Рішення

від 20.02.2015 по справі 307/4673/14-ц

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/4673/14-ц

Провадження № 2/307/393/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2015 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарях Герич Є.І., Баник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, визнання права власності на частину майна, стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, визнання права власності на частину майна, стягнення грошових коштів. Свої вимоги мотивує тим, що що спільне життя з позивачкою у них не склалося, шлюбні відносини між ними припинилися і примирення між ними не можливе, дітей від даного шлюбу в них не має. Угоди про добровільний поділ майна, що є спільною власністю подружжя, між ними не досягнуто. Після одруження він проживав з дружиною у її батьків за адресою: АДРЕСА_1, Тячівського району. За час проживання у шлюбі ними було набуте таке майно: кольоровий телевізор марки «Самсунг», вартістю 7000 гривень, меблевий спальний набір, вартістю 3000 гривень, меблевий кухонний набір, вартістю 3000 гривень, бетономішалку вартістю 1200 гривень, станок блочний, вартістю 8000 гривень, комп'ютер вартістю 3000 гривень, касовий апарат та модем у кафе, вартістю 5000 гривень, більярдний стіл, вартістю 1600 гривень, планшет вартістю 1500 гривень, електричний насос («безбашенку»), душову кабіну, плитку, вартістю 8000 гривень, гравій, пісок, вартістю 3000 гривень, будівництво паркувальної зупинки з металу вартістю 3000 гривень, документацію по приватизації земельної ділянки під кафе, вартістю 4000 гривень, будівельні роботи по будівництву кафе, вартістю 10 000 гривень, метало-черепицю на кафе, вартістю 4000 гривень, будівельний матеріал з хвої, брус та відходи, вартістю 7000 гривень, цемент 5 тон, вартістю 6000 гривень, насос, крани та арматура, вартістю 9000 гривень, електричний бойлер, вартістю 2000 гривень, газовий котел «Данко», вартістю 3500 гривень, металічні труби для газифікації будинку, вартістю 2500 гривень, пральну машину «LD», вартістю 3000 гривень, кухонний набір, вартістю 2800 гривень, холодильний «Самсунг», вартістю 4000 гривень, посуд та інвентар в кафе, вартістю 5000 гривень, всього на загальну суму 110100 гривень. Вважає, що відповідачка повинна сплатити йому 55500 гривень. Також зазначив, що в 2013 році ними було придбано в кредит легковий автомобіль марки «ЗАЗ «Віда», державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 78 000 гривень. На даний час автомобілем користується він, а залишок боргу по кредиту становить 60 000 гривень. Оплату грошей за кредит по легковому автомобілю він проводить особисто, а тому при розподілі спільного майна подружжя просить суд вирахувати половину суми залишкової вартості автомобіля, а саме 30000 гривень і після розлучення визнати легковий автомобіль його особистою приватною власністю. В 2011 році ними було отримано земельну ділянку і побудовано магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_2, вартістю 132876 гривень. Просить суд вищезазначену земельну ділянку та магазин розділити порівну. Отже, загальна вартість їх спільного майна як подружжя за період шлюбу з 05.02.2011 року по 2014 рік становить 320876 гривень. У зв'язку з тим, що легковий автомобіль поділити порівну неможливо, він пропонує зменшити на 30 000 гривень загальний борг ОСОБА_2 по майну, яке зазначено вище в сумі 110100 гривень та перебуває в неї вдома. Так, половина вартості їх майна становить 55100 гривень, від неї необхідно відняти 30000 гривень за автомобіль, а отже з ОСОБА_2 залишиться стягнути на його користь кошти в сумі 25100 гривень. Він пропонував відповідачці добровільно поділити спільне майно, але від даної пропозиції вона відмовилась.

З врахуванням доповнень до позовної заяви просить суд :

- визнати об'єктами права спільної сумісної власності подружжя наступне майно: кольоровий телевізор марки «Самсунг», вартістю 7000 гривень, меблевий спальний набір, вартістю 3000 гривень, меблевий кухонний набір, вартістю 3000 гривень, бетономішалку вартістю 1200 гривень, станок блочний, вартістю 8000 гривень, комп'ютер вартістю 3000 гривень, касовий апарат та модем у кафе, вартістю 5000 гривень, більярдний стіл, вартістю 1600 гривень, планшет вартістю 1500 гривень, електричний насос («безбашенку»), душову кабіну, плитку, вартістю 8000 гривень, гравій, пісок, вартістю 3000 гривень, будівництво паркувальної зупинки з металу вартістю 3000 гривень, документацію по приватизації земельної ділянки під кафе, вартістю 4000 гривень, будівельні роботи по будівництву кафе, вартістю 10 000 гривень, метало-черепицю на кафе, вартістю 4000 гривень, будівельний матеріал з хвої, брус та відходи, вартістю 7000 гривень, цемент 5 тон, вартістю 6000 гривень, насос, крани та арматура, вартістю 9000 гривень, електричний бойлер, вартістю 2000 гривень, газовий котел «Данко», вартістю 3500 гривень, металічні труби для газифікації будинку, вартістю 2500 гривень, пральну машину «LD», вартістю 3000 гривень, кухонний набір, вартістю 2800 гривень, холодильний «Самсунг», вартістю 4000 гривень, посуд та інвентар в кафе, вартістю 5000 гривень, кредитний легковий автомобіль марки «ЗАЗ «Віда», державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 78 000 гривень, земельну ділянку і побудований магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_2, вартістю 132876 гривень, земельну ділянку №1, загальною площею 0,2500 га., земельну ділянку №2, загальною площею 0,0410 га та об'єкт незавершеного будівництва 13% готовності, які розміщені в АДРЕСА_3, Тячівського району;

- виділити відповідачці ОСОБА_2 належне їм спільне сумісне майно: кольоровий телевізор марки «Самсунг», вартістю 7000 гривень, меблевий спальний набір, вартістю 3000 гривень, меблевий кухонний набір, вартістю 3000 гривень, бетономішалку вартістю 1200 гривень, станок блочний, вартістю 8000 гривень, комп'ютер вартістю 3000 гривень, касовий апарат та модем у кафе, вартістю 5000 гривень, більярдний стіл, вартістю 1600 гривень, планшет вартістю 1500 гривень, електричний насос («безбашенку»), душову кабіну, плитку, вартістю 8000 гривень, гравій, пісок, вартістю 3000 гривень, будівництво паркувальної зупинки з металу вартістю 3000 гривень, документацію по приватизації земельної ділянки під кафе, вартістю 4000 гривень, будівельні роботи по будівництву кафе, вартістю 10 000 гривень, метало-черепицю на кафе, вартістю 4000 гривень, будівельний матеріал з хвої, брус та відходи, вартістю 7000 гривень, цемент 5 тон, вартістю 6000 гривень, насос, крани та арматура, вартістю 9000 гривень, електричний бойлер, вартістю 2000 гривень, газовий котел «Данко», вартістю 3500 гривень, металічні труби для газифікації будинку, вартістю 2500 гривень, пральну машину «LD», вартістю 3000 гривень, кухонний набір, вартістю 2800 гривень, холодильник «Самсунг», вартістю 4000 гривень, посуд та інвентар в кафе, вартістю 5000 гривень;

- виділити йому (позивачу ОСОБА_1.) кредитний легковий автомобіль марки «ЗАЗ «Віда», державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 78 000 гривень;

- виділити йому (позивачу ОСОБА_1.) шляхом визнання за ним та ОСОБА_2 право власності по ? частини майна, а саме на земельну ділянку, площею 0,0094 га і побудований на ній магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_2

- стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на його користь 25100 гривень як різницю в половині вартості спільного сумісного майна подружжя,

- розділити між ними рівними частками земельну ділянку №1, загальною площею 0,2500 га., земельну ділянку №2, загальною площею 0,0410 га та об'єкт незавершеного будівництва 13% готовності, які розміщені в АДРЕСА_3, Тячівського району.

Відповідачка ОСОБА_2 надіслала до суду письмові заперечення, в яких зазначила, що вимоги про поділ майна є безпідставними. Зазначила, що спірний автомобіль дійсно був придбаний в кредит, вона давала згоду на отримання цього кредиту, особисто сплачували ряд платежів на погашення кредиту, страхування автомобіля і звісно за рахунок своєї заробітної плати відповідач також сплачував ці платежі, тобто автомобіль дійсно є їхньої спільною власністю, як спільним є і зобов'язання по погашенню кредиту, але позивач має бажання повністю погасити зобов'язання по сплаті кредиту і вона не буде заперечувати проти того, щоб автомобіль залишився у його особистій власності. Що стосується визнання права власності на земельну ділянку, то виходячи з положень п. 5 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її чи його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Що стосується будівлі для торгівлі, то вона повністю побудована за рахунок коштів її матері, яка згідно із договором про участь у забудові надала всі будівельні матеріали, оплатила виконання частини будівельних робіт. З січня 2014 року позивач фактично припинив шлюбні відносини з нею і відповідно окремо проживав, а тому не має жодних підстав стверджувати, що витрати на оформлення документації щодо ведення будівництва будівлі торгівлі є спільними і що ці кошти слід визнати спільної сумісною власністю, що вони чи їх результат слід ділити. За положеннями п.6 ч.1 ст.57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Позивач забажав визнати спільним сумісним майном ряд чужих речей, предметів та поділити їх. Так, бетономішалка та станок блочний належать його дядьку ОСОБА_3, який навіть у міліцію звертався, щоб повернути його власність. В той же момент позивач домагається, щоб цю чужу річ визнали спільним майном та присудили їй. Таке дрібне шахрайство вказує на аморальність позивача. Крім того, позивач намагається її особисті речі, набуті до шлюбу також визнати спільним сумісним (телевізор, спальний меблевий гарнітур), а більшу частину із запропонованого переліку відповідач бачив у будинку її бабусі і її майно намагається визнати спільним сумісним та поділити. Також, позивач бачив у кафе, орендовану її матір'ю як підприємцем, касовий апарат, більярдний стіл, які ними використовуються у підприємницькій діяльності і теж хоче поділити чуже майно. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Вважає, що позов про поділ майна в частині виділення позивачу автомобіля та обов'язку повернути кошти кредиту, витраченого на його придбання, слід задовольнити, а в іншій частині позову відмовити (а.с.27-29).

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надіслав до суду спростування на письмові заперечення відповідачки, в яких зазначив, що письмові заперечення є необґрунтованими та судом до уваги прийматися не мають оскільки, в абзаці 3 першої сторінки заперечень відповідачка зазначає: «… і два роки назад, під тиском відповідача, моя мама все таки подарувала нам земельну ділянку та недобудований будинок». Що за земельні ділянки і будинок, де вони знаходяться, яка їх ціна відповідачка не зазначає і не приховує дану інформацію про майно від суду. З цього приводу в нього є підтверджуючі документи і на вищезазначені дві земельні ділянки та об'єкт незавершеного будівництва 13% готовності - які ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подарувала мати відповідачки ОСОБА_5. При здійсненні дарування приватний нотаріус ОСОБА_6 ознайомила ОСОБА_5 із правами дарувальника та вимогами ст.727 ЦК України, про що свідчить п.2.4 договорів дарування. Згідно договору дарування земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їм подаровано земельну ділянку №1 загальною площею 0,2500 га. та земельну ділянку №2, загальною площею 0,0410 га., які знаходяться в АДРЕСА_3, а також об'єкт незавершеного будівництва 13% готовності, який також знаходиться за вищевказаною адресою. Зазначене майно, так само як і інші дарунки на весіллі і після весілля, є спільним майном подружжя. На подарованих земельних ділянках вони розмістили будівельні матеріали, а також виготовляли блоки для будівництва магазину-кафе, яке вказано в переліку спільного майна подружжя. По вищезазначеним двом земельним ділянкам та об'єкту незавершеного будівництва 13% готовності, він надіслав до суду доповнення до позовної заяви від 21 грудня 2014 року, яким вони просять суд включити дане майно до спільного майна подружжя і розділити його між ними рівними частинами. В абзаці 4 сторінки 1 письмових заперечень відповідачка безпідставно (не вказуючи розмір коштів) без підтверджуючих документів стверджує про те, що нібито вона «позичала кошти у своєї матері на те, що б частково погашати отриманий відповідачем кредит на придбання автомобіля (сплати щомісячних платежів)». В абзаці 6 сторінки 1 письмових заперечень позивачка необґрунтовно (без зазначення назви, ціни та вартості майна) пише про його надію «що все майно, набуте мною з січня 2014 року особисто, буде визнано спільним сумісним майном і поділено». В останньому абзаці першої сторінки ОСОБА_2 визнає те, що придбаний ними автомобіль марки ЗАЗ «Віда», державний номерний знак НОМЕР_1, є їхньою спільною власністю і відповідачка згідна і : «… не буде заперечувати проти того, щоб автомобіль залишився у його особистій власності». В 2 абзаці другої сторінки відповідачка незаконно безпідставно робить посилання на п.5 ч.1 ст. 57 СК України, в зв'язку з тим, що вимоги даного пункту не поширюються на земельну ділянку розміром 0,0094 га в с. Добрнське, АДРЕСА_2 Ця земельна ділянка в 2011 році після їхнього весілля сільською радою була виділена їм для будівництва гаража. В нього на той час був легковий автомобіль марки «Део Сенс», техпаспорт, посвідчення водія. В 2011 році у його дружини не було ні посвідчення водія, ні легкового автомобіля. Однак земельну технічну документацію, а потім і державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №635119 від 25.09.2012 року був виготовлений на відповідачку. Доказами того, що на зазначеній земельній ділянці було сміттєзвалище, а потім його батьком будувався магазин-кафе, є чотири фотографії (2 фотографії в період 2011 року і 2 фотографії в період 2014 року). Доказом того, що на цій земельній ділянці побудований магазин-кафе під керівництвом його покійного батька є свідки та учасники будівництва. Інформація, викладена в 3 абзаці другої сторінки позивачка не відповідає дійсності, так як додані відповідачкою первинні документи (накладні та квитанції про оплату) - не відповідають розмірам та об'ємам будівництва магазину-кафе, відсутні підтверджуючі документи про оплату грошей відповідачкою виконавцям земельних робіт, при порівнянні та перевірці доданих до заперечень відповідачкою накладних №б/н від 8 серпня 2013 року, №1 від 1 жовтня 2013 року, та №31 від 3 жовтня 2013 року - відмічають позицію стосовно покупки цементу - 100 мішків, 40 мішків і 40 мішків. Ці три позиції ними спростовуються, так як цього цементу замало для побудови магазину-кафе. Більше того в доданих відповідачкою документах відсутній основний матеріал - це будівельні блоки (цегла), яку вони з батьком виготовляли при застосуванні блочного станка вартістю 8 тисяч гривень, бетономішалки та інших будівельних інструментів. Долучений до заперечень відповідачки договір на участь у пайовому будівництві від 10 серпня 2013 року між відповідачкою та її матір'ю - повністю незаконним і фіктивним документом, так як він перечить вимогам ст.. 60-63, 65 СК України. Згоди на укладення договору на участь у пайовому будівництві від 10 серпня 2013 року між його дружиною та тещею він не надавав, хоча згідно ст.. 65 ч.3 СК України для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовного цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Письмової згоди відповідачці ОСОБА_2 для укладення договору на участь у пайовому будівництві її матері ОСОБА_5 він не давав, а тому цей договір повністю суперечить і порушує вимоги ст.. 65 СК України. Крім цього, цей договір без нотаріального посвідчення, що є також важливим доказом його неправомірності та нікчемності. Долучена до заперечень накладна №б/н від 8 серпня 2013 року на прізвище ОСОБА_5 є ще одним доказом фіктивності договору від 10 серпня 2013 року. Як можна раніше на три дні купувати будівельні матеріали, а потім укладати з матір'ю під нібито куплений будівельний матеріал договір. Абзац четвертий другої сторінки спростовується фотографією магазину-кафе від 20 жовтня 2014 року, а також спростовує і заперечує недійсність накладної №1 від 3 жовтня 2014 року та прибуткового касового ордеру №б/н від 3 жовтня 2014 року на 14 позиції товар на суму 13333 гривні. На фотографії магазину-кафе від 20 жовтня 2014 року чітко видно те, що 40 мішків цементу і цей цемент у будівництві не використовувався. В абзаці 5 другої сторінки відповідачка не вірно тлумачить вимоги п.6 ч.1 ст. 57 СК України. В абзаці 6 другої сторінки відповідачка невірно тлумачить про те, хто є власником майна бетономішалки та блочного станка для виготовлення будівельних блоків. Хоч дядько ОСОБА_1 .звертався до правоохоронних органів, але позивачка умисно до цього часу не повернула це майно, а позивачу з дядьком потрібно розрахуватись. Стосовно телевізора, спального мебельного гарнітуру, які відповідачка зазначає як особисті речі - він спростовує і надає доказ накладну №10 від 8 серпня 2012 року про придбання меблів спальні і кухні, вартістю 8500 гривень, а телевізор та холодильник фірми «Самсунг» вони придбали в приватного підприємця Сасин. В абзаці 7 другої сторінки відповідачка надає неправдиву інформацію, так як в судовому засіданні 17 грудня 2014 року на його запитання стосовно спільного майна подружжя - позивачка особисто визнала те, що в орендоване кафе, в якому вона працювала, вони разом купили касовий апарат та модем, більярдний стіл, посуд та інвентар в кафе (шість столів та 36 стільців). В абзаці 8 другої сторінки відповідачка помилково трактує і робить посилання на вимоги ст.355 ЦПК України Дана ст.. 355 чітко зазначає порядок подання скарги у зв'язку з винятковими обставинами. В 9-10 абзацах другої сторінки відповідачка помилково намагається застосувати вимоги ст.. 60 СК України і зазначає, що суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. В 2-3 абзацах третьої сторінки заперечень позивачка намагається безпідставно тлумачити вимоги ст.57, 60 та 61 СК України. Жодних документів та будь-яких доказів позивачка не надає суду стосовно того, що нею набуте будь-яке майно після їхнього окремого проживання. На жодне майно, яке можливо придбала відповідачка після їхнього окремого проживання, він не претендує. Отже, ним спростовано кожен абзац письмових заперечень позивачки. Просить позов задовольнити (а.с.58-63).

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини та додатково пояснив, що ним надано всі докази, які підтверджують, що під час спільного життя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 провели газифікацію будинку, купили все необхідне майно і забрати він його не може. Відповідачка ОСОБА_2 визнала, що ОСОБА_1 купляв в орендоване кафе модем, посуд та організовував робоче місце. Автомобіль, який зараз в них є, вони придбали в результаті проданого ОСОБА_1 автомобіля. На даний час автомобіль знаходиться в заставі банку і відповідачка не заперечує, щоб він залишився позивачу ОСОБА_1 Що стосується забудови в магазині в с. Добрянське, то до матеріалів справи долучено всі документи, які підтверджують, що майно куплене батьком позивача, який знаходився на заробітках за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час їх спільного проживання. Щодо земельної ділянки та незакінченого будівництвом фундаменту, то договори дарування підтверджують, що сторонам подаровано земельні ділянки, у зв'язку з тим, щоб їх не забрав банк, оскільки мати відповідачки мала багато кредитів. Бетономішалка та блочний станок належать ОСОБА_3, але з 2011 року знаходяться у відповідачки, яка відмовляється їх повернути. Є висновок від 21.06.2014 року, в якому зазначено, що подальший розгляд заяви ОСОБА_3 припинити. В наданих до позовної заяви документах, а саме в накладних кінцевий споживач зазначений ОСОБА_7, батько позивача, тобто завдяки батькові даний об'єкт збудований. Земельні ділянки і фундамент згідно договору вони не поділені, а подаровані по ? частині. Кредит за автомобіль погашений під час шлюбу десь на 30%, що становить близько 40000 гривень, а 80000 гривень залишаються ще не погашеними. Просить позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_8 в судовому засіданні позов підтримала, посилаючи на викладені в позовній заяві обставини та додатково пояснила, що ОСОБА_3 приїжджав до відповідачки, щоб забрати бетономішалку та блочний станок, але відповідачка не дала. Потім в міліції вона сказала, що ті речі знаходяться в неї, але ніхто за ними не приходить. Мати відповідачки дала подружжю будинок, який знаходиться під заставою, про що вони потім дізналися. Її вже померлий чоловік передавав гроші матері відповідачці для повернення кредитів. Позивач оплачував відповідачці навчання, яка в той час була на першому курсі. У відповідачки нема батька, а тому в неї не могли бути гроші. Після смерті чоловіка відповідачка почала виганяти її сина ОСОБА_1, бо грошей вже не було. Роботи виконувались десь в серпні після весілля. У відповідачки до весілля не було нічого і вона їй придбала спальню до весілля. Договір про подарунок або про передачу майна не укладала. Син ОСОБА_1 їй телефонував і казав, що їм потрібні гроші і що відповідачка примушує його брати кредит в сумі 60000 гривень. Тоді її чоловік вирішив побудувати магазин з умовою, що на другому поверсі буде жити молода сім»я. Її син ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом не проживають з січня 2014 року. Син ОСОБА_1 взяв кредит, з яких 20000 гривень потратив на вікна в кафе, меблі, і даний кредит вона зараз погашає. Просить позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що 5 лютого 2011 року в них було весілля. В неї в будинку в АДРЕСА_3 на день весілля було все, оскільки її мама продає на ринку та до весілля вони продали машину і зробили ремонт, купили спальню, кухню, газ вони проводили в 2010 році. Позивач робив в Ужгороді черговим в податковій міліції, кожну третю добу їздив в Ужгород, і його заробітна плата становила 1800-2000 гривень, з яких йому навіть на дорогу не вистачало. Мати позивача йому лише один раз подарувала 100 доларів. Вони постійно казали, що як віддадуть чоловікову рідну сестру заміж, то тоді допоможуть і їм. Позивач ОСОБА_1 постійно ходив та просив, щоб на нього, чи на маму, або на його сестру оформили земельну ділянку під магазином. В 2011 році земельну ділянку офіційно виділили їй. Почалося будівництво, але вони розійшлися з позивачем і вона магазин сама доробляла. Після того як помер батько позивача, ОСОБА_1 почав її бити, і одного разу його мати прийшла до них в три години ночі, бо той погрожував їй ножем. Потім взялося в оренду кафе, основну частину якого взяла її мати, яка є приватним підприємцем. Меблі вони взяли в оренду і в них є акт прийому-передачі. Модем і касовий апарат вони купили за гроші від підприємницької діяльності за період шлюбу. Зазначила, що позивач просить визнати спільною власністю метало-черепицю, вартістю 4000 гривень, спальню, вартістю 3000 гривень, кухонний набір, вартістю 3000 гривень, які він не купував та подав квитанції, в яких вартість вищевказаного майна зазначена інша, тобто позивач просить одне, а докази надає по іншому. Позивач навіть не знає скільки квадратів черепиці потрібно було. Мати позивача з їхнього весілля забрав 3000 доларів, тому що їй потрібно було ще доньку заміж видавати. Весілля в них було в ресторані «Тиса», вони забрали весільні кошти та поклали їх в сейф. Через три тижні після весілля позивач почав вимагати в її матері, щоб та передала йому земельні ділянки, бо він залишає її доньку. ЇЇ мати хотіла, щоб вони жили разом, а тому вони пішли до нотаріуса, яка переконала позивача про необхідність оформлення земельних ділянок на них обох, на що позивач погодився. Її мати купила будівельний матеріал та уклала з нею договір на участь у будівництві магазину. Телевізор, спальний меблевий набір, а також кухонний набір знаходяться в її користуванні, але придбані до весілля. Бетономішалку та блочний станок забрав позивач. 24 червня 2014 року або на другий день приїхав білий автобус і їй сказали, що вони від ОСОБА_3 Потім ОСОБА_3 їй зателефонував і вона йому сказала, що якщо позивач поверне подаровану йому земельну ділянку, то вона поверне бетономішалку та блочний станок. Після звернення ОСОБА_3 в міліцію з приводу повернення йому бетономішалки та блочного станка приїхав на мікроавтобусі якийсь чоловік та забрав вказані речі. Комп»ютер, придбаний під час шлюбу, забрав собі позивач, касовий апарат та модем був придбаний під час шлюбу за кошти від її підприємницької діяльності та підприємницької діяльності її матері, більярдний стіл їй привезла та подарувала подруга з Чехії, яка проживає в с. Калини і він зараз знаходиться в її користуванні. Зазначила, що планшету взагалі не було, «безбашенка» (електричний насос), душова кабіна, плита були придбані ще до весілля. Позивачі подали квитанцію, що душова кабіна фіолетового кольору, хоча вона стального кольору. Гравію, піску в неї не має, а паркувальна станція є власністю сільської ради, і вона їм не належить, документи на будівельні роботи вартістю 4000 гривень - такого не було, гроші в сумі 2000 гривень в будівництво стоянки не вкладалися, приватизація земельної ділянки в кафе вартістю 4000 гривень - це державне, будівельні роботи по будівництву кафе вартістю 10000 гривень вона за таке не знає, метало-черепицю купляла вона, будівельні роботи з хвої в наявності нема (цей матеріал був, але його купила її мати ще 10 років тому), цемент купляла її мати і в наявності його нема, бойлеру в неї не має, оскільки в них газова колонка, газовий котел є, але не такої марки як зазначає позивач, труби для газифікації купляла її мати, пральна машинка в них марки «Самсунг», кухонний набір був придбаний до весілля, в них холодильник марки «Атлант», посуд та інвентар в кафе вони взяли в оренду. Заперечує проти визнання вищезазначеного майна спільним сумісним. Легковий автомобіль марки «ЗАЗ Віда» придбався в кредит під час шлюбу і зареєстрований на позивача, і не заперечує, щоб він залишився позивачу, а кредитні кошти просить, які вони сплатили в сумі близько 60000 гривень, поділити на двох, тобто щоб позивач компенсував її частку. Також заперечує, щоб позивач став власником земельної ділянки, та поділу земельних ділянок площею 0,2500 га та 0,0410 га, тому що це власність її матері. Їй зараз телефонують за кредити позивача, і їй здається, що позивач грошові кошти вже потратив. Нотаріально посвідченого договору дарування більярдного столу в неї не має. Магазин-кафе біля авто-зупинки збудовано нею та її мамою після того як вони з позивачем разом вже не проживали. Нотаріально посвідчені договори та технічну документацію виготовляв Терпак. Все майно зазначене в позовній заяві є придбаним до шлюбу. Просить в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який зареєстрували 5 лютого 2011 року у виконкомі Добрянської сільської ради та який на даний час між ними розірваний на підставі рішення Тячівського районного суду від 26 грудня 2014 року.

