Рішення

від 25.02.2015 по справі 918/119/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2015 р. Справа № 918/119/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом заступника прокурора м. Рівного (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі - Рада) та товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - Товариство) до дочірнього підприємства "Курчатовець" Рівненського ремонтно-транспортного підприємства-акціонерного товариства відкритого типу (далі - Підприємство) про стягнення заборгованості в сумі 28 161 грн. 88 коп.,

за участі представників:

Ради: не з'явився,

Товариства: Бондаря Ю.М. за дов. від 5 січня 2015 року № 03-05/2/2,

Підприємства: не з'явився,

прокуратури: Кректун О.А. за посв. від 15 серпня 2014 року № 028215,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2015 року Прокурор звернувся до господарського суду Рівненської області з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 листопада 2009 року між Товариством та відповідачем був укладений договір на відпуск теплової енергії № 10. Оскільки Підприємство взяте на себе за вказаним договором зобов'язання щодо оплати теплової енергії, поставленої йому в жовтні - грудні 2014 року, не виконало, заборгувавши таким чином Товариству 26 173 грн. 25 коп., Прокурор, посилаючись на статті 525-526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 175, 193, 216-217 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму боргу, а також 974 грн. 21 коп. пені, 909 грн. 97 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 104 грн. 45 коп., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 12 лютого 2015 року порушено провадження у справі № 918/119/15, розгляд якої було призначено на 25 лютого 2015 року.

Представники Товариства та прокуратури в судовому засіданні 25 лютого 2015 року підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Рада про дату, час та місце розгляду даної справи була повідомлена належним чином, проте явку свого повноважного представника не забезпечила, витребуваних судом документів не надала, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направила.

У призначене судове засідання відповідач також не забезпечив явку свого повноважного представника, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Зі змісту цієї норми вбачається, що коли ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвала суду про порушення провадження у даній справі була надіслана відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 33018, місто Рівне, вулиця Курчатова, будинок 18 А. Факт отримання Підприємством вищезазначеного судового документа підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с. 21). З вказаного повідомлення вбачається, що копія вищенаведеної ухвали суду була отримана вказаною особою 16 лютого 2015 року.

Отже, за змістом вищезазначеної норми Підприємство завчасно та належним чином було повідомлене про місце, дату та час судового засідання. Також останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

Крім того, при поданні до господарського суду Рівненської області даної позовної заяви Прокурором було надано докази направлення цієї заяви та доданих до неї документів відповідачу. Так, з долученого опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку, який підтверджує надання позивачу послуг поштового зв'язку, вбачається, що матеріали позовної заяви з усіма доданими до неї документами були направлені відповідачу у справі 5 лютого 2015 року, про що свідчить відбиток календарного штемпеля, проставлений працівником відділення поштового зв'язку на вказаному описі вкладення, та відповідні відомості про дату проведення операції, відображені у вищезазначеному розрахунковому документі (а.с. 6-7).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що у Підприємства було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та надання відповідного відзиву на дану позовну заяву.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що у матеріалах справи наявні докази, необхідні для повного та всебічного розгляду даної справи, а відповідач не направив на адресу суду будь-яких заяв чи клопотань, зокрема, про відкладення розгляду цієї справи на іншу дату, і явка його уповноваженого представника у судове засідання обов'язковою не визнавалася, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та Товариства, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11 листопада 2009 року між Підприємством та Товариством був укладений договір на відпуск теплової енергії № 10, за умовами якого, з урахуванням додатків № 1-№ 3 та додаткової угоди від 1 жовтня 2014 року до цього договору, останнє зобов'язалося надавати споживачеві теплову енергію, а Товариство, у свою чергу, - прийняти та оплатити її вартість за встановленими тарифами в терміни, передбачені даною угодою (а.с. 8-12).

Вказаний договір, додаткова угода від 1 жовтня 2014 року до нього, а також вищезазначені додатки до цього правочину, підписані уповноваженими представниками Товариства і Підприємства та скріплені печатками цих юридичних осіб.

Відповідно до пункту 1.4 цього договору теплова енергія подається споживачу за адресою: місто Рівне, вулиця Курчатова, 13 А.

Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Згідно загальних відомостей про об'єкти споживача, що є невід'ємною частиною договору від 11 листопада 2009 року № 10, загальна площа об'єкту відповідача - житлового будинку, розташованого за адресою: місто Рівне, вулиця Курчатова, 13 А, становить 2070,70 м 2 (а.с. 10).

Споживач проводить оплату за отриману теплову енергію шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, при цьому споживач самостійно отримує рахунок. Розрахунки споживача з Товариством за теплову енергію здійснюються щомісячно згідно з показниками приладів обліку або, при відсутності приладів обліку, - розрахунковим методом у відповідності та з урахуванням всіх платежів/ставок та порядку оплати, що передбачені затвердженим тарифом та згідно з умовами цього договору. Розрахунковим періодом є період часу, що розпочинається 28 числа попереднього місяця і триває до 27 числа звітного місяця. При цьому в місяці, у якому розпочинається опалювальний період, для розрахунків за теплову енергію, що постачається для опалення, розрахунковий період починає свій перебіг з дати початку опалювального періоду та закінчується 27 числа звітного місяця. У місяці, в якому закінчується опалювальний період, для розрахунків за теплову енергію, що постачається для потреб опалення, розрахунковий період закінчується датою закінчення опалювального періоду. Розрахунки за надані послуги споживач здійснює згідно умов цього договору щомісячно до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, незалежно від того, на який день тижня припадає 10-е число місяця (пункти 5.3, 5.4, 5.4.2 договору, з урахуванням додаткової угоди до цього правочину від 1 жовтня 2014 року).

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору Товариство протягом жовтня - грудня 2014 року надало відповідачу теплову енергію на загальну суму 26 173 грн. 25 коп. Зокрема, у жовтні 2014 року Підприємству була надана теплова енергія на суму 3 960 грн. 17 коп., у листопаді 2014 року - на суму 18 847 грн. 93 коп., у грудні 2014 року - на суму 3 365 грн. 15 коп. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками за послуги теплопостачання, виставленими постачальником у вищезазначений період (а.с. 33-35).

Про належне виконання Товариством своїх зобов'язань за цим договором щодо відпуску теплової енергії також свідчить відсутність з боку Підприємства претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Однак всупереч умовам договору відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості теплової енергії, наданої йому протягом жовтня - грудня 2014 року, не виконав, заборгувавши таким чином Товариству 26 173 грн. 25 коп. Даний факт також підтверджується довідкою про суму заборгованості Підприємства за вищезазначеним договором, яка виникла у спірний період (а.с. 36).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача за договором від 11 листопада 2009 року № 10, яка складає 26 173 грн. 25 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення даної заборгованості перед Товариством, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача про стягнення з Підприємства зазначеної суми грошових коштів, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати вартості наданих йому послуг щодо відпуску теплової енергії, позивач просив суд стягнути з Підприємства 974 грн. 21 коп. пені, нарахованої на відповідні суми основного боргу у період з 11 листопада 2014 року по 27 січня 2015 року, з яких: 5 грн. 42 коп. - пеня, нарахована з 11 листопада 2014 року по 12 листопада 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 960 грн. 17 коп., 3 грн. 04 коп. - пеня, нарахована з 13 листопада 2014 року по 13 листопада 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 960 грн. 17 коп., 82 грн. 02 коп. - пеня, нарахована з 14 листопада 2014 року по 10 грудня 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 960 грн. 17 коп., 542 грн. 40 коп. - пеня, нарахована з 11 грудня 2014 року по 10 січня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 22 808 грн. 10 коп., 341 грн. 33 коп. - пеня, нарахована з 11 січня 2015 року по 27 січня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 26 173 грн. 25 коп. Розрахунок заявлених до стягнення позивачем сум вказаної неустойки наявний у матеріалах даної справи (а.с. 18).

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.3.3 договору передбачено, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунків за теплову енергію шляхом, зокрема, сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Оскільки заявлений до стягнення розмір вказаної штрафної санкції відповідає вищезазначеним нормам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з відповідача 974 грн. 21 коп. пені підлягає задоволенню.

