Постанова

від 19.02.2015 по справі 804/1614/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 р. Справа № 804/1614/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Юркова Е.О.

при секретарі - Шпота Я.С.

за за участю: представники позивача - Кушнір В.В., Тарапацький В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ВІЗІОН» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ВІЗІОН» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з вимогою - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.08.2014р. №0000812203 Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська.

В обґрунтування позову позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків акту №2196/04-62-22-3/30832330 від 11.08.2014р. документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Максимум» за березень 2014 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке винесено без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Правом на подання письмових пояснень або заперечень не скористався.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявності підстав для його задоволення.

Як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ВІЗІОН» (ЄДРПОУ 30832330) (надалі за текстом - ТОВ ВКФ «ВІЗІОН», позивач) зареєстровано 31.03.2000р., що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та 18.04.2000р. взято на облік як платник податків в органах державної податкової служби і на час проведення перевірки перебувало на обліку у Державній податковій інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі за текстом - ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська або відповідач).

У період з 29.07.2014р. по 04.08.2014р. на підставі повідомлення про перевірку №19233/04-62-22-3 від 15.07.2014р. та згідно з наказом № 963 від 15.07.2014р. співробітниками ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська відповідно до п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 та ст.79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Максимум» (код ЄДРПОУ 38496849) за березень 2014 року, їх реальності та повноти відображення в обліку.

Вказаною перевіркою встановлені порушення: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого у березні 2014 року занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 23 839 грн.

За результатами перевірки податковим органом був складений акт №2196/04-62-22-3/30832330 від 11.08.2014р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Максимум» (код ЄДРПОУ 38496849) за березень 2014 року, їх реальності та повноти відображення в обліку».

Не погоджуючись із викладеними в акті перевірки висновками ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» було подано до податкового органу заперечення на акт перевірки, за розглядом яких листом ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №24084/10/04-62-222-3 від 26.08.2014р. висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі Акту перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.08.2014р. №0000812203, яким ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 35 757,50 грн., у тому числі: за основним платежем в розмірі 23 839 грн., за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) в розмірі 11 919,50 грн.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» було подано до ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області скаргу, за результатом розгляду якої останнім прийнято рішення №7670/10/04-36-10-08-09 від 27.10.2014 р. яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 29.08.2014р. №0000812203, а скаргу платника - без задоволення.

Рішенням Державної фіскальної служби України №9026/6199-99-10-05-15 від 19.12.2014р. залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 29.08.2014р. №0000812203, а скаргу платника - без задоволення.

Суд вважає, що висновки зазначені в акті перевірки №2196/04-62-22-3/30832330 від 11.08.2014 р., а отже і податкове повідомлення-рішення від 29.08.2014р. №0000812203 є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в редакції, яка діяла на час господарських взаємовідносин).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин), входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статті 141 цього Кодексу; крім витрат визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4. статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.135.4.ст.135 ПК України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Судом встановлено, що протягом березня 2014 року між ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» як покупцем та ТОВ «Максимум» (постачальник) відбувались взаємовідносини на підставі ряду укладених договорів поставки товарів.

Так, між ТОВ «Максимум» (постачальник) та ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» (Покупець) укладено договори поставки: № 8 від 25 лютого 2014 року, № 11 від 11 березня 2014 року, № 15 від 17 березня 2014 року, № 16 від 19 березня 2014 року, № 67 від 21 березня 2014 року, № 68 від 24 березня 2014 року, № 69 від 25 березня 2014 року, № 70 від 27 березня 2014 року.

Згідно умов договорів Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його. Поставка товару здійснюється згідно з видатковими накладними зі складу постачальника, шляхом домовленості сторін. Дата поставки товару, його асортимент та кількість зазначаються у супровідних документах: видаткова накладна, податкова накладна. Приймання-передача товару здійснюється в пункту поставки товару та оформлюється відповідною видатковою накладною.

На підставі укладених договорів позивачем було придбано картон пакувальний різного розміру, папір офсетний різних розмірів, папір для запису різного розміру, папір газетний різних розмірів, картон палітурний.

Фінансово-господарські взаємовідносини між сторонами оформлені виписаними на адресу позивача рахунками-фактури на оплату товару, видатковими накладними на товар, які після отримання товару були підписані покупцем.

Також до матеріалів справи позивачем залучені копії довіреностей на отримання від ТОВ «Максимум» товару на підставі виписаних рахунків-фактури.

За фактом виконання обумовлених договорами постачання зобов'язань ТОВ «Максимум» виписано на адресу позивача відповідні податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Розрахунки між сторонами за умовами укладених договорів здійснено у безготівковій формі, про що свідчать копії платіжних доручень та виписки по банківському рахунку позивача.

Подальше використання придбаного товару (картон пакувальний різного розміру, папір офсетний різних розмірів, папір для запису різного розміру, папір газетний різних розмірів, картон палітурний) відбувалось в рамках укладеного договору №308 від 11.05.2011р. із ТОВ «Завод «ТехноНІКОЛЬ» (замовник) на виготовлення поліграфічної продукції. а також на підставі укладеного із ТОВ «Стиль Д» (замовник) договору підряду №13-03 на виготовлення продукції від 12.03.2012р.

На підставі укладених договорів ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» було виготовлено листівки, плакати, цінники, сертифікати учасників навчання, каталоги, доробка макету, інструкції, карки, бірки, стопери, блотери, що підтверджено складеними сторонами видатковими накладними на товар.

Також, фізичну та технічну можливість ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» виконувати обумовлені договорами зобов'язання підтверджено наданими переліком основних засобів (виписка з рахунку 10 «основні засоби»), штатним розкладом на 2014 рік, згідно якого на підприємстві позивача працює 23 особи, з яких дизайнер, технолог, коректор, флотовщик, нарізник, друкувальник, палітурники, а також договори оренди №2/14 від 31.12.2013р., №4/15 від 31.12.2014р. нерухомого державного майна - приміщення з метою використання для розміщення видавництв друкованих засобів масової інформації та ви давальницької продукції, яка друкується українською мовою та акти приймання-передачі нерухомого майна до кожного договору.

Стосовно висновку ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про порушення позивачем норм податкового законодавства, у зв'язку з тим, що під час проведення перевірки ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» не надано сертифікати якості та товарно-транспортних накладних, що на думку контролюючого органу свідчить про відсутність факту придбання товару - суд зазначає наступне.

Чинним законодавством не передбачено вимог стосовно обов'язкової сертифікації (оформлення сертифікатів відповідності) щодо товару (картон пакувальний різного розміру, папір офсетний різних розмірів, папір для запису різного розміру, папір газетний різних розмірів, картон палітурний), який постачалося позивачу згідно з вищенаведеними договорами. Документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів ТОВ ВКФ «ВІЗІОН», оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

Відсутність документів або неповне їх заповнення, що засвідчують транспортування товару від контрагента до ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» дає підстави лише вважати про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних за операціями з окремими контрагентами не свідчить про відсутність фактичної поставки товарів за цими операціями, оскільки перевезення товарів не завжди передбачає обов'язкове оформлення товарно-транспортних накладних.

Відповідно до ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповід альність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряємого періоду та виникнення спірних правовідносин) визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства, контрагент позивача ТОВ «Максимум» був зареєстрований як юридична особа, що відповідачем не спростовано.

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарської операції, отже і наявність підстав для формування податкового кредиту та включення до складу валових витрат відповідних періодів суми витрат на придбання у ТОВ «Максимум» товару та формування податкових зобов'язань по операціям з подальшим використанням придбаних товарів у господарській діяльності, в діях позивача відсутні порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого у березні 2014 року занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 23 839 грн.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідних періодів суми витрат на придбання у ТОВ «Максимум» товару та правомірно сформовано податковий кредит по податковим накладним за період, що перевірявся.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням вищезазначеного суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 29.08.2014р. №0000812203, яким ТОВ ВКФ «ВІЗІОН» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 35 757,50 грн., у тому числі: за основним платежем в розмірі 23 839 грн., за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) в розмірі 11 919,50 грн. прийняте Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70-71, 86, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ВІЗІОН» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» № 0000812203 від 29.08.2014 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «ВІЗІОН» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, за основним платежем в розмірі 23 839 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 11 919,50 грн.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови викладений протягом п'яти днів.

Суддя (підпис) Е.О. Юрков