Згідно довідки Тячівського підприємства технічної інвентаризації від 30 травня 2014 року за №15 в АДРЕСА_2. Тячівського району, знаходиться незакінчене будівництво магазину 33% готовністю, вартістю 132876 гривень (а.с.6).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №635119 від 5 листопада 2012 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0094 га. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в АДРЕСА_2

Згідно реєстраційного посвідчення Тячівського підприємства технічної інвентаризації, зареєстрованого в реєстровій книзі 1 за реєстром №104 ОСОБА_9 є власником житлового будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_3 Тячівського району, в цілій частині (а.с.30).

Відповідно до виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтв платника єдиного податку відповідачка ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем та здійснює свою діяльність на спрощеній системі оподаткування (а.с.31-34).

Довідками ДПІ у Тячівському районі від 31.10.2014 року за №6087 та №6088 стверджено, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 21.11.2012 року та згідно поданої декларації задекларувала за 2013 рік дохід в сумі 5660 гривень, а ОСОБА_5 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 25.02.2005 року та згідно поданої декларації задекларувала за 2013 рік дохід в сумі 620000 гривень (а.с.35-36).

Згідно квитанцій від 7 травня 2014 року за №347222781 та від 25 липня 2013 року за №32157906 ОСОБА_2 сплатила 1425,60 гривень за експертизу проекту будівництва магазину та 4208,88 гривень за проектну документацію (а.с.37).

Відповідно до договору на участь у пайовому будівництві від 10 серпня 2013 року, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, сторони домовилися, що ОСОБА_2 приймає ОСОБА_5 у пайове будівництво будівлі торгівлі в АДРЕСА_2

Накладними від 8 серпня 2013 року за №б/н, від 1 жовтня 2013 року за №1, від 3 жовтня 2014 року за №1, від 19 серпня 2013 року за №48, від 14 серпня 2013 року за №40 та доданими до них квитанцій до прибуткового касового ордеру підтверджено факт придбання будівельних матеріалів та оплату за них ОСОБА_5 в період 2013-2014 років (а.с.42-46).

Накладною від 8 серпня 2012 року за №10, товарним чеком від 1 грудня 2013 року, накладними від 1 грудня 2013 року за №1645, від 30 вересня 2011 року за №0218, від 11 листопада 2011 року за №0301, від 9 грудня 2011 року за №0273, від 8 травня 2012 року за №0106, від 25 липня 2012 року за №0170, від 11 грудня 2012 року за №0306, від 20 грудня 2012 року за №0324, від 25 грудня 2013 року за №0328, від 27 грудня 2012 року за №0331, від 28 грудня 2012 року за №0334 та доданими до них квитанцій до прибуткового касового ордеру підтверджено факт придбання меблів, будівельних матеріалів, побутових товарів ОСОБА_7, ОСОБА_8 (а.с.66-88).

Згідно договору дарування земельної ділянки від 23 грудня 2011 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу ОСОБА_6 в реєстрі за №4222, дарувальник ОСОБА_5 передала в безоплатне користування кожному в рівних частках обдарованим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку №1, площею 0,2500 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку розташовану в АДРЕСА_3 Тячівського району (кадастровий номер земельної ділянки - 2124482501:02:001:0132), земельну ділянку№2, площею 0,0410 га., для ведення особистого селянського господарства, розташовану в АДРЕСА_3, Тячівського району (кадастровий номер земельної ділянки - 2124482501:02:001:0131) (а.с.101).

