Постанова

від 08.12.2014 по справі 814/3136/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

08 грудня 2014 року Справа № 814/3136/14

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Малих О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСТРОЙТРЕНД» (вул. Чкалова, 30-А, офіс 405, м. Миколаїв, 54017)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030)

про: визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2014р. № 0016842208, протокол №174 серія АА №495623,

в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРСТРОЙТРЕНД», звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) з наступними вимогами:

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області з призначення та проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСТРОЙТРЕНД», код ЄДРПОУ 37758918;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2014 року № 0016842208 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ ВКФ «ДАЙМ-СЕРВІС» з податку на додану вартість у сумі 55147 грн. основного зобов'язання та 13786,75 грн. за штрафними санкціями, що затверджене ДПІ у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області;

- заборонити органам Міндоходів і зборів України використовувати отриману в результаті проведення перевірки та зазначену у акті документальної позапланової невиїзної перевірки від 16.09.14 року № 716/14-03-22-08/37758918 інформацію та висновки, як доказ порушення податкового законодавства ТОВ «УКРСТРОЙТРЕНД» та його контрагентами.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що у акті перевірки не обґрунтовано, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Перевіряючим лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - а це є тільки припущенням.

Відповідач проти позову заперечує, в запереченнях зазначив, що перевірка проведена з додержанням чинного законодавства України, а заборона ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва використовувати податкову інформацію, що викладена в акті перевірки № 716/14-03-22-08/37758918 від 16.09.2014 року фактично є забороною виконання покладеної на контролюючі органи функції та завдання, передбачені чинним законодавством України та просить в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (т. 1 арк. спр. 130). Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 03.09.2014 року по 09.09.2014 року, відповідно до наказу ДПІ у Центральному районі № 887 від 02.09.2014 року, на підставі п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі - ПК України),спеціалістами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «УРСТРОЙТРЕНД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками за період січень, березень - травень 2014 року та контрагентами-покупцями.

За результатом перевірки складений акт № 716/14-03-22-03-08/37758918 від 16.09.2014 року (далі - Акт перевірки, т. 1 арк. спр. 22 - 112).

За висновками акту, перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, ст. 200 ПК України, внаслідок чого ТОВ «УКРСТРОЙТРЕНД» занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 55 147,00 грн. за період січень, травень 2014 року, у т.ч.: за лютий 2014 року на суму ПДВ 5 000,00 грн. з періодом виписки податкових накладних в січні 2014 року; за травень 2014 року на суму ПДВ 50 147,32 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198,1, п. 198.3 ст. 198 ПК України в частині формування податкового кредиту з ПДВ у розмірі 42 964,17 грн. по операціях з придбання будівельно-монтажних робіт у контрагента-постачальника ПП «УНІВЕРСАЛ БУДТРЕСТ» (код ЄДРПОУ 38450558) за березень, квітень 2014 року на суму ПДВ 42 964,17 грн., в тому числі: за березень 2014 року на суму ПДВ 31 500,00 грн.; за квітень 2014 року на суму ПДВ 11 464,17 грн. та в частині формування податкових зобов'язань з ПДВ у розмірі 54 912,48 грн. по операціях з надання будівельно-монтажних робіт контрагенту-покупцю ТОВ «СТРОЙ-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 32188973), а саме: за березень 2014 року на суму ПДВ 16 666,67, грн.; за квітень 2014 року на суму ПДВ 16 666,67 грн.; за травень 2014 року на суму ПДВ 21 579,15 грн.;

- перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ТОВ «УКРСТРОЙТРЕНД» по операціях з придбання будівельно-монтажних робіт у контрагента-постачальника ПП «УНІВЕРСАЛ БУДТРЕСТ» за період березень, квітень 2014 року та подальшої реалізації на адресу контрагента-покупцями ПП «КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС» за березень, квітень, травень 2014 року.

На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва оформлено та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення № 0016842208 від 02.10.2014 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 55 147,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 13 786,75 грн. (т. 1 арк. спр. 11).

Не погоджуючись з вищевказаним, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Об'єктом оподаткування, відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Приймаючи рішення по справі, суд виходить з наступного.

Перевіркою встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ПП «КИЇВБУДТРАНС-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 38450558) 20.04.2014 року було укладено договір підряду № 20/04 (т. 1 арк. спр. 138 - 139).

Факт виконання робіт підтверджений наданими позивачем довідками про вартість виконаних робіт та актами приймання виконаних будівельних робіт.

Щодо твердження податкового органу про те, що на виконання даного договору податкові накладні виписані однією датою, що суперечить нормам п. 187.1 ст. 187 ПК України, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі.

В акті досліджувалось платіжне доручення, зауваження до якого у податкового органу відсутні.

