Рішення

від 25.02.2015 по справі 916/58/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" лютого 2015 р.Справа № 916/58/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Брагіної Я.В.

секретаря судового засідання Галюк Т.В.

за участю представників:

від позивача: Василик А.В. згідно довіреності за № 7 від 06.01.2015р.;

від відповідача: Овчинська О.М. згідно довіреності за № 3 від 28.01.2015р.;

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Українські спеціальні системи" (м. Київ);

до відповідача: Відділу Держземагенства у Великомихайлівському районі Одеської області (смт. Велика Михайлівка);

про стягнення 44277,53 грн.

06.01.2015р. Державне підприємство "Українські спеціальні системи" звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Відділу Держземагенства у Великомихайлівському районі Одеської області про стягнення 44277,53 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.01.2015р. за даним позовом порушено провадження у справі №916/58/15-г.

09.02.2015р. позивач надіслав до суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить зменшити суму позову до 41207,26грн., які складаються з суми заборгованості 30000,00грн., пені в розмірі 3470,96грн., інфляційних втрат в сумі 6750,00грн. та 3% річних в сумі 986,30грн.

З врахуванням ст.22 ГПК України суд приймає до розгляду заяву про зменшення позовних вимог і розглядає справу в межах заяви про зменшення позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві позов не визнав, хоча не заперечував, що отримав товар, але не розрахувався у зв'язку із відсутністю коштів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін , суд

ВСТАНОВИВ:

23.07.2013р. між Державним підприємством "Українські спеціальні системи" (надалі позивач, постачальник) та Відділом Держземагенства у Великомихайлівському районі Одеської області (надалі відповідач, замовник) було укладено договір №11.189/13/ІН про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується виготовити у 2013 році та поставити замовнику один програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням (далі - ПАК-ДЗК), а замовник прийняти і оплатити ПАК-ДЗК. Технічні вимоги до ПАК-ДЗК викладені у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору. Специфікація ПАК-ДЗК викладена у додатку №2, що є невід'ємною частиною цього договору. Придбавання ПАК-ДЗК здійснюється в межах кошторисних призначень замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування" Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 „Машини обчислювальні частини та приладдя до них (п.п.1.1., 1.2., 1.3., 1.4. договору).

Відповідно до п.3.1. договору №11.189/13/ІН від 23.07.2013р. ціна договору становить 30000грн. відповідно до специфікації ПАК-ДЗК та Протоколу погодження договірної ціни товару.

Замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі, визначеному у пункті 3.1. договору. Оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року (п.п.4.1. договору №11.189/13/ІН від 23.07.2013р.та п.1 додаткової угоди №1 від 25.12.2013р.).

Відповідно до п.5.1. договору №11.189/13/ІН від 23.07.2013р., п.2 додаткової угоди №1 від 25.12.2013р. постачальник зобов'язується передати ПАК-ДЗК замовнику відповідно до договору не пізніше 31.12.2013р.

Згідно до п.11 договору №11.189/13/ІН від 23.07.2013р. цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині розрахунків та виконання сторонами взятих на себе зобов'язань - до їх повного виконання.

Крім того, сторонами до договору №11.189/13/ІН від 23.07.2013р. було підписано додатки №1 Технічні вимоги, №2 Специфікацію до програмно-апаратного комплексу, №3 Протокол погодження договірної ціни товару.

Так, на виконання договору №11.189/13/ІН від 23.07.2013р. позивач поставив відповідачу ПАК-ДЗК за накладною №РН-0000070 від 25.12.2013р. на суму 30000грн. на підставі довіреності №7 від 24.12.2013р. Проте, відповідач не розрахувався за поставлений товар позивачу.

Позивачем відповідачу було надіслано претензію про сплату наявної заборгованості №02-494 від 10.04.2014р. на що відповідач листом №8-01-08/2128 від 28.04.2014р. вказав на реєстрацію такого зобов'язання в органі держказначейства, однак, кошторис на 2014р. таких видатків не передбачає, у зв'язку з чим погасити існуючу заборгованість не має можливості.

Зазначена заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 30000грн. внесена відповідачем до звіту про заборгованість за бюджетними коштами станом на 01.10.2014р.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку(ст.509 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановленодоговором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до ст.663, пп. 1), 2) ч.1 п.1 ст. 664 Цивільного Кодексу України Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктом 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (п.п.1, 2, 3 ст. 692 Цивільного Кодексу України).

З врахуванням вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів сплати боргу не надав суду.

Суд не приймає доводи відповідача щодо відсутності фінансування Відділу у 2013-2014р.р. та посилання на п.4.2. договору від 23.07.2013р., яким передбачено право останнього на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування і надані останнім в підтвердження своїх доводів, зокрема, кошторис на 2014рік, довідку про зміну до кошторису на 2014рік, звіти про заборгованість за бюджетними коштами на 01.01.2014р., на 01.01.2015р., звіт про надходження та використання коштів загального фонду за 2014р. враховуючи наступне.

Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами , зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів .

Частиною 4 ст.13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Укладаючи договір від 23.07.2013р., відповідач повинен був передбачити бюджетні призначення та заздалегідь вжити необхідних заходів для фінансування видатків за цим договором або укласти його на інших умовах з врахуванням того, що Відділ Держземагенства у Великомихайлівському районі Одеської області є державним підприємством, фінансування якого здійснюється з бюджету.

Крім того, у договорі сторони не передбачили порядок узгодження, строк відстрочення платежу за отриманий товар з підстав відсутності бюджетного фінансування відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову у частині стягнення основного боргу в сумі 30000,00грн.

Крім того, позивач просить стягнути із відповідача 3470,96грн. пені з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Статья 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами.

З врахуванням ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторонами у договорі не було передбачено забезпечення виконання зобов'язання відповідачем. Проте, як суд зазначав вище і не заперечується сторонами, зобов'язання відповідача фінансується за рахунок Державного бюджету. А згідно ч.2 ст.231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом або договором у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг) з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.232 ГК України).

Тому враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позов у частині стягнення пені в сумі 3470,96грн.

Крім того, позивач з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 986,30грн. та 6750,00грн. інфляційних втрат.

Згідно п.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає, що розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства і тому задовольняє позов у частині стягнення 3% річних в сумі 986,30грн. та 6750,00грн. інфляційних втрат.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, оскільки позов підтверджується належними доказами, наявними в матеріалах справи, заявлений відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача Відділ Держземагенства у Великомихайлівському районі Одеської області, бо по вині останнього позивач вимушений був звернутись до суду за захистом порушених прав.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відділу Держземагентства у Великомихайлівському районі Одеської області (67100, Одеська обл., смт. Велика Михайлівка, вул. Карла Маркса, 34-в, код ЄДРПОУ 37838720) на користь Державного підприємства „Українські спеціальні системи" (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 83-Б, код ЄДРПОУ 32348248):

- 30000,00грн. основного боргу,

- 6750,00 грн. - індексу інфляції,

- 3470,96грн. - пені

- 986,30грн. - 3% річних,

- 1827,00грн. - судового збору.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 02 березня 2015 р.

Суддя Я.В. Брагіна