Рішення

від 17.02.2015 по справі 922/424/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р.Справа № 922/424/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпою К.І.

розглянувши справу

за позовом Науково-виробничого підприємства "Електроспецтехнологія" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків до Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Ленінського району м. Харкова, м. Харків про стягнення 108440,71 грн. за участю представників сторін:

позивача - Мартинов Р.С., довіреність від 22.12.2014 року;

відповідача - Король О.В., довіреність № 50 від 02.02.2015 року;

ВСТАНОВИВ:

Науково-виробниче підприємство "Електроспецтехнологія" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Ленінського району про стягнення 108440,71 грн., з яких: 76000,00 грн. заборгованості за Договором № 12 з надання послуг зі створення інформаційної продукції, 21813,52 грн. пені, 6604,40 грн. інфляційних втрат, 4022,79 грн. 3% річних. Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 лютого 2015 року розгляд справи було відкладено на 17.02.2015 року.

10 лютого 2015 року від представника позивача до канцелярії суду надійшла уточнена позовна заява за вх. № 5118, яка розглянута та долучена судом до матеріалів справи.

Представник позивача у призначеному судовому засіданні 17 лютого 2015 року підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні заперечує проти задоволення позовних вимог та надав відзив на позовну заяву за вх. № 6408 із запереченнями. Надані документи розглянуті та долучені судом до матеріалів справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

25 грудня 2012 року між Науково-виробничим підприємством "Електроспецтехнологія" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю ( далі - Позивач, Виконавець) та Центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Ленінського району м. Харкова (далі - Відповідач, Замовник) було укладено Договір № 12 з надання послуг зі створення інформаційної продукції.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до умов договору позивач зобов'язувався надати послуги зі створення інформаційної продукції для організації та підвищення ефективності роботи фахівців із соціальної роботи у вигляді роздаткових матеріалів (листівок), а відповідач зобов'язувався проводити оплату наданих послуг.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що загальна сума Договору складає 76000, 00 грн., в т.ч. ПДВ 12666,67 грн., згідно з специфікацією та протоколом згоди на договірну ціну (додатки 1,2).

Відповідно до п. 3.2. Договору, замовник зобов'язується провести оплату послуг шляхом перерахування суми, зазначеної у специфікації, на розрахунковий рахунок виконавця після підписання сторонами акту здачі-прийомки виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та належним чином: створив інформаційну продукцію у вигляді інформаційних буклетів у кількості 5000 од. та роздаткові матеріали 10х20 см. у кількості 10000 од. Вказані послуги були прийняті відповідачем згідно акту виконаних робіт від 25.12.2012 року. Відповідний акт був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Проте відповідач, в порушення пункту 3.2. Договору, за надані послуги своєчасно з позивачем не розрахувався, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 76000,00 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором № 12 від 25.12.2012 року складає 76000,0грн., що підтверджується матеріалами та не спростовано відповідачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 76000,00 грн. основного боргу.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних у 4022,79 грн. та інфляційних витрат у розмірі 6604,40 грн. за весь період прострочення зобов'язання, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, розрахунок 3% річних та інфляційних витрат визначений вірно згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 4022,79 грн. та інфляційних витрат у сумі 6604,40 грн.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 21813,52 грн., суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Також цією ж статтею передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлена до стягнення пеня у розмірі 21813,52 грн. за період з 25.12.2012 року по 01.11.2014 року, тобто за 644 дні, що суперечить діючому законодавству.

Крім того, згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно актам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України та ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, сторони господарського договору мають право самостійно встановлювати розмір штрафних санкцій у тексті договору, сплата яких є обов'язковою для сторін правочину.

Одже, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідальність сторін за порушення умов договору № 12 від 25.12.2012 року та способи забезпечення виконання зобов'язань передбачені розділом 4 договору.

Як вбачається з п. 4.2. договору, при порушенні умов договору, стосовно терміну виконання Виконавець сплачує пеню у розмірі 0,5 % від суми Договору за кожний день затримки виконання робіт, але не нижче однієї облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня.

Проте, жодним з пунктів договору не передбачена відповідальність Замовника за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо оплати наданих послуг.

Разом з цим, слід відмітити, що в силу ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі; при цьому, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одже, виходячи з вищенаведеного, позивачем безпідставно була нарахована пеня у розмірі 21813,52 грн. за період з 25.12.2012 року по 01.11.2012 року.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, а тому відмовляє у позовній вимозі щодо стягнення пені у розмірі 21813,52 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 526, ч.1 ст.530, ст. ст. 547, 548, 624, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Ленінського району м. Харкова (61052, м. Харків, вул. Карла Маркса, 34, код ЄДРПОУ 26354184) на користь Науково-виробничого підприємства "Електроспецтехнологія" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (61001, м. Харків, пр. Гагаріна, 7, оф. 1, код ЄДРПОУ 31064682) 76000,0 грн. основного боргу, 6604,40 грн. інфляційних втрат, 4022,79 грн. 3% річних, 1732,54 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 21813,52 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 19.02.2015 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/424/15