Ухвала

від 18.02.2015 по справі 815/4284/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4284/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Димерлія О.О. та Осіпова Ю.В.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представника позивача Легенченко О.А. та представника відповідача П'ятниченка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року по справі за адміністративним позовом приватного підприємства комерційної фірми «Багира і Ко» до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року приватне підприємство комерційна фірма «Багира і Ко» (далі ПП КФ «Багира і Ко») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі ДПІ у Біляївському районі ГУ Міндоходів в Одеській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 липня 2014 року № 0000722200.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 17 по 23 червня 2014 року посадовою особою ДПІ у Біляївському районі ГУ Міндоходів в Одеській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ТПК Союз-Кондитер» за період з 01 по 30 листопада 2011 року та з питань відображення результатів даних операцій в податковій звітності з ПДВ. За результатами перевірки складено акт від 01 липня 2014 року за № 1136/22/30342910, в якому зазначено про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 6943 грн. 75 коп. за листопад 2011 року. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 липня 2014 року № 0000722200, яким ПП КФ «Багира і Ко» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в 6943 грн. 75 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3471 грн. 88 коп.. На думку позивача, висновки акта перевірки не відповідають вимогам Податкового кодексу України, а тому прийняте відповідачем на його підставі податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року позовні вимоги ПП КФ «Багира і Ко» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 14 липня 2014 року № 0000722200 на загальну суму 10415 грн. 63 коп..

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Біляївському районі ГУ Міндоходів в Одеській області в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини та доводи відповідача по справі, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги ст. 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України. При цьому позивачем не доведено фактичного здійснення господарської операції з контрагентом під час формування податкового кредиту. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача в підтримку апеляційної скарги, а також представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, з 17 по 23 червня 2014 року посадовою особою ДПІ у Біляївському районі ГУ Міндоходів в Одеській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ТПК Союз-Кондитер» за період з 01 по 30 листопада 2011 року та з питань відображення результатів даних операцій в податковій звітності з ПДВ.

За результатами перевірки складено акт від 01 липня 2014 року за № 1136/22/30342910, в якому зазначено про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 6943 грн. 75 коп. за листопад 2011 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 липня 2014 року № 0000722200, яким ПП КФ «Багира і Ко» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в 6943 грн. 75 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3471 грн. 88 коп..

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено фактів порушення ПП КФ «Багира і Ко» норм Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту протягом перевіреного періоду за господарською операцією з ТОВ «ТПК Союз-Кондитер».

Так, відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 названого Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за листопад 2011 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ТОВ «ТПК Союз-Кондитер».

При цьому позивачем (Покупець) було укладено з ТОВ «ТПК Союз-Кондитер» (Продавець) договір від 02 січня 2008 року за № 1, відповідно до якого Продавець зобов'язується поставити Покупцю Товар в асортименті (продукти харчування, кондитерські вироби), а останній - прийняти та оплатити товар. Асортимент, кількість та ціна на кожну партію Товару погоджуються сторонами договору та визначається накладною на відпуск товару. Поставка здійснюється на умовах франко-склад (магазин) Покупця (а. с. 25).

В акті перевірки ДПІ у Біляївському районі ГУ Міндоходів в Одеській області зроблено висновок, що позивачем занижено суму податку на додану вартість, внаслідок включення до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого у складі вартості товарів, придбаних у ТОВ «ТПК Союз-Кондитер» протягом перевіреного податковим органом періоду. В обґрунтування названого висновку відповідач посилається на акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2012 року № 1263/227/25514941 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТПК Союз-Кондитер» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків її реальності та повноти відображення в обліку за період листопад 2011 року, в якому зазначено, що контрагента позивача визнано банкрутом, а тому відсутній факт реального вчинення ним господарських операцій за перевірений період.

Проте, всупереч висновкам податкового органу, витрати позивача по названому вище договору безпосередньо пов'язані з його статутною діяльністю та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами - податковими та видатковими (розхідними) накладними (а. с. 26-31), платіжними дорученнями (а. с. 35-38), а також документами, що підтверджують транспортування придбаного позивачем товару (а. с. 32-34).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як встановлено матеріалами справи, розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформлені у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та складеними в порядку, передбаченому наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379.

Податкові накладні складено особою, яка на момент їх оформлення була зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірною угодою та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеним позивачем договором підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

За таких обставин сума податку на додану вартість за виписаними ТОВ «ТПК Союз-Кондитер» податковими накладними за вказаною вище угодою була правомірно включена позивачем до складу податкового кредиту за листопад 2011 року.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на фіктивність укладеного позивачем з ТОВ «ТПК Союз-Кондитер» договору з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На підставі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірною господарською операцією. При цьому можливе невиконання контрагентом своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем є необґрунтованим, то і застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача 14 липня 2014 року № 0000722200 є правильним.

Враховуючи, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 23 лютого 2015 року.

Головуючий:

Судді: