Рішення

від 25.02.2015 по справі 916/76/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" лютого 2015 р.Справа № 916/76/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Волкова Р.В.,

при секретарі судового засідання Кришталь Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Державного підприємства „Українські спеціальні системи", м. Київ,

до відповідача Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області, Одеська обл., м. Овідіополь,

про стягнення 41137,44 гривень

За участю:

представника позивача Василика А.В. - за довіреністю;

представник відповідача не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство „Українські спеціальні системи", м. Київ, звернувся до суду з позовом до відповідача, Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області, Одеська обл., м. Овідіополь, про стягнення 44277,53 гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 24.07.2013 року між ДП „УСС" та відповідачем було укладено договір №11.197/13/ІН, за умовами якого позивач поставив відповідачу програмно-апаратний комплекс на загальну суму 30000,00 гривень, за який відповідач у строки, обумовлені договором, оплату не здійснив. Позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог від 03.02.2015 року за вх. №2-526/15 (а.с. 33-35), в якій з урахуванням існуючої заборгованості в розмірі 30000,00 гривень розрахував пеню в розмірі 3413,47 гривень, інфляційні витрати в розмірі 6750,00 гривень та три проценти річних в розмірі 973,97 гривень.

Відповідач проти позову заперечує, подав відзив на позов, в якому зазначає, що протягом 2013-2014 років на розрахунковий рахунок за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" Відділу Держземагентства у Балтському районі фінансування не відбувалось, але фінансові зобов'язання перед позивачем були зареєстровані в органі Державної казначейської служби. Одночасно, відповідач звернув увагу на те, що у зв'язку з тим, що Відділ утримується за рахунок державного бюджету, сторонами у п. 4.2. договору від 22.07.2013 року було досягнуто домовленість про право замовника на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування, отже, відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій. Крім того, відповідач зазначив, що він не використовує придбаний у позивача ПАК-ДЗК, оскільки він не пройшов державну експертизу за відсутності коштів для її проведення (а.с. 43-46).

В судовому засіданні представник позивача Василик А.В., який діє на підставі довіреності, позовні вимоги, викладені в заяві про зменшення позовних вимог, підтримав в повному обсязі, надав суду пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, просив розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

24.07.2013 року позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір №11.197/13/ІН про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується виготовити у 2013 році та поставити замовнику один програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням (далі - ПАК-ДЗК), а замовник прийняти і оплатити ПАК-ДЗК (а.с. 12-13).

Технічні вимоги до ПАК-ДЗК викладені у додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору. Специфікація ПАК-ДЗК викладена у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору. Придбавання ПАК-ДЗК здійснюється в межах кошторисних призначень замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування". Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 „Машини обчислювальні частини та приладдя до них (п.п. 1.2.-1.4. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору ціна договору становить 30000,00 гривень відповідно до специфікації ПАК-ДЗК та Протоколу погодження договірної ціни товару.

Замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі, визначеному у пункті 3.1. договору. Оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року. Замовник має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування (п.п. 4.1., 4.2. договору, п. 1 додаткової угоди № 1 від 25.12.2013 року (а.с. 25-26).

Відповідно до п. 5.1. договору, п. 2 додаткової угоди № 1 постачальник зобов'язується передати ПАК-ДЗК замовнику відповідно до договору не пізніше 31.12.2013 року.

Згідно до п. 11 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині розрахунків та виконання сторонами взятих на себе зобов'язань - до їх повного виконання.

Крім того, сторонами до договору № 11.197/13/ІН від 24.07.2013 року було підписано наступні додатки до договору: № 1 Технічні вимоги, № 2 Специфікація програмно-апаратного комплексу, № 3 Протокол погодження договірної ціни товару (а.с. 14-18).

На виконання договору № 11.197/13/ІН від 24.07.2013 року позивач поставив відповідачу ПАК-ДЗК за видатковою накладною № РН-0000080 від 25.12.2013 року на суму 30000,00 гривень на підставі довіреності № 24 від 24.12.2013 року (а.с. 23, 24).

10.04.2014 року та 01.10.2014 року позивачем відповідачу було надіслано претензії про сплату наявної заборгованості № 02-504 та № 02-1182 відповідно (а.с. 25, 26), відповіді на які відповідач не надав.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. ст. 663, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктом 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (п. п. 1-3 ст. 692 ЦК України).

Згідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Суд приймає до уваги, що в своєму відзиві відповідач послався на те, що умовами п. 4.2. договору від 24.07.2013 року сторони передбачили право відповідача на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування.

