Постанова

від 26.02.2015 по справі 910/22342/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2015 р. Справа№ 910/22342/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Похилько О.

від відповідача - ОСОБА_3

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алагар» на рішення Господарського суду м. Києва від 22.12.2014 (Суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алагар»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 479 033,29 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Алагар» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором суборенди.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.12.2014 позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.12.2014, а саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ «Алагар» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 стягнення штрафу в розмірі 225000 грн., та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 апелянту відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та правомірним, а тому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

05.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алагар» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір суборенди № 05/11/13-Ф1.

Відповідно до умов договору позивач передав, а відповідач прийняв в суборендне користування нежитлову площу, яка знаходиться на першому поверсі у нежитловому приміщенні (блок № 5; Лот № 32), що розташоване в нежитловому будинку Багатофункціонального торгового комплексу з готелем та басейном за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 177, 7 кв.м.

Листом № 05/11/13-Ф1Г від 05.11.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТ-2000», що є власником приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, надало згоду на передачу об'єкта оренди, а саме-нежитлового приміщення (блок № 5; Лот № 32) площею 177, 7 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі у нежитловому будинку Багатофункціонального торгового комплексу з готелем та басейном за адресою: АДРЕСА_1 в суборенду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 для розміщення кафе.

Відповідно до п. 2.1 договору відповідач вступає у строкове платне користування площею з моменту підписання акту приймання-передачі суборендної площі, який є невід`ємною частиною цього договору.

Позивач зобов'язаний передати, а відповідач прийняти суборендну площу та підписати акт приймання-передачі суборендної площі не пізніше 21.12.2013.

21.12.2013 сторони підписали акт приймання-передачі суборендної площі.

Термін суборенди становить тридцять п'ять місяців з дня передачі суборендної площі у фактичне користування по акту приймання-передачі суборендної площі до 20.11.2016 включно (п.7.1 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що суборендна плата нараховується з дня підписання акту приймання-передачі суборендної площі. Суборендна плата за перший та останній місяці суборенди вноситься відповідачем в триденний строк після підписання цього договору, шляхом перерахування на поточний рахунок позивача встановленої грошової суми згідно з протоколом погодження договірної ціни, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.3.2 послідуюча суборендна плата вноситься відповідачем щомісяця авансовими платежами, але не пізніше п'ятого числа звітного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок позивача встановленої грошової суми згідно протоколу погодження договірної ціни, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідач сплачує на користь позивача щомісячний маркетинговий платіж за просування ТК (аутлет) у розмірі 28, 77 грн. за один кв.м. суборендованої площі, що становить 5112, 43 грн.( п. 3.8 договору).

Згідно протоколів погодження договірної ціни на суборенду нежилої площі та розміру відшкодування експлуатаційних витрат та витрат, пов'язаних з водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням, споживанням електричної енергії, необхідної для функціонування ТК (аутлет), які є додатками № 2 та № до договору суборенди № 05/11/13-Ф1 від 05.11.2013 розмір договірної ціни за суборенду в місяць склав 5331 грн., розмір відшкодування експлуатаційних витрат та витрат, пов'язаних з водопостачанням, водовідведенням, теплопостачанням, споживанням електричної енергії, необхідної для функціонування ТК (аутлет) в місяць становить 10226, 64 грн.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов укладеного договору суборенди, не сплатив суборендну плату, маркетингові платежі та експлуатаційні витрати, у зв'язку з чим виникла заборгованість, що зумовило нарахування штрафу, згідно із пунктами договору, пені та інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч.1 ст. 761 Цивільного кодексу України зазначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Частиною 1 ст. 776 Цивільного кодексу України зазначено, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункт 3 статті 774 Цивільного кодексу України визначає, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до ст. 284 Господарського кодексу України однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Згідно з п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Факт користування суборендою площею та несплатою останнім платежів за договором суборенди № 05/11/13-Ф1 від 05.11.2013 підтверджується наявними матеріалами справи та не оспорювалось представником відповідача в суді першої та апеляційної інстанції.

Позивачем заявлено до стягнення суми неоплаченої орендної плати за період з грудня 2013 року по червень 2014 року.

Відповідно до п. 8.4 договір може бути припиненим в односторонньому порядку на вимогу позивача, оформлену у письмовому вигляді та надану відповідачу за тридцять календарних днів до такого припинення, в тому числі якщо відповідач дворазово порушив терміни здійснення будь-яких платежів за цим договором.

У разі односторонньої відмови позивача від цього договору, договір втрачає чинність на тридцятий календарний день з дати відправлення позивачем повідомлення відповідачу про односторонню відмову від цього договору. Тридцятиденний строк, вказаний в цьому пункті, починає свій перебіг з наступного дня за днем відправлення відповідної вимоги (п.8.4.1 договору).

