Ухвала

від 24.02.2015 по справі 804/13814/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2015 р. м. Київ К/800/54509/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Муравйова О.В.

за участю секретаря : Іванова Д.О.

представників:

позивача: Золотухіна Р.М.

відповідача : Павліченко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 року

у справі № 804/13814/13-а

за позовомПублічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі по тексту - позивач, ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») звернулось з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 року апеляційну скаргу СДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу СДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах за період з 01.03.2010 року по 31.12.2012 року з наступними підприємствами: ТОВ Фірма «Н-Транс», ТОВ «Павлоградським РМЗ», ТОВ «Багатопрофільна фірма «Промснаб», ПП «Кіфа», ПП «Стар-гоу», ТОВ «Євроспецмашсервіс», ТОВ «Компанія магістраль», ПАТ «Донецька інжинірингова група», ТОВ «Техногазкомплект», ТОВ «Єврозв'язок», ТОВ «Рутекс», ЗАТ «Селидівський експериментальний завод», ТОВ «Юні-Групп», ТОВ «ДТЕК ТРЕЙДІНГ», ТОВ «Компанія Донстіл», ТОВ «ТД «Карбокріплення», ТОВ «Альбіон-Т», з ФОП ОСОБА_4, за результатами якої складено акт від 04.06.2013 року № 388/22.3-00178353.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» а саме: занижено податок на прибуток в сумі - 864 442, 66 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, завищено податковий кредит на загальну суму - 877 194, 00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013 року № 000332200, яким ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 877196,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 223 867,00 грн., № 000342200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток - 864 442,66 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 216 110,67 грн.

За результатами адміністративного оскарження, зазначені податкові повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» дійшов висновку про необґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Підпунктом пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Для з'ясування обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Частиною 5 ст. 11 КАС України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про донарахування ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» сум податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок податкового органу, щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ Фірма «Н-Транс», ТОВ «Павлоградським РМЗ», ТОВ «Багатопрофільна фірма «Промснаб», ПП «Кіфа», ПП «Стар-гоу», ТОВ «Євроспецмашсервіс», ТОВ «Компанія магістраль», ПАТ «Донецька інжинірингова група», ТОВ «Техногазкомплект», ТОВ «Єврозв'язок», ТОВ «Рутекс», ЗАТ «Селидівський експериментальний завод», ТОВ «Юні-Групп», ТОВ «ДТЕК ТРЕЙДІНГ», ТОВ «Компанія Донстіл», ТОВ «ТД «Карбокріплення», ТОВ «Альбіон-Т», з ФОП ОСОБА_4, оскільки правочини, укладені позивачем з контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» виходив з того, що господарські операції між позивачем та вищевказаними контрагентами є реальними та підтвердженими первинними документами. В свою чергу, судом апеляційної інстанції при вирішенні даної справи взагалі не було проаналізовано обставини справи по суті.

Проте, приймаючи рішення у справі, судами не було з'ясовано та встановлено належними та допустимими доказами обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та ПАТ «Донецька інжинірингова група», ТОВ «Юні-Групп», ТОВ «ДТЕК ТРЕЙДІНГ», ТОВ «Компанія Донстіл», ТОВ «ТД «Карбокріплення», ТОВ «Альбіон-Т», ЗАТ «Селидівський експериментальний завод».

Крім того, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не досліджувалось питання реальності господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, тощо.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Л.В. Ланченко О.В. Муравйов