Постанова

від 24.02.2015 по справі 914/2886/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2015 р. Справа № 914/2886/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Кравчук Н.М.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми»

на рішення господарського суду Львівської області від 27.10.2014р.

у справі № 914/2886/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАД АГРО», м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми», с.Давидів Пустомитівського району Львівської області

про стягнення заборгованості ,

з участю представників :

від скаржника - Могильницький А.М.

від позивача - не з»явився

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Позивач належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в зв"язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.10.2014р. у справі № 914/2886/14 (суддя Пазичев В.М.) задоволено уточнені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАД АГРО» та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми», с.Давидів Пустомитівського району Львівської області на користь позивача 80000,00 грн. основного боргу, 13004,70 грн. пені, 2548,66 грн. - 3% річних, інфляційні втрати в розмірі 11172,87 грн. та 2134,52 грн. витрат по сплаті судового збору; повернуто з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАД АГРО» суму зайво сплаченого судового збору в розмірі 129, 72 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням в частині стягнення пені та інфляційних втрат відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, в порушення статті 43 ГПК України господарський суд не вжив заходів, спрямованих на всебічне, повне і об»єктивне встановлення всіх обставин справи, оскільки судом першої інстанції пеню стягнуто в порушення вимог статті 232 ГК України понад встановлений шестимісячний строк. Як зазначає скаржник, згідно умов укладеного між сторонами договору, не вбачається збільшення строку нарахування штрафних санкцій. Крім того, на думку скаржника, завищено розмір інфляційних втрат на 32,86 грн. і до стягнення підлягає 4151,32 грн.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частково до задоволення з огляду на наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАД АГРО" (надалі - Постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОЛАЙФ КОРМИ" (надалі - Покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 6 від 18.04.2013 р. (надалі - Договір поставки), відповідно до якого Постачальник зобов'язувався поставити (передати у власність) Покупцю сільськогосподарську продукцію, а Покупець зобов'язувався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Згідно з п. 1.1. Договору поставки, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю Товару, загальна кількість та вартість Товару, що підлягає поставці за цим Договором, а також базис поставки зазначаються в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору, складаються в письмовій формі та скріплюються печатками Сторін. Так, 09.08.2013 р. Сторонами було укладено Специфікацію № 6, відповідно до якої Постачальник зобов'язувався поставити Покупцю макуху соняшникову в кількості 30 т. +/- 10%.

Відповідно до умов Договору позивачем було поставлено відповідачеві протягом усього терміну дії Договору Товару на загальну суму 649 485,80 грн.

Пунктами 6.1. та 6.2. Договору передбачено, що оплата партії Товару здійснюється в строки, передбачені Специфікацією та оплата вартості партії Товару проводиться відповідачем шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок позивача. Специфікаціями № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6 передбачено однаковий строк оплати Товару - протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту поставки Товару.

Відповідач не провів розрахунок з позивачем в повному обсязі, а здійснив лише частковий розрахунок в загальній сумі 563 000,00 грн.

Також, часткова проплата відповідача підтверджується платіжним дорученням № 4468 від 10.10.2014 року на загальну суму 6485,80 грн.

Таким чином, загальна сума основного боргу ТзОВ "Агролайф корми» перед ТзОВ «ЛАД АГРО» становить 80000,00 грн.

У матеріалах справи, на день вирішення судом спору по суті, були відсутні докази, які б підтверджували виконання відповідачем, у добровільному порядку, перед позивачем зобов"язання у вищезазначеній сумі основного боргу та відповідачем зворотнього не доведено.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору поставки в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов»язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов»язаних з особисним, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов»язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) в сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов»язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Стаття 625 Цивільного кодексу України зазначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов»язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. При чому, слід звернути увагу, що відсутність у боржника необхідних коштів не є обставиною, яка звільняє боржника від відповідальності.

У пункті 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. (із змінами і доповненнями) зазначено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснення боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Отже, відповідач у справі зобов'язаний був оплатити отриманий товар після прийняття товаророзпорядчих документів (накладної).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт поставки товару, що, зокрема, вбачається з видаткових накладних, підписаних сторонами без жодних застережень, проте факт проведення відповідачем повної оплати вартості поставлених позивачем товарів підтверджений не був.

З врахуванням наведеного, суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення 80000,00 грн. основної заборгованості за договором є підставною та підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що відповідачем було допущене порушення умови договору щодо оплати коштів за отриманий товар, а саме - прострочення термінів оплати.

Відповідно до п.7.1 Договору сторони встановили, що у разі прострочення грошового зобов»язання за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов»язання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочення.

Відповідно до ч.1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до статті 549 Цивільного коденсу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 статтею 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало були виконано .

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок пені, дійшов невірного висновку, що стягненню підлягає пеня в сумі 13004,70 грн.

Колегія суддів здійснила власний перерахунок заявленої до стягнення пені з моменту виникнення заборгованості та дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 5998,99 грн., нарахованої за період з 30.08.2013р. по 28.02.2014, що не перевищує встановлений законом шестимісячний строк.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлена позивачем до стягнення сума 3% річних у розмірі 2548,66 грн. та втрати від інфляції в сумі 11172,87 грн. нараховані правомірно і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо посилання скаржника на те, що розмір інфляційних втрат завищено на 32,86 грн., колегія суддів, здійснивши власний перерахунок за період з 29.04.2014р. по 07.08.2014р., наголошує, що сума в розмірі 4184,18 грн., заявлена позивачем та задоволена судом першої інстанції, є меншою від дійсної суми інфляційних втрат за цей період, а саме 4546,86 грн. Відтак, суд першої інстанції обгрунтовано не вийшов за межі позовних вимог.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору слід здійснити в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» - задоволити частково.

2 . Рішення господарського суду Львівської області від 27.10.2014р. у справі № 914/2886/14 в частині стягнення 13004,70 грн. пені та 2134,52 грн. судового збору - скасувати.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» (Львівська область, с.Давидів, вул.Львівська, 2а, код 36874925) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАД АГРО» (м.Київ, вул.Струтинського, 8, код 37884300) - 5998,99 грн. пені та 1994,41 грн. в повернення судового збору.

4. В решті рішення господарського суду Львівської області від 27.10.2014р. у справі № 914/2886/14 - залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАД АГРО» (м.Київ, вул.Струтинського, 8, код 37884300) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» (Львівська область, Пустомитівський район, с.Давидів, вул.Львівська, 2а код 36874925) 908,52 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Зобов»язати господарський суд Львівської області видати відповідні накази.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

8. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

9. Повний текст постанови складено « 26» лютого 2015р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Кравчук Н.М.