Позивач листом № 30/05/14-АФ від 30.05.2014 повідомив відповідача про відмову від договору суборенди № 05/11/13-Ф1 від 05.11.2013 в односторонньому порядку. У зазначеному листі пропонував відповідачу 29.06.2014 об. 11-00 год. з`явитися для підписання акту приймання-передачі суборендної площі.

Пунктом 3.4 договору сторони дійшли згоди, що у випадку прострочення відповідачем сплати суборендної плати та/або витрат, що передбачені п.п. 3.9, 3.10 цього договору більше ніж на тридцять календарних днів, позивач має право припинити доступ персоналу відповідача або третіх осіб до суборендної площі та майна відповідача або третіх осіб, яке там знаходиться, до дня повної сплати всіх заборгованих платежів.

З наявних у матеріалах справи актів за період з 14.04.2014 по 29.06.2014, складених за участю власника приміщень та позивача вбачається про те, що приміщення, яке передано відповідачу на підставі договору суборенди № 05/11/13-Ф1 від 05.11.2013, а саме: (блок № 5; Лот № 32) та знаходиться на першому поверсі у нежитловому будинку Багатофункціонального торгового комплексу з готелем та басейном за адресою: АДРЕСА_1 у зазначений проміжок часу закрито.

Відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині оплати суборендних, маркетингових платежів та експлуатаційних витрат, в період з грудня 2013 по 30.06.2014.

Відповідно до письмових пояснень, що містяться в матеріалах справи та відзиву на апеляційну скаргу, відповідач визнавав заявлену позивачем до стягнення суму боргу по сплаті за суборенду, маркетингові платежі та експлуатаційні витрати, а також штрафи за порушення строків оплати суборенди, маркетингових та комунальних платежів.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Зважаючи на вищевикладене та пояснення, надані представником відповідача як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позовних вимог, наданий позивачем стосовно сум основного боргу та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства здійснених нарахувань.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором суборенди № 05/11/13-Ф1 від 05.11.2013 зі сплати суборендної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 35 656,15 грн., 34 126,42 грн. - заборгованості по маркетингових платежах з урахуванням індексу інфляції та 76990,89 грн. заборгованості по експлуатаційних витратах з урахуванням індексу інфляції підлягають задоволенню.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочку суборендних платежів у розмірі 3772,26 грн. та 243600 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6.3 договору за прострочення платежів з суборендної плати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кожен день такого прострочення.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем правомірно нараховано пеню у розмірі 3772, 26 грн. за прострочку сплати суборендної плати, у зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 6.2.1 договору, за кожен випадок порушення відповідачем зобов'язань, встановлених договором, якщо інше не встановлено цим договором, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 800 грн.

Відповідач, частково погоджуючись із заявленим до стягнення позивачем штрафу, що підтверджується письмовими пояснення та поясненнями надані в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги, обґрунтовує це тим, що з 14.04.2014 по 29.06.2014 позивач обмежив доступ відповідача та третіх осіб до суборендної площі, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами про таке засвідчення, а тому він не скоював одне й те саме порушення 76 разів, що виключає можливість для застосування до нього подвійної відповідальності

Пунктом 15.1 додатку 5 до договору суборенди від 05.11.2013 визначено, що якщо інше не вказано в цих правилах, за їх порушення суборендар зобов`язаний сплатити такі штрафні санкції: за одноразове порушення правил - 1000 грн., за друге та наступні порушення правил - 3000 грн.

Заперечення відповідача стосовно того, що ними не було вчинено дане порушення визначених правил 76 разів, як то зазначає позивач, а лише одноразово, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки вони спростовуються вище зазначеним.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, зобов'язання, в свою чергу, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зменшення розміру штрафу, що підлягає до стягнення, у пропорційному відношенні, базується на встановлених судом виняткових обставинах справи та відповідає принципам застосування положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.

При цьому, зменшувати у виняткових випадках розмір штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, - є правом суду.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 03.12.2013 №3-35гс13.

Згідно із ч.1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Отже, приймаючи до уваги співвідношення розміру нарахованого позивачем штрафу з розміром основного боргу, факт використання позивачем свого права щодо нарахування інфляційних втрат та пені, а також факт визнання заборгованості відповідачем, колегія суддів, погоджується із висновком місцевого суду про доцільність зменшити розміру належного до стягнення з відповідача штрафу до 18600 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алагар», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Алагар» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Алагар» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Як вбачається із платіжного доручення, долученого апелянтом до апеляційної скарги, ним за подання скарги сплачений судовий збір в розмірі 3941,46 грн., в той час, як, з урахування оспорюваної суми боргу, мало бути сплачено 2250 грн.

Згідно із ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

Таким чином, підлягає поверненню апелянту надлишково сплачений судовий збір у розмірі 1691,46 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алагар» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 910/22342/14- без змін.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Алагар» надлишково сплачений судовий збір за платіжним дорученням № 12 від 08.01.2015 за подання апеляційної скарги в розмірі 1691,46 грн.

Матеріали справи № 910/22342/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко