Постанова

від 25.02.2015 по справі 910/15912/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2015 р. Справа№ 910/15912/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились;

від відповідача - Хміль О.М. (дов. №20/10 від 20.11.2014 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп"

на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 05.09.2014 року

у справі №910/15912/14 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Оболонського району м. Києва, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп", м. Київ

про стягнення 8 004,52 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Оболонського району м. Києва звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп" про стягнення 8 004,52 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі №910/15912/14 позовні вимоги задоволено частково. Суд вирішив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп" на користь комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Оболонського району м. Києва основний борг у сумі 6 798,39 грн., інфляційні у сумі 278,01 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 615,16 грн. У частині стягнення пені в сумі 928,12 грн. судом відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2014 року у справі №910/15912/14 виправлено в резолютивній частині рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі №910/15912/14 допущену технічну описку та зазначено наступний текст: "Повний текст рішення підписаний 01.09.2014 р.".

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання останнім умов договору №07-17 від 01.07.2011 року в частині сплати грошових коштів за надані послуги. З огляду на доведеність позивачем порушень умов договору відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат. В задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 928,12 грн. відмовлено, оскільки як на підставу нарахування пені позивач посилається на положення п.4.1. Договору, яким не визначено розміру нарахування пені.

Не погодившись із вказаним рішенням та ухвалою, 16.12.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 05.09.2014 року у справі №910/15912/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року у справі №910/15912/14 апеляційну скаргу з доданими документами повернуто скаржнику без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

30.01.2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп" вдруге подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 05.09.2014 року у справі №910/15912/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи у суді першої інстанції процесуальні документи у справі №910/15912/14 направлялись за адресою місцезнаходження відповідача, а не за юридичною адресою, чим було протиправно позбавлено відповідача законного права подавати необхідні докази, пояснення, що стосуються вирішення справи. Щодо суті спору, відповідач зазначив, що за період з 01.07.2011 року та станом на теперішній час, позивач не приступив до виконання умов Договору, послуги не надавав. Апелянт зазначає, що Акти виконаних робіт по наданню послуг, наявні в матеріалах справи, не підписані апелянтом та не відповідають умовам Договору, а отже не можуть бути належними доказами у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Також, до апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп" додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2015 року у справі №910/15912/14 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп" передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 року клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп" про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.09.2014 року у справі №910/15912/14 задоволено, відновлено пропущений процесуальний строк, прийнято апеляційну скаргу у справі №910/15912/14 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 25.02.2015 року.

25.02.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату. Крім того, у вказаному клопотанні позивач заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Також, 25.02.2015 року до канцелярії суду надійшло клопотання апелянта про витребування доказів в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання, призначене на 25.02.2015 року, з'явився представник відповідача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду, підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача у судове засідання 25.02.2015 року не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи колегія суддів зазначає, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання (п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.) (п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Однак, позивачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не вказано обгрунтованих підстав з наданням підтверджуючих документів, про відсутність можливості направити у судове засідання іншого представника.

Колегією суддів також враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо клопотання апелянта про витребування доказів в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції (п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду Украъни №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Однак, колегією суддів встановлено, що апелянтом не надано обгрунтованих пояснень, що перешкоджають саме відповідачу надати витребовувані документи, та не зазначено обставин, які можуть підтвердити ці докази. Крім того, апелянтом не доведено неможливість подання такого клопотання до суду першої інстанції.

Колегія суддів наголошує на тому, що у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання апелянта про витребування доказів з мотивів необгрунтованості та недоведеності.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковій зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.07.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп" (Замовник) та Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Оболонського району м. Києва (Виконавець) було укладено договір про надання послуг (виконання робіт) з поточного ремонту та утримання територій прилеглих до місць розташування рекламних засобів № 07-17 (далі за текстом - Договір) (а.с. 14-16).

У відповідності до п. 1.1. вказаного Договору Замовник доручає Виконавцю і зобов'язується прийняти і оплатити надання послуг (виконання робіт) з поточного ремонту та утримання територій прилеглих до місць розташування рекламних засобів Замовника, згідно адресної програми, а Виконавець зобов'язується на свій власний ризик надати послуги (виконати роботи), доручені йому Замовником.

Крім послуг (робіт) передбачених п.п. 1.1. Договору, Виконавець надає послуги (виконує роботи) по: систематичному санітарному очищенню газонів (збирання випадкового сміття), періодичному викошуванні газонів спецтехнікою (ручною/тракторною) з прибиранням скошеної газонної трави, при доцільність виконання робіт здійснення відновлення зелених насаджень та поновлення фітодизайну в місцях наявних квіткових клумб, прилеглих до рекламних засобів (п.1.3. Договору).

Згідно пунктів 2.1, 2.3 Договору розрахунковим періодом надання послуг (виконання робіт) є календарний місяць. Замовник здійснює щомісячну 100% оплату послуг Виконавця не пізніше ніж до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Умовами Договору передбачено, що по закінченню кожного розрахункового періоду (поточного місяця), але не пізніше 06 числа місяця наступного за розрахунковим, Виконавець направляє Замовнику рахунок та акт виконаних робіт в двох примірниках для підписання. Належним чином оформлений Замовником примірник акту направляється Виконавцю не пізніше 16 числа місяця, наступного за розрахунковим (п.2.4. Договору).

