Рішення

від 17.02.2015 по справі 757/25360/14-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/25360/14-ц

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Литвинової І. В.,

при секретарі - Іванові Г. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного управління справами Президента України, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Антарес» про визнання ордеру недійсним, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Антарес», ОСОБА_1, треті особи Державне управління справами Президента України, державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухомість Гриценко Людмила Леонідівна про визнання договору купівлі-продажу майнових прав недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного управління справами Президента України, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Антарес» про визнання ордеру недійсним, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення. Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 29.03.2013 р. та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.03.2013 р., він є власником квартири АДРЕСА_1, натомість відповідач ОСОБА_2 у власних інтересах та в інтересах відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, вчиняє дії, спрямовані на їх вселення у квартиру АДРЕСА_1 на підставі Єдиного відомчого ордеру № 11 на спірне житлове приміщення, виданого 27 січня 2004 р. Житлово-господарським управлінням Державного управління справами на ім'я її чоловіка ОСОБА_3 Крім цього, своє право на проживання в зазначеному приміщенні відповідач ОСОБА_2 обґрунтовує рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.03.2013 р. у цивільній справі № 6-4325св13, відповідно до якого за ОСОБА_2 було визнано право на проживання та вселення у квартиру АДРЕСА_1 згідно наявного ордеру.

Позивачем ОСОБА_1 також було заявлено про поновлення строку позовної давності для звернення до суду в частині вимог про визнання недійсним ордеру №11 від 27.01.2004р., виданого Державним управлінням справами Президента України ОСОБА_3, на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1. Позивач також просив визнати зазначений ордер недійсним, визнати відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити зазначених осіб зі спірної квартири без надання їм іншого жилого приміщення.

Під час розгляду справи, представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 було подано заяву про залишення первісного позову без розгляду в частині вимог про визнання недійсним акту б/н від 29.12.2003 р., підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Antares» (нова назва «Антарес») та Державним управлінням справами, який було зареєстровано в Державному управлінні справами Житлово-господарського управління 29.12.2003 р. за №35.

Ухвалою суду від 14.01.2015 р. первісний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання недійсним акту б/н від 29.12.2003 р. було залишено без розгляду

В частині інших позовних вимог представники позивача ОСОБА_1 їх підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, при цьому заперечували проти задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на їх необґрунтованість.

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти позову ОСОБА_1, пред'явила зустрічні позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Антарес», ОСОБА_1, треті особи Державне управління справами Президента України, державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухомість Гриценко Л.Л. про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав №К-8, укладеного 15.03.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Антарес» та ОСОБА_1, застосування наслідків недійсності правочину шляхом скасування державної реєстрації прав власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, зобов'язання державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухомість Гриценко Л.Л. здійснити дії щодо внесення відповідних відомостей відносно цієї квартири та ОСОБА_1 до Державного реєстру прав на нерухоме майно на підставі рішення суду, посилаючись на те, що спірна квартира та майнові права на неї належать Державному управлінню справами Президента України, розпоряджатися ними має саме власник або уповноважена ним особа.

В судовому засіданні представники відповідачки ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позову ОСОБА_1, підтримали зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, посилаючись на обставини, викладені в зустрічному позові.

В судовому засіданні представники відповідача - Державного управління справами Президента України заперечували проти задоволення позову ОСОБА_1 та просили задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2

В судове засідання представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Антарес» не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачі ОСОБА_3,ОСОБА_4, в судове засідання не з'явились, про час і місце судового розгляду судом повідомлялись, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності..

В судове засідання відповідач ОСОБА_5 не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся судом, про причини неявки суд не повідомив.

В судове засідання третя особа - державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухомість Гриценко Л.Л. не з'явилася, про час і місце судового розгляду повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, вважає, що первісний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, 29.10.1998 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Антарес» та Господарським Управлінням Кабінету Міністрів України, правонаступником якого відповідно Указу Президента України від 21.03.2000 р. №474/2000 є Державне управління справами Президента України, було укладено договір б/н, предметом якого є діяльність сторін по спільній реконструкції житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 в Старокиївському (нині - Печерському) районі м. Києва, який перебуває на балансі останнього.