Відповідно до договору дарування об'єкта незавершеного будівництва 13% готовності від 23 грудня 2011 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу ОСОБА_6 в реєстрі за №4221, дарувальник ОСОБА_5 передала в безоплатне користування кожному в рівних частках обдарованим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об'єкт незавершеного будівництва 13 % готовності, вартістю 26392 гривні, розташованого в АДРЕСА_3 Тячівського району (а.с.102).

Згідно витягу про державну реєстрацію прав від 31.07.2012 року за №35008872 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками по ? частині кожен незавершеного будівництва 13 % готовності, вартістю 26392 гривні, розташованого в АДРЕСА_3 Тячівського району (а.с.103).

Згідно договору оренди основних засобів від 1 липня 2014 року, укладеного між орендодавцем Нересницьким СТ та орендарем підприємцем ОСОБА_5, було передано в оренду ОСОБА_5 до 1 березня 2015 року приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» в с. Добрянське, АДРЕСА_4, Тячівського району (а.с.137-138).

На підставі акту прийому-передачі від 1 липня 2014 року на виконання вказаного договору оренди Нересницьким СТ передано ОСОБА_5 основні засоби, які знаходяться в с. Добрянське, АДРЕСА_4, Тячівського району : приміщення кафе, комплект меблів, шість столів, 34 стільці, всього на суму 90340 гривень (а.с.139).

Згідно облікової картки приватного транспортного засобу, роздрукованої 20.02.2015 року, автомобіль марки «ЗАЗ Віда», державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_1 3 квітня 2013 року (а.с.151)..

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що позивач є її сином і 5 лютого 2011 року було весілля її сина та відповідачки ОСОБА_2. Починаючи з весілля все організовували вони з чоловіком. Весілля було в ресторані «Тиса» і більша частина коштів за весілля була компенсована ними. Кошти, зібрані на весіллі, були передані дітям і куди вони їх після використали з матір'ю відповідачки їй не відомо. На той час, коли її син женився, він працював в податковій міліції, в нього була машина. Будинок відповідачки був в заставі і через рік вони дізналися, що в них великі борги в банках. Вони з чоловіком купили спальню, завели газ та купили меблі, які потрібні молодій сім»ї. Потім вони почали будувати магазин, тому що відповідачка ніде не працювала. Вони думали пристосувати її до якоїсь роботи, відкрили їй кафе, яке взяли в оренду за особисті кошти. Після проведення ремонтних робіт в будинку, який знаходиться в заставі, вони вирішили будувати магазин, але з такою умовою, що молода сім'я на другому поверсі буде жити. Будували магазин вони разом з її покійним чоловіком. Після смерті її чоловіка почалися сварки і відповідачка подала на розлучення з її сином. Вона платила за лісоматеріал, потім її син взяв кредит 20000 гривень на вікна, який вона зараз сплачує. Також вона купила цемент, а фінансував все її чоловік. Блоки виготовляли вдома, а потім, коли їх не вистачало, взяли в користування бетономішалку і блочний станок, які відповідачка на даний час не хоче повернути. В неї є документи на те, що вони купляли черепицю, метал та все інше. Мати відповідачки земельні ділянки подарувала лише тому, що банк в неї хотів їх забрати.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона є рідною сестрою позивача. З початку сімейного життя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в них не було нічого - ні ванної кімнати, ні кухні, ні телевізора, ні бойлера, ні газової колонки. Це все було придбано її батьком. Також вона вибирала з ними ванну, неодноразово возила до будинку відповідачки працювати ОСОБА_11, Коли зупинка вже була розбита, її батько своїми руками малював план, робив блоки які перевозилися. Брат продав автомобіль і взяв кредит в банку. Матеріал на дах купувався в Солотвині в її знайомих і батько їздив його забирати. Всю документацію оплачував брат. ЇЇ батьками була придбана кухня, спальня, холодильник, і цього всього до весілля в сторін не було. В кафе привозилися стільці, закуплялися фрезери, посуд, інвентар, холодильник, кухонний набір, пральна машинка, газові труби, газовий котел, бойлер, насос, будматеріали, тобто все майно зазначене в позовній заяві куплялося в період спільного життя. Потім вони купили кухню з столом, більярдний стіл, але на нього не було документів. Блочний станок був в них вдома. Потім їх родич ОСОБА_15 перевіз блоки, бетономішалку і станок. Автобусну зупинку купляв її батько і сам зробив її. Вдома він зварював труби, клав бляху, а потім встановлював її в с. Добрянське по АДРЕСА_5. Їй відомо, що посуд був закуплений в смт. Буштино, але документів немає. Ноутбук брат взяв кредит, який сплачував в Приватбанку. Відповідачці на день народження було подаровано планшет. Майно, зазначене в позовній заяві використовувалося в сім'ї брата та оплачувалося їхнім батьком.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що розрахунки за роботу проводив батько ОСОБА_2 Блоки виготовлялися вдома в ОСОБА_7. Він їм в усьому допомагав. Він вантажив на автомобіль бетономішалку, перевозив труби на воду, продукти. Будувати приміщення та ставити дах він особисто не допомагав.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні показав, що він надав був ОСОБА_7 та ОСОБА_1 бетономішалку та блочний станок для будівництва магазину в с. Добрянське. В минулому році він звернувся до відповідачки, щоб повернула йому бетономішалку та блочний станок і вона сказала що поверне. Він направив машину, а вона відмовилась повертати. Коли була написана заява в міліцію з цього приводу він відповіді не отримав ніякої, відповідачка писала йому смс-повідомлення з погрозами. Дані речі йому не повернуті і на даний час знаходяться в користуванні відповідачки. Блоки зроблено його станком, і він бачив, що вони працювали на його станку біля будинку та біля магазину в Добрянському. Йому не було відомо, що право власності на його бетономішалку та блочний станок хочуть визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Він звертався до ОСОБА_12, щоб той повернув йому його речі, але той не може повернути, бо відповідачка не дає. В червні йому ніхто нічого не повертав. Він згідний, щоб шляхом визнання об'єктами спільної власності ці речі були йому повернуті..