Частина 2 ст. 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 4 ст. 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що відсутність бюджетного фінансування є підставою для неоплати відповідачем отриманого товару та відмови в задоволенні позову, оскільки, укладаючи договір від 24.07.2013 року, відповідач повинний був передбачити бюджетні призначення та заздалегідь вжити необхідних заходів для фінансування видатків за цим договором або укласти його на інших умовах з урахуванням того, що відповідач є державним підприємством, фінансування якого здійснюється з бюджету.

Крім того, суд зауважує, що у договорі сторони не передбачили порядок узгодження, строк відстрочення платежу за отриманий товар, з підстав чого відсутність бюджетного фінансування відповідача, за умови невіднайдення сторонами згоди на відстрочення платежу через таке, не є підставою для порушення відповідачем строку оплати вартості товару, не позбавляє позивача права вимагати оплати за поставлений товар, сплати штрафних санкцій, індексу інфляції, трьох процентів річних. При цьому, з урахуванням існування боргу 31.12.2013 року можна дійти висновку, що фактично до моменту подання даного позову - 31.12.2014 року відповідачу було відстрочено виконання зобов'язання за договором.

Таким чином, на думку суду, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, щодо поставленого позивачем товару за договором №11.197/13/ІН від 24.07.2013 року, відсутності його оплати, є правомірними та обґрунтованими заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 30000,00 гривень.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3413,47 гривень пені за період з 01.01.2014 року по 30.01.2015 року.

За положеннями ч. 1 ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зі змісту ст. 551 ЦК України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Поняття позовної давності міститься в ст. 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відтак ч. 6 ст. 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За вищенаведених умов мало місце звернення позивача із вимогою про стягнення пені із порушенням строку спеціальної позовної даності, який визначений п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України, оскільки у п.4.1. договору №11.197/13/ІН від 24.07.2013 року (у редакції додаткової угоди № 1 від 25.12.2013 року) сторони обумовили, що оплата здійснюється на підставі видаткової накладної, отже, з урахуванням того, що товар передано за видатковою накладною 25.12.2013 року, строк для заявлення позовної вимоги про стягнення пені сплинув 26.12.2014 року, тоді як даний позов до суду подано позивачем для поштового пересилання 31.12.2014 року.

Враховуючи пропуск позивачем строку для заявлення позовної вимоги про стягнення з відповідача пені, у задоволенні позовної вимоги про стягнення 3413,47 гривень пені за період з 01.01.2014 року по 30.01.2015 року суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 6750 гривень інфляційних витрат за період з 01.01.2014 року по 30.01.2015 року, 3 % річних за період з 01.01.2014 року по 30.01.2015 року в розмірі 973,97 гривень.

У відповідності до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно до абз. 5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 року по справі №13/210/10, від 12.09.2011 року по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 року по справі № 11/109.

Суд, перевіривши зроблений позивачем розрахунок трьох процентів річних, встановив, що його зроблено вірно, з огляду на що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 973,97 гривень за період з 01.01.2014 року по 30.01.2015 року підлягає задоволенню.

Однак, при перерахунку індексу інфляції від суми боргу 30000,00 гривень за період з 01.01.2014 року по 30.01.2015 року суд встановив, що втрати позивача від інфляції за вказаний період складають 8622,16 гривень, однак, з урахуванням заявлення позивачем до стягнення суми 6750,00 гривень, що є меншою від фактичного індексу інфляції, суд задовольняє позовну вимогу позивача про стягнення саме 6750,00 гривень індексу інфляції.

Згідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, та те, що позовні вимоги ТОВ „УСС" є частково доведеними та обґрунтованими, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 30000,00 гривень основного боргу, 6750,00 гривень індексу інфляції за період з 01.01.2014 року по 30.01.2015 року, 973,97 гривень - три проценти річних за період з 01.01.2014 року по 30.01.2015 року. В решті позовних вимог суд відмовляє.

Позивачу за рахунок відповідача згідно до ст. 49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за розгляд позовної заяви пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 1556,58 гривень.

На підставі ст. 13 Конституції України, ст. ст. 256, 258, 525, 526, 549, 551, 625, 655, 663, 664, 691, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 199, 218, 223, 232 ГК України, Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" та керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства „Українські спеціальні системи", м.Київ, до Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області, Одеська обл., м. Овідіополь, про стягнення 41137,44 гривень - задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області (67800, Одеська обл., м. Овідіополь, вул. Тараса Шевченка, 214, код ЄДРПОУ 38381338) на користь Державного підприємства „Українські спеціальні системи" (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 83-Б, код ЄДРПОУ 32348248) 30000,00 гривень основного боргу, 6750,00 гривень інфляційних витрат, 973,97 гривень - три проценти річних, 1675,40 гривень судового збору, а всього 39399 (тридцять дев'ять тисяч триста дев'яносто дев`ять) гривні 37 копійок.

3. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з моменту складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 25.02.2015 року. Повний текст рішення складений 02 березня 2015 р.

Суддя Р.В. Волков