За умовами вказаного договору внески сторін у спільну діяльність становлять: Управління - житловий будинок загальною площею квартир 2764 кв.м., виробничі, складські та адміністративно-побутові приміщення загальною площею 1280 кв.м., витрати на придбання квартир загальною площею 3400 кв.м. для відселення мешканців цього будинку та участь у спорудженні виробничих, складських та адміністративно-побутових приміщеннях для виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного управління Господарського управління Кабінету Міністрів України, виконання функцій замовника, передбачених цим договором; ТОВ «МК «Антарес» - витрати, пов'язані з проведенням проектних, будівельних та інших супроводжувальних робіт по об'єкту, витрати, що пов'язані з виконанням функцій інвестора, в межах затвердженої вартості будівництва (п.п.4.1.1., 4.1.2. договору).

Відповідно в п. 4.2. та п.п. 4.2.1.1. договору б/н від 29.10.1998 р. сторони визначили, що після завершення будівельних робіт і прийняття Об'єкта в експлуатацію, Об'єкт є спільною власністю сторін, в якій: 2764 кв.м. збудованої загальної площі житла і кількість машино-місць в підземній автостоянці, яка дорівнює кількості квартир Управління. Кількість квартир та машино-місць в підземній автостоянці, розміщення їх у будинку визначається за погодженням між сторонами після завершення проектування, до початку будівельних робіт, згідно акту, який буде невід'ємною частиною даного договору. Частка ТОВ «МК «Антарес» складає решту загальної площі Об'єкту і остаточно буде визначено в акті після завершення проектування до початку будівельних робіт.

29.12.2003 р. між сторонами було підписано Акт б/н, зареєстрований в Державному управлінні справами Житлово-господарського управління 29.12.2003 р. за №35, відповідно якого ТОВ «МК «Антарес» в особі Генерального директора Магдич М.В., передало, а Державне управління справами в особі Заступника Керівника ДУС ОСОБА_3, прийняло 5 квартир загальною площею 1015,88 кв.м. та 5 машиномісць в підземній автостоянці згідно з проектно-кошторисною документацією.

20.04.2007 р. ДП Центральної служби «Укрінвестекспертиза» затверджено зведений висновок №89/10 щодо коригування проекту реконструкції житлового будинку з підземних паркінгом, корпуси А, Б по АДРЕСА_1, з якого вбачається, що з метою збільшення поверховості будинку і житлової площі, що будується, до проекту було внесено зміни, які свідчать про те, що фактично проектом передбачено будівництво не одного, а двох житлових будинків, які складаються з корпусів А і Б, та які є повністю відокремленими один від одного, в кожному - у наявності квартира за АДРЕСА_1.

Будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 було завершено в 2010 році та в цьому ж році будинок було прийнято до експлуатації, що підтверджується Актом готовності об'єкта до експлуатації від 17.03.2010 р. та сертифікатом відповідності КВ №000138.

Розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації №315 від 03.06.2010 р., на підставі Акта готовності об'єкта до експлуатації від 17.03.2010 р. та довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 07.05.2010 р. №16247 (И-2010), житловому будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.

Представники відповідачів ОСОБА_2 та Державного управління справами Президента України в судовому засіданні, наголошуючи на обґрунтованості зустрічних вимог ОСОБА_2, посилались на те, що ТОВ «МК «Антарес» не мало права власності на спірну квартиру та відповідно не мало повноважень на розпорядження нею від імені дійсного власника, оскільки спірна квартира, як доля держави у реконструйованому будинку за договором про спільну діяльність б/н від 29.10.1998 р. була передана ТОВ «МК «Антарес» Державному управлінню справами Президента України за актом б/н від 29.12.2003 р.