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що в її будинку в неї все було. Вона двадцять п'ять років торгує на ринку, а позивач ОСОБА_1 прийшов до неї на все готове. В неї був автомобіль, який вона продала і зробила ремонт в будинку, оплачувала навчання доньки. В неї була спальня, кухня. Газ вона завела в будинок ще літом, і всі роботи були виконані її братом. Майбутня сваха до весілля ніяку спальню не передавала. В магазині столи, стільці, касовий апарат придбала вона за власні кошти. В підприємницьку діяльність позивач ніякі кошти не вносив. Вона сама давала позивачу кошти на дорогу, щоб він міг поїхати на роботу. Про те, що вона здійснює підприємницьку діяльність, зять знав. Вона уклала договір про участь у будівництві в 2013 році, тому що все закупила за власні кошти, і це її особисті вклади. Договір участі у будівництві нотаріально не завірила, бо вони погодилися про це між собою. Позивач в договорі не підписувався, бо вона укладала договір з донькою. Станом на 10 серпня 2013 року, коли велося будівництво, батько позивача був живий, але він грошей на будівництво не давав. В магазині вони торгували разом з донькою. Більярдний стіл вона купила в с.Калини. Бетономішалку та станок вони відали.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що відповідачка є його двоюрідна сестра. Ремонт в будинку робився в листопаді місяці до весілля. У відповідачки на день весілля була спальня, кухня, газовий котел, душова кабіна. Якої марки бойлер йому не відомо, але він встановлений в літній кухні над газовим котлом. Після весілля він в них вже не робив, вони в нього купили бетонні блоки десь 420-450 штук вартістю по 6,20 гривень за штуку. На день весілля газу в будинку відповідачки не було. Батько позивача особисто своїми руками нічого не робив, він лише словесно керував процесом. Хто розраховувався за матеріал він не бачив. Вони з братом та батьком допомагали робити ремонти. Він особисто шпарував плитку. Гроші за роботу він не брав, а допомагав як брат.

Згідно до ч.1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ч.1 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 65 ч.1 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ч.1 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У відповідності до ст. 71 Сімейного кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

За змістом ст..372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

В пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляд справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно до пункту 23 цієї ж Постанови Пленуму ВСУ вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст. 368 ЦК, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Як встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про поділ спільного майна, нажитого ним з відповідачкою ОСОБА_2 за час зареєстрованого шлюбу, починаючи з 5 лютого 2011 року, не надавши при цьому належних та допустимих доказів щодо придбання частини майна за час шлюбу з відповідачкою, а саме відповідних підтверджуючих документів про придбання та відповідну оплату майна, яке позивач просить визнати об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, виділивши його позивачці - кольоровий телевізор марки «Самсунг», вартістю 7000 гривень, меблевий спальний набір, вартістю 3000 гривень, меблевий кухонний набір, вартістю 3000 гривень, бетономішалку вартістю 1200 гривень, станок блочний, вартістю 8000 гривень, комп'ютер вартістю 3000 гривень, касовий апарат та модем у кафе, вартістю 5000 гривень, більярдний стіл, вартістю 1600 гривень, планшет вартістю 1500 гривень, електричний насос («безбашенку»), душову кабіну, плитку, вартістю 8000 гривень, гравій, пісок, вартістю 3000 гривень, будівництво паркувальної зупинки з металу вартістю 3000 гривень, документацію по приватизації земельної ділянки під кафе, вартістю 4000 гривень, будівельні роботи по будівництву кафе, вартістю 10 000 гривень, метало-черепицю на кафе, вартістю 4000 гривень, будівельний матеріал з хвої, брус та відходи, вартістю 7000 гривень, цемент 5 тон, вартістю 6000 гривень, насос, крани та арматура, вартістю 9000 гривень, електричний бойлер, вартістю 2000 гривень, газовий котел «Данко», вартістю 3500 гривень, металічні труби для газифікації будинку, вартістю 2500 гривень, пральну машину «LD», вартістю 3000 гривень, кухонний набір, вартістю 2800 гривень, холодильник «Самсунг», вартістю 4000 гривень, посуд та інвентар в кафе, вартістю 5000 гривень, що в свою чергу перешкоджає суду встановити обсяг спільно нажитого майна сторонами, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання, визначити вартість та частку рухомого майна кожного з подружжя і відповідно здійснити поділ вказаного майна.

Посилання позивача як на доказ на додані ним до матеріалів справи документи - накладну від 8 серпня 2012 року за №10, товарний чек від 1 грудня 2013 року, накладні від 1 грудня 2013 року за №1645, від 30 вересня 2011 року за №0218, від 11 листопада 2011 року за №0301, від 9 грудня 2011 року за №0273, від 8 травня 2012 року за №0106, 25 липня 2012 року за №0170, від 11 грудня 2012 року за №0306, від 20 грудня 2012 року за №0324, від 25 грудня 2013 року за №0328, від 27 грудня 2012 року за №0331, від 28 грудня 2012 року за №0334 та додані до них квитанції до прибуткових касових ордерів, згідно яких були придбані меблі, будівельні матеріали, побутові товари ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які є батьками позивача (а.с.66-88)., суд не бере до уваги, оскільки даними доказами в судовому засіданні не підтверджено факт придбання саме позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 вказаного майна, що саме це майно на даний час знаходиться у відповідачки, а також не підтверджено факт наявності у сторін спільного рухомого майна, яке просить позивач виділити відповідачці, в тій кількості та за тією вартістю, яка зазначена позивачем в позовній заяві.