Відповідно до п.2.5. Договору, договірна ціна є динамічною і може уточнюватись Виконавцем у випадку зміни законодавства з питань оподаткування, якщо це впливає на вартість послуг (виконання робіт), підвищення рівня заробітної плати, зростання цін на ресурси, які використовує Виконавець при наданні послуг (виконанні робіт), при умові письмового узгодження договірної ціни обома сторонами.

Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що Виконавець зобов'язується, зокрема, наприкінці кожного місяця надати Замовнику рахунок-фактуру для здійснення ним оплати за фактично надані послуги (виконані роботи). Замовник зобов'язується, зокрема, оплачувати надані послуги (виконані роботи), на умовах та в строки, передбачені цим Договором (п. 3.3.2 Договору).

Відповідно до п.5.1. Договір набирає чинності з дня його укладання і діє до 31.12.2012, а в частині розрахунків до повного їх виконання.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині сплати грошових коштів за надані послуги, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість у сумі 6 798,39 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язанням на підставі ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глав 63 та Цивільного кодексу України та Глави 32 Господарського кодексу України .

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В підтвердження належного виконання позивачем умов Договору, в матеріалах справи наявні Акти виконаних робіт по наданню послуг на суму 2 298,39 грн., скріплені підписами та печатками сторін: за період липень 2011 - вересень 2011, листопад 2011 - грудень 2011: №27/7 від 31.07.2011 року (а.с. 18); №27/8 від 31.08.2011 року (а.с. 19); №27/9 від 30.09.2011 року (а.с. 20); №26/11 від 30.11.2011 року (а.с. 21); №25/12 від 31.12.2011 року (а.с. 22).

Також, в матеріалах справи наявні не підписані відповідачем Акти виконаних робіт по наданню послуг на суму 4 500,00 грн. за жовтень 2011 року та січень 2012 - серпень 2012: №26/10 від 31.10.2011 року (а.с. 30); №25/1 від 31.01.2012 року (а.с. 29); №24/2 від 29.02.2012 року (а.с. 31); №24/3 від 30.03.2012 року (а.с. 28); №25/4 від 30.04.2012 року (а.с. 27); №26/5 від 31.05.2012 року (а.с. 26); №27/6 від 30.06.2012 року (а.с. 25); №27/7 від 31.07.2012 року (а.с. 24); №27/8 від 31.08.2012 року (а.с. 23).

Однак, вказані Акти містять відмітку про їх отримання товариством з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп", що не заперечується відповідачем.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, строк виконання грошового зобов'язання по оплаті за даним договором на момент звернення позивача з позовом до суду настав.

Вищезазначені обставини свідчать про те, що відповідач у заявлений позивачем період отримав від позивача надані послуги, претензій щодо наданих послуг не направляв, однак грошові кошти не сплатив.

Положеннями ст.ст. 525, 526, 527 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Аналогічні приписи містяться й в ст. 193 Господарського кодексу України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Таким чином, враховуючи факт доведеності неналежного виконання відповідачем умов договору в частині оплати, а також те, що наявність заборгованості відповідача у розмірі 6 798,39 грн. підтверджено матеріалами справи, судом першої інстанції правомірно стягнуто вказану суму з боржника.

Щодо тверджень апелянта стосовно того, що ціна в Актах виконаних робіт по наданню послуг не відповідає ціні, визначеній у Договорі, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось, п.2.5. Договору сторони дійшли згоди про те, що договірна ціна є динамічною і може уточнюватись виконавцем у випадку зміни законодавства з питань оподаткування, підвищення рівня заробітної плати, зростання цін на ресурси.

З наведеного пункту Договору вбачається, що ціна за надані послуги не є сталою, та залежить від зовнішніх факторів.

Крім того, у таких Актах зазначено, що роботи виконані за Договором №07-17 від 01.07.2011 року, а отже твердження апелянта про те, що вказані Акти не можуть бути належними доказами надання послуг у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України не приймаються колегією суддів до уваги з мотивів необґрунтованості та недоведеності.

Стосовно тверджень апелянта про те, що частина Актів не підписані з боку відповідача, з огляду на що вони не є належними доказами надання послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу відповідача претензії №1180 від 12.11.2012 року (а.с. 32-33), №438 від 13.05.2013 року (а.с. 35-36), №1495 від 16.06.2014 року (а.с. 39-40), №1515 від 10.07.2014 року, у відповідності до яких позивач вимагав підписати та повернути Виконавцю один примірник актів виконаних робіт по наданню послуг (робіт) №25/1 за січень 2012 року, №22/2 за лютий 2012 року, №24/3 за березень 2012 року, №24/4 за квітень 2012 року, №25/5 за травень 2012 року, №27/6 за червень 2012 року, №27/7 за липень 2012 року, №27/8 за серпень 2012 року №26/10 за жовтень 2011 року на загальну суму 4 500,00 грн.