Судовим розглядом було встановлено, що після внесення у 2007 р. остаточних змін до проекту реконструкції житлового будинку з підземних паркінгом, корпуси А, Б по АДРЕСА_1, так і після закінчення будівництва та прийняття будинку до експлуатації, житлові приміщення цього будинку не були розподілені між ТОВ «МК «Антарес» та Державним управлінням справами Президента України, акт про передачу квартир загальною площею 2764 кв.м. і кількість машиномісць в підземній автостоянці, які належать Державному управлінню справами Президента України, що передбачено п.п.4.2.1.1., 4.2.2. договору б/н від 19.10.1998 р., не складався, отже, відповідачем ТОВ «МК «Антарес» не передавалися Державному управлінню справами Президента України збудовані квартири, як об'єкти майнового права.

Зазначена обставина також підтверджується листом Державного управління справами Президента України №01-13/19.3/1813 від 16.09.2014 р., з якого вбачається, що квартири та машиномісця, передбачені договором б/н від 19.10.1998 р., ТОВ «МК «Антарес» Державному управлінню справами не передавало.

Таким чином, судом не може бути прийнято до уваги посилання представників відповідача Державного управління справами Президента України на фактичне прийняття за актом від 29.12.2003 р. від ТОВ «МК «Антарес» квартири АДРЕСА_1 в будинку за адресою: АДРЕСА_1, жилою площею 134,2 кв.м., оскільки під час судового розгляду було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 до прийняття будинку в експлуатацію обліковувалася у ТОВ «МК «Антарес» на балансовому рахунку 23 «Незавершене будівництво», а після прийняття будинку в експлуатацію - на балансовому рахунку 26 «Готова продукція». Житловий будинок АДРЕСА_1 було споруджено ТОВ «МК «Антарес» за рахунок власних коштів на його власній земельній ділянці, що належить ТОВ «МК «Антарес» на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії КВ №135807 (кадастровий номер 8000000000:76:036:0014), рішення Київської міської ради №302/3393 від 16.03.2006 р., договору купівлі-продажу земельної ділянки №1556 від 30.11.2006 р.

Оскільки доказів на спростування вказаних обставин подано не було, суд вважає безпідставними посилання представників відповідачів ОСОБА_2 та Державного управління справами Президента України на відсутність у ТОВ «МК «Антарес» прав на укладення зі ОСОБА_1 договору купівлі-продажу майнових прав №К-8 від 15.03.2013 р., за яким ТОВ «МК «Антарес» продало, а ОСОБА_1 купив майнові права на об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.41 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Стаття ст.328 Цивільного кодексу України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття до експлуатації.

15.03.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Антарес» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №К-8, відповідно до умов якого продавець в особі ТОВ «МК»Антарес» продав, а покупець ОСОБА_1 набув майнові права на об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1. Також сторонами за договором було складено та підписано акт прийняття-передачі майнових прав на об'єкт нерухомості, згідно якого продавець передав, а покупець отримав об'єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1.

Право власності на квартиру, майнові права на яку позивачем ОСОБА_1 було придбано у ТОВ «МК «Антарес», зареєстровано Реєстраційною службою Головного управління юстиції в м. Києві 29.03.2013 р., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно індексний номер 1758451 від 29.03.2013 р., серії САЕ №940955. При укладенні спірного договору №К-8 від 15.03.2013 р. ТОВ «МК «Антарес» гарантував, що до укладення угоди майнові права на об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1, будь-яким третім особам не відчужено, майнові права на об'єкт нерухомості не обтяжено будь-якими обмеженнями щодо їх відчуження покупцю, внаслідок укладення цього договору не будуть порушені права та законні інтереси третіх осіб. Дійсність вказаних гарантій продавця, а відтак і права товариства на розпорядження спірною квартирою, була підтверджена тим, що під час здійснення державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 Реєстраційною службою Головного управління юстиції в м. Києві позивачу не було відмовлено у здійсненні такої реєстраційної дії з-за відсутності у будь-якої особи прав на дану квартиру, а також будь-яких обтяжень чи заборон стосовно неї.

