Постанова

від 09.07.2015 по справі 916/76/15-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2015 р.Справа № 916/76/15-г Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Головея В.М., Гладишевої Т.Я.,

При секретарі судового засідання: Максиміхіній Ю.В.,

За участю представників сторін:

від позивача - Василик А.В., довіреність № 7, дата видачі : 06.01.15; ДП "Українські спеціальні системи";

представники від відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, повідомлені належним чином про час, день та місце судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 25 лютого 2015 року

по справі № 916/76/15-г

за позовом Державного підприємства "Українські спеціальні системи"

до Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України в Овідіопольському районі Одеської області

про стягнення 41 137,44 грн.,

Відповідно до ст.ст.4 4 , 81 1 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

Встановила:

У січні 2015 року Державне підприємство "Українські спеціальні системи" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області заборгованості в загальному розмірі 44 277,53 грн. яка складається із суми основного боргу в розмірі 30 000,00 грн., пені в сумі 5 430,00 грн., штрафу у розмірі 2 100,00 грн., збитків від інфляції в сумі 5 850,00 грн. та трьох відсотків річних в сумі 897,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем прийнятих на себе за договором про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти №11.197/13/ІН від 24.07.2013р. грошових зобов'язань щодо здійснення оплати вартості проданого позивачем товару.

Заявою від 03.02.2015року позивачем було зменшено розмір заявлених позовних вимог, в якій з урахуванням існуючої заборгованості в розмірі 30 000,00 гривень розрахував пеню в розмірі 3 413,47 гривень, інфляційні витрати в розмірі 6 750,00 гривень та три проценти річних в розмірі 973,97 гривень.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.02.2015р. (суддя Волков Р.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області на користь Державного підприємства „Українські спеціальні системи" 30 000,00 гривень основного боргу, 6 750,00 гривень інфляційних витрат, 973,97 гривень - три проценти річних, 1 675,40 гривень судового збору, а всього 39 399,37 грн. В решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором закупівлі програмно-апаратного комплексу за державні кошти щодо своєчасної та повної оплати поставленого програмно-апаратного комплексу попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 30 000 грн., а тому повинний сплатити Підприємству не лише зазначену суму боргу, а ще інфляційні витрати та 3% річних.

Одночасно, місцевий господарський суд на підставі п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені за період з 01.01.2014 року по 30.01.2015 року, у зв'язку з пропуском строку для заявлення позовної вимоги.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Відділ Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги сторона посилається на те, що умовами п.4.2 договору про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти №11.197/13/ІН від 24.07.2013р. передбачено відстрочку платежу за поставлений товар у випадку відсутності бюджетного фінансування відповідача, а тому строк оплати поставленого товару ще не настав та відсутні підстави для стягнення як основного боргу так і 3% річних, інфляційних втрат. До того ж скаржник вважає, що притягнення його до відповідальності є можливим тільки при наявності вини у порушенні зобов'язання, а в даному випадку вина відсутня, оскільки оплата не здійснена через відсутність фінансування.

Оскільки, позовні вимоги стосуються бюджетних коштів стягнення яких має здійснюватися із залученням органів Державного казначейства, яке забезпечує організацію виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за фінансуванням видатків Держбюджету, то колегія суддів ухвалою від 21.05.2015р. задовольнила клопотання відповідача та залучила до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України в Овідіопольському районі Одеської області (далі Казначейство).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.07.2013 року позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір №11.197/13/ІН про закупівлю програмно-апаратного комплексу за державні кошти, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується виготовити у 2013 році та поставити замовнику один програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням (далі - ПАК-ДЗК), а замовник прийняти і оплатити ПАК-ДЗК (а.с. 12-13).

Технічні вимоги до ПАК-ДЗК викладені у додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору. Специфікація ПАК-ДЗК викладена у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору. Придбавання ПАК-ДЗК здійснюється в межах кошторисних призначень замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування". Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 „Машини обчислювальні частини та приладдя до них (п.п. 1.2.-1.4. договору).

Згідно з п. 3.1 Договору ціна цього договору становить 30 000 грн., у т.ч. ПДВ 5 000 грн. відповідно до специфікації ПАК-ДЗК та Протоколу погодження договірної ціни товару.

Замовник здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної на ПАК-ДЗК, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі, визначеному у пункті 3.1. договору. Оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року. Замовник має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування (п.п. 4.1., 4.2. договору, п. 1 додаткової угоди № 1 від 25.12.2013 року (а.с. 25-26).

Відповідно до п. 5.1. договору, п. 2 додаткової угоди № 1 постачальник зобов'язується передати ПАК-ДЗК замовнику відповідно до договору не пізніше 31.12.2013 року.

Згідно до п. 11 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині розрахунків та виконання сторонами взятих на себе зобов'язань - до їх повного виконання.

Крім того, сторонами до договору № 11.197/13/ІН від 24.07.2013 року було підписано наступні додатки до договору: № 1 Технічні вимоги, № 2 Специфікація програмно-апаратного комплексу, № 3 Протокол погодження договірної ціни товару (а.с. 14-18).

На виконання договору № 11.197/13/ІН від 24.07.2013 року позивач поставив відповідачу ПАК-ДЗК за видатковою накладною № РН-0000080 від 25.12.2013 року на суму 30 000,00 гривень на підставі довіреності № 24 від 24.12.2013 року (а.с. 23, 24).

У зв`язку з нездійсненням відповідачем оплати за поставлене устаткування, позивач 10.04.2014 року та 01.10.2014 року звертався до відповідача з претензіями, в яких просив сплатити існуючу заборгованість в розмірі 30 000грн. Дані листи були залишені без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення ДП „Українські спеціальні системи" до господарського суду Одеської області з даним позовом.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення повного розрахунку за поставлений товар відповідно до умов Договору у розмірі 100% вартості поставки.

Доказів оплати боргу за договором №11.197/13/ІН від 24.07.2013р. відповідач до суду не надав, таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 30 000,00 грн. основного боргу, що підлягає стягненню.

Доводи скаржника про те, що строк оплати товару за договором №11.197/13/ІН від 24.07.2013р. не настав у зв'язку із тим, що пунктом 4.2 договору встановлено відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки строк дії даного договору закінчився 31.12.2013р., а відповідно із цим і відстрочка платежу також закінчилася, що не виключає обов'язку відповідача сплатити борг за поставлений товар.

Крім того, судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника щодо неправомірності стягнення з нього боргу, в обґрунтування яких покладено факт відсутності бюджетного фінансування на оплату спірної суми заборгованості, оскільки відповідно до положень ст.ст. 614, 617 ЦК України, ст. 218 ГК України відсутність у боржника грошових коштів для здійснення розрахунків за придбані товари, навіть у випадку фінансування такого боржника за рахунок коштів державного бюджету, не може бути підставою для звільнення цього боржника від відповідальності за допущене порушення власних зобов'язань.

Тим більш, спірний договір було укладено в межах кошторисних призначень Замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування". Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 „Машини обчислювальні частини та приладдя до них", що відображено в договорі та не заперечується сторонами по справі.

Вказана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р.3-28гс12, ухваленій з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 629, 692 ЦК України судова колегія дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції правомірно задовольнив позов ДП „Українські спеціальні системи" в частині стягнення з Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області заборгованості за придбаний товар в сумі 30 000,00грн.

Частина 2 ст.625 ЦК України закріплює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних, викладений у заяві про зменшення позовних вимог, судова колегія вважає, що він арифметично вірний та господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим, позовні вимоги ДП „Українські спеціальні системи" в частині стягнення із відповідача трьох відсотків річних в сумі 973,97 грн. правомірно задоволені.

Апеляційний господарський суд також погоджується з власним розрахунком першої інстанції інфляційних втрат суду, який складає 8622,16 грн. Однак, з урахуванням заявлення позивачем до стягнення суми 6 750,00грн., що є меншою від фактичного індексу інфляції, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовну вимогу позивача про стягнення саме 6 750,00 гривень індексу інфляції.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками місцевого суду щодо правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені місцевий суд виходив з того, що такі позовні вимоги заявлено з порушенням встановленого п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України річного строку спеціальної позовної даності, який сплинув 26.12.2014 р.

Але, як зазначалося вище, оплата отриманого ПАК-ДЗК повинна була бути здійснена відповідачем не пізніше закінчення 2013 фінансового року, тобто не пізніше 24 години 31.12.2013р., а тому прострочення строку оплати для відповідача почалось з 01.01.2014р.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як слідує з матеріалів справи позивач звернувся із позовною заявою до суду 31.12.2014р., що вбачається з фіскального чеку "Укрпошти", опису вкладення цінного листа від 31.12.2014 року та відтиску печатки органу поштового зв'язку на конверті з датою - 31.12.2014р., що однозначно свідчить про те, що позов поданий позивачем до суду в межах скороченого річного строку позовної давності, внаслідок чого протилежні висновки суду першої інстанції є помилковими.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки, жодна із сторін у справі не зверталась до місцевого суду із заявою про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, то у суду першої інстанції взагалі були відсутні правові підстави для застосування позовної давності та відмови у позові саме з цих підстав.

Разом з тим, згідно із ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Пункт 3 частини 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також, відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. встановлено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У п. 7.1. договору сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором, тобто умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її розміру конкретного за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій, а тому до правовідносин сторін названі норми матеріального права застосовані бути не можуть, так як відповідач має перед позивачем виключно грошове зобов'язання.

Крім цього, обрахування пені у відсотках, визначених обліковою ставкою НБУ, на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України також є незаконним, оскільки дана норма не визначає розмір штрафних санкцій, а лише встановлює порядок їх обчислення, а ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, оскільки умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її конкретного розміру за прострочення виконання відповідачем взятого на себе грошового зобов'язання та враховуючи, що цей розмір не визначений і законом, зокрема, ч. ч. 2, 6 ст. 231 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", то колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання задоволені бути не можуть.

Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, наведеному законодавстві України та сформованій судовій практиці, зокрема постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2013 р. у справі № 26/093-12.

Таким чином, з урахуванням мотивувальної частини цієї постанови колегія суддів вважає, що резолютивна частина рішення місцевого суду прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи.

Отже, судова колегія доходить до висновку про те, що підстав для скасування господарського суду Одеської області від 25 лютого 2015 року не вбачається. У зв'язку з чим, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення слід залишити без змін, як законне та обгрунтоване.

Керуючись ст.99, 101, 103 п.1, 105 ГПК України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Відділу Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 25 лютого 2015 року по справі № 916/76/15-г - залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 13.07.2015 р.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.М. Головей

Суддя Т.Я. Гладишева