Постанова

від 23.02.2015 по справі 910/13002/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2015 р. Справа№ 910/13002/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Іоннікової І.А.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача: Коваль І.В., Тарновецька Л.П.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілоніт-ТВ"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.12.2014р.

у справі №910/13002/14 (суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Індустріальний Телевізійний Комітет"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілоніт-ТВ"

про стягнення 367 656,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальний Телевізійний Комітет" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛОНІТ-ТВ" (далі - відповідач) заборгованості за договором №211113 від 21.11.2013р. про надання послуг з передачі даних ТВ панелі у загальному розмірі 367 656,38 грн. (з них: 331 550,00 грн. - основний борг, 2 360,04 грн. - 3% річних, 13 372,81 грн. - неустойка, 20 373,53 грн. - інфляційні втрати). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заборгованість виникла наслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. При цьому відповідач наголошував на наступному:

- позивач надавав відповідачу послуги за наявності у відповідача заборгованості, тобто позивач діяв на власний ризик, хоча відповідно до п.8.5 договору позивач міг призупинити надання послуг;

- позивач не вживав заходів щодо зменшення своїх збитків, продовжуючи надавати послуги без їх оплати;

- відповідач просив суд зменшити неустойку, нараховану позивачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2014р. у справі №910/13002/14 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основну заборгованість у розмірі 331 550,00 грн., неустойку в розмірі 13 372,81 грн., інфляційні втрати в розмірі 20 373,53 грн., 3% річних в розмірі 2 360,04 грн. та судовий збір у розмірі 7 353,14 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014р. у справі №910/13002/14 та зменшити суму неустойки, що присуджується до стягнення, до 6 686,41 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач просив суд зменшити вдвічі суму неустойки, зазначаючи про те, що місцевим господарським судом не було розглянуто клопотання відповідача про зменшення неустойки, заявленої до стягнення позивачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.02.2015р.

09.02.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про зміну фактичного місцезнаходження.

17.02.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача, наведених у скарзі, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Іоннікової І.А., Мартюк А.І.

В судовому засіданні 23.02.2015р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання 23.02.2015р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 23.02.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

21.11.2013р. між позивачем, як товариством, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №211113 про надання послуг з передачі даних ТВ панелі (далі - Договір), за умовами якого (п.1.1) товариство зобов'язується у період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. надати замовнику послуги із передачі даних ТВ панелі (далі - послуги), а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги у строки та на умовах, передбачених договором та Додатками до нього (том справи - 1, аркуші справи - 9-15).

В розділі 8 Договору сторони погодили умови оплати, згідно з п.п.8.1-8.3 якого оплата за Договором здійснюється відповідно до Додатку № 1 до Договору. Сторони дійшли згоди, що оплата за Договором здійснюється замовником наступним чином: до 10-го числа кожного поточного місяця, в якому надаються послуги товариством. Надання послуг щодо передачі даних щомісячно оформляється Актом приймання-передачі послуг, який за відсутності письмово оформлених заперечень з боку замовника, повинен бути підписаний останнім у 2 екземплярах, один з яких передається товариству протягом 5 робочих днів з дати отримання. Підписаний Акт приймання-передачі послуг є підтвердженням факту надання послуг товариством у відповідності до умов Договору та їх прийняття замовником. У разі якщо замовник не надасть товариству у строк визначений договором підписаний акт приймання-передачі послуг або письмової обґрунтованої відмови від його підписання, результати наданих послуг вважаються прийнятими замовником без претензій щодо їх об'єму, змісту, якості та строків надання.

Відповідальність сторін визначена в розділі 10 Договору, згідно з п.10.2 якого у випадку прострочення виконання зобов'язань з оплати послуг товариства, замовник сплачує товариству неустойку у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

В п.9.1 Договору передбачено, що останній набуває чинності з 01.01.2014р. та діє до 31.12.2014р. включно. Припинення строку дії Договору не звільняє сторони від завершення виконання взаємних зобов'язань за Договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги, але здійснив лише часткову оплату їх вартості, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 331 550,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензіями №1903-01 від 19.03.2014р. та №1106-014 від 11.06.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 19-22), в яких вимагав погасити борг.

Однак звернення позивача були залишені відповідачем без належного реагування.

Враховуючи відмову відповідача в добровільному порядку оплатити заборгованість, окрім основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 2 360,04 грн. 3% річних, 13 372,81 грн. неустойки та 20 373,53 грн. інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору в період з січня по червень 2014 року позивач надав відповідачу послуги з передачі даних ТВ панелі загальною вартістю 474 825,00 грн.

Позивач виставив відповідачу до сплати відповідні рахунки (том справи - 1, аркуші справи - 23-30).

Однак відповідач лише частково розрахувався з позивачем, оплативши повністю рахунок за надані в січні 2014 року послуги, а також перерахувавши позивачу окремими платежами 64 137,50 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою банку, в якому обслуговується позивач (том справи - 2, аркуш справи - 32).

Колегією суддів враховано посилання відповідача у відзиві на позов на відсутність актів приймання-передачі послуг. Однак, в матеріалах справи наявні копії складених та підписаних сторонами Актів приймання-передачі послуг, наданих у період з січня по травень 2014 року включно, а також докази надіслання позивачем вказаних актів на підписання відповідачу (том справи - 2, аркуші справи - 17-26).

Відносно Акту приймання-передачі послуг за червень 2014 року, судом було з'ясовано наступне.

04.07.2014р. позивач надіслав відповідачу на підписання два примірники Акту приймання-передачі послуг за червень 2014 року, але відповідач вказані Акти не підписав та не повернув позивачу.

Відповідно до п.п.8.3.2 п.8.3 Договору надання послуг щодо передачі даних щомісячно оформляється Актом приймання-передачі послуг, який за відсутності письмово оформлених заперечень з боку замовника, повинен бути підписаний останнім у 2-х екземплярах, один з яких передається товариству протягом 5 робочих днів з дати отримання. У разі, якщо замовник (відповідач) не надасть товариству (позивачу) у строк, визначений цим пунктом, підписаного Акту приймання-передачі послуг або письмової обґрунтованої відмови від його підписання, результати наданих послуг вважаються прийнятими замовником без претензій щодо їх об'єму, змісту, якості та строків надання.

Відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження того, що він звертався до позивача з приводу відмови від підписання Акту приймання-передачі послуг за червень 2014 року та/або доказів звернення (претензій) до позивача з приводу якості наданих ним послуг.

Таким чином, надані позивачем у червні 2014 року послуги вважаються прийнятими відповідачем, а тому вони підлягають оплаті в порядку, погодженому сторонами в Договорі.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (аналогічна правова позиція наведена в п.4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р.).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензіями №1903-01 від 19.03.2014р. та №1106-014 від 11.06.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 19-22), в яких вимагав погасити заборгованість.

У відповідь на претензію №1106-01 від 11.06.2014р., в якій позивач вимагав оплати 377 798,82 грн. заборгованості за Договором (тобто борг на дату надіслання претензії був більший, аніж сума, стягнення якої є предметом розгляду у даній справі), відповідач в листі вих.№18-06/14 від 18.06.2014р. визнав існування боргу та зазначив про те, що він має намір погасити заборгованість перед позивачем в повному обсязі до 31.12.2014р. (том справи - 2, аркуш справи - 27).

В листі вих.№07-07/14 від 07.07.2014р. відповідач запропонував позивачу укласти угоду про погашення заборгованості (том справи - 2, аркуші справи - 28-29).

Тобто, своїми діями відповідач визнав існування заборгованості перед позивачем.

Посилання відповідача на те, що позивач надавав відповідачу послуги за наявності у відповідача заборгованості, тобто позивач діяв на власний ризик, хоча відповідно до п.8.5 Договору позивач міг призупинити надання послуг, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки застосування положення названого пункту Договору є правом, а не обов'язком відповідача.

До того ж, умовами п.8.5 Договору передбачено зміну порядку оплати за надані послуги. Однак відповідно до п.11.5 Договору для набуття чинності будь-яких змін або доповнень до Договору вони повинні бути оформлені письмово та підписані уповноваженими представниками сторін. Проте, між сторонами не було укладено додаткову угоду щодо зміни погодженого сторонами в Договорі порядку платежів. Пропозицій щодо припинення договірних відносин з позивачем від відповідача не надходило. Доказів на підтвердження протилежного суду не надано.

Відповідно до ст. ст. 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі й щодо порядку здійснення розрахунків.

Однак, ані у визначеному Договором порядку, ані в строк, визначений в претензіях позивача, відповідач не розрахувався за надані позивачем послуги.

Станом на дату звернення з позовом до суду та розгляду справи місцевим господарським судом заборгованість відповідача перед позивачем становила 331 550,00 грн.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про повне або часткове погашення відповідачем вказаної заборгованості перед позивачем ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Зважаючи на викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 331 550,00 грн. основного боргу.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п.10.2 Договору передбачено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань з оплати послуг товариства, замовник сплачує товариству неустойку у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за Договором, нарахування неустойки, інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованим.

За розрахунками апеляційного суду, які співпадають з розрахунками місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 13 372,81 грн. неустойки, 20 373,53 грн. інфляційних втрат та 2 360,04 грн. 3% річних і в цій частині вимог позов підлягає задоволенню.

Колегією суддів враховано наявність клопотання відповідача, викладеного в резолютивній (прохальній) частині відзиву на позов, про зменшення неустойки в два рази і з цього приводу необхідно зазначити наступне.

Згідно з ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

З вищенаведених правових норм випливає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічна правова позиція викладена в п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

В порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження існування обставин (виняткового випадку), за наявності яких суд міг зменшити розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, як сторони, що порушила зобов'язання. Клопотання відповідача не містить жодних обґрунтувань з цього приводу, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення суми неустойки.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014р. у справі №910/13002/14 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілоніт-ТВ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2014р. у справі №910/13002/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/13002/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді І.А. Іоннікова

А.І. Мартюк