Також на підставі статті 625 ЦК України позивач згідно наданого розрахунку (а.с. 19) просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 104 грн. 45 коп., з яких: 0 грн. 65 коп. - три проценти річних, нараховані з 11 листопада 2014 року по 12 листопада 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 960 грн. 17 коп., 0 грн. 33 коп. - три проценти річних, нараховані з 13 листопада 2014 року по 13 листопада 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 960 грн. 17 коп., 8 грн. 79 коп. - три проценти річних, нараховані з 14 листопада 2014 року по 10 грудня 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 960 грн. 17 коп., 58 грн. 11 коп. - три проценти річних, нараховані з 11 грудня 2014 року по 10 січня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 22 808 грн. 10 коп., 36 грн. 57 коп. - три проценти річних, нараховані з 11 січня 2015 року по 27 січня 2015 року на суму основного боргу в розмірі 26 173 грн. 25 коп.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми також підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України позивач згідно наданого ним розрахунку (а.с. 19) просив суд стягнути з Підприємства 909 грн. 97 коп. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми заборгованості з листопада 2014 року по грудень 2014 року, з яких: 75 грн. 24 коп. - інфляційні втрати, нараховані за листопад 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 960 грн. 17 коп., 75 грн. 24 коп. - інфляційні втрати, нараховані за листопад 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 960 грн. 17 коп., 75 грн. 24 коп. - інфляційні втрати, нараховані за листопад 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 960 грн. 17 коп., 684 грн. 24 коп. - інфляційні втрати, нараховані за грудень 2014 року на суму основного боргу в розмірі 22 808 грн. 10 коп.

Водночас з вищезазначеного розрахунку вбачається, що останній був виконаний без урахування нормативних приписів чинного законодавства. Так, за даним розрахунком позивачем тричі були нараховані інфляційні втрати на одну і ту ж суму заборгованості (3 960 грн. 17 коп.) за один і той же період (листопад 2014 року).

Відтак, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в сумі 759 грн. 48 коп., з яких: 75 грн. 24 коп. - інфляційні втрати, нараховані за листопад 2014 року на суму основного боргу в розмірі 3 960 грн. 17 коп., 684 грн. 24 коп. - інфляційні втрати, нараховані за грудень 2014 року на суму основного боргу в розмірі 22 808 грн. 10 коп.

У той же час у задоволенні позовних вимог про стягнення з Підприємства 150 грн. 49 коп. інфляційних втрат слід відмовити.

За таких обставин вказаний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору (частина 2 статті 49 ГПК України).

Згідно з частиною 3 даної статті судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Зі змісту вищезазначених приписів вбачається, що у разі повного або часткового задоволення позову у справі, провадження в якій порушено за заявою прокурора, судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам).

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

Враховуючи викладене, суд на підставі вищезазначених приписів статті 49 ГПК України дійшов висновку про покладення на Підприємство витрат по сплаті судового збору в сумі 1 817 грн. 24 коп. Водночас судовий збір у розмірі 9 грн. 76 коп. підлягає стягненню в доход Державного бюджету України з Товариства.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства "Курчатовець" Рівненського ремонтно-транспортного підприємства-акціонерного товариства відкритого типу (33018, місто Рівне, вулиця Курчатова, будинок 18 А, ідентифікаційний код: 31580719) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, місто Рівне, вулиця Данила Галицького, будинок 27, ідентифікаційний код: 36598008) 26 173 (двадцять шість тисяч сто сімдесят три) грн. 25 коп. основного боргу, 974 (дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 21 коп. пені, 759 (сімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 48 коп. інфляційних втрат, а також три проценти річних у розмірі 104 (сто чотири) грн. 45 коп.

Стягнути з дочірнього підприємства "Курчатовець" Рівненського ремонтно-транспортного підприємства-акціонерного товариства відкритого типу (33018, місто Рівне, вулиця Курчатова, будинок 18 А, ідентифікаційний код: 31580719) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 817 (одна тисяча вісімсот сімнадцять) грн. 24 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, місто Рівне, вулиця Данила Галицького, будинок 27, ідентифікаційний код: 36598008) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 9 (дев'ять) грн. 76 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 2 березня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко