об'єкту оренди, балансоутримувачем якого є позивач.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що в розпорядженні Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 № 1251-р, яким ухвалено рішення про розміщення структурних підрозділів відповідача у приміщеннях робочою площею 363, 9 кв. м. нежитлового будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві обмежень щодо строку розміщення відповідача в орендованому приміщенні не передбачено. Відповідач також зазначає про відсутність документально підтверджених орендних відносин між відповідачем і позивачем чи Міністерством юстиції України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників позивача і відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов в їх сукупності, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що Положення про Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 № 1550 «Про Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі». Цією ж Постановою постановлено розмістити Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі в м. Києві по вул. Володимирській, 24.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 № 1251-р «Про розміщення Національної експертної комісії з питань захисту соціальної моралі» постановлено погодитися з пропозицією Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі щодо розміщення структурних підрозділів Комісії у приміщеннях робочою площею 363, 9 кв. м. на п'ятнадцятому і шістнадцятому поверхах нежитлового будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві, а також постановлено Фондові державного майна та Комісії забезпечити укладання договору оренди приміщень на умовах відшкодування балансоутримувачеві нежитлового будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві.

08.12.2009 між Фондом державного майна України, як орендодавцем та відповідачем, як орендар уклали договір оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендо дар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлові приміщення робочою площею 363, 9 кв. м., розміщені за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73 на п'ятнадцятому та шістнадцятому поверхах, що обліковуються на балансі Управління адміністративних будинків Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, балансова вартість якого станом на 17.11.2009 становить 1000763,83 грн.

Пунктом 2.2. договору оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009 встановлено, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до ст. 5.9. договору оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009 у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу, орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Згідно п. 10.1 договору оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009 договір укладено строком на 35 місяців, що діє з 08.12.2009 по 07.11.2012 включно.

Відповідно до п. 10.4. договору оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009 договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, з урахуванням змін у законодавстві, шляхом укладення додаткового договору на продовження строку дії договору оренди, який є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 10.5. договору оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009 визначено, що реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності договору , і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників).

Чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (п. 10.6. договору оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009).

Пунктами 10.8, 10.9 договору оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009 передбачено, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу, у разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання - передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Нежитлові приміщення робочою площею 363, 9 кв. м., розміщені за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73 на п'ятнадцятому та шістнадцятому поверхах були передані відповідачу за актом приймання - передавання державного нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73 від 08.12.2009, підписаним орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем майна на той момент - Управління адміністративних будинків Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату КМУ.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.06.2010 № 1202-р «Про передачу до сфери управління Міністерства юстиції нежитлового будинку в м. Києві» постановлено погодитися з пропозицією Міністерства юстиції щодо передачі нежитлового будинку по вул. Артема, 73 у м. Києві до сфери управління Міністерства юстиції України для розміщення його центрального апарату та забезпечити Господарсько - фінансовому департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України в місячний строк передачу будинку Міністерству юстиції України.

Актом приймання - передачі, затвердженим 25.06.2010 Міністерством юстиції України та Міністром Кабінету Міністрів України об'єкт передачі за адресою вул. Артема, 73 у м. Києві передано до сфери управління Мін'юсту комісією, утвореною у відповідності до Наказів Міністра Кабінету України від 16.06.2010 № 83 і Міністерства юстиції України від 22.06.2010 № 593/7.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2010 № 639/7 «Про закріплення будівлі за державним підприємством «Українська правова інформація» будівлю, розташовану за адресою: вул. Артема, 73 у м. Києві, передану до сфери управління Міністерства юстиції України згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.06.2010 № 1202-р та актом приймання - передачі від 25.06.2010, закріплено за державним підприємством «Українська правова інформація» та наказано директору державного підприємства «Українська правова інформація» прийняти на баланс підприємства зазначену будівлю і вжити заходів щодо її належного утримання та використання.

Актом приймання - передачі, затвердженим 05.07.2010, об'єкт передачі за адресою вул. Артема, 73 у м. Києві передано на баланс позивачу комісією, утвореною у відповідності до Наказу Міністерства юстиції України № 646/7 «Про утворення комісії по прийманню - передачі будівлі по вул. Артема, 73 у м. Києві».