А тому суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, та виділення його позивачці, яка заперечила щодо зазначеного поділу, оскільки в наявності такого майна не має, а саме майна - кольорового телевізору марки «Самсунг», вартістю 7000 гривень, меблевого спального набору, вартістю 3000 гривень, меблевого кухонного набору, вартістю 3000 гривень, бетономішалки вартістю 1200 гривень, станка блочного, вартістю 8000 гривень, комп'ютеру вартістю 3000 гривень, касового апарату та модему у кафе, вартістю 5000 гривень, більярдного столу, вартістю 1600 гривень, планшету вартістю 1500 гривень, електричного насосу («безбашенки»), душової кабіни, плитки, вартістю 8000 гривень, гравію, піску, вартістю 3000 гривень, будівництва паркувальної зупинки з металу вартістю 3000 гривень, документації по приватизації земельної ділянки під кафе, вартістю 4000 гривень, будівельних робіт по будівництву кафе, вартістю 10 000 гривень, метало-черепиці на кафе, вартістю 4000 гривень, будівельного матеріалу з хвої, брусу та відходів, вартістю 7000 гривень, цементу 5 тон, вартістю 6000 гривень, насосу, кранів та арматура, вартістю 9000 гривень, електричного бойлеру, вартістю 2000 гривень, газового котла «Данко», вартістю 3500 гривень, металічних труб для газифікації будинку, вартістю 2500 гривень, пральної машини «LD», вартістю 3000 гривень, кухонного набору, вартістю 2800 гривень, холодильнику «Самсунг», вартістю 4000 гривень, посуду та інвентарю в кафе, вартістю 5000 гривень, до задоволення не підлягають.

За змістом ст.71 ч.1 п.6 СК України (в редакції на день виникнення правовідносин) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є також земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Беручи до уваги той факт, що відповідачка ОСОБА_2 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №635119 від 5 листопада 2012 року стала власником земельної ділянки, площею 0,0094 га. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в АДРЕСА_2 Тячівського району, внаслідок її приватизації, суд вважає, що доводи позивача в частині позовних вимог щодо визнання вказаної земельної ділянки об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділення йому частини вказаної земельної ділянки шляхом визнання за ним та відповідачкою ОСОБА_2 права власності по ? частини на цю земельну ділянку, є безпідставними і в задоволенні цих вимог слід відмовити..

Згідно ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом..

За змістом ст.331 ч.2 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 4 ч.1 п.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме також і право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст.372 ч.1 та ч.2 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

В судовому засіданні встановлено, що магазин по АДРЕСА_2 Тячівського району, згідно даних довідки Тячівського РПТІ від 30 травня 2014 року за №15, на яку посилається позивач як доказ (а.с.6), на даний час є незавершеним будівництвом 33% готовності, при цьому належних та допустимих доказів щодо його прийняття до експлуатації та державної реєстрації позивачем в судовому засіданні не надано.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання незавершеного будівництвом магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_2 Тячівського району, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділення йому частини вказаного магазину шляхом визнання за ним та відповідачкою ОСОБА_2 права власності по ? частини на вказаний магазин до задоволення теж не підлягають. .

Крім того суд констатує, що згідно договору оренди основних засобів від 1 липня 2014 року, укладеного між орендодавцем Нересницьким СТ та орендарем підприємцем ОСОБА_5, приміщення кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» в с. Добрянське, було передано в оренду ОСОБА_5 до 1 березня 2015 року (а.с.137-138).

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що між сторонами фактично відсутній спір щодо належності придбаного ними в кредит під час перебування в шлюбі легкового автомобіля марки «ЗАЗ «Віда», державний номерний знак НОМЕР_1, до об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог щодо визнання вказаного автомобіля, який знаходиться в користуванні позивача, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, слід також відмовити.

В пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляд справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За змістом частин 2, 4, 5 ст.71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Як встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просить суд виділити йому кредитний легковий автомобіль марки «ЗАЗ «Віда», державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 78 000 гривень, при цьому відповідачка не заперечує щодо виділення даного автомобіля позивачу за умови повернення їй грошової частки сплачених ними як подружжям коштів по кредиту за автомобіль, однак позивачем дану грошову частку на депозитний рахунок суду не внесено.

А тому суд вважає, що автомобіль марки «ЗАЗ «Віда», державний номерний знак НОМЕР_1, придбаний ними в кредит, слід залишити у спільній власності позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2, відмовивши позивачу у задоволенні його позовних вимог щодо виділення йому кредитного легкового автомобіля марки «ЗАЗ «Віда», державний номерний знак НОМЕР_1.

Крім того, суд приходить до висновку, що оскільки згідно договорів дарування земельної ділянки та об'єкта незавершеного будівництва 13% готовності від 23 грудня 2011 року ОСОБА_5 вже було передано обдарованим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в безоплатне користування кожному в рівних частках земельну ділянку №1, площею 0,2500 га., для будівництва та обслуговування житлового будинку (кадастровий номер земельної ділянки - 2124482501:02:001:0132), земельну ділянку №2, площею 0,0410 га., для ведення особистого селянського господарства, (кадастровий номер земельної ділянки - 2124482501:02:001:0131), об'єкт незавершеного будівництва 13% готовності, вартістю 26392 гривні, розташованих в АДРЕСА_3, Тячівського району, підстав для розподілу вказаного нерухомого майна між сторонами в рівних частках не має, а тому в задоволенні цих вимог, а також вимог щодо визнання вказаного майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя слід відмовити.

За таких обставин не підлягають до задоволення похідні вимоги позивача щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на його користь 25100 гривень як різницю в половині вартості спільного сумісного майна подружжя.

Інших належних та допустимих доказів сторонами не наведено.

Згідно до ст.ст.10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази, згідно до ст.ст. 58, 59 цього Кодексу, повинні бути належними та допустимими.

Оцінивши в сукупності зібрані по справі наведені докази, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, визнання права власності на частину майна, стягнення грошових коштів слід відмовити в повному обсязі.

Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Тячівського районного суду від 11 листопада 2014 року, щодо заборони ОСОБА_14 розпоряджатися та вчиняти будь-які дії стосовно одноосібного перепланування приміщення магазину в АДРЕСА_2 Тячівського району та накладення арешту на приміщення магазину в АДРЕСА_2 Тячівського району слід скасувати.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 169, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 60, 61, 65, 69,71 Сімейного кодексу України ст.ст.182, 331, 372 ЦК України, ст.4 ч.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд,

Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, визнання права власності на частину майна, стягнення грошових коштів - відмовити.

Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Тячівського районного суду від 11 листопада 2014 року, щодо заборони ОСОБА_14 розпоряджатися та вчиняти будь-які дії стосовно одноосібного перепланування приміщення магазину в АДРЕСА_2 Тячівського району та накладення арешту на приміщення магазину в АДРЕСА_2 Тячівського району - скасувати.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий В.І. Бобрушко