Зустрічні позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав № К-8 від 15.03.2013 р. ОСОБА_2 були обґрунтовані нормами ст.190 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка передбачає, що майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, а тому, за обгрунтуваннями зустрічного позову, спірна квартира та майнові права на неї належать Державному управлінню справами Президента України і розпоряджатись нею має право саме власник або уповноважена ним особа.

Суд не може погодитись із вказаним обґрунтуванням вимог зустрічного позову ОСОБА_2 виходячи з тієї обставини, що станом на 29.12.2003 р. не існувало самого майна - спірної квартири АДРЕСА_1, відтак вона не могла бути передана ТОВ «МК «Антарес» Державному управлінню справами Президента України, як об'єкт майнового права.

Також суд відхиляє посилання представника відповідача ОСОБА_2 на те, що Державне управління справами набуло право власності на майнові права на спірну квартиру з дати підписання акту від 29.12.2003 р., й що, на думку відповідача ОСОБА_2 цей факт встановлено рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.03.2013 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного управління справами Президента України про визнання права проживання в квартирі та вселення і не потребує доказування в інших справах, враховуючи, що предметом розгляду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ не було дослідження та надання правової оцінки обставинам набуття Державним управлінням справами Президента України прав та повноважень щодо розпорядження квартирою АДРЕСА_1, а також фактичних та правових підстав для видачі ордеру №11 від 27.01.2004 р.

Суд, враховуючи викладене, вважає, що зустрічні вимоги ОСОБА_2 необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню, а ТОВ «МК «Антарес», як власник новозбудованої 22.04.2010 р. квартири АДРЕСА_1 в новозбудованій секції А будинку АДРЕСА_1, станом на 15.03.2013 р. мало всі правові підстави для укладення із позивачем ОСОБА_1 договору купівлі-продажу майнових прав №К-8.

Відповідно до ч.2 ст.59 Житлового кодексу УРСР вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Відповідно ст.72 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Нормою ч.1 ст.73 ЦПК України передбачено, що суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про поновлення строку для подачі позову в частині визнання недійсним ордеру №11 від 27.01.2004 р., виданого Житлово-господарським управлінням Державного управління справами ОСОБА_3 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

Надані суду докази свідчать про те, що лише 29.03.2013 р. позивач ОСОБА_1 дізнався про те, що рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.03.2013 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного управління справами Президента України про визнання права проживання в квартирі та вселення, за ОСОБА_2 на підставі спірного ордеру було визнано право на проживання та вселення у жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

Дослідивши підстави пропуску позивачем процесуального строку для звернення до суду з позовом, суд визнає їх поважними та вважає за можливе їх поновити в частині вимоги про визнання недійсним ордеру №11 від 27.01.2004 р.

Також в судовому засіданні було встановлено, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.06.2000 р. № 251-р були внесені зміни у Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. № 162, яким з метою впорядкування надання житлових приміщень у будинках, що перебувають в управлінні Державного управління справами, та відповідно до ст. 42 Житлового кодексу УРСР було продовжено, як виняток, практику, що склалася, згідно з якою надання вказаних житлових приміщень окремим керівникам міністерств і відомств, народним депутатам, відповідальним працівникам Адміністрації Президента України, Секретаріату Кабінету Міністрів України та іншим громадянам, які не перебувають на квартирному обліку, провадиться за рішенням Керівника Державного управління справами.

На підставі Розпорядження «Про надання житлового приміщення ОСОБА_3», Житлово-господарським управлінням Державного управління справами Президента України, ОСОБА_3 та його сім'ї, яка складалась із 4-х осіб (ОСОБА_3, ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_4 - дочка, ОСОБА_5 - батько), був виданий ордер №11 від 27.01.2004 р. на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

Стаття 42 Житлового кодексу України в редакції від 02.03.2000 р. (чинній на момент видачі спірного ордеру) передбачала, що жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених статтею 46, частинами першою і другою статті 54, частиною першою статті 90, частиною шостою статті 101, статтями 102, 110, частиною першою статті 114 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Розпорядженням Керівника Державного управління справами від 31.05.2005 р. №32 «Про скасування деяких розпоряджень Керівника Державного управління справами» у зв'язку з порушенням вимог житлового законодавства України службовими особами Державного управління справами при вирішенні питань про надання жилих приміщень у будинку по АДРЕСА_1 було скасовано Розпорядження Керівника Державного управління справами від 27.01.2004 р. №27 «Про надання житлового приміщення ОСОБА_3».

З пояснень представника позивача ОСОБА_7 вбачається, що 29.06.2006 року Печерським районним судом м. Києва була прийнята постанова у справі № 2-а-546 за заявою Заступника Прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Державного Управління справами Адміністрації Президента України, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання нечинним та скасування розпорядження Керівника Державного управління справами Адміністрації Президента України № 27 від 27 січня 2004 р. «Про надання житлового приміщення ОСОБА_3».

З даної постанови, залишеної без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.01.2007 р. у справі № 22-2804-а/06, вбачається, що Печерський районний суд м. Києва відмовив у задоволенні позову прокурора у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки Розпорядженням Керівника Державного управління справами від 31.05.2005 року №32 «Про скасування деяких розпоряджень Керівника Державного управління справами» було скасоване з моменту прийняття Розпорядження Керівника Державного управління справами «Про надання житлового приміщення ОСОБА_3» № 27 від 27.01.2004 р.

Але при цьому, цим же судовим рішенням було встановлено, що ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.ст. 41, 42 Житлового кодексу Української РСР та Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов та надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів Української РСР та Української республіканської Ради професійних спілок 11.12.1984 р. № 470, не перебував на такому обліку.

Тобто, судовим рішенням в іншій справі, що набрало законної сили, встановлено факт порушення Державним управлінням справами порядку і умов надання жилого приміщення ОСОБА_3, встановлених нормою ст.ст. 41, 42 Житлового кодексу Української РСР.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на те, що у справі № 2-а-546, в якій Печерським районним судом м. Києва було прийнято вказану вище постанову від 29.06.2006 року, приймали участь ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, тобто ті ж особи, що й у даній цивільній справі, суд вважає таким, що не потребує доказуванню факт відсутності у Державного управління справами станом на 27.01.2004 р. правових підстав для видачі ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спірного ордеру, оскільки останні не перебували на квартирному обліку.

До того ж, вказана обставина також підтверджується наданим на запит суду листом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації №105/01-2966/1 від 22.09.2014 р., з якого вбачається, що ОСОБА_3 та члени його родини ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на квартирному обліку станом на 27 січня 2004 р. не перебували.

Позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду за захистом своїх прав, як власника спірного житлового приміщення, з позовною вимогою про визнання ордеру №11 від 27.01.2004 р. недійсним, обґрунтовує її нормами ст. 59 Житлового кодексу УРСР.

Відповідно до ч.1 ст.59 Житлового кодексу УРСР ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Судовим розглядом було встановлено, що у Державного управління справами, як установи, яка видала ордер, не було законних підстав для видачі спірного ордеру та повноважень щодо розпорядження квартирою АДРЕСА_1, в тому числі щодо надання її для проживання ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки останні станом момент видачі ордеру №11 від 27.01.2004 р. не перебували на квартирному обліку, при цьому Державне управління справами не було а ні власником, а ні користувачем вказаної квартири.

Крім цього, відповідно до ст.51 Житлового кодексу Української РСР жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради

народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів, а ст. 52 - жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

При цьому, нормою ст.58 Житлового кодексу УРСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно ж ст.122 Житлового кодексу УРСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення.

Відповідно до пунктів 16 та 21 Постанови Ради Міністрів УРСР №37 від 04.02.1988 р., якою було затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації, у віданні якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер (додаток №2), який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Нормою пп.8 п.б ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій, а ст.71 цього ж закону передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

З наведених норм права прямо слідує, що правом видавати ордери громадянам для заселення жилої площі в будинках державної та комунальної власності, а також у відомче житло, наділені виключно виконавчі підрозділи органів місцевого самоврядування. При цьому законодавством України не передбачено, щоб ордери на заселення громадян до житла державної або комунальної власності, відомчого житла, видавалися іншими установами, підприємствами чи організаціями, а ніж органами місцевого самоврядування.

Звідси вбачається, що станом на 27 січня 2004 р. Державне управління справами не було наділене повноваженнями видавати ОСОБА_3 та членам його родини ордер № 11 від 27.01.2004 р. на квартиру АДРЕСА_1.

При цьому, в наведених нормах права законодавець вживає термін житлове приміщення.

Житлове законодавство України, яке діяло на момент видачі спірного ордеру, містило спеціальні вимоги до житлових приміщень, які передаються громадянам. Так, ст.50 Житлового кодексу УРСР було встановлено, що жиле приміщення, яке надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Натомість, як вбачається з матеріалів даної цивільної справи, станом на 27 січня 2004 р., тобто на день видачі спірного ордеру, квартира АДРЕСА_1 не тільки не відповідала вказаним вимогам житлового законодавства, а її взагалі не існувало, оскільки, як зазначалося вище, житловий будинок на АДРЕСА_1 було здано в експлуатацію лише в 2010 році.

За таких умов, суд дійшов висновку про існування сукупності обставин, з якими закон, а саме ч.1 ст.59 Житлового кодексу УРСР, прямо пов'язує недійсність ордеру № 11 від 27.01.2004 р., і які даною нормою визнаються як інші випадки порушення порядку і умов надання жилих приміщень громадянам.

Наведені обставини у їх сукупності та системному зв'язку дають суду підстави вважати ордер №11 від 27.01.2004 року, виданий Житлово-господарським управлінням Державного управління справами ОСОБА_3 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 недійсним, а ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають визнанню такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1.

Стаття 117 Житлового кодексу УРСР передбачає, що у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення. У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Відповідно до роз'яснень, даних в п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» виданий на жиле приміщення ордер у випадках, зазначених у ст. 59 Житлового кодексу України, підлягає визнанню недійсним з наслідками, передбаченими ст. 117 цього Кодексу. Якщо за ордером, виданим з порушеннями, зазначеними у ст. 59 ЖК України, особи, які одержали його, не вселялися, суд вирішує питання лише про визнання ордера недійсним.

Враховуючи, що відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично не вселялись у квартиру АДРЕСА_1, суд вважає, що підстави для надання їм іншого житлового приміщення відсутні.

Таким чином, позивачем ОСОБА_1 підтверджено ті обставини та факти, які були ним покладені в основу заявлених позовних вимог, доведено в суді належними та допустимими доказами під час судового розгляду справи, тим самим виконані вимоги ст.10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, в свою чергу, беззаперечних та переконливих доказів на обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 суду не надала та в ході судового розгляду справи в суді не довела ті обставини на які вона посилалась у своєму зустрічному позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 р. «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України», ст.ст. 42, 52, 59, 117, 122 ЖК Української РСР, ст.ст. 11, 13, 15, 16, 92, 190, 203, 215, 216, 316, 317, 319, 321, 328, 334, 386, 391 ЦК України, ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ст.ст. 10,11,60,61,212,213,215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Поновити ОСОБА_1 строк для подачі позову в частині визнання недійсним ордеру №11 від 27 січня 2004 р., виданого Житлово-господарським управлінням Державного управління справами ОСОБА_3 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

Позов ОСОБА_1 до Державного управління справами Президента України, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Антарес» про визнання ордеру недійсним, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення - задовольнити.

Визнати недійсним ордер №11 від 27.01.2004 року, виданий Житлово-господарським управлінням Державного управління справами ОСОБА_3 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

Визнати ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Антарес», ОСОБА_1, треті особи: Державне управління справами Президента України, державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухомість Гриценко Людмила Леонідівна, про визнання договору недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І. В. Литвинова