06.09.2010 між орендодавцем та орендарем був підписаний додатковий договір № 369 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009 № 573, відповідно до якої у п. 1.1. слова та цифри «Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України", код ЄДРПОУ 03539024 замінити на слова та цифри державного підприємства «Українська правова інформація», код ЄДРПОУ 35811817, яке належить до сфери управління Міністерства юстиції України . При цьому, в п. 4 додаткового договору № 369 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009 № 573 сторонами встановлено, що додатковий договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін, є невід'ємною частиною договору оренди.

Фонд державного майна України в 2012 році звертався до відповідача з листами вих. № 10-16-14186 від 26.09.2012, вих. № 10-16-16038 від 01.11.2012 з вимогою після закінчення строку оренди, визначеного договором оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 08.12.2009 повернути об'єкт оренди орендодавцю за актом приймання - передачі.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач, теж, неодноразово впродовж 2013 року звертався до відповідача з листами про передачу йому за актом приймання - передачі орендованого майна та звільнення відповідних приміщень з огляду на закінчення строку дії договору оренди 07.11.2012.

Проте, приміщення звільнені відповідачем не були, як і не був переданий за актом приймання - передачі об'єкт оренди балансоутримувачу, доказів іншого матеріали справи не містять. При цьому, учасниками судового процесу, не заперечується, що відповідач на день розгляду спору, фактично розміщується у будівлі по вул. Артема, 73 у місті Києві.

В квітні 2014 між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, укладено договір № 111/14/2 про відшкодування витрат за надання комунальних послуг від 11.04.2014, згідно якого замовник доручив надати та зобов'язався оплатити відшкодування витрат за комунальні послуги, а виконавець забезпечує надання комунальних послуг. Приміщення замовника розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73 робочою площею 363, 9 кв. м., що знаходиться на п'ятнадцятому та шістнадцятому поверхах (п. 1.2. договору № 111/14/2 про відшкодування витрат за надання комунальних послуг від 11.04.2014). Строк дії договору встановлений сторонами до 31.12.2014 (п. 3.2. договору № 111/14/2 про відшкодування витрат за надання комунальних послуг від 11.04.2014).

Також, в квітні 2014 між сторонами було укладено договір № 111/14/1 про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна від 11.04.2014, згідно якого замовник доручив та зобов'язався оплатити відшкодування витрат на утримання нерухомого майна, а виконавець забезпечує надання послуг, з утримання будинку і споруд та прибудинкової території. Приміщення замовника розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73 робочою площею 363, 9 кв. м., що знаходиться на п'ятнадцятому та шістнадцятому поверхах (п. 1.2. договору № № 111/14/1 про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна від 11.04.2014). Строк дії договору встановлений сторонами до 31.12.2014 (п. 3.2. договору № 111/14/1 про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна від 11.04.2014).

Предметом спору у цій справі є повернення майна - нежитлових приміщень загальною площею 363, 9 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, на п'ятнадцятому та шістнадцятому поверхах нежитлової будівлі балансоутримувачу в особі позивача. Предметом позову є вимога позивача, як балансоутримувача нежитлової будівлі, розташованої в м. Києві по вул. Артема, 73 зобов'язати відповідача передати позивачу нежитлові приміщення загальною площею 363, 9 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, на п'ятнадцятому та шістнадцятому поверхах нежитлової будівлі, шляхом підписання акта приймання - передавання та зобов'язати відповідача звільнити нежитлові приміщення загальною площею 363, 9 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, на п'ятнадцятому та шістнадцятому поверхах нежитлової будівлі.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України: визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності; встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління, визначеним цим Законом, тощо.

Згідно ст. 7 зазначеного закону, Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна виступає, зокрема, відповідно до законодавства орендодавцем державного майна.

Основні засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну регулюються Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності». Статтею 1 зазначеного закону встановлено, що цей Закон регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Дія цього Закону поширюється на об'єкти права державної та комунальної власності, у тому числі передані в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду. Передача у державну або комунальну власність об'єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.

Порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном визначений Положенням про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 відповідно до п. 5 ст. 116 Конституції України і Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».

Пунктами 8, 9 Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності визначено, що передача об'єктів права державної власності здійснюється комісією з питань передачі об'єктів, яку створює та призначає її голову орган, уповноважений управляти державним майном, які приймають державне майно.

Згідно п. 10 Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності, передача оформлюється актом приймання - передачі за формою згідно з додатком до Порядку та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Право на управління об'єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання - передачі.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства, нежитлова будівля розташована в м. Києві по вул. Артема, 73 у повній відповідності до викладених норм була передана на баланс позивачу.

Договір оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009, на підставі якого нежитлові приміщення загальною площею 363, 9 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, на п'ятнадцятому та шістнадцятому поверхах нежитлової будівлі були передані відповідачу за актом прийому - передачі за своєю правовою природою є договором оренди державного майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глав 58 Цивільного кодексу України та 30 Господарського кодексу України, а також Закону України «Про оренду державного та комунального майна» .

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 287 Господарського кодексу України встановлено, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є: 1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; 2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності; 3) державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом; 4) державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства.

Згідно ст. 763 ч. 1 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до приписів ст. 764 ЦК України, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором за двох умов: якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму; і за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця.

Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення строку договору.

Договір припиняється після спливу строку його дії (ст. 763 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Частиною другою цієї норми визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено ; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Правові наслідки припинення або розірвання договору оренди, визначені ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. У разі припинення договору оренди за обставин, зазначених у частині першій цієї статті, орендар окремого індивідуально визначеного майна зобов'язаний повернути це майно відповідному підприємству, господарському товариству, створеному в процесі приватизації (корпоратизації), або його правонаступнику.

Як встановлено судом, договором оренди № 573 нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.12.2009 визначено, що у разі припинення договору майно повертається балансоутримувачу. При цьому, сторонами було внесено зміни до договору, в зв'язку зі зміною балансоутримувача орендованого майна. І відповідна додаткова угода була підписана відповідачем та скріплена відтиском його печатки, що спростовує відповідні доводи відповідача.

Відтак, після спливу строку дії договору оренди, орендар зобов'язаний був повернути це майно балансоутримавачу - позивачу, цей обов'язок встановлений законодавством та договором оренди. При цьому, якщо протягом місяця після закінчення строку договору оренди наймач продовжує користуватися майном, але мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір є припиненим. Строк же припинення договору, як вже зазначалось, визначено законодавством та умовами договору.

Як встановлено судами, відповідач не звільнив приміщення та не передав його балансоутримавачу, як визначено було договором, незважаючи на те, що строк дії договору оренди закінчився 07.11.2012.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 74 ГК України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до п. 5.1. статуту позивача, його майно є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, позивач володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, учиняючи щодо нього будь - які дії, що не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Згідно із ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Як зазначено Верховним судом України в розділі «Припинення дії, яка порушує право» Аналізу практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України покладення обов'язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб'єктивного права. Зокрема, застосовуються у справах за позовами про усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном (ст. 391 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача в даному випадку права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, що знаходиться в його віданні, а саме: нежитловими приміщеннями загальною площею 363, 9 кв. м. розташованих на п'ятнадцятому, шістнадцятому поверхах нежитлової будівлі 73 по вулиці Артема в місті Києві.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Державного підприємства «Українська правова інформація» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі (01220, м. Київ, вул. Володимирська, 24; ідентифікаційний код 33406169) передати Державному підприємству «Українська правова інформація» (01601, м. Київ, пров. Рильський, 8- А; ідентифікаційний код 35811817) нежитлові приміщення загальною площею 363, 9 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, на п'ятнадцятому та шістнадцятому поверхах нежитлової будівлі, шляхом підписання акта приймання - передавання.

3. З обов'язати Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі (01220, м. Київ, вул. Володимирська, 24; ідентифікаційний код 33406169) звільнити нежитлові приміщення загальною площею 363, 9 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73, на п'ятому та шістнадцятому поверхах нежитлової будівлі.

4. Стягнути з Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі (01220, м. Київ, вул. Володимирська, 24; ідентифікаційний код 33406169; в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження") на користь Державного підприємства «Українська правова інформація» (01601, м. Київ, пров. Рильський, 8- А; ідентифікаційний код 35811817) 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на оплату судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.02.2015.

Суддя Г. П. Бондаренко