Матеріали справи містять докази направлення вказаних претензій на адресу відповідача (а.с. 34, 37-38, 43).

Договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, а по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця немає матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.

Згідно договору про надання послуг важливим є не сам результат, а дії, які до нього призвели. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача та синхронність надання й одержання послуги.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Приписи закону, які регулюють відносини за договором про надання послуг, пов'язують обов'язок замовника оплатити послуги за фактом їх надання виконавцем, а не за фактом передачі послуг на підставі акту. Крім того, зазначений обов'язок оплатити послуги закон пов'язує з особою замовника, а не підписанта акту про приймання-передачі робіт (послуг), оскільки сторонами договору про надання послуг, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України є саме замовник і виконавець.

Виходячи з системного аналізу наведених норм Цивільного кодексу України та умов вищезазначеного договору укладеного сторонами спору, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку акт приймання наданих послуг не є єдиною підставою для оплати наданих послуг та нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку сторін підписання акту виконаних робіт для підтвердження факту надання послуг.

Також колегія суддів наголошує на тому, що у клопотанні позивача б/н від 25.02.2015 року зазначено, що згідно платіжного доручення №144 від 27.11.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп" сплатило суму боргу в повному обсязі, чим фактично відповідачем визнано наявність заборгованості внаслідок порушення умов договору.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 278,01 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць (п.п. 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Умовами Договору передбачено, що сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором згідно чинного законодавства України (п. 4.1. Договору).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 278,01 грн.

Щодо відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 928,12 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Місцевим судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені посилаючись на те, що пунктом 4.1. Договору не передбачено вказаної відповідальності за порушення грошового зобовязання.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до п.4.3.2. Договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку порушення термінів оплати за даним Договором Замовник сплачує Виконавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від неоплаченої суми за кожний банківський день прострочення платежу.

Однак, місцевим судом, в порушення норм чинного законодавства України, не було всебічно досліджено матеріали справи, зокрема умови Договору №07-17 від 01.07.2011 року, з огляду на що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення пені у сумі 928,12 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Доводи відповідача, які викладені у апеляційній скарзі, з приводу того що судом першої інстанції не правомірно було розглянуто справу у першому судовому засіданні, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2014 року було порушено провадження у справі №910/15912/14, розгляд справи призначений на 27.08.2014 року (а.с. 1-2).

Згідно із відміткою на звороті ухвали господарського суду міста Києва від 01.08.2014 року у справі №910/15912/14, вказана ухвала була направлена сторонам.

Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання (п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №01030 3029336 7 від 15.08.2014 року (а.с. 4), яке підтверджує, що 18.08.2014 року за адресою 04655, м. Київ, провп. Московський, 32 громадянином Васильковим було отримано ухвалу про порушення провадження у справі від 01.08.2014 року у справі №910/15912/14, тобто за 9 днів до судового засідання.

У відповідності до ч.ч. 1,2,3,5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Статтею 59 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати: 1) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач маючи достатньо часу, а саме 9 днів, не скористався своїм правом та не надіслав до господарського суду міста Києва своїх заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що в судове засідання 27.08.2014 року відповідач не з'явився, заяв та клопотань не подавав, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ч. ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Згідно Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 року №1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на вище викладене, колегія суддів зазначає, оскільки відповідач був повідомлений належним чином та зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджала всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а не його обов'язком. Тому, оскільки відповідач був повідомлений належним чином, а в матеріалах справи було достатньо документів для розгляду справи по суті, суд першої інстанції не був зобов'язаний відкладати розгляд справи №910/15912/14 на іншу дату.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції здійснив всі передбачені процесуальним законодавством вимоги, оскільки у відповідача було достатньо часу для дачі своїх пояснень чи заперечень, проте він своїм правом не скористався.

Щодо оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 05.09.2014 року у справі №910/15912/14 колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 89 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

З вказаної ухвали вбачається, що судом виправлено технічну описку та зазначено наступний текст: «Повний текст рішення підписаний 01.09.2014 р.».

Колегією суддів встановлено, що вказана технічна описка не змінює змісту рішення та не зачіпає його суті, з огляду на що вказана ухвала є такою, що винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі №910/15912/14 частково та приймає нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, ухвала Господарського суду міста Києва від 05.09.2014 року у справі №910/15912/14 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.09.2014 року у справі №910/15912/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі №910/15912/14 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2014 року у справі №910/15912/14 викласти в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Оболонського району м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МСА-Груп", 04655, м. Київ, пр-т. Московський, буд. 32, код ЄДРПОУ 37566181, на користь:

- Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Оболонського району м. Києва, 04073, м. Київ, пр-т. Московський, буд. 26А, код ЄДРПОУ 05416745, основний борг у сумі 6 798 (шість тисяч сімсот дев'яносто вісім) гривень 39 копійок, інфляційні втрати у сумі 278 (двісті сімдесят вісім) гривень 01 копійка, пеню у сумі 928 (дев'ятсот двадцять вісім) гривень 12 копійок та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок, видавши наказ.».

4. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.09.2014 року у справі №910/15912/14 залишити без змін.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Справу №910/15912/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз