Ухвала

від 25.02.2015 по справі 815/3340/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2015 року м. Київ К/800/54113/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляєвському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року у справі № 815/3340/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотермінал" до Державної податкової інспекції у Біляєвському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотермінал" (далі - ТОВ "Автотермінал") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Біляєвському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 травня 2014 року №0000562200 та №0000572200.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 10 квітня 2014 року по 18 квітня 2014 року, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Автотермінал" - управитель майна за договором управління майном від 31 січня 2011 року з ТОВ "Сільгосппостач", податковий номер 382240293 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт позапланової виїзної перевірки від 28 квітня 2014 року №690/22/382240293 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: підпункту 153.13.1 пункту 153.13 статті 153, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), позивачем занижено податок на прибуток за 2013 рік всього у сумі 175 873,00 грн.; пункту 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього у сумі 185 133,00 грн., у тому числі по періодам: січень 2013 року - 78 217,00 грн., лютий 2013 року - 93 500,00 грн., березень 2013 року - 13 416,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту, ТОВ "Автотермінал" подало на них заперечення від 05 травня 2014 року №8, за результатами розгляду якого, 14 травня 2014 року ДПІ надано відповідь №6041/10/15-09-22-10-13 про відсутність підстав для перегляду висновків Акту перевірки.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 16 травня 2014 року: №0000562200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 263 809,50 грн., з яких 175 873,00 грн. за основним платежем та 87 936,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000572200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 277 699,50 грн., з яких 185 133,00 грн. за основним платежем та 92 566,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно статті 153 ПК України платник податку, який отримав майно на підставі договору управління (управитель), веде окремо від власного облік доходів та витрат в розрізі кожного договору управління. До складу доходів в окремому обліку відносяться доходи від управління майном, отримані в будь-якому вигляді. До складу витрат в окремому обліку відносяться всі витрати, які є витратами згідно із статтями 138-143 цього Кодексу, у тому числі винагорода управителю.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10. статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Автотермінал" створено в результаті реорганізації ДП "Автотермінал" ТОВ "Сільгосппостач" шляхом перетворення та є правонаступником усіх прав, обов'язків і всього майна останнього.

14 липня 2008 року ТОВ "Автотермінал" зареєстроване та перебуває на обліку в ДПІ як платник податків. Основним видом діяльності ТОВ "Автотермінал" визначено, крім іншого, управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту.

Так, між ТОВ "Сільгосппостач" та ТОВ "Автотермінал" 31 січня 2011 року укладено договір управління вантажним митним комплексом (далі - ВМК), за яким позивач виступає управителем майна ТОВ "Сільгосппостач" у вигляді ВМК.

На підставі зазначеного договору ТОВ "Автотермінал" додатково взято на облік у податковому органі з видачею додаткової довідки 4-ОПП з реєстраційним номером платника податків №382240293 як ТОВ "Автотермінал" - управитель майна за договором управління майном від 31 січня 2011 року з ТОВ "Сільгосппостач". Також, ТОВ "Автотермінал" - управитель майна за договором управління майном від 31 січня 2011 року з ТОВ "Сільгосппостач" було зареєстровано як платника податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100334636 від 21 квітня 2011 року з індивідуальним податковим номером № 000382240293.

01 січня 2013 року між позивачем та ТОВ "Борол ЛТД" (виконавцем) укладено договір №16 про обслуговування та забезпечення господарської діяльності ВМК відповідно до пункту 1.1. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню наступних послуг замовнику, пов'язаних з управлінням ВМК: здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, прибирання території, складських та офісних приміщень, надання персоналу, в тому числі різноробочих.

Також, між позивачем, діючим на підставі договору управління ВМК від 31 січня 2011 року та ТОВ "Сільгосппостач" (виконавцем) 28 грудня 2012 року було укладено договір №36 про надання послуг зважування автотранспорту.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, позивачем надано податкові накладні, виписки з банківського рахунку, акти звіряння взаємних розрахунків, звіти та акти виконаних робіт.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що первинні документи по господарським операціям з зазначеними контрагентами містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт надання послуг, а також дають можливість встановити, що у спірних господарських операціях ТОВ "Автотермінал" виступало саме як управитель майна за договором управління майном від 31 січня 2011 року з ТОВ "Сільгосппостач".

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність віднесення позивачем сум за вказаними господарськими операціями до податкового кредиту, так як, відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток за вказаними операціями.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляєвському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року у справі без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді