Рішення

від 11.02.2015 по справі 910/28162/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2015Справа №910/28162/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобудкомплекс-К», м.Київ, ЄДРПОУ 33999954

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сталь», м.Київ, ЄДРПОУ 38736408

про стягнення 4000 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Калініченко М.В. - по дов.

від відповідача: Гічко Ю.М. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовоих засіданнях 14.01.2015р. та 11.02.2015р. оголошувались перерви.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автобудкомплекс-К», м.Київ, звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сталь» про стягнення заборгованості в сумі 4000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору-заявки №02/07 від 02.07.2014р. на разове автотранспортне перевезення вантажів в частині здійснення оплати в обсязі та строки, передбачені договором, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господжарського суду 11.02.2015р., проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що всупереч умовам договору-заявки позивачем було перевезено меншу кількість вантажу, що, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сталь», вказує на необґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.п.3.1, 3.5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджено Наказом №363 від 14.10.1997р. Міністерства транспорту України, договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі, та вантажовідправниками або вантажоодержувачами.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.07.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автобудкомплекс-К» (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сталь» (замовник) було укладено договір-заявку №02/07 на разове автотранспортне перевезення вантажу, відповідно до якого перевізник зобов'язався перевезти вантаж, а саме металеві труби вагою в 6 т за маршрутом Дніпропетровськ-Київ.

У відповідності до п.10 договору №02/07 від 02.07.2014р. вартість перевезення становить 4000 грн. з урахування податку на додану вартість.

За умовами п.п.8, 9 укладеного між сторонами правочину датою завантаження є 02.07.2014р., а датою розвантаження - 03.07.2014р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір-заявку №02/07 від 02.07.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з перевезення вантажу.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 919 вказаного нормативно-правового акту визначено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Як вказувалось вище, у договорі №02/07 від 02.07.2014р. сторонами було погоджено, що вантажем, що надається для перевезення є металеві труби загальною вагою в 6 т.

Відповідно до умов договору №02/07 від 02.07.2014р. замовник зобов'язався забезпечити своєчасне виконання вантажно-розвантажувальних робіт у місцях завантаження.

Вантаж підлягає перевезенню за маршрутом Дніпропетровськ - Київ (п.1 договору №02/07 від 02.07.2014р.).

Як свідчать матеріали справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Автобудкомплекс-К» було виконано умови договору-заявки №02/07 від 02.07.2014р. в частині перевезення вантажу, на підтвердження чого заявником представлено до матеріалів справи товарно-транспортну накладну б/н від 04.07.2014р.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалою від 18.12.2014р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) стосовно отримання послуг з перевезення за договором №02/07 від 02.07.2014р.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сталь» заперечень з приводу надання заявником послуг з перевезення за договором-заявкою №02/07 від 02.07.2014р. надано не було.

У відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду 11.02.2015р., та у судовому засіданні 11.02.2015р. відповідачем зазначено, що при завантаженні товару було зменшено загальну масу вантажу з 6 т до 5 т, перевезення яких і було здійснено Товариством з обмеженою відповідальністю «Автобудкомплекс-К».

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Автобудкомплекс-К» було виконано свої обов'язки за договором №02/07 від 02.07.2014р. в частині перевезення наданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сталь» вантажу.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За приписами п.14.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджено Наказом №363 від 14.10.1997р. Міністерства транспорту України, форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - замовником при укладенні ними договору на перевезення вантажів.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як вказувало вище, п.10 договору №02/07 від 02.07.2014р. передбачено, що вартість перевезення становить 4000 грн. з урахування податку на додану вартість. Оплата перевезення здійснюється протягом 1-2 днів за факсокопіями.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, перевізником за результатами надання послуг було представлено замовнику товарно-транспортну накладну б/н від 04.07.2014р.

Факт отримання наведеного документу Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сталь» було підтверджено у наявному в матеріалах справи листі №48//07-14 від 16.07.2014р.

Наразі, господарський суд також вважає безпідставними твердження відповідача про те, що ненадання позивачем рахунку вказує на невинекнення у замовника обов'язку з оплати перевезення за договором №02/07 від 02.07.2014р.

За своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує обсяг та вартість наданих послуг. З огляду на таке.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч.1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009р. Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013р. Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.

Наразі, відомості щодо банківських реквізитів перевізника наведені у договорі №02/07 від 02.07.2014р.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, приймаючи до уваги умови спірного правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати перевезення вантажу за договором №02/07 від 02.07.2014р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечені, Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сталь» свої грошові зобов'язання за договором №02/07 від 02.07.2014р. не виконало.

Наразі, господарський суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що оскільки позивачем було здійснено перевезення вантажу вагою 5 т, а не 6 т, як визначено у договорі, то з урахуванням наведеного вартість послуг підлягає зменшенню. При цьому, суд зазначає таке.

Відповідно до п.15 ст.1 Закону України «Про ціни та ціноуворення в Україні» ціна - це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» визначено, що суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні ціни та державні регульовані ціни.

Згідно зі ст.11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (ст.11 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладанні господарських договорів сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

За приписами ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з ст.916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як вказувалось вище, у договорі на перевезення вантажу контрагенти погоджують, зокрема, вартість перевезення (п.3.5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджено Наказом №363 від 14.10.1997р. Міністерства транспорту України).

До того ж, пунктом 14.1 вказаних правил також визначено, що випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів також наводяться у договорі.

Наразі, судом встановлено, що під час укладання спірного правочину, сторонами у п.10 договору було визначено вартість перевезення на рівні 4000 грн. Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками товариств.

Тобто, сторонами під час укладення договору №02/07 від 02.07.2014р. на основі вільного волевиявлення було погоджено умови щодо ціни. При цьому, така ціна була визначена спільною волею сторін, а не самостійно позивачем.

Доказів укладання будь-яких додаткових угод щодо зміни ціни за спірним правочином сторонами до матеріалів справи представлено не було, як і не представлено доказів звернення відповідача до позивача з пропозицією стосовно внесення змін до договору №02/07 від 02.07.2014р. в частині визначення вартості послуг перевезення.

Одночасно, умовами спірного правочину також не передбачено випадків, в яких змінювалась би вартість послуг позивача. Зокрема, вказаним договором контрагентами не погоджено, що ціна послуг залежить від загальної кількості та ваги вантажу, що підлягає перевезенню.

Отже, заявлена заявником до стягнення сума оплати за перевезення вантажу за договром №02/07 від 02.07.2014р. в повному обсязі узгоджується з умовами укладеного між сторонами правочину, що вказує на безпідставність тверджень відповідача щодо наявності підстав для зменшення ціни договору з урахуванням фактичного обсягу перевезеного вантажу.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, враховуючи все вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобудкомплекс-К» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сталь» про стягнення заборгованості в сумі 4000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобудкомплекс-К», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сталь», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 4000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Сталь» (04077, м.Київ, Оболонський район, вул.Дніпроводська, буд.1-А, офіс 60, ЄДРПОУ 38736408) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобудкомплекс-К» (03115, м.Київ, Святошинський район, вул.Святошинська, буд.34, ЄДРПОУ 33999954) заборгованість в сумі 4000 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 11.02.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 14.02.2015р.

Суддя М.О. Любченко