З наданих документів вбачається, що розрахунок між суб'єктами господарювання відбувся після підписання актів виконаних робіт, після розрахунку були виписані податкові накладні.

Вимоги щодо оформлення податкових накладних встановлені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України. В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями норм, встановлених податковим законодавством.

По взаємовідносинам з ПП «УНІВЕРСАЛ БУДТРЕСТ» (код ЄДРПОУ 38922404) суд зазначає наступне.

Усі первинні документи, що підтверджують факт реальної господарських робіт між позивачем та його контрагента були надані позивачем особі, що здійснювала перевірку та були відображені в акті перевірки, а отже їх наявність відповідачем не заперечувалась.

На час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, необхідні ліцензії на впровадження діяльності, що обмежена у цивільному обороті.

Таким чином, позивачем надані первинні документи, які підтверджують факт реального придбання товару.

Згідно із положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів.

Що стосується посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних звірок стосовно контрагентів позивача (арк. Акту перевірки 23, 33; арк. спр. 44, 54 - відповідно), суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Що стосується вимог про визнання протиправними дій ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва з призначення та проведення перевірки ТОВ «УКРСТРОЙТРЕНД» та заборони органам Міндоходів та зборів України використовувати отриману в результаті проведення перевірки та зазначену у Акті перевірки інформацію та висновки, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України - документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Перевірку ТОВ «УКРСТРОЙТРЕНД» проведено на підставі наказу ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва № 887 від 02.9.2014 року. Копію наказу № 887 від 02.0.2014 року та повідомлення про проведення перевірки направлено позивачу поштою із повідомленням про вречення.

Позивачем факт надіслання та отримання наказу та повідомлення про проведення перевірки не оскаржено.

Взагалі, позивачем не надано жодних доказів в обгрунтуваня його вимог щодо визнання протиправними дій ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва з призначення та проведення перевірки ТОВ «УКРСТРОЙТРЕНД», натомість матеріали справи містять достатньо доказів в підтвердження правомірності дій відповідача.

Крім цього, відповідно до ст. 86 Податкового кодексу України акт - це форма оформлення результатів перевірки. Поняття акта перевірки визначено Порядком оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, а саме акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Отже, фактично в акті перевірки викладається суб'єктивна думка посадових осіб контролюючого органу, їх оціночні судження щодо наявності з боку платника порушень податкового та іншого законодавства. Акт перевірки сам по собі не породжує, не змінює та не припиняє права та обов'язків сторін. Висновки акта перевірки не є обов'язковими, а є лише суб'єктивною оцінкою посадової особи контролюючого органу.

В даному випадку, акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом відповідальності. Однією ж з ознак рішень, діянь суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і носять обов'язковий характер. Оспорюваний акт перевірки не є актом індивідуальної дії (рішення дія якого поширюється на конкретну особу), а його висновки не тягнуть за собою юридичних наслідків. В той же час, судження контролюючого органу про безтоварність господарських операцій та ін. є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Запис у акті відомостей про підтвердження або не підтвердження реальності господарських операцій само по собі не породжує ніяких правових наслідків. Акт є лише документом, який може бути використаний як доказ або підстава при прийнятті інших управлінських рішень: винесення податкового повідомлення-рішення, притягнення до адміністративної відповідальності, звернення до суду, порушення або відмова в порушенні кримінальної справи.

Висновки акта перевірки не є обов'язковими для виконання суб'єктом господарювання.

Оцінка фактичних даних, викладених в акті перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб ДПІ щодо його складання, викладення у ньому висновків, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Таким чином, не можуть оспорюватися в адміністративному суді акти документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов'язкового характеру.

Разом з тим, із приписів п. 61.1 ст.61, п. 62.1 ст. 62 Податкового кодексу України слідує, що податковий контроль - це система заходів, що вживається контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів, перевірок та звірок.

Інформаціно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів-це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на них функції. Податкова інформація, зібрана у відповідності з вимогами Податкового кодексу України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або їх посадовими (службовими) особами.

З цього вбачається, що внесення до автоматизованої системи «Податковий блок» - співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» податкової інформації, отриманої внаслідок перевірки позивача, є одним із заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на відповідача функцій та завдань, тобто є лише службовою діяльністю працівників ДПІ та сама по собі не створює для Товариства жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують обов'язкових юридичних наслідків.

Таким чином, в даному випадку у суду немає підстав втручатися у питання діяльності відповідача, які носять технічний характер, не мають обов'язкового характеру для суб'єкта господарювання та не спричиняють ніяких правових наслідків для позивача або його контрагентів.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 71, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2014 року № 0016842208 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ ВКФ «ДАЙМ-СЕРВІС» з податку на додану вартість у сумі 55147 грн. основного зобов'язання та 13786,75 грн. за штрафними санкціями, що затверджене ДПІ у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих